Капітула Дюни

***

Велика Спільна Зала не-корабля, з багаторівневими сидіннями та підвищеною платформою в одному кінці, була заповнена Сестрами Бене Ґессерит, яких зібралося більше, ніж будь-коли. Цього пополудня життя в Капітулі майже завмерло, бо мало хто хотів вислати замість себе довірених представників, а ухвалення важливих рішень не можна було делегувати представницям нижчого рівня, з обслуги. Серед присутніх переважали Превелебні Матері у чорних шатах, вони стояли розрізненими групами біля підвищення, але зала аж кишіла від аколіток в облямованій білим одежі, а також від новоприйнятих. Наймолодші аколітки у відповідному білому вбранні трималися малими тісними групками й зграйками, скупчившись для взаємопідтримки. Усіх інших не допустили Прокторки Собору.

Повітря було тяжким від подихів із запахом меланжу, вогким і спертим, як завжди, коли механізми кондиці­онування перевантажені. Запах недавнього ланчу, дуже приправленого часником, витав у цій атмосфері як непрошений гість. Це, а ще розповіді, які ширилися в залі, посилювало напругу.

Більшість присутніх не зводила очей із сцени на підвищенні та бічних дверей, крізь які мала ввійти Мати Настоятелька. Навіть розмовляючи з товаришками і проходжуючись по залі, усі пильно дивилися туди, звідки, як вони знали, невдовзі має хтось ввійти і значно змінити їхнє життя. Мати Настоятелька не збирала б їх усіх до великої Спільної Зали, обіцяючи важливі оголошення, якби не насувалися події, що могли порушити підвалини Бене Ґессерит.

Беллонда увійшла до зали перед Одраде і войовниче піднялася на сцену перевальцем — цю її ходу розпізнавали навіть здалеку. Одраде зайшла за Беллондою, відстаючи на п’ять кроків. Тоді ввійшли старші радниці та консильйорки, серед них — Мурбелла в чорній одежі, досі трохи приголомшена після Агонії, яку пережила всього два тижні тому. Дортуйла шкутильгала відразу ж за Мурбеллою, разом із Там і Шіаною. У кінці цієї процесії крокувала Стреггі, несучи Теґа на плечах. Коли він з’явився, залунало схвильоване бурмотіння. Чоловіки рідко бували учасниками зборів, але всі в Капітулі знали, що це гхола їхнього ментата-башара, який тепер перебуває у військовому містечку з рештками збройних сил Бене Ґессерит.

Дивлячись на численні ряди Сестринства, Одраде відчула порожнечу. Подумала, що хтось із древніх давно уже все це висловив. «Кожен заплішений дурень знає, що один кінь може бігти швидше за іншого». Часто під час менших зборів на цій копії спортивного стадіону вона мала охоту процитувати цю фразу, але знала, що ритуал має кращі цілі. На зборах можна було показати себе інакше та глянути на них.

«Тут ми разом. Це наш рід».

Мати Настоятелька та її супровід, наче особливий згусток енергії, пройшли крізь натовп до сцени, почесної позиції на краю арени.

Мати Настоятелька ніколи не була частиною масової штовханини на зборах. Її ніколи не тицяли ліктями в ребра і не наступали на ноги. Їй не доводилося рухатися так, як рухалися інші — наче черв із тіл, стиснутих у небажаній близькості.

Так прибував Цезар. Великий палець униз всій цій погані[21].

— Починаймо, — сказала вона Беллонді.

Знала, що пізніше міркуватиме, чому не доручила комусь іншому звершити цю ритуальну появу і проголосити зловісні слова. Беллонді сподобалася б владна позиція першої після верховної, тому вона ніколи не повинна її обіймати. Але, може, знайшлася б якась Сестра нижчого щабля, збентежена вознесінням і слухняна лише через лояльність, з глибинної потреби робити те, що накаже Мати Настоятелька.

«Боги! Якщо хтось із вас поблизу, чому ви дозволяєте нам бути такими вівцями?»

