Дона Флор та двоє її чоловіків

Любий друже Жоржі Амаду, правду кажучи, мій пиріг із маніоку не має якогось особливого рецепта. Як його приготувати, мені розповіла дона Алда, дружина сеу[1] Ренато, який працює в музеї. Проте, перш ніж я навчилася готувати його як належить, довелося добряче поморочитися. (Бо ж чи навчиться любити той, хто ніколи не любив; утім, як і жити, не проживши життя?)

Можна спекти двадцять, а то і більше, пиріжків будь-якого розміру з маніокового тіста, проте я б радила доні Зелії[2] сформувати відразу один великий пиріг: усі завжди від нього в захваті й просять іще. Навіть оті двоє, такі не схожі один на одного, зійшлись у своїй любові до пирогів із маніокового та кукурудзяного тіста. Невже до самих лише пирогів? Але дайте спокій, сеу Жоржі, не сипте сіль на рану. Цукор, сіль, тертий сир, масло, кокосове молоко і м’якоть — потрібно і те, і те. (Як казав мені один сеньйор, який дописує в газети: чому нам завжди мало однієї любові і ми вічно шукаємо якусь іншу?) Пропорції всього цього — на ваш смак, бо ж у кожного свої смаки: комусь подобається солоніше, комусь — солодше, адже так? Тісто добре вимісити і — в гарячу піч.

Надіюся, Ви зрозуміли, сеу Жоржі: ось і весь рецепт, що, власне, і не рецепт, а так, пам’ятка щодо приготування. Надсилаю й сам пиріг, а Ви його скуштуєте і скажете чи сподобався. Як там Ваші, до речі? Бо в нас усе добре. Купили ще одну частку аптеки, винаймаємо на літо дуже комфортний будиночок в Ітапаріці. Щодо решти — ну Ви в курсі про що я — то тут, як то кажуть, і «Святий Боже» не поможе. Про свої недоспані ночі навіть не розповідатиму, бо то була б неповага з мого боку.

Та, хто незмінно запалює над морем світанкову зорю, Ваша покірна слуга Флоріпедес Пайва Мадурейра або ж дона Флор дос Ґімараенс.

(Нещодавня записка дони Флор авторові)