Гарун і море оповідок

Розділ ІV Алеж і якщоб

ибирай птаха, — скомандував Джин Води. — Якого хочеш?

Гарун трохи збентежився.

— Тут тільки павич, — слушно зауважив він. Якщоб хмикнув з деяким презирством.

— Людина може вибирати не тільки те, що бачить, — відповів він, ніби пояснював очевидні речі геть нетямущим. — Людина може назвати птаха, навіть якщо його нема поблизу або ж він має форми, відмінні від узвичаєних: ворона, перепілка, колібрі, дрозд, шпак, папуга, паперовий змій. Людина може вибрати навіть вигадану летючу істоту, приміром, крилатий кінь, летюча черепаха, повітряний кит, космічна змія, аеромиша. Досить дати речі назву, почепити на неї ярлик, приклеїти етикетку — і ти врятуєш її від анонімності, витягнеш її з Небуття. Коротше кажучи, називаючи річ, ти вводиш її в обіг існування. А в нашому випадку — називаючи птаха чи Уявний Літальний Організм.

— Такий стан справ може бути тільки там, звідки ви прийшли, — заперечив Гарун. — Але в цих краях діють суворіші правила.

— У цих краях, — не вгавав синьобородий Якщоб, — як марную час на Крадія Рознімного Інструмента, який не вірить у те, що не бачить. А що ти бачив, Злодійчуку? Африку ти бачив? Ні? Так, вона насправді он там? А підводні човни? Га? А град, бейсбол, пагоду? А золоті копальні? Кенгуру, гору Фудзіяма, Північний полюс? А минуле було? А як щодо майбутнього, воно настане? Повір своїм очам, і ти потрапиш не в одну халепу.

Тут він запхав руку в кишеню своїх шароварів і вийняв її вже стиснутою в кулак.

— Дивись сюди, аби я не назвав тебе телепнем. — Він розтиснув пальці, й Гарунові очі полізли на лоба.

По долоні Джина Води походжали малесенькі птахи; щось дзьобали там, махали своїми мініатюрними крильцями і ширяли над долонею. А поряд з птахами були також дивні крилаті казкові створіння: ассирійський лев з людською бородатою головою та парою великих волохатих крил, що виросли з його боків; крилаті мавпи, летючі блюдця, крихітні ангели, повітряні (й очевидно дихаючі повітрям) риби.

— Вибирай, що заманеться, — запропонував Якщоб.

Хоча було очевидним, що ці чарівні створіння дуже маленькі й зможуть нести хіба що відкушений ніготь, Гарун вирішив не сперечатися й показав на крихітного гребенястого птаха, який скоса позирав на нього надзвичайно розумним оком.

— Отже, ти вибрав Одуда, — промовив майже що вражено Джин Води. — Мабуть, тобі, Крадію Рознімного Інструмента, відомо, що в старовинних оповідях Одуд — це птах-провідник, який веде за собою решту птахів у перельотах через купу небезпек до їхнього кінцевого місця призначення. Так-так. Хтозна, юний Злодійчуку, що з тебе ще може вийти? Однак часу на роздуми ми не маємо, — завершив він і підбіг до вікна, викинувши крихітного Одуда в ніч.

— Навіщо? — прошепотів Гарун, не бажаючи розбудити тата, після чого Якщоб знову лукаво всміхнувся.

— Дурне запитання, — відповів він невинно. — Просто так захотілося, примха. Не тому, що я знаю про такі речі більше за тебе, аж ніяк не тому.

Гарун підбіг до вікна й побачив, що по Безрадісному озері плаває Одуд завбільшки з двоспальне ліжко, досить великий, аби нести на спині Джина

Води й хлопчика.

— Вирушаємо, — промовив Якщоб надто голосно, як на Гаруна, а тоді стрибнув на підвіконня, а звідти на Одудову спину. Гарун якусь мить вагався, а тоді й собі стрибнув у довгій червоній нічній сорочці з пурпуровими латками, міцно стискаючи Рознімний Інструмент у лівій руці. Як тільки Гарун умостився за спиною Джина Води, Одуд обернув голову й глипнув на нього критичним, однак (Гарун сподівався) дружнім оком.

Вони здійнялися й швидко злетіли в небо.

