Капітула Дюни

***

Мати Настоятелька не зійшла отак просто на борт ліхтера, щоб пересісти потім на перший-ліпший не-корабель у потрібному напрямку. Були плани, узгодження, стратегії — одна непередбачена обставина за іншою.

Це зайняло вісім гарячкових днів. Її розклад мусив точно збігатися з Теґовим. Консультування Мурбелли пожирало години. Мурбелла мала знати, із чим стикалася.

«Знайди їхню ахіллесову п’яту, Мурбелло, і ти їх пере­могла. Коли Теґ атакує, залишайся на обсерваційному кораблі, але пильно стеж».

Одраде приймала детальні поради від усіх, хто міг їй допомогти. Тоді настала черга імпланта з життєсигналами, що мав шифрувати і передавати її таємні спостереження. Не-корабель і ліхтер далекого польоту слід було переобладнати, команду підібрав Теґ.

Беллонда бурчала й нарікала, аж доки Одраде не втрутилася.

— Ти не даєш мені зосередитися! Це був твій намір? Ослабити мене? — Це сталося пізнього ранку, за чотири дні до відльоту. Погода ясна, але не по сезону холодна, повітря набрало відтінку охри від піщаної бурі, що вночі пройшла над Централлю.

— Собор був помилкою! — Беллонда мусила зоставити останнє слово за собою.

Одраде різко повернулася до неї. Беллонда стала занадто їдкою.

— Це була необхідність!

— Можливо, для тебе! Попрощатися зі своєю сім’єю. А тепер залишиш нас тут, щоб ми перебирали брудну білизну одна одної.

— Ти прийшла сюди тільки для того, щоб поскаржитися на Собор?

— Мені не сподобалися твої останні коментарі стосовно Всечесних Матрон! Ти мала б порадитися з нами, перш ніж Розсіювати…

— Вони паразити, Белл! Настав нам час чітко це проартикулювати: відома слабкість. А що робить організм, коли його атакують паразити? — проголосила Одраде, широко вищирившись.

— Дар, коли ти прибираєш цієї… цієї псевдогумористичної пози, мені хочеться тебе задушити!

— А ти б усміхалася, якби це зробила, Белл?

— Бодай тебе, Дар! Одного з цих днів…

— У нас залишилося небагато спільних днів, Белл, і саме це тебе гризе. Відповідай на моє питання.

— Відповідай собі сама.

— Тіло із задоволенням приймає періодичне відвошивлення. Навіть узалежнені мріють про свободу.

— Ах. — З очей Беллонди визирнула ментатка. — Думаєш, що узалежнення від Всечесних Матрон може завдавати болю?

— Попри твій катастрофічний брак почуття гумору, ти й далі можеш функціонувати.

Беллондині вуста скривилися у жорстокій посмішці.

— Мені вдалося тебе розвеселити, — сказала Одраде.

— Дозволь, я поговорю про це з Там. Вона має кращу голову до стратегії. Хоча… Після Поділу вона пом’якшала.

Коли Беллонда пішла, Одраде відхилилася на спинку крісла і тихо засміялася. Пом’якшала! «Не пом’якшай завтра, Дар, коли Ділитимешся». Ментат перечіпляється об логіку і тужить за серцем. Бачить процес, переймається провалом. Що робимо, коли… Розчиняємо вікна, Белл, і впускаємо здоровий глузд. Навіть веселощі. Відкладаємо серйозні справи на перспективу. Бідна Белл, моя Сестро з ґанджем. Завжди знайдеться щось, що викличе твою нервовість.

Одраде, поглинута думками, покинула Централь зранку в день відльоту — в інтроспективному настрої, стурбована тим, про що довідалася, Ділячись із Мурбеллою й Шіаною.

«Я стала поблажливою до себе».

Це не приносило полегшення. Її думки обрамлялися Іншою Пам’яттю та майже цинічним фаталізмом.

«Відроювання бджолиної цариці?»

Це було підказкою Всечесних Матрон.

«Але Шіана? І Там погоджується?»

Це несло в собі більше, ніж Розсіяння.

«Я не можу йти у твої дикі місця, Шіано. Моя задача — творити порядок. Я не можу ризикувати тим, на що відважилася ти. Існують різні види мистецтва й артистизму. Твій мене відлякує».

