***

Витрачайте енергію на тих, хто робить вас сильними. Енергія, витрачена на слабких, призводить до загибелі (Правило ВМ). Коментар Бене Ґессерит: хто судитиме?

Запис Дортуйли


День, коли повернулася Дортуйла, видався для Одраде недобрим. Військова нарада з Теґом і Айдаго закінчилася без ухваленого рішення. Упродовж усієї зустрічі вона відчувала занесену над собою мисливську сокиру. Знала, що це забарвило її реакції.

Після того пополуднева сесія з Мурбеллою — слова, слова, слова. Мурбелла заплуталася в питаннях філософії. Якби Одраде теж зайнялася одним із них, це завело б їх у глухий кут.

Тепер, у надвечір’я, вона стояла на західному краю брукованої окружної Централі. Це було одне з улюблених місць Одраде, але Беллонда поруч позбавляла її сподіваної тихої радості.

Шіана знайшла їх там і спитала:

— Правда, що ти дозволила Мурбеллі вільно покидати корабель?

— Що?! — Це був один із найглибших Беллондиних страхів.

— Белл, — перебила її Одраде й показала на кільце садів. — Цей маленький пагорб там, де ми не посадили дерев. Я хотіла б, щоб ти розпорядилася збудувати там альтанку за моїми вимогами. Фантазійну альтанку з ажурною решіткою, щоб можна було милуватися краєвидом.

Тепер Беллонду годі було зупинити. Одраде рідко бачила її такою обуреною. А що більше ремствувала Белл, то непохитнішою ставала Одраде.

— Ти хочеш… альтанку? У цих садах? На що ти ще марнуватимеш наші запаси? Фантазійна! Назва якраз для твого чергового…

Суперечка була дурною. Вони обидві знали це з перших двадцяти слів. Мати Настоятелька не могла поступитися першою, а Беллонда рідко поступалася у будь-чому. Навіть коли Одраде замовкла, Беллонда атакувала спорожнілі мури. Врешті-решт, коли Беллондині сили вичерпалися, Одраде сказала:

— Ти завинила мені розкішний обід, Белл. Простеж, щоб він був якомога кращим.

— Завинила тобі… — забелькотіла Беллонда.

— Пропоную мирову, — уточнила Одраде. — Хочу, щоб його подали в моїй альтанці… моїй фантазійній альтанці.

Шіана засміялася, і Беллонда змушена була приєднатися до неї, але сміх вийшов ледь не крижаним. Знала, що в цій сутичці її перехитрили.

— Усі побачать її та скажуть: «Гляньте, як упевнена в собі Мати Настоятелька», — сказала Шіана.

— То ти хочеш цього задля моралі! — Зараз Беллонда погодилася б із майже довільним поясненням.

Одраде усміхнулася Шіані. «Моя здогадлива люба дівчинка!» Шіана не лише перестала дражнити Беллонду, а й вирішила підвищити самооцінку старшої жінки, де це було можливо. Белл, звичайно, це знала, і постало неуникне питання Бене Ґессерит: «Навіщо?»

Розгледівши цю підозру, Шіана сказала:

— Насправді ми сперечаємося через Майлса і Дункана. А мене вже від цього нудить.

— Якби ж я тільки знала, що ти насправді робиш, Дар, — промовила Беллонда.

— Енергія має власні схеми, Белл!

— Що ти маєш на увазі? — Геть здивовано.

— Вони знайдуть нас, Белл. І я знаю як.

Беллонда вирячила очі.

— Ми раби власних звичок, — сказала Одраде. — Раби енергії, яку творимо. Чи можуть раби звільнитися? Белл, ти знаєш цю проблему не гірше за мене.

Цього разу Беллонда зайшла у безвихідь.

Одраде глянула на неї.

Пиха — от що побачила Одраде, дивлячись на своїх Сестер та їхні постави. Гідність була лише маскою. Не було справжньої покори. Помітний натомість був конформізм, справжня схема Бене Ґессерит, а в суспільстві, що знає про небезпеку схем і шаблонів, це звучало наче застережний сигнал клаксона.

