Фройд би плакав

Кінець кінцем

Якось, повернувшись увечері додому з оберемком квітів та іншого мотлоху для дружини (упс, вона таки не любила зрізаних квітів…), він відчув, що дещо в їхньому домі змінилося. Дійсно, чогось бракувало. Все було на місці, тільки вона не прийшла ні через дві години, ні на другий день. Він сидів і нічого не міг зрозуміти. Потім, день на третій, зазирнув до своєї поштової скриньки і знайшов там коротесенького листа:

Не можу бути з жодним чоловіком. Усі ви – убивці свободи. Чи то пак, я стаю убивцею свободи, як тільки-но заприсягаюся жити разом із чоловіком. Кохані й некохані, справжні й помилкові – від усіх вас просто хочеться втікати. Бігти на волю, голосно кричати, не озиратися назад. Не просити пробачення – однаково ви цього не любите і не пробачите мені ніколи. Не пробачите мого прощення пробачення. Вам потрібна Дикість, що уб'є вас, що розірве нас на шматки, а потім буде збирати докупи. Можливо, то вже буде інша жінка. Та, що прийде за мною. Вона не помилиться – у мене дуже глибокі сліди…

М.Ф.

Серпень 2003 – травень 2004

Париж – Франкфурт – Джокджакарта – Джакарта – Бангкок-Джакарта – Джокджакарта – Київ – Яремча – Київ – Джакарта – Гілі Айр – Убуд – Джокджакарта – Берлін – Мюнхен – Київ – Делі – Аґра – Катманду – Тхімпху – Київ – Яремча – Лімасол – Київ – Ярославль – Київ – Прага