Розділ шостий, в якому розпочинаються й раптово припиняються роботи

— Вельмишановне панство, — звернувся Тис до всіх своїх слухачів, а мер після цієї фрази зробив офіційний вираз обличчя й налив. Усі випили, після чого учитель перейшов до суті справи: — Ми тут, бо ми ведмежани, ну, тобто ведмедівці. Доля подарувала нам шанс жити у найзахіднішому куточку нашої Батьківщини, на мальовничій Срібній Землі, на Закарпатті — в краю прекрасних людей і чудової природи. Саме на наших теренах зустрічаються безліч культур: українська, угорська, румунська, словацька, єврейська, циганська, польська, алкогольна. Саме тут Схід зустрічається з Заходом, отже, саме тут — центр. Центр Європи, як не крути, завжди знаходився на Закарпатті. Кілька разів його намагалися продати, але ми все одно знаємо, що він тільки тут. Свою ідею я почерпнув із славетної історії Київської Русі. Колись русини-українці жили тут, а навколо нікого не було. Тоді наші теперішні сусіди, угорці, які самі себе воліють називати мадярами, вирішили прийти на ці землі, у цю родючу й теплу долину за Карпатами. З Азії вони йшли через Київську Русь, тож коли проходили через Київ, князь запросив їх почастуватися і відпочити. З того часу почалася історія дружби й приязні між нашими народами. Дійшло до того, що донька київського князя Володимира Великого — Анастасія — стала дружиною угорського короля Ондраша, а значить — королевою Угорщини. Потім у нашій історії було різне, переважно погане: угорці зле ставилися до слов'ян, асиміляція, заборона освіти й так далі. Тисячу років вони намагалися вимазати український слід за Карпатами. При цьому майже не розвивали цю територію, нічого не будували й не вкладали в неї, тому в Галичині й на Буковині міста гарніші й багатші, ніж на Закарпатті: в Австро-Угорській імперії комусь була Австрія, а комусь — нам — Угорщина. Зрештою, угорці й досі недолюблюють нас, підсміються з українців, але, наприклад, коли мій сусід Шоні, печений мадяр, щось пробує мені там сказати, що в мене вдома дерев'яний туалет на подвір'ї, бо я дикий українець, я йому завжди кричу у відповідь: «Ах ти ж мадярська мордо, може, в мене туалет і дерев'яний, зате як війська князя Данила Романовича всипали вам у 1227 році!». Але не це головне. Моя ідея якраз направлена проти міжнародних чвар і ворожості, вона — це втілення ідеї об'єднаної Європи!

Тут в очах Тиса забриніли сльози, а Геній Карпат штовхнув ногою під столом Ичі, який уже безсоромно дрімав. Золтан Барток знову розлив, усі випили й закусили десертним квашеним помідором. Набравшись нових сил і змахнувши сльози, автор ідеї продовжив свою промову:

— Україна зроду-віку була частиною Європи. Ми — європейський народ, але чомусь відділений від Європи кордоном. Так ось, моя ідея й мрія проста: з'єднати Україну з Європою. Ви, пане Золтане, писали про це у своїй передвиборній програмі, тому думаю, що нам по дорозі. Століттями сифілітична рука російського імперіалізму не пускала Україну до Європи, ламала ноги, душила, азіатчила. Але Україна ніколи не здавалася, бо не могла здатися, як не може серце сказати, що воно не частина тіла. Якщо Україна — європейська держава, якщо саме в українському Закарпатті розташований центр Європи, то нікому й ніколи не вдасться відірвати нас від європейського лона. Зрештою, за це й стояв Євромайдан, за який принагідно пропоную випити!

Тис запитально подивився на мера, і той машинально розлив. Випили всі, крім Ичі, який уже спав, не криючись. Учитель подивився на нього з осудом, скривився, але знову відчув напад натхнення:

— Українці вийшли на київський Майдан і майдани всіх міст, щоб довести, що вони — європейці, що вони прагнуть європейського майбутнього. Наша держава вступила у нерівну війну з Росією, щоб відстояти свій геополітичний і цивілізаційний вибір. І що ми отримали у підсумку?

Під дією алкоголю вчитель розпалився, перетворився на справжнього трибуна, який майстерно робить паузи, змінює інтонації і керує настроєм публіки:

— Ніхуя. Ні-ху-я! Тобто великий хуй ми отримали!

— Я не зрозумів, — утратив логічний зв'язок у промові Тиса Геній Карпат. — Так ми отримали ніхуя чи великий хуй?

