Казка про недотепного Короля

Глава III. Чарівник

Прокинувся Король наступного дня вранці, позіхнув, потягнувся і в цю мить до його вух долинув з-під вікна неприємний, осудливий гомін.

«Та ну що ще не так? — засмутився Король. — Невдячні! Хіба цілий тиждень всі цукерні, кав’ярні, пекарні та ресторації королівства не пригощали суничними десертами? Хіба не було свята? Акробати не виконували небезпечні трюки, жонглери не жонглювали булавами, вогнековтачі не видихали вогнем, канатохідці не ходили по сталевому тросу над площею, слони не вставали на задні кінцівки, а феєрверк не затьмарив зорі? Що вам ще треба?»

Прислухався Король і чує, що десь далеко, далеко внизу, біля самого підніжжя гори, у місті, на ринковій площі, хтось вкрай неповажно говорить про нього.

— Дурний хату спалить, так вогневі радий. Розтринькав наш ідіот гроші з фонду королівських грантів на лицедіїв. На один лише феєрверк спустив річне матеріальне забезпечення дітей-сиріт. Тепер безбатченки рік сидітимуть на сирій воді та черствому хлібі.

Зажурився Король, наказав покликати Головного Радника. Прийшов Пройдисвітський, не знає, чого й чекати.

— Як ти міг обікрасти сиріт? — з докором питає його Король.

— Я лише виконував ваш наказ, — стримано нагадав Радник.

— От і що мені тепер робити? — Король з розпачем вдарив кулаком по столу з такою силою, що на ньому підстрибнули олівці, фломастери й розфарбовка. — Як заслужити любов і повагу підданих?

— Звичайним смертним ця справа не під силу, — відповідає Пройдисвітський. — Тут необхідний справжній чарівник. Є у мене один на прикметі. Він працював у східного раджі. Зробив неможливе. Перетворив невиправного негідника, мучителя та самодура на великого полководця, геніального вченого й кращого друга письменників. У своїй справі цей чародій неперевершений.

— Ну то клич його негайно! — вигукнув Король.

Чарівник прилетів на повітряній кулі. Він приземлився у внутрішньому дворі палацу поруч зі старовинним, фонтаном. Його зустрів Пройдисвітський і провів через парадну галерею з портретами монарших осіб на стінах, до приймальні Короля.

— Мені необхідно переговорити з клієнтом тет-а-тет, — пояснив Чарівник і зачинив двері перед носом у Головного Радника.

Пройдисвітський невдоволено пирхнув і залишився біля замкової щілини підслуховувати, винятково заради блага держави.

— Завдання зрозуміле, — вислухавши побажання Короля сказав чародій. — Це природно, що думка оточення не збігається з вашими уявленнями про себе. Я створю Вам ідеальний, позитивний імідж державного діяча та мецената, котрий підтримує розвиток мистецтв і фітнесу. Це буде образ людини освіченої, порядної та безкорисливої. Гадаю, підійде типаж такого щедрого донатора, на кошти якого збудували сотні храмів, університетів і лялькових театрів, справжнього філантропа, екоактивіста, затятого попечителя бардів і захисника тварин.

— Який гарантійний термін експлуатації образу? — пожвавився Король.

— Я створю образ, який житиме після вас у легендах, піснях і енциклопедіях, — відповів Чарівник. — Нащадки писатимуть про вас поеми і малюватимуть мультики. Вашим ім’ям назвуть кораблі, академії та дитячі садки. Ваш величний, бронзовий, кінний монумент стоятиме на центральній площі біля ЦУМу. Тисячі років наступні покоління згадуватимуть вас як наймудрішого правителя королівства…

— І скільки вам знадобитися часу на створення такого образу? — нетерпляче урвав обіцянки Король.

— Вже через тиждень люди щиросердно дякуватимуть вам і палко прославлятимуть вашу мудрість і прозорливість! — здійнявши праву руку вгору, урочисто пообіцяв чародій.

— Хіба я встигну так багато зробити за один тиждень? — Король зі сумнівом скоса подивитися на гостя.

— Ви вже все зробили! — посміхнувся Чарівник — Ви покликали мене, цього достатньо. Свого часу, до мене зверталася одна впливова сім’я. Я не можу зараз назвати прізвища, бо це конфіденційна інформація.

— Я розумію, — кивнув Король.