Від прискорення Гаруна аж втискало в затишне, густе й дещо волохате пір'я на спині Одуда, у пір'я, яке ніби окутувало Гаруна зусібіч і захищало під час перельоту. Минуло кілька хвилин, а він все ще розмірковував над дивними речами, що сталися з ним за короткий час.

Невдовзі вони летіли з такою швидкістю, що Земля під ними й небо над ними злилися в суцільному мареві, й Гарунові здалося, що вони не летять, а зависли у цьому неймовірному туманному просторі. «Коли водій Поштового Автобуса Алеж мчав у гори М, я відчував те саме, — згадав він. — Аж не віриться: цей Одуд з гребенем пір'я на маківці дуже схожий на Алежа з його гривою, що також стирчала на маківці! І бакенбарди Алежа були пір'ястими, а пір'я Одуда, як я помітив під час злету, було також волохатим».

Вони летіли з неймовірною швидкістю, і Гарун крикнув у вухо Якщобові:

— Жоден птах не може так швидко літати. Якась машина?

Одуд поглянув на нього своїм пильним блискучим оком.

— Маєш якісь заперечення щодо машин? — запитав він гучним голосом, геть таким як у водія Поштового Автобуса. Й одразу продовжив:

— Але ж, але ж, але ж ти довірив мені своє життя. То чому я не можу бути гідним твоєї поваги? Машини також мають почуття власної гідности. Не треба так на мене дивитися, юначе; однак не можу нічого вдіяти, якщо я тобі когось нагадую; в крайньому разі всім водіям сподобалась би хороша, швидка машина.

— Ти читаєш мої думки, — промовив Гарун дещо докірливо, бо коли якась механічна птаха підслуховує твої роздуми, виникає не надто приємне відчуття.

— Але ж, але ж, але ж, — відповів Одуд, — я спілкуюся з тобою подумки, бо, як ти можеш зауважити, з аеродинамічних міркувань я навіть не роззявляю дзьоба.

— Як же тобі це вдається? — допитувався Гарун, і відповідь не забарилася — швидка, як блискавка:

— ПНСП. Процес, Надто Складний для Пояснення.

— Гаразд, мовчу, — погодився Гарун. — А як тебе звати?

— Називай мене як хочеш, — відповів птах. – З огляду на очевидні причини називай мене Алежем.

Ось так Гарун Халіфа, син казкаря, ширяв у нічному небі на спині Алежа-Одуда з Якщобом-Джином Води, який став його провідником. Зійшло сонце, й незабаром Гарун помітив у далині схоже на астероїд небесне тіло.

— Це — Кагані, другий Місяць Землі, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба.

— Але ж, але ж, але ж, — почав заїкатися Гарун (чим дуже розвеселив Одуда), — Земля має тільки один Місяць. Як стільки часу другий супутник міг залишатися невідкритим?

— Але ж, але ж, але ж усе через швидкість, — пояснював Алеж-Одуд. — Швидкість — це Необхідність Якости! У всіх екстрених випадках — під час пожежі, автокатастрофи, кораблетрощі — що найпотрібніше? Авжеж. Швидкість пожежних авто, карет швидкої допомоги, рятувальних кораблів. А за що ми хвалимо Яйцеголових? Хіба не за Швидкість Думки? В усіх видах спорту Швидкість (ніг, рук, ока) — це суть усього! А якщо людям до снаги щось робити швидко, то для цього вони створюють машини. Швидкість, надшвидкість! Якщо б не швидкість світла, то всесвіт був би темний і холодний. Однак якщо швидкість сприяє виявленню речей, то так само швидкість може їх і приховувати. Місяць Кагані рухається настільки швидко, що його не можна виявити за допомогою земних інструментів; також його орбіта змінюється на один градус з кожним обертом, тому через триста шістдесят обертів він пролітає над кожною точкою Землі. А мінливість поведінки сприяє ухилянню від виявлення. Однак існують серйозні причини мінливости орбіти: Оповідна Вода повинна доставлятися по всій планеті в однаковій кількості. Ву-ум? Варум? Це досягається лишень на високих швидкостях. Думаю, ти оцінив переваги машин.

— Виходить, Місяць Кагані рухається за законами механіки? — поцікавився Гарун, однак Алеж переключив свою увагу на практичні питання.

