Межовий лицар

9

Продавці вина та сосисок активно торгували, а повії безсоромно викроковували серед наметів та фургонів. Деякі були досить симпатичними, особливо одна руденька. Він не міг відірвати очей від її грудей, як вони рухались під її вільною сорочкою в такт ході. Данк згадав про срібло в гаманці. Я б міг її мати, якби захотів. Їй би сподобався дзвін мого срібла, а я, закинувши б її на спину, відніс до свого табору і насолоджувався цілу ніч. Він ще ніколи не був з жінкою, і була ймовірність, що він може загинути в першій же сутичці. Турніри бувають небезпечні… але шльондри теж можуть бути небезпечними, попереджав його старий. Вона може обікрасти мене поки я спатиму, і що тоді? Коли руденька кинула через плече погляд на нього, він заперечливо похитав головою і пішов.

Він знайшов Егга на ляльковій виставі, той сидів зі схрещеними ногами на землі, натягнувши капюшон свого плаща на голову, щоб приховати свою безволосість. Хлопець боявся заходити в замок, що Данк списав в рівній мірі як на сором так і на сором’язливість. Він вважає себе недостойним плутатись під ногами лордів та леді, не кажучи вже про великих принців. Зі мною було те саме, коли я був малий. Світ поза Блошиним кварталом видавався лякаючим та захоплюючим одночасно. Еггу потрібен час, ось і все. А на даний момент простіше було дати хлопцю кілька мідяків і залишити його розважатись тут, аніж тягнути в супереч волі в замок.

Цього ранку лялькарі ставили історію Флоріана та Джонквіль. Товста дорнійка керувала Флоріаном в його броні з мотлоху, в той час як висока дівчина тримала нитки Джонквіль. «Ти не лицар,» сказала вона коли рот ляльки почав рухатись. «Я знаю тебе. Ти Флоріан Дурник.»

«Так, це я, міледі,» відповіла інша лялька, впавши на коліна. «Найвизначніший блазень на світі і найвизначніший лицар теж.»

«Блазень і лицар?» перепитала Джонквіль. «Ніколи про таке не чула.»

«Мила леді,» відповів Флоріан, «всі чоловіки блазні, і всі чоловіки лицарі, коли справа стосується жінки.»

Це була гарна вистава, сумна та мила одночасно з енергійним поєдинком на мечах та красиво розфарбованим гігантом. Після закінчення товста жінка пішла вздовж натовпу збираючи монетки, поки дівчина спаковувала ляльок.

Данк взяв Егга і направився до неї.

«Мілорд?» вона кинула погляд на нього і невпевнено посміхнулась. Вона була на голову нижча ніж він, проте все одно вища за всіх дівчат, яких він коли-небудь бачив.

«Гарна вистава,» захоплено заявив Егг. «Мені сподобалось як ви керували Джонквіль, драконом та іншими ляльками. Я бачив лялькову виставу минулого року, але там всі ляльки весь час смикались. А от у вас вони рухаються плавно.»

«Дякую,» ввічливо відповіла вона хлопчику.

Данк додав, «І фігурки майстерно вирізані. Дракон, особливо. Страхітлива істота. Ви самі їх вирізали?»

Вона кивнула. «Мій дядько вирізає, а я розфарбовую.»

«Чи не могли б ви розфарбувати дещо для мене? Я заплачу.» Він стягнув щит зі свого плеча і розвернув його, щоб показати дівчині. «Мені потрібно щось зобразити тут замість чаші.»

Дівчина глянула на щит, а потім на нього.

«І щоб ви хотіли тут намалювати.»

Данк над цим ще не думав. Якщо не чаша старого, то що? В голові не було ніяких ідей. Данк дурна голова, недалекий, як дитина. «Я не… Я не зовсім впевнений.» Його вуха знову по-зрадницьки почервоніли. «Ви напевно думаєте, що я повний блазень.»

Вона посміхнулась. «Всі чоловіки блазні і всі чоловіки лицарі.»

«А які фарби у вас є?» спитав він, сподіваючись, що її відповідь наштовхне його на якусь ідею.

«Я можу змішувати фарби і отримати будь-який колір, який вам потрібний.»

Коричневий колір на щиті старого завжди здавався Данку занадто прісним. «Фон повинен бути кольору заходу сонця,» раптом вирішив він. Старий любив заходи сонця. «А от на фоні…»

«В’яз,» підказав Егг, «великий в’яз біля ставка з коричневим стовбуром та зеленими гілками.»

«Так,» погодився Данк. «Це підійде. В’яз… і падаюча зірка над ним. Зможете таке намалювати?»

Дівчина кивнула. «Давайте мені щит. Я розмалюю його сьогодні ввечері, а завтра ви зможете його забрати.»

Данк передав їй щит. «Я — сір Данкен Високий.»

«А я Тансіль.» «Тансіль Занадто Висока — так дразнили мене хлопці.»

«Ви не занадто висока,» бовкнув Данк. «Ви якраз підходите для…» Він зрозумів, що збирався сказати і густо почервонів.

«Для?» нахилила голову Тансіль.

«Ляльок,» нарешті кволо викрутився він.