— Ми отримали одночасно ніхуя і великий хуй, такий ось подвійний удар по наших пориваннях! — скрушно зітхнув учитель. — Тому зараз ми маємо вибороти своє право стати членом Європейського Союзу. Треба довести справу до кінця — і нарешті провести євроінтеґрацію. Взятися за це мусимо ми, сини Ведмедева, адже саме біля нашого міста проходить кордон України з ЄС. Тут сьогодні зібралися люди, які вже, так би мовити, мають певні напрацювання у транскордонному співробітництві, — Тис підморгнув Ікару й Мірчі. — Ці люди вже давно будують мости між нашими народами, протоптують стежку українсько-європейського співробітництва. Отож ми, ведмедівці, маємо з'єднати Україну з Європейським Союзом! І зробимо це завдяки фонтану. Фонтану Єдності! Ура! Наливайте!

— Не зрозумів, — обличчя міського голови почало наливатися кров'ю від злості. — І ви задля цього сюди прийшли? Заради фонтана єдності? Вирішили з'єднати Україну з Європою?! Ану марш звідсіля, теж мені — євроінтеґратори!

— Ви знову неправильно зрозуміли, пане Золтане, — запопадливо усміхнувся Ікар, після чого сам узяв пляшку й розлив. — Фонтан справді буде шляхом до єдності України з Європою, але не символічним, а щонайреальнішим! Тобто? — з недовірою підняв чарку мер.

— Та що тобто, тобто! У фонтані, під фонтаном буде тунель! — не витримав і зопалу крикнув Геній Карпат, якому вступ Тиса видався занадто довгим і надміру пафосним. — Буде тунель, під землею, розумієте, а згори буде ніби фонтан. І цей тунель сполучатиме Ведмедів з Угорщиною.

— Так, хлопці, давайте вип'ємо, бо я вже нічого не розумію. Для чого нам підземний тунель? — Золтан Барток хильнув, і всі повторили його рух.

— Ну, як для чого! — обурився Тис. — Він сполучатиме Україну з Європейським Союзом, це буде наш шах і мат європейським бюрократам, які зі своїх брюссельських кабінетів відмовляються побачити справжню європейську суть нашого народу!

— Гаразд, сполучить цей тунель, а що далі? — ніяк не доходило до уже добряче підпилого чиновника.

— А далі втратять сенс кордони, бо вони будуть на землі — українці ж зможуть усе робити поза очима європейських прикордонників. Заходиш у тунель під фонтаном у Ведмедеві — виходиш в ЄС. І так поволі, поступово, крок за кроком, громадянин за громадянином, як щурі у мультику про «Чудесну мандрівку Нільса Гольґерсона», всі українці перейдуть за кордон і таким чином євроінтеґруються! А коли всі українці опиняться в ЄС, то в нещасних євробюрократів уже не залишиться варіантів, вони змушені будуть прийняти Україну в Європейський Союз! Так, безумовно, ніхто ще так не робив, але нічого, це буде наш, особливий шлях!

— Тобто ви хочете збудувати тунель, через який усі українці перейдуть в ЄС, правильно? — зовсім по-діловому запитав міський голова Ведмедева.

— Так! — в один голос відповіли відвідувачі.

— А навіщо ж вам тоді фонтан?

— Фонтан? — перепитав Ікар. — Фонтан ми встановимо на центральній площі, адже вона розташована дуже близько до кордону. Там буде вхід у тунель, і велика кількість людей навколо нього не привертатиме уваги, адже в центрі весь час крутиться купа народу. До того ж у процесі будівництва тунелю видобуватиметься багато землі. В іншому місці це може зродити нездорове зацікавлення. А якщо ми будемо вивозити землю з-під фонтана, то ні в кого підозр не виникне, адже кожному телепню ясно, що там триває будівництво підземних комунікацій. Ані митники, ані прикордонники ніколи не допетрають, що ж насправді ми робимо, бо втілювати такий проект у самому центрі міста — нечуване нахабство. Тож там ми будемо абсолютно безпечні. Саме тому ми й прийшли до Вас, тільки Ви можете дати дозвіл на таке будівництво. Я вже порадився з Мірчею, ми вдвох як меценати беремо на себе всі витрати з будівництва Фонтана Єдності — подарунка рідному містові. Це наша частка. Тисова частка — ідея, він це все вигадав. Ичі копатиме, це його внесок. А від Вас потрібен усього лише дозвіл, пане мер.

