Гіперболоїд інженера Гаріна

95

Палац у північно-східній частині Золотого острова збудовано за фантастичним планом мадам Ламоль.

Це була величезна споруда із скла, сталі, темно-червоного каміння й мармуру. Вона мала п’ятсот залів і кімнат. Головний фасад з двома широкими мармуровими сходами виростав з моря. Хвилі розбивались об східці й цоколі по боках сходів, де замість звичайних статуй або ваз стояли чотири бронзові ґратчасті вежки, що підтримували позолочені кулі, — в них були заряджені гіперболоїди, котрі загрожували підступам з океану.

Сходи бігли до відкритої тераси, — з неї два глибоких входи, укріплені квадратними колонами, вели всередину будинку. Весь кам’яний фасад, трохи нахилений, як на єгипетських будовах, скупо оздоблений, з високими, вузькими вікнами і плоским дахом видавався суворим і похмурим. Зате фасади, що виходили у внутрішній двір, у квітники повзучих троянд, вербени, орхідей, квітучого бузку, мигдалю та лілієвих дерев, були збудовані розкішно, навіть кокетливо.

Двоє бронзових воріт вели всередину острова. Це був будинок-фортеця. Обік нього на скелі височіла на сто п’ятдесят метрів ґратчаста вежа, з’єднана підземним ходом зі спальнею Гаріна. На верхньому майданчику її стояли потужні гіперболоїди. Броньований ліфт злітав до них од землі за кілька секунд. Усім, навіть мадам Ламоль, було заборонено під страхом смерті підходити до підмурка вежі. Це був перший закон Золотого острова.

У лівому крилі будинку містилися кімнати мадам Ламоль, у правому — Гаріна та Роллінга. Більше тут ніхто не жив. Будинок мав призначення на той час, коли найбільшим щастям для смертного буде одержати запрошення на Золотий острів і побачити чарівне обличчя повелительки світу. Мадам Ламоль готувалася до цієї ролі. Справ у неї було сила-силенна. Створювали етикет ранкового вставання, виходів, малих і великих прийомів, обідів, вечер, маскарадів та розваг. Широко розгорнувся її акторський темперамент. Вона любила повторювати, що народжена для світової сцени. Охоронником етикету призначено відомого балетного постановника — російського емігранта. З ним уклали контракт в Європі, дали золотий, з діамантами, на білій стрічці орден «Божественної Зої» і присвоїли давньоруське звання постільника (Chevalier de lit).

Окрім цих внутрішніх — палацових — законів, Зоя створювала вкупі з Гаріним «Заповіді Золотого віку» — закони майбутнього людства. Але це були скоріше загальні проекти та основні ідеї, які мали згодом обробити юристи. Гарін був шалено заклопотаний, — їй доводилося викроювати час. День і ніч у її кабінеті чергували дві стенографістки.

Гарін приходив одразу з шахти, стомлений, брудний, пропахлий землею і мастилом. Він хапливо їв, падав з ногами на атласний диван і закутувався димом люльки (його оголосили вище за етикет, його звички — священні і поза наслідуванням). Зоя ходила по килиму, перебираючи худими пальцями величезні перлини намиста, і викликала Гаріна на розмову.

Стенографістки записували думки. За ніч віддруковували їх і подавали зранку у постіль мадам Ламоль.

Для експертизи в деяких питаннях запрошували Роллінга. Він жив у чудових, не зовсім ще закінчених апартаментах. Виходив з них лише до столу. Його волю і гордість було зламано. Він страшенно змарнів за ці півроку. Гаріна він боявся. З Зоєю уникав лишатися віч-на-віч. Ніхто не знав (і не цікавився), що він робить цілими днями. Книжок він зроду не читав. Здається, нічого не записував. Подейкували, буцімто він захопився колекціонуванням люльок.

Якось увечері Зоя бачила з вікна, як на передостанній сходинці мармурових сходів біля води сидів Роллінг і зажурено дивився на океан, звідки сто мільйонів років тому вийшов його пращур у вигляді людиноподібної ящірки. Це все, що лишилось од великого хімічного короля.

Ні втрата трьохсот мільйонів доларів, ні полон на Золотому острові, ні навіть зрада Зої не зломили б його. Двадцять п’ять років тому він торгував ваксою на вулиці. Він умів, він любив боротися. Скільки докладено зусиль, таланту й волі, щоб примусити людей платити йому, Роллінгу, золоті кружальця! Європейська війна, розорення Європи — ось які сили піднято для того, щоб золото потекло в каси «Анілін Роллінг».

І раптом оце золото, еквівалент сили і щастя, черпатимуть із шахти, як глину, як багно, елеваторними черпаками в будь-якій кількості. Отут-то підошви Роллінга зависли в порожнечі, він перестав відчувати себе царем природи — «гомо сапієнсом».[48] Лишилося тільки колекціонувати люльки.

Але він усе ще, за настійною вимогою Гаріна, щоденно диктував по радіо свою волю директорам «Анілін Роллінг». Відповіді їхні були непевні. Ставало зрозуміло, що директори не вірять у добровільне відлюддя Роллінга на Золотому острові. Його запитували:

«Що вжити для вашого повернення на континент?»

Роллінг відказував:

«Курс нервового лікування минає сприятливо».

За його наказом одержано ще п’ять мільйонів фунтів стерлінгів. Коли ж за два тижні він знову наказав видати таку ж суму, агентів Гаріна, які пред’явили чек Роллінга, арештували. Це було першим сигналом атаки континенту на Золотий острів. Флот з восьми лінійних суден, який крейсував у Тихому океані, поблизу двадцять другого градуса південної широти і сто тридцятого градуса західної довготи, чекав лише бойового наказу атакувати острів Негідників.