— Їх прадідусь був вампіром. Справжній гурман, надавав перевагу чистій, безгрішній здобичі. Багато крові випив. Його вже давно немає на цьому світі, упокоївся з осиковим кілком у грудях, а слава недобра про нього залишилася й псує життя його правнукам, неймовірно вихованим й освіченим людям. Вони вегетаріанці, не їдять навіть кров’яної ковбаси. На щастя, знайшлися сумнівні спогади сучасників їхнього предка! — Чарівник змовницьки підморгнув. — Які нарешті кинули світло на справи давно минулих днів і з’ясувалося, що всі ці чутки, про чисельні, непорочні жертви, поширювали вороги їхнього прадідуся! А насправді він був майже святим, справжнім героєм та правителем, що прагнув об’єднати розрізнену державу. І це зовсім не найважчий випадок у моїй практиці. Мені доводилося створювати в минулому цілі етноси та нації з їх фольклором, епосом і славетною, багаторічною історією.

— Ви коригуєте минуле? — про всяк випадок вирішив уточнити для себе Король.

— Ні в якому разі! — рішуче запротестував чародій. — Минуле вже не зміниш, але можна змінити ставлення до нього. Я вношу нову інформацію у сформовану систему поглядів і установок, створюю нові установки, або змінюю актуальність наявних, чи взагалі руйную їх, щоби здійснити масштабний зсув у самій системі цінностей. Якоюсь мірою, я переписую минуле, чи навіть пишу його наново, а відредагована історія своєю чергою вже й визначає сьогодення.

— Іншими словами, — монарх досадливо махнув рукою. — Брешете!

— Моя робота значно складніша. Та чи вам не знати, що історія має вкрай мало спільного з реальними подіями, — наполягав на своєму Чарівник. — Ваш тато був марнотратником, ненажерою та розпусником, але ми не знайдемо й слова про це в шкільних підручниках. Народ пам’ятає його, як хороброго воєначальника, що виграв вирішальну битву біля лісу, з якої він насправді втік, однак про це ми звісно нікому не розповімо.

— Ви добре проінформовані, — з неприхованою повагою зауважив Король.

— То частина моєї роботи. Я добре готуюся й ніколи не беруся за діло, якщо не впевнений в успіху.

Король задумливо затарабанив пальцями по столу.

— Мене трохи засмучує, — затурбувався він — Що все це від початку й до кінця буде неправдою!.

— Ваша Величносте, вам треба визначитися, що саме ви бажаєте, «поваги та любові» чи «правди», бо це не одне й те саме! — відповів Чарівник. — Правда в тому, що люди не люблять королів. Ви гадаєте, ви один такий малошанований монарх? У всіх монархів така проблема. Я не перший рік у цій справі. Ви можете звернути гори, побудувати нові міста й після всього цього люди й слова доброго про вас не скажуть.

Король замислився. Його брали сумніви.

— Я створю вам нову правду, — впевнено заявив Чарівник. — В якій ваше ім’я стане синонімом слів мудрість, процвітання, щастя та добробут.

— Усіх одночасно? — аж здригнутися від несподіванки, висмикнутий зі своїх думок Король.

— Я скажу навіть більше, — знайшовши слабке місце співрозмовника, продовжував Чарівник. — Воно стане антонімом слів дурень, недоумок, йолоп, ідіот, кретин, дундук і бовдур!

— А що, якщо в цю нову правду хтось не повірить? — цілком слушно припустив Король.

— Оголосимо його божевільним, бо тільки божевільний може не вірити в такого мудрого та благочестивого Короля! — заспокоїв монарха Чарівник. — Вже через тиждень я вирішуватиму, що правда, а що ні. Не переймайтеся, люди пустоголові й заздрісні. Вони вірять в розбиті дзеркала, пристріт і справедливість. Вони повірять у будь-що, в будь-яку ахінею, хоч у могутність дерев’яного боввана, але не в справжню правду. Навіщо вона їм?

— Звучить переконливо, — погодився Король.

— Я б хотів одразу поговорити про винагороду, — бажаючи якнайшвидше завершити бесіду, не гаючись, перейшов до мети свого візиту чародій.

— Проси, що забажаєш.

— Віддайте мені ваших звірів альбіносів, — запропонував Чарівник.

Зажурився Король, шкода віддавати білих звірів, але ж справа варта того.

— Добре, — з неохотою погодився Король. — Якщо виконаєш обіцяне, отримаєш альбіносів.

— Правильне рішення. Ви не пошкодуєте, — запевнив чародій. — Приємно мати справу з розумною людиною!