Корсетна майстерня пані Марії

12

Над Києвом другий тиждень ні хмаринки, а все прагнуло дощу. І схоже було, що він от-от проллється над пустирями, яругами, вибалками та вишняками, над університетом та Інститутом благородних дівиць, над Ботанічним садом та Астрономічною обсерваторією і над оселею, де, ув’язнений нестерпною спекою, змушений сидіти й чекати вечора Шкалик. Тоді він поплентається на Олександрівську, в більярдну, що поруч з рестораном «Фіало». Кожного вечора зустрічався там з дідом Грицаєм, агентом охранки, доповідав про результати пошуку тієї клятої жіночки. Поки що нічого — сховалася чи й з Києва виїхала. Але у розпач не впадав — колись-таки вислідить! Не перший рік в поліції служить.

У невеличкому залі, за квадратними столиками, як завжди, — гамір, вереск п’яних дівиць, брязкіт посуду, крики замовників і офіціантів.

Шкалика тут знали і побоювались — філер!

Він поминув зал і увійшов в більярдну, де точилися баталії. Грали на гроші, на вино.

— Кукурікати тобі, дитинко, під цією шкатулкою! — заганяючи в лузу черговий шар і насмішкувато дивлячись на діда Грицая, проказував Яшка Одноокий.

— Не поспішай, Яшо! — натираючи крейдою кий, застеріг Грицай. — Курчат восени рахують!

— А-а-а, ваші благородія! — побачив Яшка Шкалика. — Чого такі зажурені?

— Відчепись! — нахмурився той і, кивнувши дідові, сердито пішов геть.

— Вони сьогодні сердиті!

— Служба, Яшо! Видно, прочухана дістав од начальства, — ліниво проказав Грицай, розгладжуючи пишні вуса. По виразу обличчя Шкалика він уже зрозумів, що нічого втішного той не скаже йому й сьогодні.

Яшка виграв — дід Грицай поліз під більярд і, супроводжуваний сміхом присутніх, кукурікав.

— Годі, дитинко! Вилазь! — натішившись, змилувався Яшка. — Чи, може, ще одну партію хочеш? Але ж програєш… До ранку кукурікатимеш!

Сердитий, спітнілий, Грицай важко вилазив з-під столу.

— Все-таки ти шкет, дитинко! — знущався Яшка. — Захотів виграти!.. Та чи знаєш ти, що сам Гарольд, король одеського більярду, мене хвалив, коли я там був на гастролях! Да, да! В присутності всіх світил більярду. Він сказав, що бачить в моїй особі майбутнього короля Києва!.. Тепер ти розумієш, що це означає? Зарубай собі на носі. Гаразд, дитинко, не будемо сперечатися, у мене сьогодні гарний настрій. Да-а, щоб не забути! Оскільки ти великий любитель цієї цікавої гри, запрошую тебе і того благородія, щоб прийшли наступної неділі в кращий готель міста. Здається, «Кон-тинь-нянь-таль». Там відбудеться цікава дуель між мною і маестро Філімоном! Пулятимем десять партій! Хто виграє шість, той і король! Так що приходьте! Не пошкодуєте. Шикарний випивок до ранку і прочеє…

— Чим порадуєте, ваше благородіє? — підходячи до столика, за яким сидів Шкалик, спитав Грицай.

— Радуватися нема чого! — махнув той рукою. — Наче крізь землю провалилася бісова мадамочка!.. Чи не набридло тобі ото кожного вечора під столом… кукурікати?

Неквапом розгладжуючи сиві вуса, Грицай ледь чутно зашепотів:

— Все одно колись доконаю того бандюгу. Буде він у мене всеньку ніч кукурікати!

— Ой, дивись, діду! Він тебе скоріше доконає! Жарти з ним погані!

— Не лякай! Ти краще скажи, коли борг повернеш?

— Який борг?

— Не прикидайся дурником!.. А п’єш, жереш ось!

— І скаже таке! — Шкалик поблажливо посміхнувся. — Ти ж пригощаєш!