Ось вони, Беллонда наготувала їх для неї. Батальйони Бене Ґессерит. Насправді це не були батальйони, проте Одраде часто уявляла собі вишикуваних Сестер, класифікуючи їх за функціями. «Це командир підрозділу. Це генерал-капітан. Це скромний сержант, а от і гонець».

Сестри б обурилися, якби дізналися про її химеру. Вона добре це приховувала за поставою «системи доручень». Можна призначити лейтенантів, не називаючи їх лейтенантами. Тараза робила так само.

Зараз Белл каже їм, що, можливо, Сестринству доведеться піти на новий компроміс з їхнім полоненим тлейлаксу. Це гіркі слова для Белл:

— Ми пройшли крізь горнило як тлейлаксу, так і Бене Ґессерит і вийшли звідти зміненими. У якомусь сенсі ми змінили одне одного.

«Ми наче камені, що терлися один об одного, поки кожен не набрав форми, зручної для іншого. Та у своїй серцевині це той самий камінь!»

Присутні починали непокоїтися. Знали, що це було вступом, попередньою заявою, попри приховану в повідомленні алюзію на тлейлаксу. Попередня заява відносної ваги. Одраде зробила крок до Беллонди, давши їй знак закінчувати.

— Ось Мати Настоятелька.

«Як тяжко позбуватися старих шаблонів. Невже Белл думає, що вони мене не пізнають?»

Одраде заговорила переконливим тоном, дуже близьким до Голосу:

— Сталися події, які вимагають від мене зустрічі на Перехресті з верхівкою Всечесних Матрон, зустрічі, з якої я можу не повернутися живою. Імовірно, я не виживу. Частково метою зустрічі є відвертання їхньої уваги. Ми маємо намір їх покарати.

Одраде почекала, доки гамір затихне. Вона почула звуки і згоди, і незгоди. Цікаво. Ті, що погодилися, стояли ближче до підвищення, а ще — десь позаду, де були нові аколітки. Незгода просунутих аколіток? Так. Вони знають пересторогу: «Не сміємо підливати олії до цього вогню».

Вона знизила тональність голосу, щоб він дійшов до тих, хто сидів найвище.

— Перед від’їздом я Поділюся з кількома Сестрами. Ці часи вимагають такої обережності.

— Твій план?

— Що ти зробиш? — кричали до неї з багатьох місць.

— Ми виконаємо обманний маневр на Гамму. Це приведе союзників Всечесних Матрон на Перехрестя. Тоді ми здобудемо Перехрестя і, сподіваюся, захопимо Павучу Королеву.

— Атака відбудеться, коли ти перебуватимеш на Перехресті? — Це питання поставила Гарімі, спокійнолиця Прокторка, що стояла просто під Одраде.

— Такий план. Я передаватиму спостереження тим, хто атакуватиме. — Одраде жестом показала на Теґа, який сидів на плечах Стреггі. — Башар особисто очолить атаку.

— Хто з тобою полетить?

— Так, кого ти береш? — У цих вигуках безпомильно розпізнавалася тривога. Тож звістка ще не поширилася Капітулою.

— Там і Дортуйлу, — сказала Одраде.

— Хто з тобою Поділиться? — Знову Гарімі. «Справді! Це найцікавіше політичне питання. Хто буде спадкоємицею Матері Настоятельки?» Одраде почула за собою нервове ворушіння. «Беллонда схвильована? Не ти, Белл. Ти вже це знаєш».

— Мурбелла й Шіана, — промовила Одраде. — І ще одна, якщо Прокторки назвуть кандидатку.

Прокторки розбилися на дрібні нарадчі групи, перекидувалися натяками, але імен не назвали. Хтось, однак, спитав:

— Чому Мурбелла?

— Хто краще знає Всечесних Матрон? — спитала Одраде.

Це їх втихомирило.

Гарімі підійшла ближче до сцени й прошила Одраде поглядом. «Не намагайся замилити очі Превелебній Матері, Дарві Одраде!»

