Гуцули у Визвольній боротьбі

М. Горбовий. Пласт у Косові на Гуцульщині

Хроніка діяльності 25-го і 26-го пластових куренів 1922–1926 pp.

Беручись писати цю хроніку наших пластових куренів, уважаю за відповідне подати деякі дані ще з-перед заснування Пласту в Косові. А це тому, що в нас, мабуть, не так засновувався Пласт, як, наприклад, у котрій-небудь школі, де молодь або вчителі більш свідомі і мають бодай приблизне поняття про Пласт. У нас трохи інакше, і про це можна буде довідатися пізніше з написаного.

Я сам беруся писати історію, бо хочу, щоб вона вийшла повніша. На це складаються ще й такі причини, як недостача часу у пластунок і пластунів і т. Ї. Може, дещо в цьому писанні буде похоже на "самохвальбу". За це треба вибачити і повірити, що всі факти подаю справедливо і сумлінно, як пластун, щоб ця хроніка містила в собі все, що було й ще не вилетіло з памяти. Радше пропустив я або забув якийсь правдивий факт, аніж додав неправдивий. А це, що я згадав про "самохвальбу", це тому, що не раз у розмові з чужими людьми про наші переживання дехто вважав не одно "пересоленим". Вони звикли все бачити в нормальному стані розвитку, без ніяких перешкод. Тому й судили так списувані нами факти. Але як провірили, тоді й переконалися.

М. Горбовий

Коли я сидів у тюрмі в Коломиї в роках 1920 і 1921 за відомі події на Гуцульщині в 1920 p., одного разу я прочитав у перепачкованому часописі, що вийшов із друку пластовий підручник д-ра Олександра Тисовського "Життя в Пласті". На підставі цього підручника — так писалося — кожний може вести Пласт. Що це таке Пласт, я і сам добре не знав. Цікавило мене найбільше те, що це товариство для виховання молоді, — і цього мені було досить. Я ж наглядно бачив, особливо по повороті з війни, як та молодь деморалізується, живе бездільно, підупадає. Не те що було перед війною.

Я бажав і шукав якогось ліку. Я ще у 1918 р. дістав від професора Заклинського переглянути підручник "Гарцерство Польске". І тоді ще я подумав, що якби то був у нас такий підручник, то приніс би чималий хосен для народу. Це я сказав так. Але в той час українській владі не було вільної хвилини, щоб займатися подібними справами. Тож, коли я тепер почув про "Життя в Пласті", рішив чимскоріше дістати його в свої руки.

На перешкоді стояли не ґрати й замки, а ціна — 500 марок. Однак, хотівши стати пластуном, треба було зразу виявити дрібку винахідливости.

Продав я кілька хлібців із тюремного харчу, і вже було дві чи три сотки марок. На щастя, нагодився у цей час мій знайомий товариш Я. Ост. Ї передав мені допомогу на харчі, теж дві чи три сотки марок. Я вже був паном…

За допомогою пані радникової Г. дістав я ту книжку незабаром у свої руки. Коли ж я її прочитав, то рішив, що в Косові мусить бути Пласт. Як і коли — сам ще гаразд не знав. Саме тоді дістав акт обвинувачення щось на 60 сторінок, і скоро мав бути великий процес із § 58 та ін. карного кодексу (державна зрада). Із процесу може всяке вийти… Але якось справу закрили без процесу.

Вийшовши з тюрми, почав я шукати той Пласт. Передусім я сам хотів стати пластуном. Якось дістав я адресу і написав до Верховної пластової ради у Львові прохання, щоб мене прийняли до Пласту. За якийсь час дістав я відповідь від п. Степана Тисовського, що тих, кого не знають, до Пласту не приймають. Я пішов до Коломиї, попросив знайомого інспектора В. Витвицького поручити за мене. Через нього познайомився я із професором Романом Шипайлом, і ці два панове поручили за мене. Але згодом (а то був уже 1922 р.) дістав я знову письмо зі Львова, що з мене одного не буде багато хосена, коли я сам пластуватиму. Краще, щоб я зорганізував хоч гурток молоді і з ним вів працю.

У міжчасі ми зліпили в Косові аматорський гурток, який почав давати вистави. Це був перший прояв народного життя під польською владою. При цьому гуртку я зібрав групу молоді під назвою "Дитяча секція драматичного гуртка", з якими я дав кілька вистав. Молодь була позашкільна. Після одержання другого письма від ВПРади заповів я перші сходини. На цих сходинах я пояснив про Пласт, і вже 12.VI.1922 р. відбулися перші основуючі сходини в домі д-ра [Петра] Побігущого, де відбувалися театральні проби. Вибрано діловодів (хоч все я сам провадив), пояснено ціль, і праця пішла. Сходини ми вели на толоках, зарінках, у лісі і т. п. Домівки своєї не було. Членів було 15–20 з Косова і сусіднього села Москалівки. Але це число не було постійне, бо одні виступали, а другі вступали. Стан був такий, як і завжди буває у початках, — пливкий. Але зацікавлення між молоддю зростало.

Щоб праця була доцільніша, поговорив я з деякими громадянами, представив стан речей і створив Повітову пластову раду. Вона стала дбати про моральний і матеріяльний стан Пласту. Головою був д-р Петро Побігущий. На мої запити дістав я інформацію з ВПРади, що Пласту не треба нігде зголошувати до властей. Натомість добре було б заснувати філію Українського краевого товариства охорони дітей і опіки над молоддю, яке є компетентне вести Пласт. Я почав робити старання. Із другої сторони це саме помалесеньку робив д-р [Петро] Рондяк. Але польська влада систематично відкидала статути. А громадянство зразу було зовсім байдуже до Пласту. Не знало, що таке Пласт. А ті, з інтелігенції, що знали, то прямо сміялися з мене, що я засновую його. Казали, що не в таких містах є Пласт, а ведуть його професори, та ще й не так, як треба. А в Косові?! Я собі з того нічого не робив. Щодо батьків пластунів, так вони як не ворожо, то байдуже ставились до Пласту. Але інакше й не могли ставитися, бо ж самі не знали, що це, а з дітей поки що не бачили ще ніякого хісна. Що їхні діти роблять, куди ходять — це їх мало цікавило. А в нас не було кому їх зацікавити. Всього я не міг сам робити. Раз професор Шипайло пообіцяв дати доповідь про Пласт. Я все приготував, але невеличкий дощ спинив професора Шипайла, і відчит не відбувся.

Не раз можна було бачити поляків, як чогось шукали біля місця, де ми відбували сходини.

Дня 12 липня 1922 р. заснував я дівочий пластовий гурток. Зголосив я обидва гуртки до ВПРади, і прийшло нам затвердження: 25-й Пластовий полк ім. Осипа-Юрія Федьковича (хлоп'ячий) і 26-й Пластовий полк ім. Наталії Кобринської (дівочий). У хлопців був гурток "Пугач", а в дівчат "Зозулі". У гуртках було від 8 до 20 членів. На сходинах брали ми матеріял виключно з підручника "Життя в Пласті". Особливу увагу звертали ми на вироблення характеру та на загальне освідомлення. Що наука не йшла в ліс, то можна доказати слідуючим:

1) одного разу згоріла в селі Москалівці хата. Кілька пластунів брало участь у рятуванні. Коли вже на згарищі нікого не було, випорпали вони з попелу пригорщу срібних і золотих монет. Хоч ніхто їх не бачив, віднесли гроші господарям. По обчисленні не бракувало ні сотика;

2) прийшовши раз на сходини на поле, застав я майже всіх на сливках. Це не було нічого незвичайного, бо в той сад усі хлопці ходили на садовину як на свою власність. Одначе, коли я їм пояснив їхній вчинок, ніколи більше того не робили. А таких фактів знайшлося більше.

У днях 14–18 серпня 1922 р. був я на пластовому курсі для впорядників у Коломиї. Тут я перший раз почув трохи більше про Пласт, але й цей курс був далеко невистачаючий. Все ж таки я дещо скористав із нього.

Після курсу праця пішла інтенсивніше. Але людський матеріял на пластунів і пластунок усе-таки був надто сирий. Вони ще не були зацікавлені Пластом. Найкращим доказом цього хай буде те, що я сам мусив купувати записник, олівці тощо. А щоб жадати членських внесків і т. п., то не було тоді про що й говорити. Але це не дуже давно. Це ж не була гімназійна чи семінарійна молодь, ані навіть діти освічених батьків. Це були діти селян і міщан із далекої провінції. Тут треба було починати всесторонне виховання від самих основ.

Тому й неможливо було в нас додержуватись усіх реченців: за один місяць здати пластову пробу, сходини вести одну годину і т. п. А цього останнього навіть неможливо було придержуватися, бо коли вже діти посходилися на сходини, то хотілося їм побути там довше. А щоб батьки не боронили йти на сходини, то ж старалися їм у всім догодити.

Після цього батьки починали пізнавати хосен із Пласту. Хоч, із другого боку, надуживали цим. Наприклад, щоб уже дати дозвіл іти на сходини, то загадували дітям стільки роботи, що прямо відхочувалося всього. А ще й дорікали: ти пластун (-ка), чому це так, чому таке. Отже, конечно треба було освідомити ще й батьків, щоб зрозуміли вагу справи. Треба було робити те, що можна, а не те, що хотілось би.

На Різдвяні свята пішли ми з колядою. Тут вперше ми дали себе пізнати ширшому загалові. Трошки вишколений хор, одна національна коляда зразу показали населенню, що ми Пласт, а не дитяча забава. Всюди нас радо приймали, гостили, а не одні й заплакали, почувши коляду. Вже про нас ширше заговорили. Дня 9 січня ми дали виставу "Збиточники" і "Сирота", а 19 січня — "Сон Івасика". Публіка не дуже дописала, бо в нас є ще така думка: "Е, що там діти можуть зробити?" Але ті, що були на виставі, були захоплені. Особливо жандарми, які підчас вистави "Сон Івасика" авантюрувалися, були "захоплені” й зараз допитувалися, що то за діти, хто вчить їх вправ і т. п. Звичайний дикий шовінізм. А для повноти образу треба згадати, що в жовтні 1922 p., коли то мене арештовано за передвиборчу кампанію, вже тоді комісар поліції з Коломиї на підставі донесень місцевої поліції ставив мені головний заквд: "Організація бойових відділів, вправи по лісах і т. п.". І радив "по-доброму" вийти з Пласту, бо це "деморалізуюче товариство", про що він сам на собі переконався, будучи в гарцерстві. А недавно викликав мене комісар староства Вінярскі, щоб я вияснив, що то таке Пласт, які його цілі і т. п. Дав я йому при тім підручник "Життя в Пласті". Він сказав, що перегляне, і як не буде нічого забороненого, то дозволить продовжувати.

Але вже 26 січня підчас вечірніх сходин гуртка "Пугача" влітає до пластової домівки (винайняв я її з початком грудня у п. Марійки Библюкової, бо брак її дуже давався взнаки; за плату мав я давати лекції її дітям) комендант поліційної станиці Пйотровскі з кількома жандармами, питає за дозволом на сходини і кричить "руки вгору". Переводять особистий трус, забирають пластові записники, підручники, зривають зі стіни малюнки з виписаним пластовим законом, уставом, правилами гігієни і т. п. Беруть теж діловодчі книги, ноти, загалом усе, що попало під руки. Списують протокол, дають усну заборону на пластові сходини і по 2 — 3-х годинах відходять.