Допомагало втягування життів з Іншої Пам’яті Мурбелли. Мурбеллине знання було не лише потужним інструментом проти Всечесних Матрон, а й повним тривожних нюансів.

«Не гіпнотранс. Використовують клітинну індукцію, побічний наслідок своїх клятих Т-зондів! Неусвідомлений примус. Як спокусливо використати це для нас. Але саме в цьому Всечесні Матрони найвразливіші — через величезний вміст несвідомого, замком для якого є їхнє власне рішення. Ключ Мурбелли тільки підкреслює його небезпеку для нас».

Вони дісталися Летовища посеред вітровію, що вдарив їх, коли вони вийшли з автівки. Одраде відмовилася від пішого проходу крізь рештки садів і виноградників.

«Виїжджаєш востаннє?» Таке питання читалося в Беллондиних очах, коли вона прощалася. І в насуплених бровах Шіани.

«Чи прийняла Мати Настоятелька моє рішення?»

«Тимчасово, Шіано. Тимчасово. Та я не попередила Мурбеллу. Тож… можливо, поділяю думку Там».

Дортуйла, що йшла на чолі групи Одраде, здавалася відчуженою, заглибленою в себе.

«Це зрозуміло. Вона там була і бачила, як пожирали її Сестер. Відваги, Сестро! Ми ще не подолані».

Лише Мурбелла на вигляд приймала це спокійно, але думками забігала вперед, до зіткнення Одраде з Павучою Королевою.

«Чи достатньо я озброїла Матір Настоятельку? Чи має вона нутряне знання, наскільки це буде небезпечно?»

Одраде відкинула ці думки. Існували речі, які слід було зробити по дорозі. І найважливіша з них — нагромадження її енергії. Всечесних Матрон можна аналізувати майже поза реальністю, але справжня конфронтація буде розігруватися на ходу — як джазова п’єса. Ідея джазу їй подобалася, хоча музика не давала їй зосередитися через присмак давнини і заглиблення в дикість. А однак джаз говорив про життя. Не буває двох ідентичних п’єс. Гравці реагували на те, що отримували від інших: джаз.

«Підкріпи нас джазом».

Повітряні та космічні мандрівники нечасто переймаються погодою. Пробийся крізь минущі перепони. Покладайся на Погодну службу, що має забезпечити вікна зльоту крізь бурі та хмарне покривало. Винятком були пустельні планети, і їхні особливості невдовзі доведеться ввести до рівнянь Капітули. Багато змін, зокрема й повернення до фрименських поховальних практик. Видобування з тіл води і поташу.

Одраде говорила про це, коли вони чекали транспорту до корабля. Ця широка смуга спекотної гарячої землі, що тяглася довкола екватора планети, невдовзі почне генерувати небезпечні вітри. Одного дня постане коріолісова буря: з доменної печі внутрішньої пустелі виривається вітер зі швидкістю сотень кілометрів за годину. Дюна бачила вітри зі швидкістю, більшою за 700 км/год. Навіть космічні ліхтери помічали таку силу. Повітряні подорожі корилися постійним капризам умов на поверхні. А ламка людська плоть мусила шукати будь-якого можливого притулку.

«Як ми завжди й чинили».

Чекальня Летовища була старою. Камінь усередині і ззовні, їхній перший головний будівельний матеріал тут. Спартанські слінгокрісла і низькі столи з відлитого пласу були новішими. Питань економії не слід ігнорувати, навіть якщо йдеться про Матір Настоятельку.

Ліхтер постав у вихорі куряви. Жодних дурниць на кшталт амортизації силовими підвісками. Це буде швидкий стрибок із незручними підганяннями, але не такий високий, щоб ушкодити тіло.

Одраде почувалася майже безтілесною, прощаючись і віддаючи Капітулу під владу тріумвірату Шіани, Мурбелли і Беллонди. Останнє, що вона сказала:

— Не заважайте Теґові. І я не хочу, щоб із Дунканом сталося щось лихе. Ти мене чуєш, Белл?

