Двадцять два сонети (Переклав Д. Павличко)

129

Безстидства дух у хтивості живе,

А в дії хтивість – що то за потвора! –

Лжесвідчить, убиває, нищить, рве,

На дикощі й падлюцтво завжди хвора.

Її ненавидиш і любиш ти,

Мов довелось наживку проковтнути,

Яку дають, щоб з розуму звести,

Щоб жертва не злякалася отрути.

Летиш за нею, прагнеш те піймать,

Що тягне вже само тебе до згуби,

На пробу – то блаженство й благодать,

А потім – біль, шахрайство ядозубе.

До пекла рай веде, всі йдуть і йдуть,

Ніхто не обминає згубну путь.