Рівночасно інші жандарми переводили трус у мене вдома. Забрали решту книжок, переписку з ВПРадою, печатки полків і книгозбірні, заощаджені пластунами гроші і т. п., списали протокол і пішли. Лишилося порожньо всюди. Зате дух кріпшав. Ми тільки що були трохи загосподарилися, зібрали дещо книжок, із частини грошей з коляди (більша частина пішла на "Рідну Школу") купили деякі підручники, "Молоде Життя", прикрасили домівку тощо, а рука вандалів відразу знищила це все.

Треба було починати все наново творити. І ми почали. Пластова молодь вже настільки освідомилася, що зрозуміла, що треба платити внески. Щоб батьки щось платили, то про те не було й мови. Досить, що вже дітей (з гіркою бідою…) пускали до того Пласту, а не те щоб ще й гроші давали.

Сходини відбувалися дальше правильно, цебто раз чи двічі на тиждень і в неділі та свята. Декотрих дітей батьки не пускали, мовляв: "Ми, старі, з жандармами не заходили собі, а ви відтепер починаєте?" Знову інші, бачачи, що їхні діти не бояться трусів, і самі підбадьорилися. Ми почали старатися про придбання книжок, прикрасили домівку, як і раніше, подбали про підручники і т. гі., так ніби нічого й не було.

Між нашими противниками часто можна було почути докори: "А що? Нема Пласту?", "А, напластувалися" і т. п. Це, може, й тому, що ми перший тиждень чи два після трусу не робили сходин серед тижня, а тільки в неділю. Та згодом усі ті крикуни не знали, на яку ногу ступити, хто переміг.

На березень ми назначили публічно відсвяткувати Шевченківське свято. Староство два рази забороняло. Аж на 25 березня дало дозвіл під фірмою Народного дому, бо своїх статутів ми не мали. Але під час вистави вдерлася на залю товпа вояків, які робили авантури. За звільнення залі їхні старшини жадали 50.000 марок, пляшку горілки й закуску та кілька сотень цигарок. Одначе ми вистави не перервали.

З 29 на 30 квітня арештовано мене, коли я вертався зі Львова, де здавав 1-шу пластову пробу. На станиці поліції відібрали від мене всі пластові речі — капелюхи, відзнаки, пластові підручники, дівочі торбинки, записки і т. п., які я віз зі Львова. Зараз рано 30 квітня жандарми зробили трус у домівці, забрали все, що ми до цього часу придбали, повернули ще до мене додому, потрусили і з тим пішли.

Мене ще вечором пішки погнали до Коломиї (жандарм їхав на коні) і віддали до польського війська, дарма що мій річник ставав на вправи аж за місяць. Але мені вдалось дістатися на "вправи" таки до Косова, на злість ворогам. Тепер я міг явно-славно (хоч і досі я не крився) займатися Пластом, головно переводити різнородні вправи, а ніхто не смів мені боронити. Я ж був "рядовиком польського війська у чинній службі". І цих два місяці (інші були на вправах лише по одному місяцеві) я використав як лише міг. За той час трохи притихло проти Пласту.

Але поліція віддала справу в суд, і прокуратура в Коломиї назначила нам перше переслухання у суді на день 2 липня 1923 р. за провину з §§ 285,286, 287 Карного кодексу. Цим усі дуже врадувалися і нетерпеливо чекали того дня. А поки що староство закватирувало в нашій домівці частину війська. За яких два тижні мені вдалося їх виселити. Але з домівки зробили нам "авгієву стайню". Стіни й стелю пооблуплювали, наносили сміття, а то й болота, вікна побили. За кілька днів ми ледь-ледь привели їй до якогось порядку. Згодом ніхто й не впізнав би, що там було. А вже 28 травня ми досить гарно відсвяткували в домівці Свято Івана Франка й пам'ять Поляглих Борців.

Дня 10 червня ми нав'язали взаємини з 27-м пластовим полком [ім. Тараса Шевченка] у Кутах і почали робити прогулянки в околицю. Під час цих перипетій Пласту ширше громадянство не брало в ньому жадної участи. Всі ніби чекали, що з нього вийде. Чиє буде зверху? Повітова пластова рада зовсім нічим не цікавилася. Зробили всього одне засідання в грудні м. р. Коли ж поліція почала з нами "бавитися", всі члени Повітової пластової ради забилися у кут і нічичирк… А коли прийшлося до першого судового переслухання, то дали знати, що були б вдоволені, якби я все перебрав на себе. Я не противився, бо що ж інше можна було робити?

Натомість пластова молодь під час переслухання поводилася гідно. На прикрі допити судді Тиховського давала належні відповіді, чим примусили його числитися із собою. А наведу тут такий факт. Дванадцятилітня пластунка Феркуняківна входать до суду. Вона чекала в коридорі до 11 години, хоч була візвана на 8-му годану ранку. На якесь строге питання судді зовсім не відповідає, а каже: "Дозвольте, пане суддя, хай я спочатку сяду, бо чекаю від 8-ї години. Я привикла до точности, а ви так пізно кличете. Ноги вже зболіли". Суддя рад-не-раддав їй своє крісло, а сам стоїть. Тоді вона сідає і просить питати. Підчас відповідей витягає собі лялечку, бавиться нею і так дає відповіді — мовби від несхочу… І не одно ще цікаве було з часів переслухань.

Ще треба додати, що суддя все говорив по-польському, і то із криком. Але ніхто з пластунів не налякався і все відповідав по-українському. Цим довели до того, що при дальших переслуханнях сам суддя був змушений говорити по-українському. Ще додам, що ніхто своєї приналежности до Пласту не заперечував.

Дня 12 липня 1923 р. переведено в нас І пластову пробу. Склало її 6 пластунок і 3 пластуни, всі з добрим успіхом. Ця подія дуже вплинула на всіх; це ж доказ, що їхня річна праця не пішла намарно, а вже принесла овочі. Лише так дальше, а ціль буде осягнена. Ця проба і на присутніх гостей зробила чимале враження. А що важніше, причинилася до популяризації Пласту.

Вечором того дня ми виставили триактівку "В чужому пір'ї" М. Підгірянки. Публіка була захоплена грою.

Дня 15 липня ми уладили спільно з 27-м Пластовим полком ім. Тараса Шевченка в Кутах прогулянку на Сокільське. Це наша перша більша прогулянка. Принесла багато хісна, познайомила з іншими, додала гарту. А як радувалися нами по селах, куди ми йшли!

У днях 19, 20, 21 і 22 липня ми приймали в себе [львівські] 3-й [ім. княгині Ярославни], 4-й [ім. гетьмана Богдана Хмельницького] і [яворівський] 17-й [ім. Михайла Драгоманова] пластові полки, які були на мандрівці, під проводом професора Северина Левицького. Наше місто закипіло. Де ж так? Тут тільки всі кричать, що Пласт заборонений, а то раптом по кільканадцять пластунок і пластунів, та ще й в одностроях. І зовсім свобідно ходять по місті. Та мало того. В неділю 22 липня ідуть двійками до церкви, а по полудні походом і ми з ними, під пам'ятник Тарасу Шевченку, де кладуть вінець, співають, роблять знимки. Потім бавляться аж до вечора. Всім противникам у голові закрутилося. А всі наші горою! А до того ще й публіки зібралося чимало. От чудасія.

Дня 23 липня ідемо ми всі разом на Писаний Камінь. Перед тим наші гості мусіли йти до батьків наших пластунок запевняти, що в дійсности немає нічого страшного. З прогулянки ("Підкови") ми вертались 24 липня, хоч як не хотілось вертатися, а наші любі гості пішли далі в гори.

Ми пообіцяли, що вернемося сьогодні, то й додержали своєї обіцянки. Ця прогулянка зі своїми враженнями залишиться назавжди у пам'яті всіх тоді присутніх. Тоді в нас ще не було пластових одностроїв.

29 липня робимо знову прогулянку з 32-м Пластовим полком [ім. Олени Пчілки з м. Тернополя] на верхи Михальківці й Сокориків, теж цілоденну.

Дня 2 серпня відбулося дальше переслухання нашої справи в тутешньому суді. Воно мало бути ще 23 липня, але ми "не мали часу на таке пусте", бо йшли на прогулянку з дорогими гістьми…

Минув час інтенсивних прогулянок. Почалася "мирна" праця. Вдосвіта, до сходу сонця, ми робили сходини по лісах, полях, і то навіть у будні дні. А в неділі та свята ми робили сходини біля Ватри Великої Ради. Це належало до дуже милих хвилин.

Дня 2 вересня ми взяли участь у фестині зі своїми вправами, забавами і т. п. Виступали ми в селянських одягах. Спершу декому виглядало смішно, але коли побачили наші вправи й забави, то лише роти роззявляли. Переконалися, що селянський одяг не конче мусить бути предметом насмішок. На цих фестинах ми приєднали одну прихильницю. При тій нагоді ми теж переконалися, що нам треба вільними днями, в неділі чи в свята, ходити по близьких селах, збирати біля себе селянських дітей, вчити їх забав чи вправ і взагалі освідомлювати їх. Так ми рішили і при нагоді почали це переводити в життя.

Як грім з ясного неба грянула на нас усіх вістка про смерть нашого пластового діяча Степана Тисовського. Прямо не хотілось вірити. Але прислана афіша говорила дуже переконливо.

Зараз скликано Надзвичайні сходини, визначено жалобу, з місця відмовилися від участи у виставі й забаві. При цьому відспівано "Вічная пам'ять", я сказав про Покійного, що знав, і зі щирим жалем розійшлися по домах.

З днем 1 листопада 1923 р. рішено покинути називати один одного "товаришем" та "товаришкою", а почали вживати слів "сестра" і "брат". Це є, по-перше, точніше виконання 7-ї точки Пластового закону ("Пластун є братерський і приятельський". — Ред.). Воно заведе більшу щирість, співжиття, єдність, бо так воно краще підходить до пластової ідеї. Щодо себе я заборонив казати мені "пан", а став "братом".

Дня 4 листопада ми влаштували Руханково-виставовий вечір. На цьому вечорі були вправи, співи, забави, деклямації і одноактівка "Цариця землі". Публіки все ж таки здобуваємо чимраз більше. Але інтелігенція ще й досі вперто тримається оподаль. І коли б ще попало на менше свідомих, то вони зразу цим вразилися б і було би по всьому. На щастя, наші вже з цього виросли, й якою міркою інші мірять, такою їм рубають.

Від якогось часу заведено в нас пластові вмілости. Щодва-три тижні відбуваються сходини пластових вмілостей. На них представляються вишивки, роботи з паперу, компоновані самими пластунами співи, забави, вправи і т. п. Ці вмілості переводиться гуртками. Гурток, якому признано першенство, стає на слідуючих сходинах на першому місці. Іншому в нагороду признається право носити при гуртковій хоруговці стяжку полкової краски. Ці вмілості мали доволі додатній вплив.

