Межовий лицар

10

Перший день турніру обіцяв бути яскравим та сонячним. Данк закупив торбину їжі, тож цього разу вони збирались поснідати гусячими яйцями, смаженим хлібом і беконом. Проте, коли їжа була готова, Данк відчув, що в нього повністю відсутній апетит. Хоча він і знав, що не буде змагатись сьогодні, Данк відчував себе так, неначе в животі у нього камінь. Право першого виклику належало визначним лицарям високого походження, високородним лордам та їхнім синам, переможцям попередніх турнірів.

Егг базікав весь сніданок, обговорюючи то одного учасника, то іншого та зважуючи їхні шанси. Він зовсім не жартував, коли заявив мені, що знає кожного відомого лицаря в Семи Королівствах, з гіркотою подумав Данк. Він відчував себе приниженим, так уважно прислуховуючись до слів худого сироти, але ця інформація могла стати йому у нагоді, доведись Данку виступити проти одного з тих лицарів.

Поле просто кишіло від людей, кожен з яких намагався проштовхнутись поближче, щоб все побачити. Данк вмів штовхатись не гірше за інших, і його розміри в цьому лише допомагали. Він проштовхнувся до підвищення десь за шість ярдів до огорожі. Коли Егг пожалівся, що йому нічого не видно, Данк посадив хлопця собі на плечі. По той бік поля трибуна була заповнена високородними лордами та леді, заможними міщанами і дюжиною лицарів, які вирішили не змагатись сьогодні. Він не побачив принца Мейкара, але помітив принца Бейлора поруч з лордом Ешфордом. Сонце грало на золотій застібці принца, яка утримувала його плащ, а тонка корона прикрашала його голову. Але в усьому іншому він був одягнутий значно скромніше, ніж більшість присутніх лордів. Правду кажучи, він не виглядав як Таргеріен через своє темне волосся. Останню думку Данк озвучив Еггу.

«Кажуть, що він вдався в свою матір,» нагадав йому хлопець. «Вона була дорнійською принцесою.»

П’ять захисників розбили свої намет на північному кінці поля з річкою позаду себе. Найменші два були помаранчевого кольору, а на щитах, що висіли на їх вході, було зображення білого сонця та шеврона. То були сини лорда Ешфорда — Ендроу та Роберт, брати прекрасної діви. Данк ніколи не чув нічого особливого про їх лицарську майстерність, а це означало, що скоріш за все вони будуть першими із захисників, які програють.

Поруч з помаранчевими стояло темно-зелене шатро, значно більше за розмірами. Золота троянда Хайгардена розвівалась над ним і точно така ж була зображена на великому зеленому щиті поруч зі входом. «Це Лео Тірелл, лорд Хайгардена,» пояснив Егг.

«Без тебе знаю,» роздратовано відповів Данк. «Старий та я були на службі у Хайгардена, коли тебе ще й на світі не було.» Він сам ледве пам’ятав ті часи, проте сір Арлан часто розповідав про Лео Довгого Шипа, як він інколи його називав. Незрівнянний турнірний боєць, попри сивину у волоссі. «Ото має бути лорд Лео. Поруч з шатром, стрункий чоловік з сірою бородою, в зелено-жовтих шатах.»

«Ага,» підтвердив Егг. «Я бачив його раз в Королівській Гавані. Це не та людина, з якою вам варто виходити на бій, сір.»

«Хлопче, я якось обійдусь без твоїх порад проти кого мені виходити на бій.»

Четверте шатро було зшите з червоних та білих шматків тканини у вигляді діамантів. Данк не знав чиї це кольори, проте всезнаючий Егг повідомив, що то лицар з Долини Аррінів на ім’я сір Хамфрі Хардінг. «Він виграв пішу сутичку в Дівочому Ставку минулого року і вибив з сідла сіра Доннела з Сутінкового Долу і лордів Арріна та Ройса.»