— Наближаємося до Місяця, — промовив птах, не роззявляючи дзьоба. — Синхронізація відносної швидкости. Готуємося до посадки. Точки дотику досягнемо за тридцять секунд, двадцять дев'ять, двадцять вісім…

Назустріч їм летів іскристий і, як здавалося, безкінечний водяний простір. Появилася поверхня Кагані; куди не кинеш оком, усюди була вода. Але що то була за вода! Вона переливалася геть усіма барвами, барвами діамантової буйности, барвами, яких Гарун уявити собі не міг. До того ж, це мусив бути теплий океан, тому що над водою Гарун бачив пару, яка виблискувала в сонячному промінні. Гарун затамував подих.

— Океан Оповідних Потоків, — промовив Якщоб-Джин Води, а його блакитні бакенбарди аж сяяли від гордости. — Хіба не вартувало все це такої далекої й такої швидкої подорожі?

— Три, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. — Два, один, нуль.

Вода, вода, всюди вода; жодного натяку на сушу…

— Це обман, — вирвалося в Гаруна. — Тут нема Ґуп-Сіті, якщо тільки я не помиляюся. А якщо нема Ґуп-Сіті, то нема Будинку ПНСП, нема Моржа, а значить, не треба було сюди летіти.

— Не жени коней, хлопче, — сказав Джин Води.

— Вгамуйся, охолонь, не парся. Всьому є пояснення, і ти їх зараз одержиш, якщо тільки захочеш.

— Це ж бо Середина Порожнечі, — не вгавав Гарун. — Що мені тут робити?

— Якщо бути точним, то це Крайня Північ Кагані, — пояснив Джин Води. — А ми тут для того, аби скоротити шлях й обійти деякі бюрократичні процедури, спробуємо оминути паперову тяганину. Мушу зізнатися, що це також засіб вирішення наших проблем, пов'язаних з необхідністю повідомити власті Ґуп-Сіті про мою помилку, себто про втрату Рознімного Інструмента, а відтак і про шантаж з боку одного Злодійчука. Отже, ми прибули сюди, щоб набрати Води Бажань.

— Шукай яскравіші ділянки Океану, — додав Алеж-Одуд. — Це — Вода Бажань; скористайся нею як слід, і твої бажання збудуться.

— Не буде потрібно нікого з Ґуп-Сіті, — продовжував Якщоб. — Твоє Бажання збувається, ти віддаєш Рознімний Інструмент і повертаєшся у люлю, а казочці кінець. Згода?

— Ну гаразд, — погодився Гарун з дещицею сумніву, і варто зауважити, жалю, бо дуже сподівався побачити Ґуп-Сіті й дізнатися більше про загадковий Процес, Надто Складний для Пояснення.

— Супер, — вигукнув Якщоб з полегшенням. — Так тримати, молодчина, правильно вирішив. А тепер швиденько! До Води Бажань!

Алеж обережно підплив до осяйної ділянки, на яку нетерпляче показував Якщоб, і зупинився. Вода випромінювала настільки сліпуче світло, що Гарунові довелося відвести погляд. Тим часом Якщоб-Джин Води дістав з розшитої золотом жилетки маленьку гранчасту кришталеву пляшечку з маленькою золотою кришечкою. Швидко відкрутив кришку, зачерпнув пляшечкою осяйної води (яка світилася золотом) і, закрутивши кришечку, віддав пляшечку Гарунові.

— На старт, увага, марш! — вигукнув він. — Ось що ти маєш зробити.

Таємниця Води Бажань полягала в тому, що чим сильніше бажаєш, тим краще вона діє.

— Усе залежить від тебе, — сказав Якщоб. — Будь розумником, зроби все як слід, постався до цього серйозно, і тоді Вода Бажань поставиться до тебе також серйозно. А тоді — бінґо! Твоє найзаповітніше бажання збудеться.

Гарун сидів верхи на Алежі-Одуді й розглядав пляшечку в руці. Досить одного ковтка, і він поверне татові втрачений Дар Базікати!

— Ось так! — вигукнув він відважно і, відкрутивши кришку, зробив величенький ковток.