— Так не задаром же! Чи ти, думаєш…

— Не скигли! — Шпаликове обличчя виказувало невдоволення. — Наступного разу я замовлятиму!

А через тиждень, як і домовились з дідом Грицаєм, Шкалик завітав до готелю «Континенталь». В новому костюмі-трійці, з двома орденами на грудях, дід в’юном крутився біля більярдного столу, вибирав киї. Виймаючи з кишені золотого годинника, хитро посміхаючись, підступив до Шкалика:

— Хто програє, нам байдуже! Головне, що ми з тобою виграємо! Дармова випивка та й закусочка добряча! Тим більше, — голосно крикнув, щоб усі почули, — я секундант у Яші! А у тебе, — вже тихіше, — нічого нового?

— Та бачиш же.

— Їх високоблагородіє вчора давав розгін своєму заступникові. Кулябко пообіцяв через тиждень доповісти про місцезнаходження підпільної друкарні. Отож дивись, голубе, коли б тебе, замість отої жіночки, в буцегарню не посадили!..

Красива чорноока дівчина, у довгій, бузкового кольору, сукні, обвішана коштовностями, в супроводі фертиків з подільських і бессарабських притонів, увійшла до залу.

— О! І ваше благородіє вже тут! — усміхнулась красуня.

Шкалик ніяково знизав плечима і допитливо зиркнув на Грицая.

— Авжеж, пані Вєро! Сам Яша мене запросив!..

— І за кого, коли не секрет, уболіваєте? За Яшу чи, мо’ за Филимошку?

— За Яшу, пані Вєро!

— Похвально, ваше благородіє!.. Ти, я бачу, хлопець тямковитий! Будеш старатись, далеко підеш! Нам такі потрібні!

— Красно дякую, пані Вєро! Рад старатись! — із вдячністю поцілував їй руку.

Божественна! — повернувся Шкалик всім корпусом до Грицая.

— Тю-ю!.. Може, вже й вклепався!

— А що? Чи я не козак?

— Та чи знаєш ти, хто вона?

— Вперше бачу! Але ж…

— Стривай! — перебив Шкалика. — Ти й справді не знаєш?.. А їх високоблагородіє не нахваляться нею! Найкращий агент! Пора своїх знати!

— Звідки ж мені знати? — Шкалик очікувально дивився на діда. — Скільки я у вас? Менше місяця!

— Хвалилась якось сп’яну Вєрка, — не звернувши уваги на слова Шкалика, продовжував той. — Коли служила тюремною наглядачкою, то зголосилась добровільно виконувати роботу ката. За кожного страченого арештанта мала по червоненькій[11]. Скільки загубила людських душ, вже й сама не пам’ятає! А ти… «божественна!» Будь обережний з нею! Супроти слово скажеш — на той світ, сміючись, відправить! Давно її знаю, хитра тварюка!

Претенденти на звання короля київського більярду стояли кожний в оточенні своїх прихильників. Високий, ставний Яшка Одноокий — з чорною пов’язкою на оці, в новій, бездоганно випрасуваній фрачній парі. З його тонкої шиї звисав канарковий довгий шарф. Филимон — низенький, товстий, з дряблуватим обличчям, великою лисиною, в пом’ятих картатих штанях і сюртуці.

— Панове! Секунду уваги! — худорлявий, на голову вищий від усіх присутніх чоловік з неслухняним густим чубом підійшов до більярда. — Сьогодні ми зібралися тут, щоб достойно оцінити поєдинок най сильніших гравців нашого міста. Яшк… е-е-е… Якова Рафаїловича Шкібтана з Подолу.

Погляди присутніх схрестилися на Яшці. Ого! Видать, у нього й прізвище справжнє є! А то Одноокий і Одноокий! А він, тримаючи кий в обох руках, ступив крок наперед і поклонився.

— І Филимона Панкратовича Щебетковського з Шулявки.

Филимон розтягнув губи в посмішці, показуючи золоту коронку, і нервово закивав.

