Лялечка і Мацько

Розділ 8

у якому Лялечці слід було промовчати, але якщо це йому не вдалось, то хай уже лис вибачить

— Бабо, бабо! Лис! Я лиса бачив! — влетів Лялечка до хати та ледь не впав, перечепившись об поріг. — Бабо, лис, я бачив!

Бабця саме чистила картоплю і від несподіванки впустила ножа;

— Який лис?

— Дрке гарний! Такий гарний, такий!… — Лялечка аж захлинався. — Бабо, ходімо. Може, він ще в малині!

Бабця підхопилась і пішла за онуком надвір.

— Де ж твій лис?

— Там!

Лялечка прикипів очима до кущів. Йому здалося, що там знову зашаруділо. Дід теж виглянув:

— Що за лис?

— Діду! — залебедів Лялечка. — Злови мені того лиса! Діду!

— А, це той лис, що курей краде! — здогадався дід.

— Ой-йо-йой! — зойкнула бабця і побігла до стайні.

— Та він не курей крав, діду! — тупнув ногою Лялечка. — Він фарбу вкрав!

— Що ти мелеш? Яку фарбу?

— Взяв у зуби відерце і поніс. Він, певно, хотів перефарбуватись. Ой, діду! Дід спересердя плюнув:

— Вигадуєш, сам не знаєш що!

Надійшла захекана бабця:

— Слава богу, не встиг вкрасти ні одної! Скільки тобі казала пса завести!

— Бабо, не треба пса! То фарбований лис!

— Господи! — перелякалась бабця і притулила руку до чола онука. — Та в тебе, дитино, гарячка!

Лялечка вирвався:

— Бабо, він вкрав фарбу, щоб перемалюватись!

Дід стис кулаки й грізно мовив:

Ану, признайся, що ти розлив фарбу і сховав, щоб дідо не видів!

— Неправда! То лис!

— Не муч дитину! Малий заслаб, — розгнівалась бабця. — Ходи, Олежку, до хати! Той лис більше не прийде. Дідо купить рушницю і його вб’є!

— Не треба вбивати! — заголосив хлопчик. — Хай приходить! Бабо, скажи, щоб дідо не купував рушниці!

— Добре, добре… На другий раз не кричи, а тихенько поклич діда — він його зловить. Ходімо, я тобі чаю гарячого дам.

Бабця взяла Лялечку на руки й понесла до хати.

— Бабо, а Славко казав, що він лиса припильнує і вб’є з рогатки! То, певно, не той лис Мій лис хіба фарбу вкрав. Він хоче царем усіх звірів стати.

— Забиваєш дитині голову байками! — бурчав дід, йдучи позаду.

— А ти би спав менше та дитину пильнував!

— Бабо!

— Що, моє золото?

— А як лис перемалюється на зелено, то я його не побачу?

— Побачиш, побачиш… Боже мій, чого ти чекаєш? Клич сусідку, хай вроки зніме. Він тепер цілу ніч спати не буде…

Залишившись сам у темній кімнаті, Лялечка прошепотів:

— Узяв відерце в зуби і поніс.

Він ніяк не міг зрозуміти, навіщо такому гарному лисові малювати себе фарбою для паркану.