Тільки тепер хочу згадати про часопис "Український Пласт". Коли він вийшов у Станіславові ще ранньою весною, постала велика радість. По-перше, ми вже мали два свої журнали; по-друге, стало більше джерел, з яких можна було черпати відомості, обмінюватись думками. Тому й платили ми за журнал сумлінно.

Від 19 грудня почали виголошувати доповіді на сходинах. Вони мають виробляти вмілість промовляти й додавати знання.

На цьому закінчую 1923 рік. У ньому всі ми скористали не одно: набрали знання, гарту, духу, свідомости. Тож сміло йдемо назустріч 1924 рокові.

З колядою ми пішли й цього року. На це складається декілька причин: 1) з огляду на традицію, 2) щоб внести між населення трохи бадьорости новими патріотичними колядами і 3) придбати дещо фондів.

Цього року, як і минулого, нас всюди дуже радо вітали. Не в одній хаті заплакали зі зворушення. Не одне товариство не тішилося такою популярністю, як ми. За придбані з коляди гроші ми купили шатра, ліки до аптечки, передплатили "Молоду Україну" і "Світик", а решту дали на "Рідну Школу", Український університет, інвалідів і т. п. Отже, коляда приносить, крім морального, ще й матеріяльний хосен народним цілям.

Третього дня свят ми уладили першу зимову прогулянку на півдня із санчатами, яка вдалася дуже гарно — свіжі і кріпкі повернулися додому. Прогулянка називалася "Прогулянка кінського хвоста".

Дня 20 січня ц. р. переведено в гуртку "Перепілки" І пластову пробу, її склало п'ятеро — чотири сестрички й один братчик. Матеріял був опанований добре. Присутні були батьки й гості. Це вже дальші овочі нашої праці. Доказ, що не спимо, а працюємо, і через те в наш нарід прибувають потрохи кращі одиниці, виростає нове, краще покоління.

На тиждень пізніше, тобто 27 січня, переведено в нашій домівці двоє свят: 1) річницю з'єднання українських земель дня 22 січня 1919 р. Ї 2) дев'яту річницю смерти Михайла Павлика. У програму входили: вступне слово, пісні, реферати, деклямації, читання і спогади. Щоб святкувати публічно, нема ще в нас потрібної сили. Але тут було трохи гостей. Обидва свята зробили на присутніх добре враження. І коли ці свята хоч трохи розрушили у присутніх думки, хоч пригадали давнє і вказали на майбутню ціль — замір наш осягнений. Якщо б так у нас більше сили та якщо б ми придбали трохи засобів, могли б стати в Косові П'ємонтом усього життя. Так ми причинились до активізації інших товариств, які побачили, що нас якось не їдять, хоч і працюємо.

Почавши від весни 1923 року, польський уряд, здається, помирився з існуванням Пласту. Та це лише так здавалося. А душевно відчувалося, що він щось готує.

І дійсно так було. Дня 28 січня 1924 р. приїхали поліційні залубні з кількома поліцаями з Коломиї, арештували мене й зараз-таки відвезли до Коломиї. Ледве я встиг задати денні доручення щодо дальшої праці у Пласті. Це арештування попередили три труси цього місяця.

У Коломиї на поліційній станиці підставили якогось провокатора (Коньчука В.), який вигадав про мене всякі несотворені речі. На підставі цих тверджень відставлено мене за дві доби до тюрми при Окружному суді в Коломиї під обвинуваченням державної зради з §§ 58 і 65. Одначе зразу можна було пізнати, що справа йде про Пласт; це й сам слідчий суддя Янковскі кілька разів опісля ствердив словами: "Якби не займався Пластом, сидів би вдома і ніхто нічого б не казав".

Зразу велося слідство за "державну зраду". За той час у Косові слідили, що робиться у Пласті. Коли переконалися, що праця не припиняється, польська поліція почала остаточний наступ. Дня 29 лютого впали жандарми до пластової домівки, зробили кількагодинний, дуже основний трус, забрали все, що ми за той час придбали, як: книжки, підручники, відзнаки, заощаджену готівку і т. п. При тому напосідали на пластову молодь, головно сестру Марусю Библюківну, щоб видала все, що вона поховала, бо то вона заступає опікуна… Але цих нападів ніхто не злякався, а від с. Марусі дістали гідну відповідь.

Рівночасно увійшли жандарми до школи й там, при наповненій клясі й директорці, перевели переслухання дітей-пластунок. Це на те, щоб їх самих скомпромітувати, а іншим відібрати охоту вступати до Пласту. За іншими пластунками жандарми гонили по дорогах, надокучали по хатах. На другий день запечатали пластову домівку.

Мене в тюрмі повідомили зараз про ці події. Я написав, щоб нічого не лякались, а кріпко держалися і прямували до визначеної мети. Тож вони зараз знайшли собі другу пластову домівку, і вже 9 березня відсвятковано в ній Шевченківське свято. А коломийський суд 3 березня почав зі мною слідство за Пласт. При тім на всякі лади старались мене переконати, що то пусте, щоб це покинув, а тоді й мені дадуть спокій. Інакше будуть переслідувати. На це все я був глухий.

Дня 14 березня впали жандарми до нової пластової домівки, перевели трус, забрали, що попало під руки, нападали на пластунок, що вели сходини. Рано 15 березня запечатали й цю домівку.

А все сама молодь, діти вишукували собі, дбали, а зі старших — чи то батьків, чи інших громадян — ніхто і пальцем не кивнув… Батьки малосвідомі, не знали, що робити. А свідомі громадяни не хотіли. І ця свідома впертість і відважна постава дітей-пластунів (-ок) переконали противників, що їхні заходи знищити Пласт даремні. І присіли хвоста… Але декотрі батьки налякалися цих переслідувань і заборонили своїм дітям належати до Пласту.

Увесь цей час я перебував у тюрмі під слідством. А справа застрягла… Мусив я робити п'ять діб голодівки, заки зрушили її з місця. Вкінці дійшло до того, що вже 12 квітня був я на пластових сходинах у наших гуртках, на превелику радість нас усіх, а на злість ворогам. Ще як звільнював мене суддя 11 квітня, то не міг дібрати слів, щоб намовити мене залишити "пустий" Пласт. Але всіх балачок не думаю тут повторяти. А вже 18 квітня відбулося чергове переслухання у суді в Косові. Всі наші лише потверджували попередні свої зізнання. Судця питав ще, чи я не вчу їх політики, чи не підбурюю проти Польщі і т. п. На цьому переслухання скінчилося.

Дня 20 квітня ми зробили спільну "Першу весняну прогулянку", яка вдалася дуже гарно. При тім дорогою співали зложену мною у тюрмі пісню "А в Косові добре Пластові живеться"… І хто нам що зробить?

Тим часом пішов я до староства, і там удалося мені справу так повести, що дістав дозвіл на відчинення обох пластових домівок, нібито на уставлення там моїх верстатів. Зараз ми впорадкували по-своєму нашу давню домівку, перенеслися там (туди. — Ред.), і опінія признала побіду за нами, не вглиблюючись у справу. Нам і цього досить було. Але наші противники вхопились нових засобів, дуже модних у теперішній Польщі, — а то провокації. Чи то йдуть шкільні діти-поляки, чи діти з польської захоронки, чи хоч би й старші навіть, а побачать пластунку (- на) — зараз кричать: "Скоб (від "Сильно! Красно! Обережно! Бистро!" — Ред.), скобець, скобали, свістуни, пустуни" і т. п. Прямо годі було дорогою пройти. І це тягнулося до половини 1925 року. А пожалуватися не було де, бо не раз такі вигуки чують представники влади чи вчительства й лише підсміхаються. Я наших освідомив, до чого ці напасти зміряють, що вороги тільки й ждуть, щоби ми в якийсь спосіб зареагували на це, — тому ніхто з нас не вийшов з рівноваги. Гідно перенесли все. Відтак наші нерви привикли навіть і до цього… І це ворогів ще більше лютило. Тим більше що їм ні одного разу не вдалося завести скавтінґу себе, хоч клеїли щось чотири рази. Не було кому вести. І тут ми побідили!

Зближався Великдень. Ми спровадили собі підручник [Оксани] Суховерської ("Рухові забави й ігри з мелодіями і примовками". — Ред.) дргор (ігор. — Ред.) і забав та стали приготовлятися, щоб гідно виступити на свята. А сходини відбувалися без найменших змін.

Ці свята призначено на поширення пластової ідеї. Як засіб до цього ми вибрали забави, співи і т. п. Місцем до цього ми вибрали цвинтарі при церквах. Спочатку ми пішли (все йшли двійками, співаючи) до села Москалівки. Зразу декотрі сміялися з нас. Та згодом так зацікавилися нашими забавами, що всі, хто жив, зібралися біля нас і з захопленням милувалися усім. А милуватися, може, й було чим… Адже ми в піснях і забавах воскресили давню традицію; не одні старенькі аж заплакали, почувши та побачивши хоч би й таку "Перепілку". Вони ж в неї бавилися ще маленькими. Відтак це закинулося. І більше було такого цікавого. А перед нами то співали польки "Уцекай, мишко, до дзюри", "Улані, улані" і т. п. А коли ми відходили, то далеко за нами бігли і просили вернутися ще.

Але ми пішли на Старий Косів. Тут спочатку дивилися на сільські забави, відтак почали свої. Спочатку були вправи. Населення ще більше захопилося нами. Всі стали кругом, ціле село. А щоб нас не стіснювали, то старі господарі утворили кордон, взялися за руки і вдержували для нас вільне місце, опісля ми почали забави.

І зайшла тут ще така подія. Звичайно є так, що завжди на Великдень один кут села зводать порахунки особисті із другим. При тому не одному молодикові розчереплять голову. І тут заносилося на таке. Вже з долішнього йшло кількадесять леґінів з "оружжям", вже і місцеві кинулися за коликами і т. п. Ледь-ледь не прийшло до проливу крови. Але старші газди переказали наступаючим, що тут є ми і що дуже гарно бавимось, тож краще буде подивитися на це. За якийсь час "воєнний запал" уступив, помирніли і до вечора милувалися нами. А вечором ми вертались обдаровані писанками, гарно запрошувані на завтра.

Другого дня свят уже від рана приходили до нас усякі "делегації" та запрошували на забави. Ми аж від полудня пішли. Спочатку на Косівський цвинтар, відтак на Москалівський і на Старокосівський. Усюди нас вже чекали. Зараз по перших забавах декотрі з батьків стали просити, щоб їхніх дітей прийняти до Пласту. Пізнали по цих невинних забавах, що чогось у Пласті можна навчитися.

Такими успіхами й щирими прийняттями ми тішилися всюди. Всюди радо нас вітали, а з жалем прощали. Всі три дні свят. А не одним і сльози закрутилися, коли побачили наші вправи, почули патріотичні пісні. Не раз миле зворушення огортало мене, як старший чоловік чи жінка зверталися зі словами: "Я не з тих учених, я темний, але бачу, куда це іде… Нехай вам лиш Бог помагає так і надалі в цій праці з дітьми". Стисне руку, сльози закрутяться і відходить. Отже, сміло можемо сказати, що цих днів Свят ми не змарнували. Багато інших увесь цей час міряли по місті хідники вздовж і поперек — та й усе. Ми ж по собі бодай частинно залишили якийсь слід і набрали трохи практики.

