Лялечка і Мацько

Розділ 19

який завершує розповідь про найчарівнішого Мацька і хлопчика на прізвисько Лялечка

Мама була далеко, аж на морі. Тому лис прибіг перший. Власне, він був зовсім непоганим лисом, що б там не говорили про лисячу хитрість. Прибіг не сам, а з гарненькою лисичкою, котра поряд з Мацьком тримала себе досить відважно.

— Не плач, — сказав лис. — А то і я заплачу. У мене сьогодні такий день, що гріх сумувати. Ходи, я покажу тобі свою картину.

— Я хочу додому! — захлипав Лялечка. — Відведи мене додому!

— Бідненький, — співчутливо мовила лисичка. — До мами хочеш?

Лялечка ще голосніше заплакав.

— Ну, що ж, ходімо додому, — зітхнув Мацько. — А я так хотів показати тобі картину.

— Нічого, він ще до нас прийде, — лагідно запевнила лисичка.

— Не прийду! — відрубав Лялечка. — Не треба мені вашого лісу! Сам привів мене сюди і кинув…

Мацько з лисичкою засоромлено поопускали голови.

— Ми більше не будемо!

— Ведіть мене додому, — наказав Лялечка, — і то вже! Бачите, в мене є рушниця?

— Вона іграшкова, — сказав лис.

— Нічого, ти теж несправжній! Ти мені снишся.

— Чесне слово, не снюся! — поклявся Мацько.

— Ану, вщипни мене!

— Я не вмію щипатись. Краще я тебе вкушу.

— Кусай, тільки легенько!

Лис вкусив Лялечку за палець.

— Ні, це насправді. Добре, ведіть мене!

І вони рушили через темний-претемний ліс. Тепер навпаки, бо дерева ставали щораз нижчими. Попереду йшов Мацько, за ним Лялечка, а позаду лисичка.

— Ти на мене не сердишся? — все допитувався лис.

— Серджусь! — відповідав Лялечка.

— І як я не додивилась, що в нього ноги брудні! — забідкалась лисичка.

Лялечка розплющив очі. Над ним стояла бабця.

— Спи, спи. Ще рано, — пробурчала вона.

— Бабо, — підхопився Лялечка. — А правда, що я був у лісі?

— Ні, тобі приснилось.

— Був, був! — образився Лялечка. Лисичка ще казала, що в мене ноги брудні!

— То я казала.

— Все одно був! І на лиса я не гніваюсь. Я його люблю. Тільки ти мене до лісу пусти. Я ще картини лисової не бачив.

— Аякже! Сьогодні неділя. Після обіду поспиш трохи і підемо.

— Правда?

— Якщо будеш чемний, — подумавши, відповіла бабця і вийшла з кімнати.

— А мене ти любиш? — спитало кошеня, яке не встигло вискочити слідом за бабою.

— Люблю! — запевнив його Лялечка, а що він не виспався цієї ночі, то вирішив ще поспати.

Перед тим, як заснути, хлопчик встиг упіймати сонячного зайчика, що стрибнув у вікно, й прошепотів:

— Ти правду сказав, лисику, сонце все-таки зійшло!