Франциск Ассизький

5

— Ось так: провели ми тут із тобою цілий день, а спіймали лише одну рибку, — говорить тато, виймаючи з води рибник. — Візьмемо її додому? Чи краще відпустимо, нехай плаває?

— Візьмемо, — відповідаю я сердито.

— Добре, — погоджується тато. — Тоді нумо збиратись, час вже додому.

Ми складаємо снасті і йдемо через гай стежкою до нашої машини. Проходимо повз намет безхатька-алкоголіка.

Він сидить на землі, розчепіривши ноги, і весь якось дивно труситься. Навіть не дивиться в наш бік.

— А-а-а! — раптом він починає страшно волати. Падає на землю, обличчям на каміння та гілки. — М-мм… Хр-хр… — хрипить він задихаючись.

Тато ставить сумку на землю, швидко підходить до безхатька. Присівши поруч, перевертає його набік. Намацує в нього пульс, підклавши під голову свою долоню.

Я стою у кількох кроках і бачу, що обличчя безхатька в крові, грязюці та прилиплому листі.

— Хе-хе, — хрипить безхатько, продовжуючи труситись. Його ноги смикаються, як у жаби, яку оглушили каменюкою.

Тато дістає мобільник, дзвонить:

— Не знаю його імені, на вигляд йому років п’ятдесят. Він безхатько.

Схоже не епілептичний напад. Скоро приїдете? Добре, буду чекати.