У неділю 4 травня утворено новий пластовий гурток "Чайки". Це овочі нашої Великодньої праці. Утворення гуртка було сполучене із прогулянкою. Прийнято шість дівчат із Москалівки, а чотири відкинено до пізнішого часу.

В днях 11, 18 і 25 травня відбулися прогулянки в дооколичні місцевості. Програма була різноманітна. Участь брали всі чотири гуртки. На прогулянці 11 травня першою точкою у програмі було надання с. Марусі Библюківній 3-го пластового відзначення за добре ведення гуртка "Перепілки".

Дня 1 червня влаштовано Свято Івана Франка. У програму входили співи, декламації, доповіді, читання. Матеріял актуальний. Закінчено пластовим і національним гимнами.

Дня 5 червня зорганізовано чергову спільну прогулянку. Дня 8 червня ми перевели пластову неділю згідно з наказом ВПКоманди (Верховної пластової команди. — Ред.). Але відбулося у нас воно бідно. Дощева пора не дозволила на які-небудь змагання чи підходження. Тож ми дали всього виставу "В чужому пір'ї" і забаву з танцями. Під час забави відбулося на сцені представлення пластових гуртків відпоручниковї ВПКоманди Евгенові Кульчицькому. При тому він провірив матеріял, давав пояснення і т. п. Погуторили ми так до години 3-ї ранку. Мабуть, ми й він розійшлися з добрими враженнями й виглядами на майбутнє.

Дня 15 червня ми влаштували прогулянку "Великого гриба". При тім відбулося прийняття чотирьох хлопців і утворення гуртка "Вовчиків". Уже маємо п'ять гуртків. Вертаючись із прогулянки, назбирали ми грибів, продали їх, а гроші післали на "Рідну Школу".

Прийшло нарешті затвердження статутів "Філії Українського товариства охорони дітей і опіки над молодцю". Тепер матимемо хоч сяку-таку опору…

Дня 22 червня ми знову влаштували цілоденну прогулянку всіх гуртків. Вдалася дуже добре.

Дня 29 червня злучено гуртки "Пугача" і "Зозулі", щоб при меншому накладі більше скористати. Це ж як одні, так і другі учасники; матеріял береться однаковий, тож нащо розділювати? До того ж я мушу бути на всіх сходинах присутній.

Недавно заложив я пластову килимарню. Поки що один верстат. Маю думку, що якби мати фонди, то можна б її поширити й плекати рідний промисел. При тім вишколити своїх робітників, щоб не йшли до жидів. А якщо польська влада напосілася б на Пласт, то в робітні з учнів можна його вести без перешкод. Як це діло піде, побачимо пізніше.

Дня 11 липня перед вечором загостили до нас знайомі пластові гості. Окрім знайомих, були декотрі нові, м. Їн. Станиславівські. Провадив т. Калужний і професор [Іван] Чепига. Зараз ми знайшли для них приміщення: пластуни таки в домівці, пластунки поодиноко в хатах. У нас уже все приготовано в дорогу.

Ранком 12 липня вирушили ми на зустріч. Дощ ллє як з відра. Але настрій у всіх бадьорий. Співаємо. Всіх нас є около 30. Батьки наших пластунок (- ів) вже й не боронили так, як минулого року. Потроху привикли, а потроху погодилися, що так мусить бути. Бо ж як інші здалека йдуть, то видно, що це обов'язок. Саме опівдні ми на Писаному Камені. Тут застаємо торішніх знайомих — між іншими Верховного отамана професора Северина Левицького, брата [Івана] Сидорова й сестру Р [остиславу] Демчуківну. Радо вітаємося з усіма. Визначають нам місце на шатра. Отаборюємося. Інші ще сходяться. Усіх, може, є до 200.

Помітний поступ від минулого року — хоч би у виряді. Торік крилися попід скали, смереки, а тепер верх укритий шатрами. І ми вже у пластових одностроях, лише без шапок і капелюхів. Але на другий рік і це буде…

Переживань підчас зустрічі не описую. Усе пройшло дуже гарно. Вправи, ватри, гутірки, забави і т. п. Повік усе залишиться у пам'яті тих, які були там і все бачили. А хто не був, хай вступає до Пласту, справується, то побачить.

Опівдні 14 липня повертаємось домів. Усе братство розходиться з долів у гори, з гір на доли й на всі сторони. З нами вертаються давні знайомі з професором Северином Левицьким на чолі. Дуже цим радуємося. На вечір ми дома. Гостей любих гостимо чим хата багата. Не так, як бажалося б, та зате щиросердечно.

Біля полудня 16 липня наші гості відходять. Як ми не иросили, щоб залишилися хоч до неділі, — нічого не помогло. З жалем прощаємо всіх, зате з надією, що побачимось за рік знову. Відпроваджуємо. А домівка наша така раптом сумна стала. Всі ми зійшлися, нічого не говоримо та лише згадуємо все.

Раптом до домівки впадають два жандарми й списують протокол: хто був, чого, чи знаємо всіх, чому не зголосили їх і т. п. Відразу записують на кару. Таке-то: як не обухом ударю, то хоч капелюхом… Але мені вдалося позбутись тої кари (а погань цілий час бачила наших гостей, але не було відваги чіпати).

Відтак ми довідалися, що й тих пластунів, які пішли з професором Левицьким на Заболотів (інші пішли на Коломию), жандарми в Заболотові арештували, держали до півночі на поліції, відтак під наглядом відправили на залізницю.

Все ж таки як би не було, а відвідини в Косові пластових гуртків з інших місцевостей скріпили морально наше становище перед противниками. Якщо б так у Коломиї добре розвивався хлоп'ячий курінь, ми могли б частіше відвідувати один другого, щоб вбитися ворогам у тямку.

Дня 20 липня ми брали участь у фестині Народного дому. Від себе ми дали вправи вільноруч, топірцями й вінцями, гри й забави. Правду кажучи, наші точки були найкращі, бо виділ Народного дому не подбав про жадну розвагу.

Дня 29 липня загостив до нас гурток [5-го куреня юнаків ім. Ярослава Осьмомисла] "Ведмеді" зі Стрия. На другий день перед вечором пішли в дальшу дорогу. Але щось до цих пластунів не відчувалося такої щирости, як до декотрих із попередніх.

Два дні перед цим, то є 27 липня, ми зробили прогулянку на Багни. Дорогою вправляли помічання. На місці перевели дуже різнородну програму.

Дня 10 серпня ми влаштували "День Батьків". Скликали всіх батьків пластунок і пластунів, щоб спопуляризувати пластову ідею. При тім перевели відповідну програму сходин. На закінчення відбулися наради з батьками над вихованням.

У днях 24 і 28 серпня ми влаштували прогулянки на півдня. Програми різнородні, прогулькові.

Поза тим усе йде звичайним ладом.

День 31 серпня, тобто точно 10-ту річницю відходу УСС на війну, ми відсвяткували дуже святково. У програму входили актуальні доповіді, деклямації, читання, співи, оповідання і т. п. Це відбулося у пластовій домівці. Присутні цього скоро не забудуть.

Дня 5 жовтня ми відновили в нас "Сходини пластових умілостей". Сестрички вишивають, комбінують вправи, забави, а братчики майструють дещо, й так поволі стягаємо до домівки деякі знаряддя, серпанки на вікна, скатерті на столи і т. п. Надто цим гуртується молодь і заохочується її до дальшої праці. Успіхи значні.

Крім прогулянок і "Сходин пластових умілостей", переводимо правильно звичайні сходини. Відбуваються вони раз на тиждень із кожним гуртком. Сходини — лишень у неділі чи свята рано.

По полудні в неділю чи свято, хоч нема прогулянки, а є погідний день, ідемо на міську гору, де переводимо сходини, забави, вправи, гутірки і т. п. Словом, часу не марнуємо.

Дня 12 жовтня прийнято мою пропозицію, щоб злучити оба полки в один, 25-й полк. Дальше на місце попередніх патронів полків — [Юрія] Федьковича і [Наталі!] Кобринської — прийняти патрона Михайла Павлика. За якийсь час прийнято теж заміну полка на курінь, бо це слово (і зміст) краще до пластування. Про все повідомлено ВПКоманду. Відтепер буде у нас 25-й Пластовий курінь ім. Михайла Павлика в Косові (спільний для пластунів і пластунок).

Дня 1 листопада ми взяли участь у Богослуженні (у пластових одностроях) за поляглих Борців.

Дня 2 листопада відсвяткували у пластовій домівці цю велику річницю нашої державности. У програму входили: доповідь, співи, читання, деклямації і ін. Вибралося до того свята матеріял, щоб швидко не вивітрів з пам'яті. Вечором відбулися сходини пластових умілостей.

Новий удар долі впав на наш Улад. Прийшла до нас страшна вістка, що 31 серпня 1924 р. помер в Ужгороді трагічною смертю Остап Вахнянин. Як у нас покійний Степан Тисовський, так на Закарпатті покійний О. Вахнянин був душею Пласту. І ми, хоч його особисто не знали, відчували цю страту дуже боляче. Але чи ж маємо зараз упадати на дусі? Ні! І ще раз ні! Ми — живучі, ще тим завзятіше, з тим більшою самопосвятою повинні дальше працювати.

Дня 16 листопада даємо вистави: "Лісові чари" і "Вечірній гість" відомого гарячого приятеля Пласту — Спиридона Черкасенка. Вистави відіграно знаменито. От таких вистав треба нам чимраз більше. А головне, і те в першій мірі, треба нам таких письменників, як С. Черкасенко, щоб не жалували труду і заходу, а дещо й для Пласту дали.

Дня 8 грудня ми брали участь у пластових одностроях під час Богослужения і у Святі "Просвіти". У програмі концерту ми не брали участи зі своїми точками, бо ніхто не повідомляв нас про задумане свято. Та це нічого.

Ранком 21 грудня ми влаштували "Пробу підбігунової виправи", себто "Зимову прогулянку" в ліси. Програма була надзвичайно цікава, так що прямо не хотілося іти додому. Та на все час приходить.

Увели ми у програми точку "риболовства". Це відбувалося так: усі, переважно старші пластуни й пластунки, приносять деякі речі-дрібнички як "рибу". Наліплюється на них карточки, значиться числами, накривається шатром, і новаки та прихильники "ловлять" рибу вудкою. Це приносить хосен — як моральний, так і матеріяльний.

На цьому кінчається 1924 рік. Було в ньому доволі всякого: злого й доброго, але все ж таки поступ є немалий. А особисті турботи забулися давно.

Як звичайно, рік починається для нас колядою. Щороку здобуваємо — хоч поволі — все більше приятелів Пласту. Всюди нас радо вітають, приймають. Ми себе підбадьорюємо своїми колядами. І так справи йдуть вколо. З коляди передплатили ми на рік "Молоду Україну" і "Світик", дали два доляри на "Рідну Школу", фонд ім. [Степана] Тисовського, докупили ліків до аптечки та ін.

Третього дня свят пішли ми в село Хімчин сіяти зерно пластової ідеї. Заколядували в кількох селян, зайшли до читальні. Там побалакали, теж заколядували. Відтак, коли побачили довкола себе більшу кількість селян, пішли до виставової шопи й за кілька хвилин дали публічний виступ: руханкові вправи до співу, самі співали колядки, кілька слів про Пласт, і кінець.