Шіана розгубилася:

— Звичок?

— Твої звички завжди йдуть за тобою слідом. Сконструйоване тобою власне «я» переслідувати тебе. Дух, що блукає, прагнучи здобути твоє тіло, легко зробить тебе одержимою. Ми залежимо від «я», яке конструюємо. Ми раби власного витвору. Ми узалежнені від Всечесних Матрон, а вони від нас!

— Чергова порція твого клятого романтизму, — сказала Беллонда.

— Так, я романтична… так само, як колись Тиран. Він зробив нас вразливими до усталеного обрису його творіння. Я вразлива до його ясновидчої пастки.

«Та ох, як близько мисливиця, і ох, яка глибока прірва!»

Беллонда не вгавала:

— Ти сказала, що знаєш, як вони нас знайдуть.

— Достатньо їм розгледіти власні звички, і вони…

— Так? — Це було звертанням до вісниці-аколітки, що з’яви­лася з критого переходу позаду Беллонди.

— Мати Настоятелько, я стосовно Превелебної Матері Дортуйли. Мати Фінтіл доставила її до Летовища, за годину вони будуть тут.

— Приведіть її до мого кабінету! — Одраде кинула Беллонді майже дикий погляд. — Вона щось казала?

— Мати Дортуйла нездужає, — сказала аколітка.

«Нездужає? Це щось надзвичайне, якщо йдеться про Превелебну Матір».

— Не поспішай із висновками. — Це заговорила Беллонда-ментатка, ворогиня романтизму та дикої уяви.

— Покличте Там як спостерігачку, — наказала Одраде.

Дортуйла пришкандибала, спираючись на палицю, Фінтіл і Стреггі допомагали їй. Та в Дортуйлиних очах була твердість, вона міряла всіх навколо пильним поглядом. Відкинула каптур, відкривши темно-коричневе волосся з пасмами кольору старої слонової кості. Коли заговорила, в її голосі відчувалася втома.

— Я зробила, як ти наказала, Мати Настоятелько. — Коли Фінтіл і Стреггі вийшли з кімнати, Дортуйла без запрошення сіла у слінгокрісло поруч із Беллондою. Зиркнула на Шіану й Тамелейн ліворуч від неї, тоді втупилася в Одраде. — Вони зустрінуться з тобою на Перехресті. Думають, що це місце — їхня власна ідея, і їхня Павуча Королева там!

— Як швидко? — спитала Шіана.

— Вони запросили термін у сто стандартних днів, рахуючи приблизно від сьогодні. Можу уточнити, якщо потрібно.

— Чому так довго? — спитала Одраде.

— На мою думку? Вони використають цей час, щоб зміцнити оборону на Перехресті.

— Які гарантії? — Це Там, стисло, як зазвичай.

— Дортуйло, що з тобою сталося? — Одраде була вражена тремтінням і слабкістю, помітними в жінці.

— Вони проводили на мені експерименти. Та це неістотно. Істотні домовленості. Хай там як, вони обіцяють тобі безпечний переліт до Перехрестя й назад. Не вір цьому. Можеш взяти з собою невеликий почет слуг, не більше п’яти. Вважай, що вони вб’ють усіх, хто тебе супроводжуватиме, хоча… може, я дала їм зрозуміти, що це помилка.

— Вони сподіваються, що я привезу їм підданство Бене Ґессерит? — Голос Одраде ніколи не був холоднішим. Дортуйлині слова пробудили привид трагедії.

— Такою була принада.

— А Сестри, що були з тобою? — спитала Шіана.

Дортуйла звичним жестом Сестринства постукала по чолі.

— Маю їх усіх. Ми погоджуємося, що Всечесні Матрони мусять бути покарані.

— Мертві? — Одраде вичавила це слово крізь стиснуті вуста.

— Вони намагалися присилувати мене вступити до їхніх лав. «Бачиш? Уб’ємо ще одну, якщо ти не погодишся». Я сказала, щоб убили нас усіх, покінчили з цим і забули про зустріч із Матір’ю Настоятелькою. Вони не погодилися, доки не закінчилися заручниці.

