Фавор, або Бабусин онук

Епілог

Після повернення до Нью-Йорка Натан і справді зайнявся «справою баби Лізи».

Спочатку він рішуче поговорив з рідними в Канаді щодо цього. Щоправда, без особливих результатів, бо рідні були дуже занепокоєні післяродовою депресією Свєтки і якоюсь алергією у немовляти.

Не зважаючи на рідню, Натан вирішив діяти. Звичайно ж, відразу стикнувся з силою силенною різних «але». Як громадянин США він мав право викликати бабусю в Америку. Але згідно закону потрібно були чекати рік, доки вона отримає медичну страховку і право жити в будинку престарілих. Як мінімум рік. Без ліків і медичного обслуговування.

І відправився Натан, що називається, по інстанціях, оббивати всі пороги. Писав конгресменам, добився зустрічі з сенатором штату і депутатом міської Асамблеї. Всі щось обіцяли. В одних кабінетах начебто щиро, в інших — формально, для «галочки».

І тут сталося диво! Аня завагітніла! Без усяких ліків і уколів. Без дорогих тестів і процедур. Не у пробірці, не штучно. А так, як звичайна жінка вагітніє: припинилися місячні, почало нудити. І постава раптом в неї змінилася: спина вигнулася, а живіт випнувся вперед. Ще плаский живіт, але в ньому вже забилось чиєсь серденько. Дівчинка.

Баба Ліза також дуже зраділа, коли Натан по телефону повідомив їй цю новину.

— Намолили її все ж таки! Лише поменше говори про це всім навкруги, щоб не зурочили.

Щодо свого переїзду в Америку баба Ліза, як і раніше, бурчала. Навіщо їй це потрібно? Краще нехай він приїде її провідати, коли зможе. Щоправда, із сумом прохопилась, що відтепер в нього турбот буде більше, і йому буде не до своєї старенької бабусі. Але про неї хай не думає, їй все одно незабаром помирати. Дитина важливіша.

Але помилилася баба Ліза. Він продовжував писати листи і ходити по кабінетах. Навіть спеціальну папку завів — шкіряну, на блискавці, де зберігав усі папери, пов’язані зі «справою баби Лізи».

Він іноді мріяв: от народиться дитина, баба Ліза переїде до Америки. Буде жити у будинку престарілих, який у п’ятнадцяти хвилинах пішки від його будинку. Натан туди вже не один раз заходив, і з директором познайомився, і з їхнім соціальним працівником разом склали і відправили кілька листів впливовим особам та організаціям.

Уявляв собі, як всі зберуться в них вдома, всі покоління — і правнука, і прабабуся. Простягнуться ниточки, поєднаються крізь час та простір. І тоді все в житті стане на свої місця. І буде так, як має бути.

Бабі Лізі також передалися його сподівання, наче «заразив» її Натан своїми мріями. Старенькі теж, виявляється, люблять помріяти. Чому ж усім можна, а їм ні? Коли-не-коли, та й питала, чи щось чутно нового про той її «історичний» переїзд, чи є якісь новини.

І нове диво сталося. Не такого рівня, як вагітність Ані, а трохи менше. Але все одно — диво.

Прийшов папір з однієї благодійної єврейської організації. Рекомендованим листом. В тому папері з офіційною шапкою, печатками та підписами повідомлялося, що ця організація згодна допомогти Натану в його «справі» з Єлизаветою Марківною. Готова розмістити бабу Лізу у той будинок престарілих, що біля будинку Натана. Візьме на себе оплату її утримання там до тих пір, доки вона не отримає державну медичну страховку і грошову допомогу. Навіть з її переїздом в Америку готові допомогти.

Все було чудово в тому прекрасному папері. Одне лише було погано. Не дочекалась його бабуся Ліза. Померла.

2007 рік.

---------------------------------------------------------------------------------