Франциск Ассизький

2

— Колись ми з мамою їздили до Італії, ти тоді ще не народився і лежав у мами в животі, — розповідав тато, коли зранку ми їхали з ним у машині. — Так от, у Флоренції ми увійшли в знаменитий собор Санта Кроче. А там зберігається ряса святого Франциска Ассизького — давним-давно жив такий чоловік. Лежить за склом така собі темна ряса і мотузка, якою святий Франциск підперезувався.

Позіхаючи, я дивився у віконце, де у сутінках, що почали вже танути, проступали обриси будинків і дерев.

Тато продовжував:

— Ми оглянули в тому соборі розписи на стінах, і мама пішла далі, а я все стояв перед рясою, наче прикутий, не міг зрушити з місця! І раптом — сам не знаю, що на мене найшло — почав молитись і дякувати Богові! І ледь не розплакався, уявляєш? А вся справа — у шматку цупкої матерії і звичайній мотузці. Так, іноді в нашому житті стається щось таке, що важко пояснити… Повернувшись з Італії до Нью-Йорку, я прочитав життєпис святого Франциска. Виявляється, він був дивовижною людиною — віддавав ближньому останнє, що мав. До речі, він проповідував не лише людям, але й тваринам, птахам і рибам.

— Це як?

— Якщо на його шляху зустрічалися річка або озеро, він йшов туди і з берега починав вчити риб любити Бога. Вони підпливали до нього, висунувши голови з води. Збиралися й інші слухачі: жаби, равлики, черепахи. Звідусіль зліталися птахи, приходили звірі. Всі слухали святого Франциска. Кажуть, він і сьогодні допомагає людям і всім живим істотам, він ще й досі ходить по землі…

Тато ще щось розповідав, але повіки мої стали важкі, і я заснув.