Останнє шатро було принца Валарра. З чорного шовку та червоними китицями на вершині, що нагадували язики полум’я. Щит був дзеркально чорний з яскравим триголовим драконом Таргеріенів на ньому. Один із лицарів Королівської гвардії стояв поруч, його блискуча біла броня різко контрастувала з чорною тканиною шатра. Дивлячись на гвардійця, Данк розмірковував, чи ризикне хоч хтось вдарити по щиту з драконом. Зрештою, Валарр був внуком короля і сином Бейлора Зламаного Списа.

Хвилювався він дарма. Коли сурми викликали претендентів, всі п’ятеро захисників діви отримали виклик на бій для її захисту. Данк чув захоплений шепіт серед натовпу, коли претенденти один за одним з’являлись на південному краю поля. Ім’я кожного з них по черзі гриміло з уст геральдів. Лицарі призупинились біля трибуни, відсалютувавши лорду Ешфорду, принцу Бейлору та прекрасній діві, після чого направились далі на північний край, щоб вибрати собі опонента. Сивий Лев з Кастерлі Рок вдарив щит лорда Тірелла, в той час як його син сір Тіболт Ланністер викликав старшого з синів лорда Ешфорда. Лорд Таллі з Ріверрана стукнув своїм списом по щиту сіра Хамфрі Хардінга, сір Абелар Хайтауер обрав Валарра, а молодший з Ешфордів отримав в супротивники сіра Ліонеля Баратеона, лицаря, якого всі називали Усміхненим Штормом.

Преденти повернулись назад, на південний кінець поля, очікувати своїх противників. Сір Абелар в срібно-димчатих кольорах, кам’яна спостержна вежа на його щиті коронована вогнем; два Ланністери повністю в малиновому, з емблемою золотого лева Кастелрі Рок; Усміхнений Шторм в золотих шатах, з чорним оленем на грудях та на щиті і залізними оленячими рогами на шоломі; Лорд Таллі носив полосатий червоно-синій плащ з срібними форелями в якості защіпок на кожному плечі. Вони поставили вертикально свої дванадцятифутові списи, поривчастий вітер шарпав прапорці на їх верхівках.

На протилежному кінці поля сквайри підводили бойових коней для захисників, які поправляли свої шоломи і бралися за списи та щити. Розкіш їхніх шат нічим не поступалась вбранню супротивників. Брати Ешфорди в помаранчевих шовках, що розвівались на вітрі, сір Хамфрі в червоно-білих кольорах, лорд Лео на своєму білому жеребці, вкритого попоною із зеленого атласу прикрашеною золотими трояндами, і звичайно Валарр Таргеріен. Молодий принц був верхи на чорному як ніч жеребці, що гармоніювало з кольором чорної броні, списа, щита і попони. На вершині його шолома блищав трьохголовий дракон з розпростертими крилами, емальований в соковитий червоний колір. Його близнюк був зображений на чорному щиті принца. Кожен із захисників мав помаранчеву пов’язку на руці — символ пошани від прекрасної діви.

Коли захисники зайняли свої позиції над полем Ешфорда, запанувала майже абсолютна тиша. А потім прозвучала сурма і тиша вмить змінилась заглушливим гомоном. Десять пар позолочених шпор вдарились в боки десятьох жеребців, тисячі голосів почали кричати, сорок підкованих залізом копит гриміли і рвали траву, десять списів опустились і націлились, поле здавалось сколихнулось, коли захисники та претенденти зійшлись в роздроблюючому зіткненні дерева та сталі. Ще через мить вершники минули один одного, розвертаючись для ще одного заходу. Лорд Таллі похитнувся в сідлі, проте втримався. Коли публіка зрозуміла, що всі десять списів було зломано, над полем загримів захоплений рев. Це був надзвичайно хороший знак для турніру і свідчення високого вміння учасників.

