Казка про недотепного Короля

Глава VI. Пацюки

Наступного ранку прийшов Чарівник до Головного Радника та говорить: «Мені потрібні пацюки».

— Цього в нас вдосталь, — запевнив Пройдисвітський.

З ліхтариками вони спустилися драбиною до темного, заплутаного лабіринту смердючих, каналізаційних тунелів, ходів і стоків. Пройшли два перехрестя, потім взяли праворуч уздовж каламутного струмочка, оминули відстійник, знову взяли праворуч та протиснулися вузьким коридором до іржавого скоб-трапу, спустилися ним униз і врешті опинилися в оброслому пухнастою цвіллю старому, цегляному колекторі.

— Це тут, — сказав Головний Радник.

Чародій витягнув з кишені чарівну паличку й, доторкнувшись нею до плісняви, промовив закляття: «Маніпулюc фальсифікуc». Наступної миті морок колектора освітився міріадою маленьких, сліпих очей. Пацюки оживилися. Штовхаючись, вони виповзли зі свої схованок, підвелися на задні лапки й почали принюхуватись до чогось, роздуваючи ніздрі та настовбурчуючи вуса. Звідусіль почулося дряпання й цокотіння пазурів. Колектор закишів жовтозубими, хвостатими щурами. Вмить підлога перетворилася на сірий, живий килим. Пацюки, наче бурхлива, підземна річка, ринулися до труби та далі зливною каналізацією догори.

Протиснулися крізь решітку дощоприймача й розсипалися по вулицях і площах. З писком щурі побігли уздовж домівок, бібліотек, ринку, залізничного вокзалу… Вони заглядали в усі провулки та глухі кути. Наче чорний мор, пацюки рознесли по всьому королівству брехливу звістку про великодушність, працьовитість та дружність Короля. І не було нікого, хто б у неї не повірив.