Межовий лицар

12

Лорд Ешфорд віддав власні покої принцу Бейлору на час його візиту, тож це була кімната лорда, куди Егг — ні Ейгон, йому треба звикати до цього — провів Данка. Бейлор сидів, щось читаючи про світлі воскової свічки. Данк став перед ним на коліна. «Підніміться,» дозволив принц. «Не бажаєте вина?»

«Як завгодно Вашій Високості.»

«Налий сіру Данкену чашу дорнійського червоного, Ейгон,» скомандував принц. «І спробуй не розлити на нього, ти і так вже завдав йому купу клопоту.»

«Хлопчик не розлиє, Ваша Високість,» запевнив Данк. «Він хороша дитина. І хороший сквайр. Він не мав на думці причинити мені зле.»

«І тим не менше причинив. Ейгону слід було бігти до мене, коли він побачив, що його брат робить з тими лялькарями. Натомість він побіг до вас. Зробивши вам медвежу послугу. Те, що ви зробили, сір… можливо, я б зробив те саме на вашому місці, але я не межовий лицар, а принц королівства. Підняти руку на внука короля ніколи не буде мудрим рішенням і не важливо, по якій причині.»

Данк похмуро кивнув. Егг подав йому срібний кубок, до країв наповнений вином. Він взяв його і зробив великий ковток.

«Я ненавиджу Ейріона,» раптом з притиском сказав Егг. «І я повинен був бігти за сіром Данкеном, дядьку, бо замок був занадто далеко.»

«Ейріон твій брат,» жорстко сказав принц, «а септони кажуть, що ми повинні любити наших братів. А тепер залиш нас, Ейгон. Я хочу поговорити з сіром Данкеном віч-на-віч.

Хлопець поставив глечик вина і манірно поклонився. «Як скажете, Ваша Високість.» Він вийшов з кімнати і м’яко причинив за собою двері.

Бейлор Зламаний Спис дивився певний час на Данка. «Сір Данкен, дозвольте мені вас спитати, наскільки хорошим лицарем ви є? Чесно? Наскільки ви майстерні?»

Данк не знав, що відповісти. «Сір Арлан навчив мене мистецтву бою на мечах, крім того я тренувався зі списом на макетах.

Принца Бейлора така відповідь схоже стривожила. «Мій брат Мейкар повернувся в замок кілька годин тому. Він знайшов свого сина п’яним в трактирі, що знаходиться на півдні в дні їзди звідси. Мейкар ніколи цього не визнає, але я думаю, що глибоко в душі він сподівався на те, що на турнірі його сини виступлять краще за моїх. Натомість вони обоє зганьбили його. Але що йому робити? Вони — його рідна кров. Мейкар розлючений і йому потрібен хтось, на кого можна вилити цей гнів. Він вибрав вас.

«Мене?» пробелькотів Данк.

«Ейріон вже нашептав про вас свому батьку. І Дейрон теж не збирається полегшувати вашу долю. Щоб якось виправдати власне боягузтво, він сказав моєму братові, що величезний лицар-грабіжник перестрів його на дорозі і викрав Ейгона. Я боюсь, що вам приготована роль цього лицаря грабіжника, сір. За версією Дейрона, той провів всі ці дні ганяючись за вами, щоб визволити свого брата.»

«Але ж Егг скаже йому правду. Тобто, Ейгон.»

«Егг справді скаже йому, в цьому я не сумніваюсь,» відповів принц Бейлор, «але хлопець вже зарекомендував себе як непоганий брехунець, в чому ви самі могли пересвідчитись. Якому з синів повірить мій брат? Ну а щодо справи з лялькарями, то Ейріон вже настільки все встиг перекрутити, що це виглядає як державна зрада. Дракон є символом королівського Дому. Зображувати його вбивство, ця червона труха з його шиї… Одним словом, я не сумніваюсь, що це була невинна вистава, але в той же час вона була дуже нерозумна. Ейріон називає її завуальованою атакою на Дім Таргеріенів, розпалюванням заколоту. Мейкар скоріш за все погодиться з цим. У мого брата запальний характер, і він покладав всі свої надії на Ейріона, з тих пір як Дейрон так жорстоко розчарував його. Принц зробив ковток вина, потім відсунув кубок. «Не важливо, в що мій брат вірить, а в що — ні, але один факт залишається фактом поза всякими сумнівами. Ви підняли руку на кров дракона. За цей злочин вас повинні судити і покарати.»

«Покарати?» Данку дуже не сподобалось як це прозвучало.

«Ейріон вимагатиме вашу голову, із зубами чи без. Він її не отримає, це я вам обіціяю, але я не можу відмовити йому в суді. Оскільки мій батько знаходиться за сотню ліг звідси, мій брат та я повинні стати вашими суддями разом з лордом Ешфордом, на чиїх землях ми знаходимось, та лордом Тіреллом з Хайгардена, його сеньйором. Востаннє, коли людину визнали винною в такому злочині, було вирішено відрубати їй руку, яка піднялась на королівську особу.»

«Мою руку?» з жахом перепитав Данк.

«І вашу ногу. Ви ж били його ногою, чи ні?

У Данка відняло мову.

«Звичайно, я закликатиму своїх товаришів бути милосердними. Я Рука Короля і нащадок трону, моє слово має певну вагу. Але слово мого брата теж щось вартує. Тому справа ризикована.

«Я,» спробував сказати Данк, «Я… Ваша Високість, я…» Вони не розпалювали ніякий заколот, то був лише дерев’яний дракон, не пов’язаний з ніякими принцами, хотів сказати він, але раптом всі слова залишили його. Він ніколи не був сильний в словах.

«Але у вас є інший вибір,» тихо промовив принц Бейлор. «Не знаю, кращий чи гірший, але я хочу нагадати вам, що кожен лицар, якого звинувачують в злочині, має право вимагати суд поєдинком. Тож я питаю вас ще раз, сір Данкен Високий, наскільки майстерним лицарем ви є? Чесно?»