Вони вдалися до всіх технологічних чудес, які тільки мог­ли здобути, а все ж не зуміли уникнути того, що густа піщана буря майже засліпила їх при зльоті. Одраде заплющила очі і погодилася з фактом — вона не зможе востаннє побачити свою кохану планету інакше, ніж зі значної висоти. Отямилася від звуку причалювання. Транспортник-«жужукар» чекав їх у коридорі відразу ж за шлюзом. Із дзижчанням розвіз їх до помешкань. Тамелейн, Дортуйла і аколітка з обслуги зберігали мовчання, поважаючи бажання Матері Настоятельки заглибитися у власні думки.

Принаймні помешкання були знайомими, стандартними для бене-ґессеритських кораблів: невелика їдальня, облицьована простим пласом однотонної світло-зеленої барви; ще менша спальна кімнатка зі стінами того ж кольору і вузьким твердим ліжком. Знали уподобання Матері Настоятельки. Одраде зазирнула до стандартизованої лазнички й туалету. Звичне приміщення. Суміжні помешкання Там і Дортуйли були схожими. Пізніше буде час глянути на переобладнання корабля.

Тут було все необхідне. Зокрема й ненав’язливі елементи психологічної підтримки: приглушені кольори, звичне умеб­лювання, атмосфера, що не збурює жодного її ментального процесу. Вона віддала накази стосовно зльоту, а тоді повернулася до їдальні.

На низькому столику чекала їжа — сині плоди, солодкі й схожі на сливи, пікантна жовта намазка на хлібі, пристосована до енергетичних потреб. Дуже добре. Одраде придивилася до виділеної їй аколітки, зайнятої своєю скромною працею — впорядкуванням речей Матері Настоятельки. Якусь секунду не могла згадати її імені, тоді… Суйпол. Маленька чорнявка з круглим спокійним личком і відповідними манерами. «Не з найблискучіших, але ефективність гарантована».

Зненацька Одраде вразило, що в цих призначеннях містився елемент бездушності. «Нечисленний супровід, щоб не образити Всечесних Матрон. І звести наші втрати до мінімуму».

— Ти розпакувала всі мої речі, Суйпол?

— Так, Мати Настоятелько. — Дуже горда, що її обрали для такого важливого доручення. Це читалося з її рухів, коли вона виходила.

«Є речі, яких ти не можеш розпакувати для мене, Суйпол. Я ношу їх у своїй голові».

Жодна бене-ґессеритка з Капітули не покидала планети, не прихопивши з собою деякого тягаря шовінізму. Інші місця ніколи не могли бути такими гарними й спокійними — такою приємною оселею.

Але це та Капітула, якою вона була колись.

Це було питання пустельної трансформації, яке вона досі не розглядала під цим кутом зору. Капітула усувалася сама. Піти, щоб ніколи не повернутися, принаймні за життя тих, хто знає її тепер. Наче тебе покидає хтось із любих батьків — зі зневагою і злістю.

Більше нічого не значиш для мене, дитино.

Коли вони лише долали шлях, щоб стати Превелебними Матерями, рано засвоїли: подорож може бути способом мирного відпочинку. Одраде мала намір повністю скористатися такою можливістю і відразу ж після їди сказала своїм супутницям:

— Усі дрібні справи я доручаю вам.

Суйпол послали прикликати Тамелейн. Одраде говорила з Там у звичній для неї самої стислій манері:

— Оглянь переобладнання і скажи, що я маю побачити. Візьми Дортуйлу.

— У неї добра голова. — Велика похвала для Там.

— Коли завершимо, ізолюйте мене від усього, наскільки це можливо.

Частину польоту Одраде провела, пристебнувшись ременями до ліжка і зайнявшись складанням того, що вона вважала своєю останньою волею та заповітом.

«А хто буде виконавцем?»

Вона особисто обрала б Мурбеллу, надто ж після Поділу з Шіаною. Але… приблудна дитина Дюни залишалася вагомою кандидаткою, якщо авантюра з Перехрестям провалиться.

Дехто вважав, що кожна Превелебна Мати може служити, якщо на неї покладуть таку відповідальність. Але не за цих часів. Не з такою розстановкою тенет. Всечесні Матрони навряд чи уникнуть наготованої для них пастки.