— Ти Поділилася з усіма? — спитала Тамелейн. Наближаючись до власної смерті, Там переймалася цим.

— Вдаючи, наче впевнююсь, що вони мертві. Можете знати, як усе було. Ці жінки гротескні! Тримають у клітках Футарів. Тіла моїх Сестер вкидали у клітки, де їх пожирали Футари. Павуча Королева — слушне ім’я — змусила мене дивитися на це.

— Огидно! — сказала Беллонда. Дортуйла зітхнула.

— Вони, природно, не знали, що в моїй Іншій Пам’яті є й гірші видіння.

— Вони хотіли перебороти твою чутливість, — промовила Одраде. — Дурощі. Чи стало для них несподіванкою те, що ти зреагувала не так, як їм хотілося?

— Я сказала б, радше стало прикрістю. Думаю, вони бачили й інших, що реагували так само. Я сказала їм, що такий спосіб стати добривом не гірший за інші. Схоже, це їх розлютило.

— Канібалізм, — пробурмотіла Тамелейн.

— Лише зовні, — заперечила Дортуйла. — Футари точно не є людьми. Це ледь приборкані дикі звірі.

— Без Вожатих? — спитала Одраде.

— Я жодного не бачила. Футари розмовляли. Казали «Їсти!» перед їдою і насміхалися з Всечесних Матрон довкола. «Ви голодні?» Фрази такого типу. А важливіше те, що сталося після того, як вони поїли.

Дортуйла закашлялася.

— Пробували мене отруїти, — сказала вона. — Ідіотки!

Відновивши дихання, розповіла:

— Футар підійшов до ґрат клітки після їхнього… бенкету? Глянув на Павучу Королеву і закричав. Я ніколи не чула такого звуку. Мороз пішов поза шкірою! Усі Всечесні Матрони в тій кімнаті завмерли, як одна, на місці. Можу поклястися, що вони були нажахані.

Шіана торкнулася Дортуйлиного передпліччя.

— Хижак, який паралізує жертву?

— Безсумнівно. Цей звук мав характеристики Голосу. Футари, здавалося, здивувалися, що я не завмерла.

— А як відреагували Всечесні Матрони? — спитала Беллонда. Так, ментатка потребувала цих даних.

— Спільним вереском, коли до них повернувся голос. Багато хто кричав до Великої Всечесної Матрони, вимагаючи знищити Футарів. Але вона прибрала спокійного вигляду. Сказала: «Вони надто цінні живими».

— Обнадійливий знак, — зауважила Тамелейн.

Одраде глянула на Беллонду.

— Я накажу Стреггі привести сюди башара. Є заперечення?

Беллонда коротко кивнула. Вони знали, що мусять зважитися на цей ризик, попри питання про наміри Теґа. Дортуйлі Одраде сказала:

— Я хочу, щоб ти поселилася в моїх гостьових кімнатах. Приведемо сукійських лікарів. Замовляй усе, що тобі потрібно, і готуйся до повного засідання Ради. Будеш там спеціальною консультанткою.

Дортуйла відповіла, підводячись:

— Я не спала майже п’ятнадцять діб і потребуватиму спеціальної їжі.

— Шіано, простеж за цим і приведи сюди сукійок. Там, залишайся з башаром і Стреггі. Регулярно звітуй. Він захоче вирушити до військового табору і особисто всім командувати. Залагодь йому ком-зв’язок з Дунканом. Ніщо не повинно їм заважати.

— Хочеш, щоб я була тут із ним? — спитала Тамелейн.

— Тримайся його, наче п’явка. Стреггі нікуди не має забрати його без твого відома. Йому потрібен Дункан як Майстер зброї. Упевнись, що він погоджується з ув’язненням Дункана на кораблі. Белл, усі потрібні Дунканові дані стосовно зброї — найвищий пріоритет. Є коментарі?

Коментарів не було. Думки про наслідки — так, але рішуча поведінка Одраде передалася всім.

