Казка про недотепного Короля

Пролог

В одній казковій країні жив надзвичайно працьовитий, мудрий, але дуже бідний народ. Мабуть, ви подумаєте, що так не може бути. Однак дозволю собі нагадати вам, що дія відбувається в казці, а в казках може бути будь-що. І жив у цій країні немислимо самозакоханий та неосвічений король. Він навіть не знав таблиці множення, бо коли він був школярем, завдання з математики за нього робив камердинер. Напевно ви вирішите, що ось цього вже не може бути, навіть у казці. Змушений вас розчарувати, навіть у справжньому житті, нерозумні королі зустрічаються значно частіше, ніж недотепні муляри чи хлібопекарі. «Недотепний пекар» ‒ це трагікомедія чи навіть фарс, а «Недотепний Король» ‒ то драма. Глупство Короля значно небезпечніше за недозріле тісто чи слабку закваску. Королівська глупота може привести країну до абсолютного зубожіння чи навіть зникнення.

Король, про якого піде мова, як будь-який недотепа, недотепою себе, звісно, не вважав і гадав, що він достатньо мудрий. Державні справи його не цікавили, а відповідальність навіювала безпросвітну нудьгу та смуток. На засіданні Кабінету Міністрів він неприховано куняв і не міг дочекатися закінчення. З важливих державних звернень, наказів і циркулярів, що приносили йому на підпис, він робив паперові літачки та пускав їх у парк з вікна свого кабінету. Славетна шана, здобута його пращурами у важких, кровопролитних битвах, швидше лякала боягузливого Короля, й він уважав за краще, безтурботно насолоджуватися еклерами з лимонадом в оточенні численних блазнів і облудників у своєму величному, мармуровому палаці на верхівці скелястої гори, що височіла над містом.

Я в жодному разі не засуджую Короля й багато в чому навіть розумію його, бо й сам віддаю перевагу еклерам, а зовсім не героїчним, самовідданим подвигам. Між нами кажучи, я вважаю, що мені неймовірно пощастило, що я не Король. Принаймні у мене немає потреби відвідувати нудні засідання Кабінету Міністрів. Може, й Король хотів би бути кимось іншим (менестрелем чи сажотрусом), однак його призначення визначилося до його народження. Безжальна, невідворотна доля винесла йому фатальний вирок. Він мав стати королем, незалежно від його особистих бажань.

Немає влади, яка не від Бога й кожен несе свій власний тягар! Тягар королівських обов’язків чималий, тому всі докучливі державні справи, на яких Король не розумівся, він із задоволенням делегував (це слово означає передав) своєму вельми шельмуватому та лукавому головному раднику Шахраму Пройдисвітському. А собі Король залишив тільки нескінченні, танцювальні бали, вишукані розваги та нечувану розкіш. Ну а хто б так не зробив на його місці? Керування державою справа складна. Не кожен до того має хист. Власне Шахрам Пройдисвітський і був справжнім правителем королівства, а Король був примхливою, недолугою маріонеткою в його руках. І всіх найповажніших людей, фінансових магнатів, генералів, суддів і насамперед самого Короля, це становище цілком влаштовувало.

Головний Радник уважно стежив, щоби за першим покликом виконувалися будь-які безглузді забаганки монарха, аби той тільки не втручався в управління країною, бо не приведи Господи, чого доброго, по глупоті чи необережності ще розпочне зі сусідами війну.

Майже весь свій час Король проводив у палаці на горі, насолоджуючись співом кастратів, обіймами коханок, віршами, грою на музичних інструментах, променадами, полюванням і інші розвагами, котрі безперервно змінювали одна одну. Його гардероб був настільки величезним, що налічував кільканадцять тисяч сорочок, штанів, піджаків, капелюхів, тростин, рукавичок, светрів, джемперів, черевиків, кедів і інших речей, жодну з яких Король не одягнув більше одного разу. За місяць до подій, про які йтиметься, під час сортування одягу за типом прання, в його гардеробній шафі заблукали й зникли старший камердинер з помічником.

Був Король до того всього ще й завзятим колекціонером. Але колекціонував він не марки чи монети, а диких звірів. І неабияких, а тільки рідкісних. І не просто рідкісних, а рідкісних звірів альбіносів. Для нього навіть побудували власний невеличкий зоопарк і звезли з усього світу туди різноманітних тварин. Кого там тільки не було, і білосніжні носороги, і молочні пантери, і крейдяний лемур з білявим чорним ведмедем, і навіть найотруйніша у світі змія мамба. Звичайно, все це коштувало державній скарбниці недешево, але всі розуміли, що реальне правління дурня, обійдеться королівству значно дорожче.