Сквайри подали нові списи бійцям, щоб замінити ними зламанні. Після чого учасники знову пришпорили коней. Данк буквально відчував тремтіння землі у себе під ногами. На його плечах Егг щасливо кричав та розмахував своїми тонкими руками. Молодий Принц проскакав повз них. Данк бачив як кінець його чорного списа ковзнув по спостережній башті на щиті його противника після чого вдарив того в груди. Одночасно з цим спис сіра Абелара розколовся на тріски після удару об нагрудник Валарра. Сірий жербець в срібно-димчатій попоні став на диби через силу удару, а сір Абелар Хайтауер вилетів зі стремен і важко гупнувся на землю.

Лорд Таллі також опинився на землі вибитий з сідла сіром Хамфрі Хардінгом, але одразу скочив на ноги, витягнувши свій півторачний меч. Сір Хамфрі відкинув зламаний спис і зістрибнув з коня, щоб продовжити поєдинок. Сір Абелар натомість вставати не поспішав. Його сквайр вибіг на поле, послабив кріплення шолома і покликав на допомогу. Два служники підняли за руки приголомшеного лицаря і допомогли йому добратись до його тенту. Інші бійці на полі, шість лицарів, що залишились в сідлах, мчали на своє третє зіткнення. Знову затріщали списи і цього разу лорду Лео Тіреллу вдалося чітко попасти в шолом, зірвавши його з голови Сивого Лева. Залишившись без захисту голови, лорд Кастерлі Рок підняв руку в салюті і зліз з коня, здаючись. До того часу сір Хамфрі змусив здатись лорда Таллі, показавши себе настільки ж вправним з мечем як до цього і зі списом.

Тіболт Ланністер і Ендроу Ешфорд сходились ще тричі, до того як сір Ендроу був вибитий з сідла і, заодно, з турніру. Молодший Ешфорд протримався ще довше, зламавши не менше дев’яти списів проти сіра Ліонеля Баратеона, Усміхненого Шторма. Захисник і претендент були обоє вибиті з сідел в своїй десятій спробі, тільки для того щоб продовжити бій, але вже на мечах. Нарешті розбитий сір Роберт Ешфорд змушений був визнати поразку, та попри це, його батько на трибуні залишився дуже задоволений. Обидва сини лорда Ешфорда покидали лави захисників, так, проте вони справді добре показали себе проти кращих лицарів Семи Королівств.

А я повинен виступити ще краще, думав Данк, дивлячись як переможець та переможений обнялись, а потім покинули поле. Для мене буде не досить добре битись і програти. Я повинен виграти хоча б один поєдинок.

Сір Тіболт Ланністер і Усміхнений Шторм тепер займуть свої місця серед захисників, замінюючи бійців, яких вони перемогли. Помаранчеві шатри вже складали. Кількома футами поруч молодий принц відпочивав на розкладному похідному кріслі перед своїм величним чорним шатром. Без шолома. У нього було чорне волосся як у батька, за виключенням одного світлого пасма. Служниця принесла йому срібний кубок, і він зробив ковток з нього. Вода, подумав Данк, якщо він достатньо розумний. Вино — якщо ні. Данк задумався над тим, чи справді Валарр успадкував батьківське військове вміння, чи йому просто попався найслабкіший противник.

Звуки фанфар анонсували про те, що нові претенденти вступають в турнір. Геральди оголошували їхні імена. «Сір Пірс з Дому Керонів, лорд з Границі.» В нього на щиті була зображена срібна арфа, хоча на сюрко були вишиті солов’ї. «Сір Джозет з Дому Маллістерів, з Сігарда.» Сір Джозет носив крилатий шолом; на його щиті був зображений срібний орел на фоні синьо-фіолетового неба. «Сір Гейвен з Дому Своннів, лорд Стоунхелма на Мисі Гніву. Пара лебедів, один білий, інший чорний, жорстоко билися на його гербі. Броня лорда Гейвена, плащ, попона коня і навіть смуги на його піхвах та списі були мішаниною чорного та білого кольорів.

