Лялечка і Мацько

Розділ 3

про те, що краще — бавитися з сусідськими дітьми чи слухати казку про фарбованого лиса; а також про те що іграшки коштують грошей

Лялечка крізь сон почув, як його поцілувала мама, але не міг розплющити очей. Тільки згодом, коли прокинувся, згадав, що мама поїхала з дядею Володею відпочивати на море. Проте не заплакав, а встав і пішов у піжамці просто надвір. Не треба було спускатися з четвертого поверху, щоб потрапити на вулицю, коли заманеться. Це дуже сподобалось хлопцеві. Він зупинився перед великим кущем з блідо-рожевими квітами, спробував відламати одну гілочку, але та гнулась та ніяк не хотіла піддаватися. Коли Лялечка нарешті впорався з нею, то квітки пом’ялись і зовсім не пахли.

Лялечка наступив на край бляшанки з водою і замочив ногу. Раптом почулося тихе, але настирливе дзижчання. Щось кружляло навколо хлопцевої голови, наближаючись до вуха. Або муха, або бджола. Він не став придивлятись і втік до хати.

У кухні сичала плита, заставлена каструлями, а біля столу сидів дідо і снідав. Бабці не було. Лялечка бачив тільки дідову спину. Він хвильку постояв на порозі, а тоді тихенько вийшов.

Діда він побоювався. Той любив удень поспати, і щоб довкола було тихо. Йому не раз перепадало від старого, коли вони приїжджали сюди з мамою.

Хлопчик сів на порозі й заходився чекати. Довго, ясна річ, він не витримав. Згадав, що міг би зараз бавитися у садку з усіма дітьми, і розплакався. Може, бабця теж поїхала на море, залишивши його самого з дідом.

Але тут надійшла звідкись бабця, і малий, усе ще схлипуючи, обняв її за шию.

— Дурненький мій, чого ти плачеш? — гладила його бабця. — Ти вже великий хлопчик. П’ять рочків маєш. Ходи, дам тобі машину. А я тим часом приготую сніданок.

Лялечка неохоче взяв іграшковий автомобіль і проїхав з ним подвір’ям. Згодом повернув назад. На третій раз йому це набридло. Він підняв голову й угледів перед собою діда. Той посміхався:

— Молодець, Олежку, молодець! Ану, ще раз…

Лялечка слухняно проїхав машиною подвір’ям, оминаючи камінці й тріски, а коли хвацько загальмував біля сходів, то вже не побачив дідових ніг. Та й сам дідо кудись зник.

Коли він снідав, до хати зайшла сусідка.

— Фе, такий великий, а так пізно встав! У мене є такий самий хлопець, як ти, вдома. Хочеш з ним бавитися?

Лялечка подумав і спитав тихенько:

— А він що, хворий, і не пішов у садок?

— Боже, борони! Пек на пек! Здоровий, як огірочок. Цілу миску борщу спер одним махом…

— А-а, то в нього мама поїхала на море!

Сусідка закліпала очима:

— Ви щось розумієте, що він каже?

— Він вам наговорить! — махнула рукою бабця. — У місті ходив до садка, то думає, що в селі так само.

— А я думаю, чого він у вас такий бліденький. А то садок… Ну, то як, підеш, Олежку, до нас бавитися?

— Піду. А у вас є собачка?

— Пес? Аякже! Але ти не бійся, він припнутий…

— Та я не боюсь. У нас у садку п’ять собак живе і аж десять котів!

— Господи! — перехрестилась сусідка. — Бідні ж ваші голівоньки!

І посміхнулась до бабці. Хлопчик узяв її за руку, й вони пішли до хвіртки.

— А знаєте, що в нас у садку є? Такий великий-великий трактор. Я одного разу як сів на нього, як поїхав, як розігнався, а потім — бах! — і наїхав на паркан!

— Йой, що ти кажеш?! — перелякалась жінка. — Тебе ж могло скалічити!

— Ні! — хитнув Лялечка головою. — Я як розверну-увся!

На подвір’ї Лялечка побачив двох хлопчиків, котрі бавились у футбол. Один, вищий за Лялечку, — він одразу йому сподобався, — стояв на воротях, за які правили два камінці. Другий, менший, весь час витирав рукавом зашмарканого носа. Хлопці по черзі били по облізлому брудному м’ячеві.

— Бабо! — зраділо повідомив вищий. — Я забив уже вісім голів!

Побачивши Лялечку, він замовк і почав прискіпливо розглядати чужинця.

— Ото маєте, хлопці, Олежка. Бавтеся з ним, та щоб мені не бились…

— Та-ра-ба-ра! — викривився услід бабі вищий й додав: — Краба-раба-жаба!

Лялечка несміливо наблизився до нього й сказав:

— Моя мама поїхала на море. А ви що, не ходите в садок?

— Мо-мо-море! — засміявся хлопець. — А мій тато возить людей в авто-авто-бусі!

Він підбіг до м’яча і щосили його копнув. М’яч вдарився об стіну, аж посипалась штукатурка.

— Тікаймо! — крикнув менший і перший кинувся за хату.

— Бачиш? — гордо сказав вищий. — Отож-бо!

Він швидко видерся на яблуню, виліз на сам вершечок і спустився донизу.

— На, бери!

Лялечка взяв маленьке зелене яблучко, надкусив. Воно було страшенно кисле, але він не насмілився виплюнути шматочок.

— А в мене є машина! Кузов жовтий, а на ньому червона ракета. Отак натиснеш — стріляє.

У меншого захоплено спалахнули очі.

— Принеси! — сказав вищий.

— Бабцю, дай мені мою машину! — прибіг захеканий Лялечка додому.

Бабця саме прала.

— Бався тут, а то хлопці поламають. Мама грошей не має, аби тобі кожного дня купувати машину.

— Дай! — тупнув ногою Лялечка, і очі в нього налились слізьми.

— Он ти який! Не встиг приїхати, а вже командуєш! — строго сказала бабця, облишивши прання. — Чекай, я мамі напишу!

— Та-ра-ба-ра-ба-ра! — викривився Лялечка і хотів утекти, але йому конче треба було показати машину хлопцям.

Він зітхнув і сів. Бабця мовчала. Лялечка ще трохи посидів і, нарешті, не витерпів:

— Ба, дай… Хлопці не схочуть зі мною бавитися.

— А будеш мені викривлятися?

— Не буду!

— То бери, — змилувалась бабця. Вона мала повно роботи, а онук хіба їй заважав.

Лялечка радо схопив машину і побіг. Хлопцям машина дуже сподобалась, вони взялися її ремонтувати, бо одне колесо весь час спадало й машина гальмувала не там, де треба.

Старшого звали Славком, меншого — Михаськом. Якби Лялечку не забрали на обід, то вони, напевно б, відремонтували машину. А так він поніс колесо в руках.

— А що я тобі казала! — вичитувала бабця.

Лялечка сердито мовчав. Він знав, що його після обіду покладуть спати.

— А Славко з Михаськом теж підуть спати? — понуро спитав він.

— Аяюке! — запевнила його бабця. — Поспите і знову підете бавитися.

— А ти розкажеш мені казку?

— Розкажу.

— Яку?

— Про фарбованого лиса. Чув таку?

— Ні, — відказав хлопець. — А я знаю про фарбованого, фарбованого… вовка! Але тобі не розкажу! Краба-раба-жаба!