«Якщо ми правильно їх оцінили. А дані Мурбелли свідчать: ми зробили все, що в наших силах. Отвір, яким мають ввійти Всечесні Матрони, відкрито, і який же принадний вигляд це матиме. Не розгледять глухого кута, доки не заглибляться в нього. А тоді буде запізно!

Та що, коли ми зазнаємо невдачі?»

Ті, хто виживе (якщо хтось виживе), зневажатимуть Одраде.

«Я часто почувалася приниженою, але ніколи не була об’єктом зневаги. А все-таки моє рішення може ніколи не здобути схвалення Сестер. Я принаймні не виправдовувалася… навіть перед тими, з ким Ділилася. Вони знають, що моя відповідь походить з темряви перед світанком людства. Кожна з нас може зробити щось недоречне, навіть дурне. Але мій план може принести нам перемогу. Ми не «просто виживемо». Наш Грааль вимагає, щоб ми втрималися разом. Люди нас потребують! Інколи вони потребують релігії. Інколи мусять просто знати, що їхні вірування такі ж порожні, як і надії на шляхетність. Ми їхнє джерело. Коли маски будуть зняті, залишиться Наша Ніша».

Тут вона відчула, що корабель несе її в западню. Дедалі ближче до страхітливої загрози.

«Я йду до сокири, а не вона до мене».

Нема й гадки про цілковите винищення цього ворога. Це неможливо, відколи Розсіяння значно збільшило людську популяцію. Ґандж у схемах Всечесних Матрон.

Тонке попискування та мерехтіння оранжевого світла — сигнал прибуття — вирвали її з відпочинку. Вона звільнилася з ременів і разом із Там, Дортуйлою й Суйпол, що трималися відразу ж позаду, слідом за провідником пішла до транс­портного шлюзу, де до корабля було пришвартовано ліхтер далекого польоту. Одраде глянула на ліхтер, який можна була побачити на сканерах переділки. Неймовірно малий!

«Це лише дев’ятнадцять годин, — казав Дункан. — Та це максимально близько, як ми сміємо підвести не-корабель. Вони напевне мають сенсори Простороскладки довкола Перехрестя».

Белл уперше погодилася. «Не ризикуй кораблем. Він там для того, щоб розвідати зовнішню оборону і приймати твої передачі, а не просто доставити Матір Настоятельку». Ліхтер був передовим сенсором не-корабля, мав сигналізувати про те, із чим зустрівся.

«Та найпередовіший сенсор — я, крихке тіло з ламкими інструментами».

У шлюзі були вказівні стрілки. Одраде пішла першою. Невелику трубу здолали в режимі вільного падіння. Несподівано для себе Одраде опинилася в напрочуд багатій кабіні. Суйпол, приземлившись позаду, розпізнала обстановку, і це додало їй бал, за оцінкою Одраде.

— Це був корабель контрабандистів.

Їх чекала одна особа. Судячи із запаху, чоловік, але його обличчя закривав непрозорий каптур пілота, наїжачений конекторами.

— Усім застебнути ремені.

Голос, донесений цими інструментами, був чоловічим.

«Його вибрав Теґ. Він буде найкращим».

Одраде прослизнула у сидіння за портом приземлення і знайшла грудкуваті виступи, що розкрутилися в ремінну сітку. Почула, як інші виконують команду пілота.

— Усі пристебнулися? Залишайтеся так до мого наказу. — Голос долинав з плавучого голосника за його сидінням біля консолі керування.

— Бап! — відірвалася пуповина. Одраде відчула легкі рухи, але вид у реле біля неї показав, що не-корабель напрочуд швидко віддалявся. Зник з очей.

«Рушає у своїх справах, перш ніж хтось встигне його простежити».

Ліхтер виявився несподівано швидким. Сканери інформували про планетарні станції та перехідні бар’єри на відстані понад вісімнадцять годин польоту, але підморгування їхніх ідентифікаційних крапок було видиме лише тому, що це світло підсилювалося. Віконечко сканера підказувало, що об’єкти станції можна буде розгледіти неозброєним оком трохи більше, ніж за дванадцять годин.

Зненацька відчуття руху припинилося, Одраде більше не відчувала прискорення, про яке сповіщали їй очі. «Кабіна з силовими підвісками. Іксіанська технологія нуль-поля для такого малого кораблика». Звідки Теґ його роздобув?