Публіка підбадьорена, одушевлена. Кличуть нас у гостину. Та в нас часу мало, бо завтра всі працюють. А все ж таки зараз не могли ми вирватися. Аж опівночі прийшли домів (ця прогулянка описана в ч. З "Молодого життя" за 1925 рік під назвою "Лет Зозуль і Пугачів у Хімчині"). І хоч трохи потомлені прийшли, зате дуже вдоволені, бо переконалися, що праця-труд не кдуть намарно.

В ч. З "Урядових Вістей ВПК" прийшли нові зміни в Уладі. ВПК прийняла наш проект щодо назви "курінь" і т. п. Сподіємось і віримо, що праця піде легше, бо відкинулося багато непотрібних діловодств. А важне й відрадне є те, що "Молоде Життя" виходитиме правильно. А то прикро було, що через матеріяльну скруту воно не появлялося точно. Трудно зрозуміти тих пластунів і пластунок, які не читають "МолодогоЖиття". Я не видержав би цього, щоб, знаючи про свій часопис, не брав його.

Дня 19 січня беремо участь у Водохрещі (Йордані) на Москалівці й у Косові. Всі у пластових одностроях.

Дня 24 січня пригадав собі про нас слідчий суддя і покликав на переслухання. Аж обридло нам це. Вічно одне й те саме питає. Видно, що навмисно протягає слідство. Я пишу до прокуратора Ояка в Коломиї, може б, уже скінчив цю справу. І запитую: чи він жде, аж усі пластунки й пластуни матимуть 18 років, щоб можна було їх уже карати? Мене й так знає прокуратор, бо я уже кілька разів особисто докучав йому за справу.

ВПК признала курінному, пластовому учаснику Миколі Кобинові "Пластовий хрест заслуги" за вирятування жидівки відутоплення. Це для куреня честь.

За моїм почином ми відсвяткували 25 січня десяту річницю смерти нашого патрона Михайла Павлика. До спілки запросили читальню "Просвіти" ім. М. Павлика в Косові. Панахиди не враховую.

Читальня дала вступне слово й чотири пісні. Від нас було дві сцени вправ вільноруч, дві сцени вправ топірцями й вінцями, дві деклямації, два квартети — "Журавлі" і "Через балку", одноактівка "Сирота" й живий образ. Усі балакали тільки про нас. Кожну точку викликали і вітали бурею оплесків. Та про це все найкраще висловився б хтось із гостей. Лише читальня (декотрі виділові) зле поступила з нами, бо весь прихід забрала для себе.

Не обійшлося тут і без кирині. Декотрі з наших противників старалися не допустити до нашого виступу на сцені. Але відтак скомпромітувалися. Одначе через поступок виділових читальні ми рішили в майбутньому не брати участи в ніякій праці з читальнею, дарма що зразу так цього бажали.

Дня 1 лютого ми заснували пластову різьбарню. Столярський верстат позичили, декотрі знаряддя закупили і почали майструвати. Сподіваємось згодом придбати цим деякі фонди.

Дня 12 лютого від години 4 ранком ми уладили прогулянку "Жовтих Мотилів і Фіялок". Це тому, що ми стрінули кілька мотилів і доволі багато фіялок. Дуже приємно було.

Дня 8 березня ми відсвяткували у пластовій домівці Шевченкові роковини. Зробили навіть сцену, а домівку прибрали зеленню. Програма складалася із 12 точок. Запрошені гості, а було їх чимало, дуже хвалили виконання точок.

Прикро лиш нам, що таку важну річ не робиться спільно всіма товариствами, а все через особисті справи. Коли ж то запанує єдність?

Цього ж дня прийняли ми ще двох хлопців до Пласту. За цей минулий тиждень вступило разом чотири. Щоправда, декотрі з прийнятих минулого року відпали. Але це є звичайним явищем у Пласті, одні вступають, інші виступають, а все ж таки краще зерно остається. І коли хто вже раз був у Пласті, той так цим перейнявся, що мимоволі стає іншим, а згодом таки повертається до Пласту назад. І ці, що тепер вступили, були вже 1923 р. у Пласті. Тепер повернулися знову. І так буває й по інших куренях.

У четвер 13 березня ми заснували пластову переплетню. Причиною були великі кошти оправи книжок. Тепер маємо плян наперед оправити свої книжки, на них набрати практики, а відтак оправляти другим і цим заробляти на видатки. Взагалі мусимо витворити якесь джерело доходів, а то без грошей неможлива праця. Від батьків нема що сподіватись допомоги, на вистави нема що й надіятися, тож треба здобувати іншим способом.

У цім тижні був у Косові кооперативний курс. На ньому я інформував учасників (в обідню пору) про пластову ідею, пояснював, як закладати й вести Пласт. Є надія, що Хімчинці скористають із цього в першій мірі. А з інших сіл теж бажають почути дещо про Пласт. Здалося б піти з доповідями по читальнях, а тут годі. І все в гуртках чимало праці та на хліб насущний треба заробити.

Сходини, як і взагалі діяльність куреня, переходять менш-більш за таким пляном: У [ві]втірки переводимо читання "Чеснотою і правдою", окремо братчики й сестрички. Це відкриває очі на життя, відвертає від деморалізації. У середу — робітка для менших; беруть вишивання, латання і т. п. Переважно прихильниці і новички. Переводить с. М. Библюківна. Четвергами — робітка для старших; сестрички — вишивання і переплетництво, братчики — столярство, різьбарство. Праця триває 2–4 години. У п'ятниці звечора сходини менших до 7-ї години, відтак старших до 9-ї години. В суботи — рисунки й спів. У неділі і свята — сходини; гурткові, спільні, пластових умілостей, гутірки, забави, "риболовство" і т. п. Вечором випозичання книжок із книгозбірні, при чому буває і гутірка. Незадовго сподіваємося дістати від Товариства "Просвіта" книжок на місячні сплати, за яких 300 злотих. От тоді читатимемо.

Крім цього, відбуваються у погідні дні прогулянки. А час до часу переводиться "сходини доповідей", на яких кожний виголошує по одній доповіді на довільну тему. За найкращу доповідь дається нагороду — III пластове відзначення. Одержали с. Магдалина Ясельна за доповідь "Про Пласт" і с. Стефа Левицька за доповідь "Ціль і методи пластового виховання". Інші доповіді теж не були погані. Але нагороджуються найкращі. Крім того, добрі (нагороджені) доповіді вписується у окрему книгу для пізнішого вжитку. І так у нас іде життя.

Але не обходиться і без полину. Деякі члени читальні "Просвіти" імені Михайла Павлика інтригують проти нас за те, що їм не вдалося Свято Тараса Шевченка. Люті на нас, що ми з ними не співпрацювали, хоч вони й не кликали нас. При тому забули, як із нами повелися на Святі М. Павлика. І це якраз ті самі, що на Святі Павлика, коли побачили наш успіх, — кричали: "Е, що таке Пласт, без нього ми могли б обійтися!" і т. п.

А коли зле їм повелося, звалюють вину на нас. Одному не подобається, що в нас переводиться бойкот виключених членів, іншим — що ми самостійно ведемо діяльність, полагоджуючи всякі внутрішні справи, не питаючи старших, чуються вражені амбіції і т. п. Але ще на світ не вродився той, що б усім догодив… Хай за нас діла говорять, а в суперечки ми не встряваємо.

Стан куреня. Членів у курені є 21, в тому 12 по І пластовій пробі. Пластова переплетня оправила вже сім книжок для Пласту. Маємо власне приладдя, хоч дуже примітивне, але власної роботи. Належать 4 сестрички.

У пластовій різьбарні зайняті 4 братчики. Багато ще не зроблено, призбируємо знаряддя. Але підготова до праці йде. Столярський верстат випозичено.

Пластовий музей придбав декілька експонатів старовини (хрестики, гроші), які відсилається до ВПК.

Домівку прикрашено ще двома вишитими рушниками власної роботи. Робимо рамки для портрету патрона М. Павлика й на "Членську грамоту" куреня у "Просвіті".

До пластової книгозбірні придбано 87 томів книжок, які взяв я у "Просвіті" на виплату. Усіх томів маємо вже більше 300. За місяць випозичено до читання 61 том. Прибутку за визичення було 7.95 злотих. Маємо плян утворити згодом, як покращає грошева справа в курені, загальну книгозбірню і для непластунів, щоб наші громадяни не читали сміття чужих видань. Але одному чоловікові годі все нараз зробити. А поміч із молодих сестричок і братчиків лише підростає. Ще треба додати, що все це стараємося робити власними силами, бо старші нічим не помагають. Надто ще щомісяця шлемо пластові заробітки на "Рідну Школу", фонд ім. [Степана] Тисовського, часописи й ін.

Надійшов Великдень. До цього часу, а саме 3 квітня, я мав ще одне судове переслухання у справі Пласту. Лише робочі дні пропадають намарно. Суддя питає по кілька разів одне й те саме, дещо додасть нового, й тільки всього. А за якийсь час знову покличуть, і так без кінця.

Зате прийшла відрадна вістка, що в Хімчині зібралося кільканадцять хлопців, які хотять вступити ло Пласту. Вести його згодився п. Петро Ільницький, з тим щоб і ми помагали. Таки зерно наше, засіяне на Різдво, а підготовлене підчас кооперативного курсу в Косові, не пішло намарно. Тепер ще легше зноситься переслідування та інтриги, як перед тим. Крім того, зв'язався я з американськими українцями, інформуючи їх про наш Пласт. Минулого року була в американській "Свободі" поміщена моя довша стаття про наш Пласт, а недавно помістила вона нашу пісню "А в Косові добре Пластові живеться"…

Треба підкреслити, що в цій справі багато нам допомагає п. Петро Мартинюк, щирий приятель Пласту. Багато дечого йому завдячуємо. Та віримо, що ще не одну прислугу зробить він для Пласту.

Так і захопив нас Великдень. На прохання громади с. Москалівки пішли наші два гуртки ("Зозулі" і "Пугачі") сторожити біля Божого Гробу. Були ми там від п'ятниці до неділі ранку, доки не скінчилося Богослужения. Усе населення було щиро вдоволене цим і дуже нам дякувало.

Пополуднє провели ми біля Монастирської і Москалівської церков. Про зацікавлення нами годі вже й повторювати. Всі ждуть на нас, як не знати на яких гостей, раді би побачити щось цікавого та почути старовинну чи патріотичну пісню, підбадьорити духа ними. Із вдоволенням помічаємо, що наші пісні вже і другі співають. Лише поляки, шкільні учні, докучали нам, дарма що при наших церквах, провокували та намагалися вирвати нам пластові відзнаки. Але це їм не вдалося.

Ранком другого дня Великоднях свят пішли ми у Хімчин на заснування Пласту. Старалися зайти до церкви, але було вже пізно. Площа біля церкви укрилася селянами у гарних барвистих строях. Хто нас ще не знав, питався: що то за одні; з іншими, знайомими, вітаємося. На брамі афіша оголошує на цей день Шевченківське свято, де згадується і про нас, що прийдемо. Просять на обід.