— На титул короля більярду! Поєдинок з десяти партій! При рахунку 5:5 королем залишається ще на рік Филимон Панкратович! Хто програє — поїть… е-е-е… вшановує нового короля і всю чесну компанію! Призів не буде!.. До ваших послуг вино, горілка, коньяк, закуски! І… чарівні дами! Отож, шановні маестро, хай вам щастить! — закінчив високий чоловік.

Засвітили світло: за вікном уже була ніч, тиха й задушлива. Повідчиняли кватирки — нічим дихати. Тоненький серпик місяця повис у темному небі й, здавалося, споглядав людей, які товпилися біля більярдного столу.

Було зіграно дев’ять партій: п’ять виграв Яшка, чотири — Филимон. Їхні асистенти, озброївшись киями, старалися хоч трохи відтіснити натовп від гравців, які, лаючи один одного, продовжували жорстоку боротьбу за звання короля.

Десята партія проходила з переконливою перевагою Яшки. Хвилин за десять Филимон вкочує у лузу три кулі — 5:5. Але Яшці щастить — 7:5. Филимон, скрегочучи зубами, рве на собі сорочку:

— Все одно тобі амба!

А Яшка під схвальні вигуки прихильників забиває дві останні кулі.

Його підхоплюють і підкидають вгору, вітаючи з перемогою. Скориставшись безладдям, Филимон вибігає із залу.

Втікача наздогнали, грубо схопивши за фалди широкого піджака, привели на розправу до новоспеченого короля.

Яшка стояв спиною до більярдного столу й руками спирався на його виступи.

— Ну, Филимоне Панкратовичу, а за бенкет платити хто буде? — з фальшивою чемністю запитав Яшка. — Губернатор чи, може, пан Бродський?

— Та я… — закліпав очима Филимон.

— Викладай, падлюко, гроші і мотай звідси на свою Шулявку!

— Скільки, Яшо?

— Навіщо питати, Филимоне Панкратовичу? Як домовились! Пєтєньку і дві катєньки[12]… Прибити б тебе тут?

— Яшенько, не погуби! — впав навколішки Филимон.

— Мерзотник ти! Не ганьби своїх! Убивати тебе не буду! Йди звідси геть!

До ранку в банкетному залі ресторану при готелі «Континенталь» гуляли. Рікою лилася горілка, вино, коньяк. Горлали: «Віват королю!»

А на світанні дружки Яшки Одноокого взялися бити посуд, ламати стільці. Яшка, який пиячив в окремому номері, наказав привести Шкалика. Того знайшли під столом.

— Зробіть з нього людину! — гидливо наказав Яшка. — Свиня паршива, зовсім пити не вміє.

Шкалика роздягли і вилили на нього двоє відер води.

— Залиште нас! — наказав Яшка.

Шкалик натягував на мокре тіло одежу, ковзаючи байдужим поглядом по Вєрочці, яка спала на вузькій канапі.

— Ось тепер бачу, — зверхньо посміхнувся Яшка, — що з тобою можна серйозно говорити. Випєй!

Шкалик випив і почав длубатися виделкою в тарілці. Яшка, відхилившись на спинку крісла, спитав:

— То ти, твоє благородіє, тієї мадамочки іще не зустрічав?

— Якої мадамочки? — аж підскочив Шкалик.

— Що з Левашовської підпільну друкарню сплавила.

Шкалик спантеличено гикнув і почав тверезіти.

— Не треба грати з Яшкою у піжмурки, ваше благородіє. Яшка все знає!.. Не там шукаєш.

— А де треба? — нетерпляче спитав Шкалик.

— На Прорізній, ваше благородіє. І за що тільки платять таким бовдурам? Тебе ж не сьогодні-завтра Спиридович в буцегарню посадить! А я тебе виручити хочу! Скажу тобі ім'я мадамочки, де вона живе і адрес підпільної друкарні, але грошики пополам!

— Які грошики?

— З Яшкою жартувати не треба! — розсердився Одноокий. — Без тебе обійшлися б, але не можна підводити Спиридовича, у нас з ним домовленість. А тобі він обіцяв за платити щедро.

