Франциск Ассизький

4

— Спіймали щось? — запитує дядько, підійшовши до нас.

Цей дядько — безхатько.

Неподалік від місця, де ми ловимо рибу, у гайку, стоїть його намет. Ми оминаємо його щоразу, коли стежкою йдемо до берега. Біля намету справжнє звалище: всюди розкидані порожні бляшанки і пляшки, на землі валяються ковдри в пропалених дірках, стоїть крісло-каталка для інвалідів із купою мотлоху на сидінні.

За словами тата, цей дядько — безхатько і алкоголік. Незрозуміло, якого він віку і якої раси — чи то чорношкірий, чи то мулат. Завжди нечесаний, в лахмітті і стоптаних кросівках без шнурків або взагалі босоніж. Минулого разу він до нас також підходив, запитував, чи добре клює. Але тоді була погана погода, не клювало взагалі, і дядько відразу пішов.

— Мій син щойно спіймав камбалу, — відповідає йому тато, кивнувши в мій бік.

— Бой, покажи-но, що ти спіймав, похвалися, — звертається безхатько до мене.

Від нього тхне перегаром. Не дочекавшись відповіді, він виймає з води рибник зі спійманою камбалою.

— Яка красива риба! Віддай її мені! — просить він і, хитрувато примружившись, дивиться на мене.

— Не дам! — я видираю в нього з рук рибник. — Це моя риба!

Мені хочеться розмахнутись спінінгом і вдарити його!

Він кривить обличчя, наче йому боляче.

— Ти поганий бой. Ти злий. Fuck you, — бурчить він.

— Не кажи такого моєму синові, — втручається тато. — Не можна так розмовляти з дітьми.

Безхатько повільно розвертається обличчям до тата. Стискає величезні брудні кулаки.

Вони стоять один навпроти одного. Безхатько вищий за тата і ширший за нього в плечах. Якщо він зараз кинеться на тата і вб’є його, що буде зі мною? Мені хочеться бігти додому, до мами.

— Соррі, винний, — вибачається безхатько.

Він відходить, сідає на якусь колоду, запалює цигарку.

Неподалік від нас у воді на худих лапах стоїть сіра чапля. Зрідка, нахиляючись, чапля встромляє гострий дзьоб у воду і щось висмикує звідти.

Подалі від неї стоїть чорна чапля. Часом вона зривається з місця і летить в наш бік, але сіра чапля з криком летить їй назустріч і відганяє від своїх володінь. Щоразу, коли ми тут, я спостерігаю цю сцену — війну двох чапель.

— О-о! Уо-о… — раптом горлає бомж, встаючи і простягаючи вперед руки.

Чи то він співає, чи то регоче.

З протилежного берега відразу здіймається зграя качок; чайки, чаплі — всі летять до нього. Птахи знають — зараз їх будуть годувати.

Продовжуючи співати і реготати, безхатько дістає з кишені булку, відриває від неї шматочки і кидає птахам.

Я бачу, як з кущів вибігає кіт! Дикий смугастий кіт біжить до безхатька, переплигуючи через впалі гілки та калюжі. Кіт стає на задні лапи, а передні впирає в ноги безхатька. А потім танцює на задніх лапах. Безхатько бере кота за шкірки, піднімає і… цілує в писок.

Як страшно!

І як красиво тут! Високе небо, і трави високі, наче позолочені сонцем; вода в затоці грає такими ніжними відтінками, що важко передати словами. Якби я не хотів стати рибалкою, то обов’язково став би художником.