На першу годину сходяться біля читальні майбутні члени Пласту. Знайомимося, стаємо двійками і — руш! До пластової домівки, яку відступив даром один селянин.

Кругом обступають громадяни, цікаві побачити, що це твориться. Зараз випитуємо: чому вступають до Пласту? Чи батьки годяться і т. п.? Відтак повчаємо: як мають поводитися у майбутньому, як і які сповнювати обов'язки та ін. Всі дуже уважно слухають. Переводимо вписи. Всіх 14. Творимо гуртки "Ведмеді" і "Льви", приналежні до нашого 25-го куреня.

Я відбираю від усіх приречення, назначую в імені ВПКоманди т. Ільницького опікуном Пласту на Хімчин, співаємо спільно "О Україно" (вже й вони вміють) і о 3-й годині ідемо на забави біля церкви. Зразу дивимося на їхні забави "Зельман", "Воробчик" та ін. Відтак переводимо свої, чим викликаємо загальне захоплення і голосні слова признання. На жаль, злива перериває все і заганяє нас до читальняної шопи.

За хвилину священик Мок-к вступним словом відкриває Свято Шевченка. Відтак ідуть наші співи й деклямації. Читальня дає доповідь про Тараса Шевченка, деклямацію і одноактівку "Свідки", а наші хімчинські браття дають деклямацію, спів і одноактівку "Одної ночі".

На перерві я виголосив довшу доповідь "Про виховне значення Пласту", яка збудила неабияке зацікавлення і промостила тамтешнім гурткам шлях до праці. О год. 10-й ідемо на ніч. У деяких господарів просять нас дещо заспівати, що радо робимо.

Рано третього дня свят робимо прогулянку в околиці Хімчина, шукаючи місця під пластовий табір. На год. 3.30 по полудні ми вже вдома; відтак скоро ндемо зі своїми забавами на Старий Косів і Москалівку. Так перевели ми свята.

Дня 3 травня відбулося у пластовій домівці відзначення "Хрестом заслуги" пластуна-учасника Миколи Кобина за вирятування жндівки Марморош від утоплення. Це торжество відбулося у присутності запрошених відпоручників різних товариств і гостей із поблизьких сіл. Більшість точок у програмі свята — це доповіді на пластові теми, як, наприклад, "Виховне значення Пласту", "Ціль дівочого Пласту", "Національне виховання у Пласті" і т. п. Хрест припняв голова філії "Українського товариства охорони дітей і опіки над молоддю" суддя Лавровський. Присутні були теж пластові гуртки з Хімчина. Ціле товариство зробило на присутніх незатерте враження. Найкраще це виявилося у кінцевій промові п. Миколи Лепкалюка.

Дня 5 травня святкували ми день Св. Юрія, патрона всіх пластунів у світі. Торжество відбулося вечором при ватрі на Міській горі. У програму входили співи, танці, оповідання, читання, підходження і т. п.

Ватру запалювали "живим вогнем".

Дня 24 травня ми відбули "Прогулянку витривалости". Так її назвали тому, що від 5-ї год. ранку до 4-ї год. по полудні мандрували, робили перегони в бігу (змагання), бавилися, а всі без кусника хліба. І нічого нікому не сталося.

Дня 28 травня ми святкували річницю смерти Івана Франка з доволі цікавою і відповідною програмою. Свято відбулося підголим небом, у молодому березовому гайку. Берізки були прикрашені жовто-синіми хоруговками, а на старшій берізці пишався портрет Івана Франка, прикрашений рушниками. Все тривало від 3 до 6 год. по полудні. Свято мало відбутися ранком, але жандарми дістали охоту перевести в мене трус, арештували мене й держали до полудня на станиці поліції. Відтак звільнили (була арештована одна пластунка).

Дня 31 травня вибралися "Зозулі" з "Пугачами" в Хімчин на прогулянку. Рівночасно мали за завдання перевести з їхніми пластовими гуртками взірцеві сходини, перепитати вивчений матеріял, задати новий і загалом дати напрям дальшої праці. Все тривало цілий день.

Дня 8 червня пішли ми прогулянкою у Хімчин. Там підучили дещо нового матеріялу, вправ, забав, провели сходини з тамошніми. Є надія на успіхи. Заки приготовлялися до вистави, я з тамошніми громадянами скликав кільканадцять селян, пояснив їм обширно ціль і заснував "Кружок філії Українського товариства охорони дітей і опіки над молоддю" в Хімчині. Це в першій мірі для правного забезпечення Пласту. У виставі ми брали теж участь. Дали від себе співи, деклямацію і до музики вправи вільноруч. Публіці все дуже подобалося. Загалом ми тішимося тут великою симпатією. Завжди нас тут радо вітають. Але й нам подобаються їхні вистави. Декотрі сили знамениті. Ночуємо в Хімчині. Вернувши рано додому, зараз пішли ми на толоку рівняти площу під Народний дім. Були там до вечора. Це вже друга наша толока. Відразу годимося піти й на третю.

Дня 14 червня уладили ми прогулянку на півдня в околичні ліси. Програма була дуже цікава. Головно підходження з пірванням хоруговок і нападом на ворожий табір. А 15 червня ми вислали речі до Львова на пластову виставку. Це були ножі, ручки й інші речі дерев'яні, різьблені прибори до писання, вишивані рушники, гурткові хоруговки і т. п. Найцікавішим був модель килимкарського верстату, випалений у гуцульські взори із зачатим килимком. А все це власної роботи.

Післали ми теж звіт і до змагань. Поза тим відбуваються звичайні гурткові сходини й спільні сходини пластових умілостей. Береться читання, гутірки і ін.

Але все до такої гарної праці мусить долучитися щось гіркого. Перед самим Великоднем були ми змушені виключити одну пластунку, а тепер таке саме сталося із двома пластунами-учасниками. Причина: інтриги посторонніх осіб, які конче наважилися розбити Пласт. Вони всякими способами підмовляють декого із членів Пласту до поганого поведения, щоб спричинити їх виключення. Треба боротися з ними.

Мандрівка на Закарпаття — Допомога з Америки — Судовий процес у Коломиї — Публічні виступи — Нова пластова домівка — Листопадове свято — Судова розправа в Коломиї — Перша пластова проба в Хімчині.

Оце трапилося, як сліпій курці зерно… Розуміється, що вибрались ми на кілька днів (2–3 дні), так бодай говорили батькам. А це тому, що на довше не пустили б.

Але йдім по порядку.

Дня 17 липня загостило до нас кілька пластунок і пластунів по дорозі в Чорногору, точніше, на пластову зустріч на Говерлі.

До того часу батьки наших пластунок і пластунів нічого й чути не хотіли про прогулянку. Але коли являться другі пластуни, це для них наче наказ. Вони переконані, що так, а не інакше мусить бути. От як тим гіерелетним птицям: приходить пора в мандрівку, так і нам.

Закипіли в нас приготування, і вже 18 липня з полудня рушили ми за нашими попередніми. Ночуємо в Жаб'ю-Слупейці. В неділю 19 липня обідаємо в Ільці, а о год. 3-й по полудні варимо кулешу на зарінку в с. Бистрець. І тут не дігнали ми наших, що передучора вийшли з Косова. А бракувало не більше 2-х годин. Коли б так у нас карта, то могли б ми обчислити дорогу й ще цього дня їх дігнати. Але наша карта скінчилася. Дороги ніхто з нас не знав, то ж годі нам п'ятьом пускатися під ніч та ще й без нічних перепусток. Рішаємо ночувати.

У понеділок 20 липня з різними перепонами (дощі, мряки) заходимо на вечір під Говерлю. Але звідсіля один робітник радить нам повертати на Туркул, бо там, каже, в одній землянці є багато таких, як ми. Радо повертаємо, хоч потомлені.

Дійсно, застаємо там наших "утікачів" і ще деяких давніших знайомих, як Генка Щульчицький] й ін. Тут знайомимося ще з Ярком Іван., з яким ми пізніше дуже щиро заприязнилися. Довідуємося, що зустріч була, але несподіваний дощ перервав. Буде ще 22 цього місяця. Підкріплюємось і за короткий час укладаємося до сну, наче оселедці в бочці…

Дня 21 липня ми втрьох вирушаємо на одноденну прогулянку на саму властиву Чорногору, т. зв. Піп Іван. Геть смерком повертаємося. Інші зуживають час на відпочинок і оглядання краєвиду.

Дня 22 липня ідемо майже всі (кількох вернулося на доли) на Говерлю. Але з Закарпаття не було нікого із Пласту. Йдемо ще до полудня. Розставляємо ще шатра, бо надходить мряка й дощ. Згодом повертаємо (перше напилися води з найвищого джерела Прута). Десь о 3-й годині обідаємо на [горі] Туркул й зараз-таки вибираємося у напрямі Попа Івана, щоби там переночувати по дорозі на [озеро] Шибене. Мені ще відучора не дає спокою думка майнути в табір до закарпатських братів.

Радимо над цим.

Четвер, 23 липня. Ночування на передостанньому верху перед Попом Іваном (назви немає). Тут не одному вигодою служать воєнні землянки. І ми з таких користаємо. З ночі були трохи помокли. Але сталось добре. На мандрівку до табору я ще не рішився. Справді, я уже давно рішений, але що скажуть батьки наших? Ми ж тільки на 2–3 дні вийшли. Але осмілює нас це, що коли попереднім разом верталися ми із прогулянки, то батьки казали: та було ще сидіти… Вкінці рішаємо!

У справу втаємничуємо ще трьох, які йдуть з нами, та одного, що вертається додому. Ним передаємо наші листи до батьків, щоб не журилися вдома. В полуднє прощаємося з тими, що йдуть на Шибене, і з Богом у долини…

По дорозі стрічаємо сліди Світової війни. На мене, як на військового чоловіка, впливає це трохи хвилююче… Нічого… Згодом зустрічаємо людей, а то й двох чеських жандармів. Побалакавши гарно, йдемо далі. І дивно якось робиться на душі людині. Адже ж ще недавно, бо 20 липня, коли вступили ми на Закарпатську Землю на Туркулі, із захопленням витали ми її Пластовим гимном Закарпаття. Тоді й у думку не прийшло це, що тепер сталося. Ідемо дальше бадьоро. На душі так якось гарно і свобідно — дарма що це ми під чужою владою. На ніч заходимо до одного господаря в Лугах біля жандармської станиці. Гарно спиться, свобідно. Не відчувається на собі слідження агентів чи провокаторів, як у нас, на кожному кроці. А написи й мова скрізь українська. Аж душа радіє.

П'ятниця, 24 липня. Зрана ідемо через Б[огдан]до Р[ахо]ва. По дорозі зустрічаємо знайомих, п'ємо "буркуту". У Рахові скручуємо праворуч на горби й ліси. Ночуємо над рікою Косів у свіжому сіні. Чудово й приємно. Всіх нас 8.

Субота, 25 липня. Відпочивши гаразд, вимившися чудово в ріці, пізнім ранком ідемо дальше в дорогу. Прямуємо верхами на Кобилецьку Поляну у пластовий табір. По дорозі смакуємо афини, малини. А вже в пообідню пору вітаємося з нашими братами й сестрами в таборі. Голосимося в команді табору. Радо нас приймають, визначують місце на шатра, гостять харчами; знайомимося. Непомітно надходить вечір, і зараз засідаємо до Ватри Великої Ради. Наче сон.