— Я згоден, — зітхнув Шкалик.

— А куди б ти дівся, твоє благородіє? — Яшка радо підвівся з крісла. — Значить, завтра ввечері. Прийдеш на Верхній Вал. Знаєш, де це?

— Знаю. А зараз чому не можна?

— Зараз у тебе ще голова порожня.

— Та ні, — наполягав Шкалик. — Чим скоріше…

— Ти ж п’яний, як свиня! Пшьол… виспись і приходь. Тільки нікому ні слова.

Шкалик вийшов. Яшка задоволено потер руки, підійшов до столу і хлюпнув у склянку горшки. А за вікном ще висла темнувата тиша, і Ілько, затамувавши подих, уважно слухав розмову в номері. Потім обережно спустився по ринві додолу і насторожено відійшов од готелю.

Тільки через тиждень Шкалик зустрівся з Яшкою.

Все летіло шкереберть. І мрії й надії. А він, дурний, думав: вислідить тих клятих соціалістів з їхньою друкарнею, одержить від пана підполковника винагороду, плюне на поліцейську службу й гайне до рідного села… На чужі гроші всі ласі! Легко сказати — віддати тому бандюзі половину! Все одно проп’є! А можна ж прикупити поля, волів, коней та й зажити своїм господарством, оженитися на багатій. Ні, не бачить Яшці не те що половини, а й гривеника! Ось тільки одержить, хай тоді шукають вітра в полі!

Майже тиждень подільські головорізи вшановували свого вожака, новоспеченого короля київського більярду. І чи до «їхнього благородія», плюгавенької поліцейської собаки, було королю?! За гроші він не хвилювався. Нікуди вони не дінуться. Вєрка — молодець! Винюхала і не своїм благородіям розказала, а Яшці. Чи не хоче його до себе прив’язати? З Вєркою він зійдеться полюбовно, а благородіє доведеться трохи полякати, а ні — перо в бік і все. Хіба що натякнути пузатому Кулябці, щоб якусь брязкалку за старання на груди йому повісили.

Ящина кімната, темна й вузька, освітлювалася єдиним вікном та настільною лампою. Яшка, ввійшовши з Шкаликом, підкрутив гніт — стало видно. На круглому столі, приставленому до вікна, стояли тарілки з наїдками, пляшки з напоями.

— Що, ваше благородіє, не подобається? — глянув Яшка на Шкалика. — Сідай!

Шкалик мовчки сів до столу, а Яшка, вже спокійніше:

— Моя Вєрочка, я тобі казав, накрила підпільну друкарню соціалістів. Як це вона зробила — не знаю! Це її собаче діло. За те їй гроші платять!.. Запам’ятай, ваше благородіє! Мадамочка, яку ти шукаєш, живе в домі пана Хрякова, на Костянтіновськой, 70. Зовуть її Булавіна Ніна Федорівна. А друкарня знаходиться…

— На Прорізній! — вихопилося в Шкалика.

— Точно, в двадцять другому номері. Зрозумів?

— Так, так, Яшо!

— Сьогодні вже пізно, — розмірковував Яшка. — Завтра рано підеш до Кулябка і все йому розкажеш. Але про Вєрку мовчи! Скажеш, що сам знайшов. А потім і грошики поділимо.

— Стривай, Яшо! — розгублено засовався на стільці Шкалик. — Кулябко суворо заборонив мені з’являтися у відділі! Я тільки ввечері зустрінувся з дід… з його людиною!

— Чхати на твого Кулябка!

— Я військовий, Яшо, — догідливо пояснив Шкалик. — А накази старших у нас треба виконувати.

— Гаразд! — Яшка ляснув долонею по столу. — Хай буде по-твоєму! Наші соціалістики зачекають! Гей! Савко! Проведи їх благородіє до його квартири! — наказав, коли той вскочив у кімнату. — Але щоб ні-ні! За це відповідаєш головою! Геть з-перед очей! Яшка гулять буде!

Шкалик і Савка вийшли. Від вікна метнулася Ількова тінь і зникла в мороці.