47

…У напівдрімоті йому пригадалося:

Ліхтарі погашено. Автомобіль уповільнив рух… У віконце машини визирнув Гарін — і гучним пошептом:

— Шельга, звертайте. Зараз буде галявина. Там…

Важко схитнувшись на шосейній канаві, автомобіль проскочив між деревами, завернув і зупинився.

Під зорями лежала звивиста галявинка. Туманно, в тіні дерев громадилися скелі.

Мотор вимкнуто. Гостро запахло травою. Сонно хлюпотів струмок, над ним клубочився туманець, зникаючи невиразним полотнищем в глиб галявини.

Гарін вискочив на мокру траву. Подав руку. З автомобіля вийшла Зоя Монроз у глибоко насунутій шапочці, підвела голову до зірок. Пересмикнула плечима.

— Ну, вилазьте ж, — різко сказав Гарін.

Тоді з автомобіля, головою наперед, виліз Роллінг.

З-під тіні котелка блищали його золоті зуби.

Хлюпотіла, бурмотіла вода між камінням. Роллінг витяг з кишені руку, стиснуту, певно, вже давно в кулак, і почав глухуватим голосом:

— Якщо тут готується смертний вирок, я протестую. В ім’я права. В ім’я людяності… Я протестую як американець… Як християнин… Я пропоную будь-який викуп за життя.

Зоя стала спиною до нього. Гарін мовив гидливо:

— Вбити вас я міг би й там…

— Викуп? — хутко спитав Роллінг.

— Ні.

— Участь у ваших… — Роллінг мотнув щоками: — У ваших дивних справах?

— Так. Ви повинні це пам’ятати. На бульварі Мальзерб… Я казав вам…

— Гаразд, — погодився Роллінг, — завтра я вас прийму… Я повинен продумати наново ваші пропозиції.

Зоя мовила неголосно:

— Роллінг, не кажіть дурниць.

— Мадемуазель! — Роллінг підскочив, котелок зсунувся йому на носа. — Мадемуазель… ваша поведінка нечувана… Зрада… Співучасть у вбивствах…

Так само тихо Зоя відказала:

— Ну вас до дідька! Розмовляйте з Гаріним.

Тоді Роллінг і Гарін одійшли до здвоєного дуба. Там спалахнув електричний ліхтарик. Нахилилися дві голови.

Кілька секунд було чути тільки, як дзюркотів струмок по камінню.

— …Але нас не троє, нас четверо… тут є свідок, — долинув до Шельги різкий голос Роллінга.

— Хто тут, хто тут? — здригаючись, крізь дрімоту пробурмотів Шельга. Зіниці його розширилися на все око.

Перед ним на білому стільчику, — з капелюхом на колінах, — сидів Хлинов.

Загрузка...