Неділя у таборі, 26 липня. Цей день вільний від занять. Перед полуднем купаємося у недалекій ріці. Зараз сходяться селяни, цікаві побачити життя у таборі. Переважають батьки пластунів (-ок). Дуже цікавляться діяльністю своїх дітей. У нас цього немає. Рідко коли вдається мені стягнути до пластової домівки батьків, щоб поглянули на працю своїх дітей. А тут сильно цікавляться усім.

По полудні виступ — хор, забави, танці, музика і ін. Учителі беруть у всьому участь, як і комендант табору професор Леонід Бачинський, заступник професор Богдан Заклинський, професор Недоля (Осип Костів. — Ред.). А митцем у викликуванні гумору в таборі є п. Михайло Біличенко (Кобза). Це щирий приятель Пласту. Коби й у нас таких.

При веселій програмі день скоро минає і приємно. Гості починають розходитися, дякуючи за розривку. Після підвечірку було ще декілька забав, опісля вечірній звіт, наказ і Ватра Великої Ради. Цього дня ми провадили нею.

Середа, 29 липня. Цих два останні дні пройшли в таборі звичайно. Цього дня наш гурток переводить Святочні сходини в честь Дорогого Гостя у таборі — дир. [Івана] Устияновича, колишнього діяча й організатора нашого (Косівського. — Ред.) повіту. Сходини тривають від 10.30 до 12.30 години дня. Участь бере весь табір. Програму виконує виключно наш гурток. До неї входять деклямації, співи, доповіді, вправи, ілюстровані пісні, промови, побажання і т. д. Ціле торжество зробило на присутніх глибоке враження. Не одні мали сльози в очах зі зворушення. А декотрі й заплакали. А вечором при ватрі відбувається епілог цього свята. Такі дні мало трапляються.

Четвер, 30 липня, проходить на приготуваннях до повороту. Хоч як не хочеться, одначе обставини примушують. Переводимо ще із братами й сестричками з Бичкова сходини, вчимо деяких вправ. При цьому переконуємося, що матеріял на пластунів і пластунок є тут знаменитий, та й обставини багато кращі, чим у нас. Але вишколених провідників тут ще менше, як у нас. Вечором при Ватрі Великої Ради, точніше, при вечірньому звіті довідалися усі про наш відхід. Що то за сум настав, яке хлипання — годі описати. Вже й ватра не перейшла як слід; дарма що всі — з бр. Кобзою включно — силувалися бути в гуморі. От як за пару днів зжилися разом!

У п'ятницю, 31 липня, о год. 2-й удосвіта вийшли ми з табору. І хоч старалися без галасу вийти, щоб нікого не збудити, не вдалося, ждали на нас. То з одного, то із другого шатра далися чути голоси щирих побажань доброї дороги і т. п. Нас відпроваджувало кількох місцевих на двірець. Ішли до денної праці. Бо в таборі було кілька таких пластунок (- ів), що на день ішли 11 км додому працювати на полі, а на вечір повертали до табору, щоб хоч трохи пожити пластовим життям, погуторити при ватрі.

О годині 5.30 сідаємо на поїзд і ідемо до год. 7. Відтак пішки заходимо на вечір до Л[угів] і ночуємо у знайомих господарів. По дорозі зустрічаємо жандарма, який жалує нас, що в таку спеку мусимо мандрувати. А в Польщі найперше питають за пашпортом.

У суботу, 1 серпня, йдемо понад ріку Говерлю дальше. Минаємо станицю жандармерії, звідкіля повиходили жандарми, бажаючи нам доброї дороги. Культурний народ! Опівдні ми на [горі] Брескул. Заходимо до стаї і варимо полуденок. І дивно. Доки ми минулого тижня лазили по верхах, погода була досить погана. Коли перейшли ми на Закарпаття, випогодилось, сонце приємно засвітило, начеб нас вітало. Майже весь час була [гарна] погода.

Тепер, коли стали ми опускати Закарпаття, небо захмарилося, став крапотіти дощ, начеб сама природа жалувала за нами. Згодом повіяв студений вітер, верхи закутались у хмари, стало мести снігом.

О 3-й годині після обіду рушили ми в напрямі Туркула. Вітри ревуть, сніг мете в очі, хмари налягли, а темрява всюди. Треба було добре напружувати орієнтаційний змисл, щоб не зблудити в цій пітьмі; а вітер із ніг валить. Біля 11 — ї години ми добилися до цілі й з невисказаним вдоволенням розложилися у колибі на відпочинок. Але нам не поталанило. Незадовго запіяли "червоні півні" — від вітру… й ми мусили доночувати підголим небом, укриті шатрами. Чи смакувало воно, це лише ми знаємо… А надворі природа лютувала дальше.

У неділю, 2 серпня, о годині 10.30 попрощалися ми ще з любим братом Ярком, який повертав назад, і, гонені вітрами, то летіли, то падали. Заночували в Ільці. А в понеділок, 3 серпня, на вечір були ми вже вдома, розказуючи батькам свої пригоди. А вони знову кажуть: "Могли ще трохи походити собі…" Нічого — буде научка на майбутнє.

По повороті із прогулянки застаємо в курені все в порядку. Зараз навідуємося у Хімчин. Там теж праця не устає. Уже й селяни починають хвалити Пласт. Наприклад, один батько пластуна оповідає сусідові, що його все дивувало, чому кури кудкудакають, а яєць нема. Тепер вияснилося, що його син тоді носив яйця до жидівки й міняв за тютюн. А тепер дуже несуться кури…

Одне зле, що в селі нема годинників і важко було точно починати сходини. Тепер вони порадили собі так: сходини зачинають зі сходом або заходом сонця; перед або після Богослужения; перед або після вечірні. Це їхній годинник. І незле ходить.

Вдома ми застали запомогу для нашого куреня від косівців з Америки, в сумі 50 долярів. Це прийшло саме впору, бо дуже круто було нам з фінансами. Внесків мало, видатків багато, й то конечних. То ж зараз виплатили більшу частину боргу, заплатили за пластову домівку на кілька місяців наперед, і вже по грошах.

А все ж багато помогло. У днях 26 і 27 серпня відбулася у косівському суді головна розправа проти Пласту. Шкода тут описувати, як її переводили. Досить того, що з першого разу помітно було, що суддя Розвода старається довести до засуду. Наших оборонних доказів навіть не слухав і не записував. Репліки оборонців не допускав (боронили др. Ґардецький і др. Рондяк). Тож другого дня відчитано засуд, яким засуджено мене на 2 місяці тюрми, а всіх інших від 1 — го до 4-х тижнів. Це все за ведення "тайного й забороненого Товариства "Пласт", укривання перед владою належання до нього" і т. п. дурниці.

Проти цього ми зробили відклик. Нарешті…

А праця іде дальше безпереривно. Дня 29 серпня зробили ми малу прогулянку в околиці. Вдалася добре.

За посереднім нашим старанням набув наш Улад 1/4 морга поля у селі Голови й у селі Перехресне. До цього якби так трошки фондів, то можна б вибудувати будинки й було б де переводити літо, ширити відтам пластову ідею.

Дня 20 вересня дали ми в шопі Народного дому свій "публічний виступ". На програму склалися одноактівки, співи, різнородні вправи, ілюстровані пісні й т. п. До співучасти запросили ми гуртки й читальню "Просвіти" з Хімчина. Все було б пішло якнайкраще, та зачинається знову підпільна кириня проти Пласту. Із владою кінчиться, а наші починають. Нічого, перебули панщину — перебудемо й конституцію…

Дня 21 вересня робимо цілоденну прогулянку до села Бабина. Ціль — оглянути пасіку Петрійчука. І не шкодували, що трудились. І гарна пасіка подобалася нам, і гостинний господар, так що не хотілося повертати додому. Прогулянку ми назвали "Взірцевої пасіки". Ми рішили весною взятися до заведення пластової пасіки.

Дня 23 вересня розв'язуємо гурток новаків, бо всього залишилося два чи три. Батьки налякалися і задержали дітей вдома. Нічого, страх перейде.

Дня 4 жовтня робимо "Прогулянку підпеньків". Хоч дощ нас нагнав додому, але підпеньків таки ми принесли досить.

Від 1 жовтня ми вже в новій домівці. Винайняли собі дві кімнати, з яких у одній міститься робітня, переплетня, різьбарня і килимкария, яка через недостачу фондів не є у русі. Маємо плян колись вирубати ширше стіну й у робітні зробити рухому сцену. Тоді бодай раз у місяць ми скликали б дітей (непластунів), давали б для них виховно-патріотичні виступи — як вистави, концерти, гутірки, забави і т. п. Цим відтягнули б їх від денаціоналізації. Плян тяжкий, тим більше що ми самі. А ще мусимо боротися з усякою киринею. Але таки його почнемо переводити в життя. А успіх певний.

Поки що стараюся зрушити до праці "Філію Товариства охорони дітей". На засіданні виділу ставлю відповідні внески, й є надія, що поміч якась буде. Або хоч почнуть більше цікавитися пластовим рухом і не ставити перепон.

У цьому році велика річниця 1 листопада припала на неділю. Аж просилося відсвяткувати її, але ніхто із старших не подбав. Тож ми відсвяткували її для себе в пластовій домівці. У програму входили довша доповідь про 1 листопада, пісні, деклямації, а закінчено гимном "Ще не вмерла". Присутні були селяни — делегати з Хімчина.

Колись, як підростемо, не так святкуватимемо це велике свято…

Після цього була коротка згадка про "Новий 15-й пластовий рік", який саме цього дня почався.

Дня 2 листопада пішли ми на судову розправу до Коломиї, яка була переведена із причини нашого відклику проти засуду в Косові. Боронили др. А[ндрій] Чайківський і д-р [Олекса] Коссак. Прокуратор конче старався, щоб засуд затвердили. Суд сам не знав, з чого тут почати. Кілька годин морочилися. Врешті оборонці поставили внесок на переведення другої розправи на обставину, що влада знала про існування Пласту ще від 1922 року і ін. Суд заявив, що нас повідомлять про рішення.

У цей час я поробив старання у своїх знайомих у с. Голови, й вони жертвували по кілька смерек на будову пластового дому. Інші зайнялися вирубом. Коли б так від нас чим допомогти, то діло повелося б.

Дня 15 листопада влаштували ми пластовий публічний виступ у селі Хімчині. Хімчинські пластові гуртки дали співи і вправи вільноруч до співу, а ми — співи, деклямацію і рухові гри. Закінчили хімчинці одноактівкою. Між діями (в часі перерви) виголосив упрошений мною п. М. Лепкалюк з Косова Старого популярну доповідь про вагу виховання молоді. Після цього я пояснив "тайність Пласту" і т. п. Все довело до бажаного успіху. Цей виступ мав на цілі вбити в зародку інтриги проти Пласту. А перед у цьому вели таки наші вчителі — директор Н. Ї вчителька Т., які лякали селян, щоб не вписувати дітей до Пласту, бо доведеться тягатись по судах. Наслідки цієї "праці" були такі, що коло десятеро дітей відступило від Пласту (а було всіх 20), а іншим ніхто не хотів винайняти кімнати на пластову домівку. Але ж ми все поладнали за одним разом. Не знаю, чи дуже помилюся, коли порівняю курінь із деревом, якому все хтось обтинає галуззя, а воно випускає нове, та ще й коріння зміцнює, запускає усе глибше і глибше.