Лорд Керон, відомий арфіст, співак та лицар, торкнувся кінчиком свого списа троянди лорда Тірелла. Сір Джозет вдарив по діамантах сіра Хамфрі Хардінга. Чорно-білий лицар викликав на бій чорного принца, якого охороняв білий гвардієць. Данк потер підборіддя. Лорд Гейвен був навіть старший за мого старого, а старий уже помер. «Егг, хто найменш небезпечний з цих лицарів?» спитав він хлопчину в себе на плечах, який здавалось знав усе про цих лицарів.

«Лорд Гейвен,» не задумуючись відповів хлопець. «Противник Валарра.»

«Принца Валарра,» виправив його Данк. «У сквайра повинен бути ввічливий язик, хлопче.»

Три претенденти зайняли свої позиції, поки захисники залазили на коней. Люди навколо них робити ставки і підбадьорливо вигукували імена своїх фаворитів, проте очі Данка були виключно на принці. При першому зіткненні кінчик списа принца ковзнув по щиту лорда Гейвена, так як це було з сіром Абеларом Хайтауером, тільки цього разу спис було відбито в інший бік, в пустоту. Натомість спис лорда Гейвена чітко попав принцу в груди і якусь мить здавалось, що той впаде, але Валарр відновив рівновагу.

З другої спроби принц цілив лівіше, намагаючись потрапити противнику в груди, але замість цього потрапив у плече. Навіть цього було достатньо, щоб старий лицар випустив списа з рук. Втративши баланс, лорд Гейвен безпомічно впав. Молодий Принц зістрибнув з сідла і витягнув меч, але чоловік на землі замахав руками і підняв своє забрало. «Здаюсь, Ваша Високість,» вигукнув він. «Хороший удар.» Лорди на трибунах підхопили ці слова, вигукуючи «Хороший удар! Хороший удар!» в той час як Валарр нахилився допомогти старому піднятись на ноги.

«І близько це не було хорошим ударом,» почав жалітись Егг.

«Ану цить! Інакше зараз повернешся до табору.»

На полі тим часом виносили непритомного сіра Джозета Маллістера, а лорди арфи та троянди на радість ревучій публіці з охотою накинулись один на одного із затупленими бойовими сокирами. Але Данк так уважно спостерігав за Валарром Таргеріеном, ще майже не помічав всі інші події. Він непоганий лицар, але не більше, міркував Данк. У мене є шанс проти нього. Якщо боги посміхнуться, я навіть зможу вибити його з сідла. Ну а на землі моя вага та сила дадуть про себе знати.

«Дай йому!» Щасливо горланив Егг, йорзаючи на плечах у Данка від захоплення. «Дай йому! Ну давай! Так! Він відкрився! Він відкрився!» Судячи з усього, Егг вболівав за лорда Керона. Арфіст зараз грав зовсім іншу музику, змушуючи лорда Лео відступати крок за кроком під дзвін їхніх сокир. Натовп в своїх симпатіях поділився майже порівно, радісні вигуки та прокльони змішались в ранковому повітрі. Шматки дерева та фарби відлітали від щита лорда Лео під ударами сокири лорда Пірса, пелюстки золотої троянди зникали один за одним, і, зрештою, щит не витримав і тріснув. Але при цьому сокира на якусь мить застрягла в ньому… цього виявилось досить для лорда Лео, чия сокира обрушилась на держак сокири його противника, зламавши дерево менше ніж у футі від руки сіра Керона. Лорд Лео відкинув власний розтрощений щит і перейшов в атаку. Через кілька миттєвостей лицар арфи опустився на одне коліно, визнаючи свою поразку.

