Казка про недотепного Короля

Глава XI. Звичайна миша

Наступного дня, під барабанний бій та бравурний рев труб, Король виїхав з палацу на білому слоні. На ньому був білий, святковий мундир зі золотими вензелями та аксельбантами й нові сині черевики. Попереду йшла охорона з білими леопардами та ягуарами. Позаду процесію супроводжували кремезні драгуни в блискучих шоломах з пишними плюмажами. Попри те, що всі опитування засвідчили стовідсоткову любов і пошану населення до Короля, площу знизу на всяк випадок зачистили. Залишили на ній тільки статистів і переодягнених в цивільне агентів служби безпеки.

Здавалося б, усе продумали до дрібниць, однак біда прийшла звідки й не чекали. На помпезну королівську ходу прийшла подивитися звичайна, маленька, сіра миша, а як звісно слони побоюються мишей. Побачив слон мишу обабіч дороги та відсахнувся. Не втримався Король у сідлі, впав зі слона та й полетів сторчма з гори до самого низу, аж тільки-но на площі й зупинився. Лежить Король на бруківці у святковому білому кітелі зі золотими вензелями та аксельбантами. Всі його вигадані чесноти розвіялися вмить разом із чарами. Й не може монарх, ані поворухнутися, ані слова сказати, тільки очима кліпає. Послали посланця по лікаря. Лікар прийшов, оглянув Короля і каже: «Нічого не можу зробити. Випадок вкрай важкий. Медицина тут безсила». Обступив тоді Короля натовп і плаче, втирає носовичками солоні сльози. Хоч Король і бундючний дурень, але ж все одно його шкода. Та й по правді не такий він вже й поганий. Он у сусідньому північному королівстві король справжній деспот, а в східному й зовсім людожер. Підняли люди Короля на руки та понесли на гору до палацу.

Спершу газети щоденно, докладно висвітлювали стан здоров’я монарха, але час збігав, ситуація не змінювалася й поступово читачі втратили інтерес до цієї події, а потім і зовсім про неї забули. Життя в королівстві знов пішло своїм звичним ходом, так ніби нічого й не трапилося. Сонце сходило, дощі йшли, гомоніла площа, Головний Радник Пройдисвітський як і раніше займався фінансовими та зовнішньополітичними справами королівства. Все змінилося лише для самого монарха. Він опинився ув’язненим усередині свого знерухомленого тіла, наче мовчазний, самотній птах у покинутій, посеред просторої, королівської спочивальні, клітці. Він багато думав. Це й не дивно, адже без сторонньої допомоги Король тепер не міг собі навіть носа почухати, от йому й залишалося тільки думати. І він думав, думав, думав… Але про що він думав, ніхто так ніколи й не довідався. Одноманітні дні непомітно змінювали один одного в королівській спальні, впорядковано шикуючись на ламінованих сторінках календарів у підрозділи тижнів та місяців.