Двадцять два сонети (Переклав Д. Павличко)

77

Покаже дзеркало, як врода в'яне,

Годинник – як хвилини марно йдуть.

Лиш думка та, що на папері стане,

Непроминальну демонструє суть.

Свічадо зморшку, схожу на могилу,

Тобі являє – радості нема,

І, відкрадаючи у тебе силу,

Проходить час, мов злодій, крадькома.

Сховай же в писане, миттєве слово

Те, що не може пам'ять зберегти;

Знайдеш колись доглянутих чудово

Дітей свого ума й зрадієш ти!

Вчарований забутими рядками,

Новими збагатишся ти думками.