— Ну, тепер розумію, розумію, розумію... — задумливо проказав Золтан Барток і розлив залишки оковитої у чарки. Її залишилося мало, тому кожен отримав символічну порцію, а найменше з усіх дісталося Ичі, що вже давненько куняв за столом. Міський голова глянув на гробаря й удавано суворо сказав: — Розбудіть хтось його. Негоже спати в кабінеті мера, де вирує робота на благо міста!

— Я за, — проказав отетерілий Ичі, якого зі сну збудив копняк Ікара. Всі випили.

— Я все розумію, шановні мої патріоти міста, але ж де мій інтерес, мій інтерес, мій інтерес де? — міський голова сховав порожню пляшку в шухляду столу і величаво розсівся у кріслі.

— По-перше, — повернувся до полеміки Тис, — у вашій передвиборній програмі кандидата на пост міського голови було записано, що ви докладатимете усіх зусиль задля розвитку відносин між нашим містом і сусіднім регіоном Угорщини, сприяючи таким чином євроінтеґрації України. Так що це втілення вашої обіцянки.

— А по-друге? — скептично й лукаво усміхнувся мер, після чого витер свою мокру від поту лисину носовичком.

— По-друге, — не вгавав Тис, — ви й сам, пане Золтане, етнічний угорець, мадяр, тому Генетично зацікавлені у зближенні нашого краю й держави з Угорщиною і Європою.

— Генетично, кажете, зацікавлений? — розчаровано глянув міський голова.

— І, головне, по-третє, — Тис підняв свій худий вказівний палець з брудним довгим нігтем, немов підкреслюючи кульмінаційність моменту. — Фонтан буде подарований місту, а ви зможете записати його у свої здобутки.

Усі четверо відвідувачів синхронно перевели погляд на міського голову, який мав явно розгублений вигляд. Запала мовчанка. Випити більше не було, а всі слова вже прозвучали. Залишалося чекати вердикту Золтана Бартока, у мутних і п'яних очах якого компанія з усіх сил намагалася розгледіти схвалення.

— Щось мені ваша ідейка слабо подобається, — зневажливо й стомлено підсумував мер. — Більше того, я буду змушений звернутися до правоохоронних органів...

— Зачекайте, зачекайте, це ж справді хороша ідея! — стрепенувся Ікар.

— Я не наймався бути Мойсеєм українського народу на шляху євроінтеґрації. І про жодні тунелі у своїй програмі не писав. Нас усіх пов'яжуть за такі витівки — і матимуть рацію. Такі речі не робляться без згоди згори, — багатозначно закотив очі міський голова.

— Є ще один дуже важливий нюанс, я впевнений, що ви, як справжній бізнесмен, як найкращий бізнесмен міста, його відчули... — закинув гачок Геній Карпат.

— Ну-ну, я люблю нюанси, нюанси, нюанси! — зацікавився Золтан Барток.

— Розумієте, ми з Ікаром багато чого бачили в житті, через багато що пройшли, хоч і окремо один від одного, — здалеку почав Мірча. — Не буду приховувати, та Ви й так чудово знаєте, що я певний час розвивав транскордонну співпрацю. Спочатку сам, поволі й малими кроками, а потім у мене з'явилася команда, справжні духи лісу, вони могли перенести на собі все що завгодно. Потім я довго й плідно співпрацював із нашими братами, циганами, а...

— А, до речі, цигани, — Тис обірвав Генія Карпат на півслові, але продовжувати йому було важко, язик плутався в роті, як риба в сітях. — Так, цигани, наші брати. Навіть вони більш євроінтеґровані, ніж українці, вони є в усіх країнах, їм добре, пощастило, в них немає своєї держави, тому ніхто їм не забороняє вступати в Євросоюз, бо вони й не можуть, і не треба їм.

— Не мели дурниць! І не перебивай! — гаркнув розлючений Геній Карпат. — Я співпрацював із циганами, тепер євроінтеґрую народи Китаю й Пакистану, але з дня на день це робити все важче, бо підлі прикордонники влаштовують засідки, виловлюють нас радарами, вимагають захмарних хабарів, крутять домовленостями, як циган сонцем.