Решту ранку і добру половину дня на полі відбувалось приблизно те саме. Претенденти виходили на поле по двоє, по троє, інколи навіть у п’ятьох. Фанфари грали, геральди вигукували імена, бойові коні розганялись, натовп підбадьорював, списи ламались як гілочки, а мечі дзвеніли об шоломи і кольчуги. Це був чудовий турнірний день — в цьому думки простого народу та високих лордів цілком збігались. Сір Хампфрі Хардінг та сір Хампфрі Бізбері, сміливий молодий лицар з жовто-чорними смугами та трьома бджолами на своєму щиті, розтрощили не менше дюжину списів на кожного в епічній боротьбі, яку в народі тут же назвали «Битва Хамфрі.» Сір Тіболт Ланністер був вибитий з сідла сіром Джоном Пенроузом і зламав свій меч при падінні, але продовжив бій з одним щитом і таки виграв поєдинок, залишившись захисником. Одноокий сір Робін Ріслінг, посивівший старий лицар з напівсідою бородою втратив свій шолом після удару списом лорда Лео при їхньому першому зіткненні, але відмовися здаватись. Ще три рази вони мчали один на одного, волосся сіра Робіна розвівалось на вітрі, в той час як уламки списів проносились повз його незахищене обличчя. Що особливо здивувало Данка, так це те, що по словам Егга, сір Робін втратив одне око саме від уламку зламаного спису п’ять років до цього. Лео Тірелл був занадто благородним, щоб цілити в незахищену голові сіра Робіна, проте все одно вперта мужність Ріслінга (чи краще це назвати дурістю?) вразила Данка. В кінці-кінців лорд Хайгардена попав в нагрудник сіра Робіна точним ударом трохи вище серця і вибив його сторчки на землю.

Сір Ліонель Баратеон також провів кілька помітних поєдинків. Проти слабших противників, він часто вибухав сміхом в момент, коли вони обирали його щит, і продовжував сміятись весь час поки сідав на коня, розганявся і вибивав їх з сідел. Якщо претенденти носили шоломи з якимось прикрасами, сір Ліонель збивав ці шоломи і кидав їх в натовп. Прикраси були недешевими, зроблені з різьбленого дерева або шкіри, іноді позолочені чи емальовані або навіть з чистого срібла, тому переможеним не надто подобалась ця звичка, натомість вона дуже подобалась глядачам серед простої публіки. Через деякий час проти нього почали виходити лише претенденти в звичайних шоломах. Як би гучно і часто не сміявся сір Ліонель над своїми противникамии, на думку Данка справжнім героєм дня мав би бути сір Хамфрі Хардінг, який переміг чотирнадцять далеко не останніх лицарів.

Тим часом молодий Принц сидів біля свого чорного шатра, попиваючи з свого срібного кубку, піднімаючись час від часу, щоб сісти на коня і осилити свого чергового опонента. Він здобув дев’ять перемог, але жодна з них не була варта навіть згадки. Принц долав стариганів, сквайрів, яких хтось помилково посвятив в лицарі, та лордів високого походження і низького вміння. Справді небезпечні супротивники завжди минали його щит.

День котився до свого завершення, коли бронзові фанфари сповістили про нового учасника. Він їхав на чудовому рудому жеребці, під чиїм бардом вгадувались жовті, малинові та помаранчеві кольори. Коли він наблизився до трибуни та відсалютував, Данк побачив його обличчя і впізнав принца, якого він зустрів біля конюшень лорда Ешфорда.

Егг стиснув ноги навколо його шиї. «Ану перестань,» зашипів Данк, розтягуючи їх назад. «Ти хочеш мене задушити?»

«Принц Ейріон Яскраве Полум’я,» надривався геральд, «з Червоного Замку Королівської Гавані, син Мейкара Таргеріена принца Літньої Обителі, внук Дейрона Доброго, Другого, Короля Андалів, Ройнарів, та Перших Людей, лорда Семи Королівств.»

На щиті Ейріона був зображений такий же триголовий дракон як і у Валарра, проте у значно яскравіших кольорах; одна його голова була помаранчева, друга жовта, третя червона, а полум’я, яке вони всі видихали було золотого кольору. Сюрко принца нагадувало вихр диму та вогню, а шпиль на його чорному шоломі був у вигляді емальованих язиків полум’я.