— Після нашого маневру на Гамму вони стануть навіть ще чуйнішими й укріплять Перехрестя. Які ти маєш підстави вважати, що нам вдасться їх здолати?

Одраде відступила вбік і кивнула Стреггі вийти вперед із Теґом.

Теґ захоплено стежив за виступом Одраде. Зараз він згори вниз дивився на Гарімі. Вона виконувала обов’язки Головної Прокторки Призначень, і, без сумніву, її обрали висловитися від імені блоку Сестер. Тут Теґові спало на думку, що цю кумедну позицію на плечах аколітки Одраде запланувала не лише з тих причин, які назвала.

«Наблизити мої очі до рівня дорослих навколо мене… а також нагадати їм про мою меншу статуру, аби запевнити їх, що Бене Ґессерит (навіть якщо це аколітка) досі контролює мої рухи».

— Зараз я не обговорюватиму всіх деталей озброєнь, — сказав він. «Будь проклятий цей писклявий голос!» А все ж привернув їхню увагу. — Та ми покладаємося на мобільність, на приманки, які знищать значну частину обширу довкола себе, якщо в них влучить промінь лазеростріла… плануємо оточити Перехрестя приладами, що виявлять переміщення їхніх не-кораблів.

Вони й далі не зводили з нього очей, тож він продовжив:

— Якщо Мати Настоятелька підтвердить мої попередні відомості про Перехрестя, ми добре знатимемо позиції наших ворогів. Не має бути значних змін. Минуло замало часу.

«Неждано-негадано. Чого ж іншого вони сподівалися від свого ментата-башара?» Теґ знову глянув на Гарімі, спонукаючи її висловити ще якісь сумніви в його військових уміннях.

Вона мала чергове питання:

— Варто припустити, що Дункан Айдаго буде твоїм радником у збройних справах?

— Коли маєш найкраще, то було б дурістю його не використовувати, — відповів він.

— Та чи супроводжуватиме він тебе як Майстер зброї?

— Він вирішив не залишати корабель, і всі ви знаєте чому. Що означає це питання?

Він відбив її удар, змусивши замовкнути, і це їй не сподобалося. Чоловік не повинен так маніпулювати Превелебною Матір’ю!

Одраде зробила крок уперед і поклала руку Теґові на плече.

— Невже ви всі забули, що цей гхола є нашим вірним другом Майлсом Теґом? — Вдивлялася в окремі обличчя в натовпі, вибираючи ті, про які була певна: вони сторожували при комунікаторах і знали, що Теґ — її батько. Переводила погляд від обличчя до обличчя навмисно повільно, щоб не виникало сумнівів щодо інтерпретації.

«Чи є серед нас той, хто посміє крикнути “непотизм”? Тоді гляньте ще раз на його запис на нашій службі!»

Звуки Собору змінилися, більше наблизилися до рівня пристойності, очікуваного на зборах. Припинився вульгарний шум вимогливих голосів, що змагалися за увагу. Тепер вони припасовували свої промови до схеми, більше схожої на хорал, а все ж не зовсім співу. Голоси рухалися і пливли разом. Одраде це завжди здавалося визначним. Ніхто не диригував гармонією. Це відбувалося тому, що вони були Бене Ґессерит. Природно. Це єдине пояснення, якого вони потребували. Так діялося, бо вони напрактикувалися пристосовуватися одна до одної. У їхніх голосах відбувався танець щоденних рухів. Попри минущі непорозуміння, вони були партнерами.

«Мені бракуватиме цього».

— Можна детально передбачити болісні події, та цього ніколи не достатньо, — сказала вона. — Хто знає це краще за нас? Є серед нас та, що не вивчила б уроку Квізац Хадераха?

Пишномовність зайва. Лихе віщування не має змінити нашого курсу. Це змусило Беллонду мовчати. Бене Ґессерит були цивілізованими. Не дикунами, що нападали на гонця з поганими вістями. Принижувати посланця? («Хто чекав би чогось корисного від такої особи?») Це схема, якої слід уникати за всяку ціну. «Змушувати замовкнути тих, хто приносить недобрі вісті, думаючи, що глибока тиша смерті знищить ці вісті?» Бене Ґессерит знали краще! «Смерть робить голос пророка гучнішим. Мученики насправді небезпечні».