«Я не маю потреби знати. Навіщо розповідати Матері Настоятельці, де розташована кожна дубова плантація?»

Вона стежила, як упродовж години почалися сенсорні контакти, і мовчки подякувала Айдаго за його проник­ливість.

«Починаємо пізнавати цих Всечесних Матрон».

Захисна схема Перехрестя була тепер очевидною навіть без аналізу сканера. Площини, що перекриваються! Саме так, як передбачив Теґ. Зі знанням про розміщення бар’єрів люди Теґа могли зіткати ще одну кулю довкола цієї планети.

«Це не може бути так просто».

Невже Всечесні Матрони такі впевнені у своїй нездоланній силі, що ігнорують елементарні заходи безпеки?

Четверта Планетарна Станція послала виклик, коли їх відділяло трохи менше трьох годин дороги.

— Назвіть себе!

Одраде почула в цій команді попередження «бо інакше».

Відповідь пілота, вочевидь, стала для спостерігачів несподіванкою:

— Ви прибуваєте малим контрабандистським кораблем?

«Отже, вони це розпізнали. Теґ знову мав рацію».

— Я збираюся спалити сенсорне обладнання в розгоні, — сповістив пілот. — Це дасть нам додаткову тягу. Перевірте, чи всі надійно пристебнуті.

Четверта Станція помітила це.

— Чого ви збільшили швидкість?

Одраде похилилася вперед.

— Повтори пароль і скажи, що наша група втомилася від надто довгого перебування в обмеженому просторі. Додай, що я забезпечена запобіжним передавачем життєсигналів, щоб перестерегти моїх людей у разі моєї смерті.

«Вони не знайдуть шифру! Кмітливий Дункан. Чи здивується Белл, виявивши, що він приховав у Кораблесистемі? “Більше романтики!”»

Пілот передав її слова. У відповідь отримав наказ:

— Зменшіть швидкість і дотримуйтесь цих координат при посадці. Від цього моменту ми беремо на себе керування вашим кораблем.

Пілот торкнувся жовтої панелі на своїй клавіатурі.

— Саме так, як казав башар. — У його голосі лунало злорадство. Він скинув каптур з голови й обернувся.

Одраде була шокована.

«Кіборг!»

Обличчя було металевою маскою з двома блискучими срібними кульками замість очей.

«Ступаємо на небезпечний ґрунт».

— Вам не сказали? — спитав він. — Не витрачайте жалощів намарне. Я був мертвим, а це дало мені життя. Це Клербі, Мати Настоятелько. Коли ж я помру цього разу, то куплю собі життя гхоли.

«Прокляття! Ми розплачуємося монетами, які в нас можуть не прийняти. Надто пізно щось міняти. І це був план Теґа. Але… Клербі?»

Ліхтер приземлився плавно, що свідчило про чудове керування Четвертої Станції. Одраде розпізнала цю мить, бо окультурений ландшафт на моніторі її сканера перестав рухатися. Нуль-поле вимкнено, вона відчула гравітацію. Люк просто перед нею відкрився. Температура приємна, тепло. Галас назовні. Діти змагаються в якійсь грі?

З багажем, що плив позаду, вона зійшла на короткі східці й побачила, що галас справді долинав від великої групи дітей на сусідньому полі. Усі дівчатка, старші підлітки. Буцали головою по м’ячу з силовими підвісками, перекидаючи його туди-сюди. Пищали і вигукували під час гри.

«Постановка спеціально для нас?»

Одраде вирішила, що це цілком імовірно. На цьому полі було близько двох тисяч молодих жінок.

«Гляньте, скільки рекрутів до нас прибуває!»

Ніхто їх не вітав, але Одраде побачила знайому будівлю на брукованій вуличці ліворуч від себе. Вочевидь, витвір Космічної Гільдії з недавно доданою вежею. Вона говорила про вежу, роззираючись довкола і передаючи через імплант дані про зміни у Теґових планах місцевості. Хоча жоден, хто будь-коли бачив будівлю Гільдії, не міг помилитися щодо цього місця.

