Двадцять два сонети (Переклав Д. Павличко)

137

Сліпа любове, що вчинила ти

З моїми потьмянілими очима?

В красі не можу я краси знайти,

Стає потворність, наче врода зрима.

Причалили хай очі залюбки

В тій гавані, де всім човнам просторо.

Чому на мене ти куєш гачки

Із помилок мого слабкого зору?

Те, що лише моїм було колись,

Тепер належить всім – хіба ж я буду

Кричати – це неправда, подивись,

Як сяє чистотою купа бруду?!

Я бачу: правди в правді вже нема,

Мене поглинула брехні чума.