Його оповило золоте марево, воно наповнило усе його єство; все, геть усе довкруж завмерло, неначе весь космос чекав на його накази. Він почав збиратися з думками…

Проте не міг. Якщо зосереджувався на втраченому батьком умінні розповідати казки і його відмові від Оповідної Води, то виринав образ мами, й тоді він починав бажати її повернення й хотів, щоб усе було так, як було раніше… А тоді знову повертався образ тата, який просив: зроби це, хлопче, для мене, зроби цю дрібницю. Відтак знову бачив маму і вже не знав, що й думати, що побажати, аж поки не почувся різкий звук, ніби лопнула тисяча й одна скрипкова струна, золоте марево зникло, і він знову був біля Якщоба й Одуда на поверхні Моря Оповідок.

— Одинадцять хвилин, — промовив Джин Води зневажливо. — Одинадцять хвилин, і його увага розсіюється, себто його увазі — гаплик.

Гаруна переповнив сором, він похнюпив голову. Але ж, але ж, але ж цього не може бути, — промовив Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. – Бажання — річ складна, і ти про це достоту знаєш. Ти, пане Джин Води, тривожишся через свою помилку, тому що зараз ми мусимо вирушити до Ґуп-Сіті, а там тобі перепаде на горіхи, і тепер ти зганяєш роздратування на хлопцеві. Негайно припини! Годі тобі, або ж я розсерджуся.

(«Направду, це найчутливіша, навіть легко збудлива машина, — думалося Гарунові, незважаючи на всі його нещастя. — Адже вважалося, що машини мають бути ультрараціональними, а ця птаха виявилася напрочуд чутливою».)

Якщоб зауважив рум'янець приниження на Гаруновому обличчі й дещо пом'якшив свій тон.

— Авжеж, до Ґуп-Сіті, — погодився він. — Хіба би ти захотів віддати Рознімний Інструмент і поставити на цьому крапку.

Гарун сумно захитав головою.

— Але ж, але ж, але ж ти просто прискіпуєшся до хлопця, — дорікав Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба.

— Будь ласка, зміни пісеньку! Приступаємо до веселіших справ. Дай хлопцеві випити щасливу казку.

— Ні, більше не питиму, — промовив тихо Гарун.

— Ви хочете, щоб знову нічого не вийшло?

Якщоб-Джин Води розповів Гарунові про Океан Оповідних Потоків, і на Гаруна, пригніченого безнадією й невдачами, почали діяти чари Океану. Він поглянув у воду й побачив там тисячу тисяч і ще один потік, кожен з яких мав свою окрему барву, й, переплітаючись один з одним, вони утворювали текучий ґобелен неймовірної складности й краси. Якщоб пояснив, що це — Оповідні Потоки, а кожне кольорове пасмо — це окрема оповідь. У різних частинах Океану були різні оповіді, а оскільки всі розказані оповіді, а також ті, що перебували у процесі творення, містилися саме в Океані Оповідних Потоків, то Океан Оповідних Потоків був, по суті, найбільшою бібліотекою всесвіту. Оповіді були в рідкому стані, тому зберігали здатність змінюватися, ставати новими версіями, поєднуватися з іншими оповідями і ставати новими оповідями; Океан Оповідних Потоків, на відміну від бібліотеки книг, був чимось значно більшим, ніж простим сховищем казок. Він був живим організмом.

— Якщо діяти обережно-обережно і достатньо вправно, то в Океан можна занурити чашку, — пояснив Якщоб Гарунові. — Ось таку, — і він вийняв з другої кишені жилетки маленьку жовту чашечку. — Нею можна зачерпнути воду тільки з одного чистого Оповідного Потоку. Ось так, — саме це він і зробив, — а тоді можна запропонувати цю воду засмученому хлопцеві, й чари води поліпшать йому настрій. Давай же, перехили одну! Випий хоч трішки! Зроби собі послугу! — заохочував Якщоб.

— Відчуття найбільшого героя ґарантовано.

Гарун, не промовивши й слова, узяв золоту чашечку й випив.