Сівши зручніше, Одраде заплющила очі й чекала, коли тиша сповістить, що вона зосталася сама. Комунікатори, звичайно, продовжували стежити.

«Знають, що я втомлена. Хто не був би за таких обставин? Іще три Сестри, вбиті цими монстрами! Башар! Вони мусять відчути наш бич і засвоїти урок!»

Почувши, що прийшла Стреггі з Теґом, Одраде розплющила очі. Стреггі тримала його за руку, але щось у них не давало сказати, що це доросла людина привела дитину. Теґові рухи показували, що він дозволив Стреггі поводитися з ним так. Слід її попередити.

Слідом увійшла Там. Повернула до крісла біля вікон, просто під погруддям Ченоа. Значуща позиція? Останнім часом Там робила дивні речі.

— Хочеш, щоб я зосталася, Мати Настоятелько? — Стреггі випустила Теґову руку і стала коло дверей.

— Сядь поруч із Там. Слухай і не перебивай. Мусиш знати, чого ми від тебе зажадаємо.

Теґ сів на краю крісла, яке щойно займала Дортуйла.

— Я так розумію, що це військова рада.

За цим дитячим голосом відчувалася дорослість.

— Я поки не питатиму про твій план, — сказала Одраде.

— Добре. Несподіване забирає більше часу, і, можливо, я не зумію викласти своїх намірів аж до моменту дії.

— Ми стежили за тобою й Дунканом. Чому тебе цікавлять кораблі з Розсіяння?

— Кораблі, призначені для далеких польотів, мають характерний вигляд. Я бачив їх на гаммійському летовищі.

Теґ сів зручніше, давши час Матері Настоятельці обдумати ці слова. Його тішила енергійна поведінка Одраде. Рішення! Без довгих обговорень. Те, що йому треба. «Вони не повинні знати повного обширу моїх здібностей. Поки ще ні».

— Ти приховала б сили нападу?

Одраде заговорила було, та тут ввійшла Беллонда і запереч­ливо гарикнула:

— Це неможливо! У них будуть розпізнавальні коди і таємні сигнали для…

— Дозволь мені вирішувати, Белл, або усунь мене з командування.

— Це Рада! — сказала Беллонда. — Ти не…

— Ментат? — Він виразно глянув на неї, у цьому погляді відчувався башар.

Коли вона промовчала, сказав:

— Не сумнівайтеся у моїй вірності! Якщо хочете мене ослабити, то змістіть!

— Дозвольмо йому висловитися, — озвалася Там. — Це не перша Рада, на якій башар з’являється як рівня нам.

Беллонда на якийсь міліметр опустила підборіддя.

Звернувшись до Одраде, Теґ сказав:

— Уникання воєнних дій є питанням розумної розвідки — різносторонності та інтелектуальної сили.

«Кидає нам наш власний жаргон!» Вона почула в його голосі ментата; Беллонда, вочевидь, теж це помітила. Розум і розвідка — подвійне бачення. Без цього воєнні дії часто розгортаються за випадковою схемою.

Башар сидів мовчки, дозволивши їм мліти в юшці власних історичних спостережень. Жадоба конфлікту сягала далеко глибше, ніж свідомість. Тиран мав рацію. Людство діяло як «єдиний звір». Сили, що гнали цю велику збірну тварину, тяглися з племінних часів, чи то й ще давніших. Подібно до багатьох сил, на які люди реагували без роздумів.

Змішуй гени.

Здобувай якомога ширший Lebensraum[18] для своїх потомків.

Нагромаджуй енергію інших: збирай рабів, пеонів, сервів, кріпаків, ринки, робітників… Терміни часто бували взаємозамінними.

Одраде розуміла, що він робить. Знання, накопичені Сестринством, допомогли йому сформуватися як незрівнянному ментату-­башарові. Перетворилися для нього на інстинкти. Споживання енергії тягло за собою воєнне насилля. Це було описано як «загребущість, страх (що інші заберуть твої запаси), жадоба влади» і так далі, і так далі у марних аналізах. Одраде чула це навіть від Беллонди, яка, вочевидь, не надто прихильно спри­ймала, коли підвладний нагадував їм те, що вони вже знали.

