93

Було сім чудес на світі. Народна пам’ять донесла до нас лише три: храм Діани Ефесської,[45] сади Семіраміди[46] та мідного колоса[47] в Родосі. Про інших спогади занурено на дно Атлантичного океану.

Восьмим чудом, як це щоденно повторювала мадам Ламоль, треба вважати шахту на Золотому острові. Під час вечері в щойно опорядженому залі палацу, з величезними вікнами, розкритими подиху океану, мадам Ламоль піднімала келих:

— За чудо, за геній, за зухвальство.

Усе вишукане товариство острова підводилось і вітало мадам Ламоль та Гаріна. Усі були захоплені лихоманкою праці і фантастичними задумами. Хай там, на материках, кричать про порушення прав. Плювати. Тут день і ніч гуде підземним гулом шахта, гримлять черпаки елеваторів, проникаючи все глибше, глибше, до невичерпних запасів золота. Сибірські розсипи, яри Каліфорнії, снігові пустелі Клондайка — мізерія, кустарний промисел. Золото тут під ногами, у будь-якому місці, лише прорвись крізь граніти і кипучий олівін.

У щоденниках нещасного Манцева Гарін знайшов такий запис:

«Нині, тобто коли закінчився четвертий льодовиковий період і надзвичайно швидко почала розвиватись одна з порід тварин, позбавлених волосяного покриву, здатних пересуватися на задніх кінцівках і забезпечених вдалим влаштуванням ротової порожнини для вимовляння різних звуків, — земна куля являє таку картину:

Верхній її покрив складається із застиглих гранітів та діоритів завтовшки від п’яти до двадцяти п’яти кілометрів. Ця корка зовні вкрита морськими відкладеннями та шарами загиблої рослинності (вугілля) і загиблих тварин (нафта). Кора лежить на другій оболонці земної кулі — із розплавлених металів, — на Олівіновому поясі.

Розплавлений Олівіновий пояс подекуди, як, наприклад, у деяких районах Тихого океану, підходить близько до поверхні землі, до глибини п’яти кілометрів.

Товщина цієї другої розплавленої оболонки має нині понад сто кілометрів і збільшується на кілометр протягом кожних ста тисяч років.

У розплавленому Олівіновому поясі треба розрізняти три шари: щонайближчий до земної корки — це шлаки, лава, які викидають вулкани; середній шар — олівін, залізо, нікель, тобто те, з чого складаються метеорити, що падають у вигляді зірок на землю осінніми ночами, і, нарешті третій, нижній шар — золото, платина, цирконій, свинець, ртуть.

Ці три шари Олівінового поясу спочивають, як на подушці, на шару згущеного до рідкого стану газу гелію, що утворюється як продукт атомного розпаду.

І, нарешті, під оболонкою рідкого газу міститься земне ядро. Воно тверде, металічне, температура його близько двохсот сімдесяти трьох градусів нижче нуля, тобто температура світового простору.

Земне ядро складається з важких радіоактивних металів. Нам відомі два з них, які стоять у кінці таблиці Менделєєва, — це уран і торій. Але вони самі — продукт розпаду основного, невідомого досі в природі надважкого металу.

Я виявив його сліди у вулканічних газах. Це метал М. Він в одинадцять разів важчий за платину. Він має жахливу силу радіоактивності. Якщо один кілограм цього металу видобути на поверхню землі, все живе на декілька кілометрів навколо загине, всі предмети, вкриті його еманацією, світитимуться.

Оскільки питома вага земного ядра складає всього вісім одиниць (питома вага заліза), що завжди наводило на помилкову думку, начебто ядро залізне, і оскільки не можна припустити, що метал М міститься в ядрі землі, під тиском мільйон атмосфер, у пористому стані, то треба зробити єдиний висновок:

Ядро землі — порожниста куля чи бомба, з металу М, наповнена гелієм, який перебуває внаслідок страшенного тиску в кристалічному стані.

У розрізі земна куля така:



Метал М, що складає ядро землі, безперервно розпадаючись і перетворюючись на інші легкі метали, вивільняє величезну кількість тепла. Ядро землі прогрівається. За кілька мільярдів років земля має прогрітися наскрізь, вибухнути, як бомба, спалахнути, перетворитися на газову кулю, діаметром з орбіту, котру описує Місяць навколо Землі, засяяти, наче маленька зірка, і потім почати охолоджуватися й стискатися до розмірів земної кулі. Тоді знову виникне на Землі життя, через мільярди років з’явиться людина, почнеться стрімкий розвиток людства, боротьба за вище соціальне влаштування світу.

Земля знову весь час прогріватиметься атомним розпадом, щоб знову спалахнути маленькою зіркою.

Це круговерть земного життя. їх було незліченно багато і незліченно багато буде попереду. Смерті нема. Є вічне оновлення…»

Ось що прочитав Гарін у щоденнику Манцева.

Загрузка...