Дощило птахами

Вони тихо гребли — Том попереду, Чарлі позаду, Марі-Денеж посередині, а собаки пливли за човном.

Вони тут уже день і ніч — і чекають.

Чекають, поки по той бік затоки все заспокоїться.

Ні страху, ні паніки — адже вони у безпеці, їм залишилося тільки чекати.

Цей день почався, як і попередні. Лякливе сонце, вітання сойки, прудкий біг зайця — не осінь, а диво!

Поснідали солоним м'ясом та сиропом зі слив. Без чаю. Не хотіли палити грубку. Через дим їх могли помітити.

Вони завмерли перед літнім табором і уважно дослухалися до звуків, що линули з хутора.

Проте довкола тихо, чути лише ніжний вітер у кедрах та плюскіт води.

— Здається, це все.

— Еге ж, вони вже пішли.

— Відсвяткуємо?

Том дістає із заплечника пляшку. Віскі. Ця пляшка потрапила до хутору одночасно з ним, і він відмовлявся її відкорковувати, побоюючись, що призвичаїться і повернеться до брудних готелів та соцпрацівниці.

Він піднімає пляшку — помилуватися бурштиновим відблиском рідини на сонці — проте скло брудне й не пропускає жодного променя.

— Будьмо!

Він наливає склянку собі, пропонує Чарлі та Марі-Денеж, але вони відмовляються, тож він одним махом вихиляє трунок.

— Диви, я ще не забув його смак!

Він наливає вдруге, спостерігаючи, як рідина хлюпає у склянці. Тішиться неймовірно. Заплющує очі, аби краще відчути смак.

— Так само добре, як і колись. Хіба льоду бракує.

Марі-Денеж нахиляється, піднімає три круглі мушлі й кидає їх до склянки Тома.

Цього разу він п'є неспішно, постукуючи «льодом», прислухається до задоволення, дозволяючи бурштинові п'янити себе.

Із третьою склянкою Том входить у стан приємної неквапності, повільно, спроквола підводиться, бере лопату, яка чекає на нього біля стіни, і відкидає першу грудку землі.