Тож на цій планеті все було, як і на інших планетах Перехрестя. Десь у записах Гільдії були її серійний номер і код. Планета так довго була під контролем Гільдії, до Всечесних Матрон, що в перші моменти сходження з облавка, коли вони відчули ґрунт під ногами, все навколо мало особливий присмак Гільдії. Навіть гральне поле спроєктоване для зустрічей Навігаторів просто неба в їхніх величезних контейнерах з меланжевим газом.

Присмак Гільдії. Він складався з іксіанської технології та навігаторського дизайну — будівлі, закручені довкола простору в найбільш енергооощадний спосіб, прямі доріжки, кілька рухомих тротуарів. Тротуари поглинали надто багато енергії, а потребували їх лише ті, кого зв’язувала гравітація. Біля Летовища не було жодних квіткових насаджень. Легко могли стати жертвою випадкового знищення. І ця вічна сірість усієї конструкції — не срібна, а тьмяна, як шкіра тлейлаксу.

Велика споруда ліворуч від неї мала опуклу форму з виступами: одні округлі, інші загострені. Це не був пишний готель. Містив, звичайно, і багаті кімнатки, але нечисленні, для дуже поважних персон, переважно інспекторів Гільдії.

«Теґ вкотре мав рацію. Всечесні Матрони зберегли наявні споруди з мінімальними перебудовами. Вежа!»

Тут Одраде нагадала собі: це не лише інший світ, а й інший соціум з власним соціальним клеєм. Вона оволоділа цим знан­ням завдяки Поділу з Мурбеллою, але не вважала, наче глибоко збагнула, що поєднувало Всечесних Матрон. Це, безперечно, була не лише жадоба влади.

— Прогуляймось, — сказала вона і першою рушила по брукованій доріжці до величезної споруди.

«Бувай, Клербі. Підірви свій корабель якомога швидше. Нехай це буде нашою першою великою несподіванкою Всечесним Матронам».

Коли вони наблизилися до споруди Гільдії, та начебто здійнялася ще вище.

Щоразу, коли Одраде бачила одну з цих функціональних конструкцій, найдивнішим для неї було те, що хтось їх дуже ретельно запланував. Усі деталі мали своє призначення, хоч інколи треба було покопатися, шукаючи його. При багатьох виборах бюджет диктував зниження якості, будівлі радше мали бути витривалими, ніж розкішними чи приємними для очей. Компроміс, як більшість компромісів, не вдовольняв нікого. Контролери Гільдії, без сумніву, нарікали на ціну, а теперішні мешканці досі могли дратуватися через хиби. Байдуже. Ось річ, відчутна на дотик. Вона тут для використання просто зараз. Черговий компроміс.

Вестибюль був меншим, ніж вона сподівалася. Деякі зміни інтер’єру. Лише близько шести метрів завдовжки і, либонь, чотири завширшки. Вікно рецепції праворуч від входу. Одраде послала Суйпол зареєструвати їхню групу, а іншим наказала чекати на відкритому просторі, на належній відстані одна від одної. Не можна було виключати підступу.

Дортуйла, вочевидь, очікувала цього. Мала такий вигляд, наче заздалегідь змирилася з усім.

Одраде провела ретельну інспекцію та прокоментувала їхнє оточення. Сила-силенна комунікаторів, але решта…

Входячи в такі місця, вона завжди почувалася, як у музеї. Інша Пам’ять запевняла, що готелі такого сорту не зазнавали значних змін впродовж епох. Вона знайшла прототипи у найранніших часах. Зблиск минулого у канделябрах — гігантських блискучих предметах, що імітували електричні пристрої, але були оснащені світлокулями. Два з них домінували на стелі, наче уявні космічні кораблі, що у своїй славі спускаються з порожнечі.

Тут були й інші проблиски минулого, які помітило б небагато постояльців готелю цього віку. Приміщення рецепції за заґратованим вікном, простір очікування із перемішаними сидіннями і незручним освітленням, знаки, що показували напрямок до служб — ресторанів, наркосалонів, конференц-барів, плавальних басейнів та інших тренувальних зал, кімнат автомасажу і таке інше. Від древніх часів змінилися лише мова та спосіб запису. Якби примітиви докосмічних часів розуміли мову, то розпізнали б і знаки. Це було місце тимчасового постою.

Багато установок безпеки. Деякі скидалися на витвори Розсіяння — Ікс і Гільдія ніколи не марнували золота на комунікатори та сенсори.