— І в мене те ж саме, — підтримав колегу Ікар. — Я їздив різними дорогами в Угорщину, переходив різні пропускні пункти, я створив флот, я піднявся в небо, вигадав і змайстрував літак, ну добре, дельтаплан, який у мене одразу ж конфіскували і віддали тільки за нечуваний викуп. І що тепер? Контрабанду мені возити нема як, літак — найбільша інвестиція мого життя — тепер виїжджає з дому тільки раз на рік, на Пасху, коли я вулицями Ведмедева везу ним свою дружину до церкви, розганяючи дітлашню й гусей. Мені це приниження вже в печінках сидить, набридло все! Я хочу повернутися в бізнес, а ніяк. Ціла країна піднялася на революцію за євроінтеґрацію, а вони так і не відкрили для нас кордони!

— Воно, може, й на добре. Я особисто — рішуче проти знесення кордонів і впровадження безвізового режиму, — раптом запротестував мер. — Бо доки існують кордони, доти буде й різниця в цінах, а значить — можна буде заробляти на контрабанді. А доки існують візи — доти можна продавати охочим липові довідки про працевлаштування чи доходи, можна переводити за гроші через кордон нелеґалів, зрештою, віза — це статусна річ. Ми, влада, контрабандисти, митники і решта поважних людей їх маємо, а бидло й бідота, весь цей простий електорат — навіть мріяти про них не може!

— Саме це ми й хочемо виправити! — романтично промовив Тис.

— Ні, не це! — заперечив Ікар. — Тобто це, але не зовсім. Або не передусім. Розумієте, наша патріотична ідея полягає в тому, щоб збудувати тунель, про який ніхто не знатиме. Але попервах він буде занадто вузьким для всіх українців, тому спочатку ним підуть наші вантажі, посилки за кордон і так далі.

— Ну а згодом, з роками, ми, звісно, розширимо тунель для всього народу України, — хитро підморгнув Геній Карпат, роблячи великі очі й показуючи на Тиса.

— Тобто на першому етапі користуватися ним будемо ми, для наших скромних потреб? — Золтан Барток рвучко й зацікавлено підсів до столу.

— Ні! — заперечив Тис.

— Аякже! — в один голос підтвердили Ікар і Геній Карпат.

— То як це все-таки буде? — перепитав мер.

— Ми, тобто Ичі, копаємо тунель. Ми прикинули, що вся справа займе не більше шести місяців. Уже під кінець осені все має стати на рейки і запрацювати. Відстань тут коротка, а дуже глибоко ми копати не будемо, тому справа легка. Ну, і все зовні виглядає як підготовчі роботи для встановлення міського фонтана, у пресі пишемо про Фонтан Єдності, адже ми багатонаціональний край, євроінтеґрація і бла-бла-бла. Прориваємо тунель в Угорщину й поставляємо туди кожен свій товар. Тим часом урочисто відкриваємо фонтан, жителі радіють, малеча ходить у нього пісяти, туристи фотографуються. Всі задоволені. Ну а потім, ясна річ, поволі євроінтеґруємо Україну. Ось така послідовність.

— Але ж нам треба переводити за кордон людей! — не здавався Тис.

— Михайле Олексійовичу, — зрозумів усе мер, тож і намагався взяти ситуацію під контроль. — Спорудження тунелю — довгий і коштовний процес. До того ж небезпечний. Тому наші компаньйони вкладають у нього перші гроші, а коли він запрацює, ми перевеземо в братню Угорщину трішки товарів, щоб заробити кошти на подальше розширення й оснащення тунелю. Коли він стане достатньо широким, Мірча люб'язно проведе ним кілька партій пакистанців і китайців — у рамках експерименту: ми ж не можемо ризикувати здоров'ям і життям українців. Коли все перевіриться і запрацює, тоді й почнемо євроінтеґрацію. Ви ж учитель, мусите це розуміти!

— Ага! — прицмокнув Тис і підняв чарку, але та виявилася порожньою.

— Зоє Леонідівно! — гукнув збадьорілий міський голова. — Несіть нам повний комплект, не кожного дня зустрінеш таких свідомих меценатів!

Коли на столі з'явилася нова пляшка з новими квашеними делікатесами, Золтан Барток наповнив чарки, по-батьківськи ніжно огледів своїх відвідувачів і піднесеним тоном державного службовця промовив:

— Друзі, ви справжні патріоти нашого міста, вірні сини рідної землі. Вами пишалися б Тарас Шевченко і Валерій Лобановський. Я вдячний за вашу патріотичну ініціативу. Фонтан — це справжній подарунок, який зробить місто гарнішим, людей щасливішими, а Україну — тут мер гигикнув — європейськішою! Тож я охоче беру патронат над вашим проектом і наказую розпочати роботу вже завтра! За Фонтан Єдності! За Україну і Європу!

Загрузка...