Виявилося, що він стоїть по-середині величезної шахівниці. На кожному чорному квадраті — якесь чудовисько: двоязика гадюка, леви з трьома рядами зубів, чотириголові собаки й п'ятиголові демони-королі тощо. На все він, так би мовити, дивився очима юного героя оповіді. Він наче був на пасажирському місці в автомобілі й лишень спостерігав, як юний герой раз по раз розправлявся з якимось чудовиськом і просувався до кам'яної вежі в кінці шахівниці. На вершині вежі було (ну що ж іще могло там бути!) невелике вікно, з якого дивилася (ну хто б ще інший!) юна принцеса-полонянка. Гарун потрапив, хоч він не здогадувався про це, до Оповіді про Порятунок принцеси номер S/1001/ZHT/420/41(r)xi; а оскільки принцеса з цієї оповіді нещодавно підстригла волосся, а отже, не мала довгих кучерів (на відміну від Оповіді про порятунок принцеси G/1001/ RIM/777/M(w)і, відомої широкому загалу як «Рапунцел»), від Гаруна як героя вимагалося вилізти по прямовисній вежі, чіпляючись голими руками та ногами за тріщини між каменями.

Він уже доліз до половини вежі, коли помітив, що тильна сторона його долоні починає мінятися, вкриваючись волоссям й втрачаючи звичний вигляд. Тоді руки під його сорочкою стали також волосатими й незвичайно довгими, а суглоби почали появлятися в геть несподіваних місцях. Він поглянув униз і побачив, що те саме відбувається з його ногами. Коли з його боків почали виростати нові руки й ноги, Гарун збагнув, що перетворюється на одного з чудовиськ, яких він убивав; принцеса ж слабким голосом лишень вигукнула:

— О мій коханий, ти перетворився на великого павука.

Як павук, він швидко дістався вершини вежі і вже тримався за вікно, а принцеса вихопила великий кухонний ніж і почала різати ним його кінцівки, раз за разом вигукуючи:

— Іди геть, павуче, іди додому.

Він відчув, що йому дедалі важче триматися за каміння вежі; тут вона зуміла проштрикнути ножем найближчу до неї його праву руку, і він упав.

— Прокидайся, візьми себе в руки, отямся, — почув він схвильовані Якщобові слова. Гарун розплющив очі й побачив, що лежить горілиць на спині Алежа-Одуда. Якщоб сидів біля Гаруна, стривожено і досить розчаровано поглядав на нього, оскільки Гарунові й надалі вдавалося міцно стискати Рознімний Інструмент.

— Що трапилося? — запитав Якщоб. — Ти ж бо врятував принцесу і пішов з нею назустріч призахідному сонцю. Еге ж? А тоді звідки ці стогони й бурчання, ці судоми й метання? Тобі не сподобалася Оповідь про порятунок принцеси?

Коли Гарун розповів, що з ним трапилося, Якщоб з Алежем одразу посерйознішали.

— Не можу повірити, — нарешті промовив Алеж.

— Про таке вперше чую, нічого схожого не чував, ніколи в житті не бачив.

— Я радий таке почути, — промовив Гарун. — Мені вже подумалося, що ви просто не мали кращого способу мене розвеселити.

— Це забруднення, — похмуро сказав Джин Води. — Хіба не ясно? Щось чи хтось забруднює Океан. Бруд потрапляє в оповіді, й усе там іде не так. Одуде, мене тут довго не було. Якщо ми маємо таке забруднення на Крайній Півночі, то стан справ у Ґуп-Сіті — критичний. Швидше, швидше! Повний уперед! Це може бути війна.

— Війна з ким? — запитав Гарун.

Алеж і Якщоб затремтіли, наче від страху.

— З країною Чуп, що з Темного Боку Кагані, — відповів Алеж-Одуд, не роззявляючи дзьоба. — Як на мене, це справа рук вождя чупвалів Культмайстра Безабана.

— Хто він такий? — стривожився Гарун і вже пошкодував, що не залишився на павичевому ліжку, а вплутався в цю історію з Джином Води й Рознімним Інструментом, з цим механічним Одудом, що говорить, не роззявляючи дзьоба, а також з цими оповідними океанами в небі.

— Його звати, — прошепотів Джин Води, і на якусь мить, коли він промовляв останні слова, небо спохмурніло, — Хаттам-Шуд.

Десь далеко на горизонті вдарила двома стрілами блискавка. Кров у Гарунових жилах захолола.