— Тиран знав, — промовив Теґ. — Дункан цитував його: «Війна — це поведінка, що корениться в одноклітинному організмові прадавнього моря. Їж все, чого торкнешся, або ж з’їдять тебе».

— Що ти пропонуєш? — спитала Беллонда у своїй найкусючішій манері.

— Удаваний маневр на Гамму, а тоді удар по їхній базі на Перехресті. Для цього нам потрібно безпосереднє спостереження, з перших рук. — Він втупився в Одраде.

«Він знає!» — сяйнуло у свідомості Одраде.

— Думаєш, твої відомості про Перехрестя, коли це ще була база Гільдії, досі точні? — зажадала Беллонда.

— У них було замало часу, аби змінити те, що я зберігаю тут. — Він постукав себе пальцем по чолі, химерно пародіюючи жест Сестринства.

— Охоплення, — сказала Одраде. Беллонда гостро на неї глянула.

— Ціна!

— Втрата всього коштуватиме більше, — промовив Теґ.

— Сенсори Простороскладки мають бути невеликими, — відмітила Одраде. — Дункан налаштував би їх так, щоб викликати вибух Гольцмана при контакті?

— Вибухи були б видимими і дали б нам траєкторію. — Він відкинувся на спинку крісла і задивився на неокреслене місце на стіні позаду Одраде. Чи приймуть вони? Він не наважувався лякати їх черговим виявом свого дикого таланту. Якби Белл знала, що він може бачити не-кораблі!

— Дій! — сказала Одраде. — Ти командуєш. Користуйся цим.

В Іншій Пам’яті виразно залунало хихотіння Тарази. «Попусти йому віжки, хай діє на власний розсуд! Так я здобула свою велику репутацію!»

— Ще одне, — сказала Беллонда й глянула на Одраде. — Ти будеш його шпигункою?

— Хто ще зможе потрапити туди і передавати спостереження?

— Вони моніторитимуть кожен засіб передачі!

— Навіть повідомлення нашому спостерігачу на не-кораблі, що ми не стали жертвами зради? — спитала Одраде.

— Зашифроване послання, приховане в передачі, — пояснив Теґ. — Дункан розробив шифр. Потрібні місяці, щоб його зламати, та ми сумніваємося, чи його присутність взагалі помітять.

— Божевілля, — пробурмотіла Беллонда.

— Я зустрічався з військовим командиром Всечесних Матрон на Гамму, — зауважив Теґ. — Він не напружувався, коли йшлося про необхідні деталі. Думаю, вони надто самовпевнені.

Беллонда втупилася в нього, а башар дивився на неї невин­ними дитячими очима.

— Хто входить тут, покинь здоровий глузд! — сказав він.

— А зараз усі йдіть, — розпорядилася Одраде. — Маєте свою роботу, тож виконуйте її. І, Майлсе…

Він уже зсунувся з крісла, але стояв біля нього, дивлячись як завжди, коли чекав, що Мати скаже йому щось важливе.

— Ти мав на увазі безумство драматичних подій, зазвичай ще підсилених воєнними діями?

— А що ще? Ти ж не думала, що я мав на увазі ваше Сес­тринство!

— Інколи Дункан грає у ці ігри.

— Я не хочу, щоб ми підхопили шаленство Всечесних Матрон, — сказав Теґ. — Це заразне, знаєш.

— Вони намагалися контролювати сексуальний потяг, — промовила Одраде. — Ти завжди випускаєш з уваги цей аспект.

— Безумство втечі, — погодився він. Сперся об стіл, його підборіддя було лише трохи вище стільниці. Щось пригнало сюди цих жінок. Дункан має рацію. Вони чогось шукають і водночас від чогось тікають.

— Маєш дев’яносто стандартних днів на підготовку, — сказала вона. — Ані днем більше.

Загрузка...