У Хімчині кириня зліквідована. Залишилася ще в нас. Але й на неї шукаємо ліку. Поки що заводимо в себе деякі зміни.

Від 10 листопада ми увели т. зв. Літературні вечори, тобто сходимося щовівтірка у пластовій домівці, виголошуємо доповіді на різні теми, деклямуємо, співаємо, читаємо твори та обговорюємо їх. Це собі такий наш "пластовий університет".

А в неділі вечорами влаштовуємо в домівці зимову Ватру Великої Ради, яку імітує свічка серед хати… А ми сидимо кругом і провадимо гутірку. Перед тим відбувається "тижневий звіт": стаємо у два ряди лицем до себе перед пластовою відзнакою, і всі по черзі виказують, хто що зробив за тиждень добре й зле. Як одне, так і друге приносить користь.

Дня 19 грудня влаштували ми в домівці св. Миколая. Сценку для цього я написав із пластового життя. Дітвори прийшло повнісінько. Самих книжок, дарованих Товариством "Просвіта", видавництвом "Світ Дитини" і нашою книгозбірнею, роздав св. Миколай понад 50. Після виставки відбулася товариська забава. Несподіваний успіх! Цим одним ділом ми приєднали всю дітвору до себе. І що тепер зроблять нам інтриги? Лише треба влаштовувати щось подібне час до часу. Але й треба вкласти працю і фонди, а вступ давати вільний.

Дня 27 грудня три хімчинці з гуртка "Медведі" здали в нас І пластову пробу, а саме: [Петро] Мацьоцький, [Кость] Козловський і [Василь] Спольницький. Це перші овочі нашої праці на селі. Всі, що здавали, знаменито опанували весь матеріял, виказали глибоке розуміння того, що від них вимагалося. І ми та запрошені гості були захоплені цією пробою. Цей день скріпить і спопуляризує пластову ідею у майбутності. Цією пробою закінчуємо 1925 рік. Ми сміло йдемо назустріч Новому 1926 рокові!

Від чого ж тут почати, як не від коляди? Але зміна від попередніх така, що ми вперше уладили в домівці традиційну святу вечерю. За стіл засідали самі пластунки й пластуни. Все гарно пройшло до півночі.

Коляда пройшла надсподівано добре. Після недавніх інтриг не було певности, чи вона вдасться нам. Але все пройшло якнайкраще; всюди нас приймали щиро й дуже дякували, що ми не оминали хати. Цього року ходили вже й до інтелігенції, тому що вона починає зміняти своє відношення до Пласту на краще.

Третього дня свят пішли ми в село Город. Тут із радости не знали, де нас посадити й чим приймати. І тут ми засіяли зерно пластової ідеї, подібно як у Хімчині. І вже маємо зголошенихдві прихильниці. Словом, використали ми свята як лише вдалося. Хоч грошей менше було, як минулого року, бо загальна нужда.

Теж із Хімчина дістали ми звіт, що коляда нашими гуртками пішла дуже добре. Наших колядників усюди дуже щиро гостили й ставили на перше місце, коли порівняти з колядниками читальні "Просвіти". Всюди наших вирізнювали. Це підбадьорює до дальшої праці, бо переконуємося, що ніщо не йде намарно.

У день 14 січня 1926 p., себто на наш Новий рік, п'ять наших членів склали II пластову пробу (тобто отримали ступінь "розвідувача/ки". — Ред.) а саме: М[арія] Библюківна (1.10.1927 р. відзначена також найвищим, першим, пластовим відзначенням. — Ред.), Щорнеля] Ясельська, М[агда] Ясельська, Ст[ефа] Левицька, Я[рослав] Романів.

Нарешті в нашому курені є розвідувачки й розвідувач. Це дальший доказ, що праця іде вперед. Справді, інші цю пробу складають багато скорше. У нас не зовсім це можливо. Коли зважити, скільки іншої праці виконує цей гурток, скільки мусить працювати вдома, в різних комітетах, то треба признати, що не багато швидше можна було це зробити. А додати треба, що в нас увесь матеріял муситься зрозуміти.

На пробі були присутні й деякі громадяни як гості, бо, почавши від І пластової проби із 27 грудня, дуже просять кликати їх на таке. Тепер черга на іспити вмілости і дальшу працю.

А праці буде досить, бо вже починають наново вступати до Пласту. Є вже один свіжий гурток дівчат. А деякі ще зголошуються. Це наслідки нового пляну праці. Значить, ми перемогли майже все, тому з вірою в дальші успіхи закінчую цю хроніку 25-го Пластового куреня ім. Михайла Павлика.

Стан куреня: 4 розвідувачки, 1 розвідувач, 7 учасників, 20 прихильників, разом — 32. Крім цього, виступило або ми виключили з куреня: 8 учасників і більше як 30 прихильників.

Сходин перевелося: гурткових 450, спільних курінних 43, пластових умілостей 19, прогулянок 30, театральних і прилюдних виступів 27. Відсвятковано 18 різнородних національних свят-річниць.

Вивчено: двох неграмотних письма, а двох учиться.

Доповідей на різні теми виголошено 37, з того 9 прилюдно.

Книжок до книгозбірні придбано біля 350 томів. Із того 89 оправлених, а кілька в оправі. Випозичено було поверх 600 томів. І то лише від 30 квітня 1923 p., бо попередній список у суді.

Грошевий оборот: приходів було понад 300.000.000 марок і коло 900 злотих. Розходи рівняються приходам, бо всі гроші повертаються на закупне приладів, ремісничого знаряддя, на сплату книжок, оплату домівки та ін. Головну рубрику у приходах становить щорічна коляда й поміч з Америки. Решту придбано із членських внесків і фізичної праці членів Пласту. Ні батьки, ані інші громадяни нічим не допомагають. За саму домівку платимо 5 долярів місячно.

Майно куреня: столярський верстат з частинним знаряддям, 3 шатра, два спіжеві казани, линва 18 м, курінна аптечка, переплетничий верстат, шафи на книжки, стіл, столики, хідники, заслони на вікна, скатертина, 7 портретів й інша обстановка домівки (майже все власної роботи), санки на 5 осіб, лещата, копаний м'яч, матеріял до столярні.

Переплетня оправила біля 60 томів. Приходу від чужих ще нема через брак потрібного знаряддя.

Столярня і різьбарня вислала кільканадцять виробів на пластову виставку до Львова. Правильну працю спиняє недостача знаряддя.

Майже всі вичислені дані не є точні через брак всіх записок, які поліція забрала. Одначе нічого не перебільшено, хіба що зменшено.

Наш "Комітет будови Пластового дому у Львові" збирає щомісячні пластові заробітки, старі гроші, поштові значки і т. п. та відсилає до Головного комітету. Самих значків зібрано 1500 шт., нікелевих монет 200 шт., між тим половину дуже старинних.

Для журналу "Молоде Життя" придбали ми 25 передплатників із-поза Пласту. Це є доказ більшого спопуляризування пластової ідеї. Як будуть фонди, будемо видавати свою курінну газетку.

Діяльність представляється так:

Вівторками — літературні вечори, на яких береться: співи, читання, деклямації, реферати та ін.

Середи — гурткові сходини для прихильників.

Четверги — з полудня сходини прихильниць, вечором фізична робітка — переплетнича і столярська.

П'ятниці — гурткові сходини старших і засідання [полкової/курінної] Команди (проводу. — Ред.).

Суботи — прятання, рисунки, спів.

Неділі й свята — до полудня всякі гурткові сходини, по полудні спільні забави, прогулянки та ін.

Майже в усіх сходинах беру активну участь, бо цього вимагає сама справа. Деякі сходини сам переводжу. Теж і в діловодствах у не однім допомагаю. Інакше годі.

Вкоротці задумуємо здати кожний (-а) по кілька іспитів умілости. А кілька прихильників, теж із Хімчина, ладяться складати вкоротці І пластову пробу. Це зробимо прилюдно, бо багато громадян допитує, коли буде іспит, щоби прислухуватися.

Щодо збільшення числа членів, то можна сказати сміло, що на нашій "пластовій біржі" тенденція звижкова (йде вгору. — Ред.). Багато батьків просить прийняти їхніх дітей до Пласту. При прийняттю пояснюємо батькам ціль Пласту.

У вихованні клав я вагу на вироблення сильного характеру та загальнонаціонального освідомлення. Треба признати, що успіхи є. І чужі зауважують добре виховання. Але поза [пластовий] клич Сили, Краси, Обережности і Бистроти (популярно використовується як абревіатура СКОБ! — Ред.) не виходжу. Примір: щоби й у мові бути красному, ми рішили платити по 1 сотикові за кожну граматичну чи ортографічну помилку, а по 10 сотиків за вживання чужих слів. Гроші ці йшли на "Рідну Школу". Тепер уже не робимо помилок.

Літературні вечори, які ми перевели, теж залишили добрий слід по собі. Беручи всю працю назагал, доводить вона до того, що пластова ідея популяризується, добуваємо більше приятелів Пласту, вироблюється більше чесних громадян і свідомих, карних працівників на народній ниві. У пластунів (-ок) виступає гарт духа, свідомість, почуття обов'язку й інші добрі прикмети. Не зражуються нічим! "Невдачі, злидні, недолю приймають як завдання великої гри…" (уривок із пластової присяги. — Ред.). Пластова ідея переходить у кров і кість!

Отже, вигляди на успіхи є чимраз кращі. Лише життєві обставини чимраз поганіють для мене. Не знати, чи як так дальше піде, не примусять вони мене залишити Пласт. І думка про це наповняє мене безмежною журбою. Та я відганяю її із дня на день, а сам добираю усяких способів, щоби продовжувати існування та сіяти якнайбільше доброго зерна в молоді серця.

А коли б хто хотів сказати, що ми дармували, то при цьому конче треба згадати й цих кілька сестричок і братчиків, що здали II пластову пробу, та ще 2–3 учасників. А найбільше вибиваються своїм характером, поведінкою і працею курінна Марійка Библюківна в Косові ("Веселка") і гуртковий провіднику Хімчині Петро Мацьоцький ("Місяць"). Без них, цих усіх щирої самопосвяти для пластової ідеї, охоти до праці, без легковаження інтриг та ін. наша хроніка, хоч так далеко неповна, була б, мабуть, інакша.

Певно, що багато куренів викажеться багато цікавішою хронікою. Але коли зважити, що члени цього нашого діяльного гуртка мають по 2–3 діловодства, що мусять у день працювати фізично, витрачувати масу енергії на поборювання усяких перешкод, почавши від несвідомих батьків та "наших" інтриґантів, а скінчивши на владі, час до часу ходити до хімчинських гуртків, давати напрямні праці і т. п., то на цей раз буде з нас і цього. Бо коли би були подалися перед перешкодами й переслідуваннями, то й цього не було б. А так створили з нічого щось.

Це є короткий витяг із нашої хроніки. Не одно бракує тут із причини конфіскати поліцією наших записок. Але й так доволі на тепер. Тому й кінчу.