Двадцять два сонети (Переклав Д. Павличко)

123

Ні, часе, не хвалися, змін нема;

Нові ти зводиш піраміди й вежі,

Щоб здивувати нас, але дарма –

То все старе, лише в новій одежі.

Ми любим, щоб усе було старим,

Бо наші дні короткі; ти, одначе,

На нас пускаєш новизну, як дим,

Щоб затуманилося око зряче.

Реєстрами своїми нас не муч,

Все в них брехня – минувшина й сучасне;

Все робиш поспіхом, нашвидкуруч,

Одне засвічуєш – та інше гасне.

Твоєї не лякаюся коси,

Я правдолюб, а ти брехун єси!