Одраде стежила, як рефлексивне усвідомлення поширюється кімнатою, дістаючись навіть найвищих рівнів.

«Сестри, ми вступаємо в тяжкі часи і мусимо це прийняти. Навіть Мурбелла це знає. А тепер вона знає, чому я так прагнула зробити з неї Сестру. Ми всі це знаємо так чи так».

Одраде обернулася і глянула на Беллонду. Жодного розчарування. Белл знала, чому вона не потрапила до числа обраних. «Це наш найкращий курс, Белл. Інфільтруватися. Захопити їх, перш ніж вони здогадаються, що ми робимо».

Звівши погляд на Мурбеллу, Одраде побачила шанобливе розуміння. Мурбелла почала отримувати перші пайки добрих порад від Інших Пам’ятей. Маніакальна стадія минула, вона навіть наново відчула прихильність до Дункана. Можливо, із часом… Бене-ґессеритський вишкіл гарантував, що вона сама судитиме Інші Пам’яті. Ніщо у Мурбеллиній поставі не казало: «Залиш свої паршиві ради собі!» Вона мала історичні порівняння і не могла уникнути їхнього очевидного послання.

Не маршируй вулицями з іншими, що поділяють твої упере­дження. Гучні крики часто найлегше проігнорувати. «Ось що я маю на увазі — глянь на тих, що викрикують вміст своїх дурних голів! Хочеш мати щось спільне з ними?»

Я казала тобі, Мурбелло. А тепер суди сама. «Щоб створити зміни, мусиш знайти точки опори важелів і привести їх у дію. Стережися сліпих вуличок. Пропозиція високих посад — це звичний спосіб відволікти увагу тих, хто марширує. Не всі точки опори важелів містяться у владних кабінетах. Часто вони приховуються в економічних і комунікаційних центрах, і, доки ти цього не знаєш, із владних кабінетів немає жодної користі. Навіть лейтенанти можуть змінити наш курс. Не змінюючи рапорти, а приховуючи небажані накази. Белл відкладає накази, доки вважає їх неефективними. Інколи я віддаю їй накази з цією метою — щоб вона могла грати у свою гру відволікання. Вона це знає, а все ж веде свою гру. Знай це, Мурбелло! А після Поділу дуже ретельно вивчи мій виступ».

Гармонію було здобуто, але за певну ціну. Одраде дала знак, що Собор закінчено, добре знаючи, що не на всі питання дано відповідь, не всі їх навіть і поставлено. Але непоставлені питання профільтровано Белл, тут вона й потрактує їх, як належить.

Найпильніші серед Сестер не питали. Вони вже знали її план.

Покидаючи Велику Спільну Залу, Одраде відчула, що приймає повне втягнення в ухвалені нею рішення, вперше розпізнаючи попередні вагання. Були й шкодування, та про них знатимуть лише Мурбелла й Шіана.

Ідучи за Беллондою, Одраде думала про «місця, куди я ніколи не потраплю, про речі, яких ніколи не побачу, окрім як їхнє відображення в житті когось іншого».

Це була форма ностальгії, сконцентрованої на Розсіянцях, і розуміння цього пом’якшило її біль. Там містилося надто багато всього, щоб його побачила одна особа. Навіть Бене Ґессерит зі своїми нагромадженими пам’ятями не могли сподіватися піймати це все, включно з кожною цікавою деталлю. Повернення до грандіозних задумів. Велика Картина, Головна Течія. «Спеціальність мого Сестринства». От основи того, чим займалися ментати: схеми, рухи течій, те, що несуть ці течії, і куди вони пливуть. Наслідки. Не карти, а потоки.

«Я принаймні зберегла в первісній формі ключові елементи нашої демократії, контрольованої судом присяжних. Одного дня мені можуть за це подякувати».