Дощило птахами

Кожен у своєму кутку: Марі-Денеж — у кубельці із хутр, Чарлі — на матраці на протилежному боці кімнати. Та оскільки хатинка дуже маленька, а ніч — мовчазна, вони чують кожен свій порух, кожне зітхання. Чарлі ледь витримує таку близькість. Він не звик ділити ночі ні з ким, окрім Любка. А тут ще й тиша, яка важчає, поки сон не йде. Чарлі здогадується, що полегшити становище можна, лише першим поставивши запитання, але яке?

— Анж-Еме була Вашою подругою?

— Ні, королевою нашого корпусу — всі її шанували, вона походжала, мов справжнісінька королева, висловлювалась по-королівська, а я була її компаньйонкою, покоївкою.

— Покоївкою?

Вони радше шушукаються, ніж розмовляють. Чарлі — оксамитовим голосом, який використовує, для приманювання наляканих тварин. Марі-Денеж спокійніша. Вона звикла до загальних спалень, звірянь, вишептаних із ліжка до ліжка. Здушеним, ледь чутним голосом розповідає уривки свого життя у притулку разом із подружкою, що вважала себе королевою Шотландії і, в обмін на протекцію, віддавала прати свої панчохи та підрубувати одяг.

— З Анж-Еме ніхто не наважувався сперечатися, адже вона була королевою Шотландії, Англії, Карпат і Об'єднаних націй.

— Карпати — це не держава!

— Авжеж. Як і Об'єднані нації.

Вони сміються, радіючи, що одночасно подумали про те саме, здивовані неочікуваною згодою.

— А звідки взялося ім'я Марі-Денеж — Сніжна Марія?

— Серед нас було чимало Марій. Марі-Констанс, Марі-Жозеф, Марі-Лор, Марі-Жанн, Марі-Кларісс, Марі-Мадлен, Марі-Луїз, Марі-Кларанс. Але Марі-Денеж була лише одна. Найгарніша.

— Чудове ім'я.

Це пролунало точнісінько як «добраніч» — і вони, справді, заснули, нічого вже не додавши.