Шалений танець робослуг на території рецепції — кидаються туди-сюди, прибирають, збирають сміття, показують дорогу новоприбулим. Четвірка іксіан випереджала групу Одраде. Вона звернула на них пильну увагу. Які самовпевнені, але й перелякані.

Тренований погляд бене-ґессеритки розпізнавав іксіан, хоч би як вони маскувалися. Базисна структура їхнього су­спільства забарвлювала окремі індивідуальності. Іксіани демонстрували Хогбенівське ставлення до науки[23]: політичні та економічні потреби визначали допустимі дослідження. Це вказувало, що невинна наївність іксіанських суспільних мрій стала дійсністю бюрократичного централізму — нової аристократії. Тож вони хилилися до занепаду, якого не міг зупинити жоден компроміс, укладений цією іксіанською групою з Всечесними Матронами.

«Хай яким буде наслідок нашого протистояння, Ікс помирає. І ось доказ цього: великі іксіанські інновації не з’являлися вже впродовж століть».

Повернулася Суйпол.

— Нас просять почекати супроводу.

Одраде вирішила негайно розпочати переговори словами, призначеними для Суйпол, комунікаторів і слухачів на не-кораблі.

— Суйпол, ти помітила цих іксіан перед нами?

— Так, Мати Настоятелько.

— Добре закарбуй їх у пам’яті. Це витвори присмертного суспільства. Було б наївно очікувати, що якась бюрократія візьме блискучі інновації та добре їх використає. Бюрократія ставить різні питання. Знаєш які?

— Ні, Мати Настоятелько. — Промовила ці слова, пильно озирнувшись навколо.

«Вона знає! Але бачить, що я роблю. Що з цього випливає? Я неправильно її оцінила».

— Це типові питання, Суйпол. Хто отримає грант? Кого звинуватять, якщо виникнуть проблеми? Чи змінить це структуру влади за рахунок наших робочих місць? А може, зробить так, що якийсь допоміжний відділ стане важливішим?

Суйпол кивала головою, як за сигналом, але її поглядання на комунікатори могло бути не таким помітним. Та дарма.

— Це політичні питання, — сказала Одраде. — Вони показують, як бюрократичні мотиви прямо суперечать потребі адаптивності — пристосування до змін. Адаптивність — першорядна умова виживання.

«Час порозмовляти відверто з нашими господарями».

Одраде звела погляд угору, вибравши аж надто промовистий комунікатор у канделябрі.

— Зверни увагу на цих іксіан. Їхній «розум у детерміністичному Всесвіті» поступився місцем «розуму в необмеженому Всесвіті», де все може статися. Творча анархія — ось шлях до виживання в цьому Всесвіті.

— Дякую за цей урок, Мати Настоятелько.

«Будь благословенна, Суйпол!»

— Після всього їхнього досвіду з нами, — сказала Суйпол, — вони напевне більше не сумніваються у нашій вірності одна одній.

«Бережи її, доле! Вона готова до Агонії, але може ніколи її не побачити».

Одраде могла лише погодитися з висновком аколітки. Згода зі звичаями Бене Ґессерит йшла зсередини, від тих деталей, за якими постійно стежили і які тримали порядок у їхньому домі. Це був не філософський, а прагматичний погляд на свободу волі. Усі вимоги, які могло поставити Сестринство, аби прокласти собі дорогу в неприязному Всесвіті, полягали у скрупульозному дотриманні взаємної вірності, злагоди, викуваної в Агонії. Капітула і її нечисленні вцілілі філії були школою порядку, що ґрунтувався на єднанні і Поділі. Не на невинності. Це вже давно втрачено. Порядок надійно коренився в політичній свідомості та погляді на історію, незалежному від інших законів і звичаїв.

— Ми не машини, — сказала Одраде, кинувши позирк на автомати довкола них. — Ми завжди покладаємося на особисті взаємозв’язки, ніколи не знаючи, куди вони можуть нас завести.

Тамелейн підступила до Одраде, стала збоку.

— Не вважаєш, що вони мали хоча б вислати нам звістку?

— Вони вже вислали звістку, Там, коли помістили нас у другосортний заїзд. А я відповіла.