Після короткої зупинки, щоб привітати списом принца Бейлора, настільки короткої, що її б можна було б назвати недбалою, принц галопом помчав на північний край поля. Принц Ейріон минув шатро лорда Лео, Усміхненого Шторма і сповільнився біля намету принца Валарра. Молодий принц піднявся і напружено став біля свого щита. На якусь мить Данк думав, що Ейріон вдарить саме по цьому щиту… але принц засміявся, рушив далі і вдарив своїм списом по діамантах на щиті сіра Хамфрі Хардінга. «Виходь, виходь, маленький лицар,» гукнув він чистим голосом, «настав час тобі зустрітись з драконом.»

Сір Хамфрі, манірно схилив голову і більше не звертав уваги на свого супротивника, поки сідав на свого дестріера, кріпив шолом та озброювався. Глядачі замовчали, коли обидва лицарі зайняли свої позиції. Данк почув дзенькіт, коли принц Ейріон опустив своє забрало. Прозвучала сурма.

Сір Хамфрі зрушив з місця повільно, поступово набираючи хід, а от його противник одразу пришпорив свого рудого жеребця, ринувшись вперед. Ноги Егга знову напружились. «Вбий його!» раптом закричав він. «Вбий його! Вбий його, вбий його, вбий його, вбий його!» Данк не був певним, кому саме з лицарів кричав це хлопець.

Спис принца Ейріона із золотим кінчиком, пофарбований в смуги червоного, помаранчевого та жовтого навис над бар’єром. Низько, занадто низько, подумав Данк, одразу як побачив це. Він не потрапить у вершника, він потрапить в коня, йому треба підняти спис вище. А потім, з раптовим жахом, він почав підозрювати, що Ейріон ніколи й не збирався поцілити у вершника. Цього не може бути…

В останню мить жеребець сіра Хамфрі з дикими від страху очима смикнувся в бік від вістря, що наближалось з шаленою швидкістю, проте було запізно. Спис Ейріона пройшов чітко над панцирем, що захищав груди коня і вийшов з іншого кінця шиї фонтаном яскравої крові. Дико заіржавши, кінь похитнувся, розтрощив бар’єр та впав на землю. Сір Хамфрі намагався вискочити із сідла, але стопа зачепилась за стремено, і всі почули його моторошний крик, коли нога була розтрощена між зруйнованим бар’єром та тілом коня.

Над полем Ешфорд піднявся дикий шум. Люди вибігли на поле, щоб витягнути сіра Хамфрі, але помираючий жеребець в своїй агонії брикався і не підпускав їх. Ейріон безтурботно проскакав повз цю бійню до кінця поля, розвернув коня і помчав галопом назад. Він теж щось кричав, хоча Данк не міг розрізнити слова через людський гам і крики вмираючого коня. Зістрибнувши з сідла, Ейріон витяг меч і рушив до свого повергнутого противника. Його власні сквайри та слуга сіра Хамфрі ледве відтягнули принца назад. Егг закрутися на плечах Данка. «Опусти мене не землю,» попросив хлопець. «Бідолашний кінь… спусти мене.»

Данк і сам відчував нудоту. А щоб робив я, коли б така доля спіткала Грома? Солдати з сокирами нарешті справились із жеребцем сіра Хамфрі, припинивши жахливі крики. Данк розвернувся і почав проштовхуватись через натовп. Коли він добрався до вільного від людей місця, то зняв Егга зі своїх плечей. Капюшон хлопця зсунувся, а його очі були червоні. «Жахливе видовище,» погодився Данк, «проте сквайр має бути сильним. Боюсь, на інших турнірах тобі доведеться побачити і гірші нещасні випадки.»

«Це не був нещасний випадок,» сказав Егг тремтячим ротом. «Ейріон зробив це навмисно. Ти сам бачив.»

Данк нахмурився. Йому теж так здавалось, але він не міг повірити що лицар може повести себе настільки підло, особливо той, в чиїх жилах тече кров дракона. «Все що я бачив, це те, що лицар зелений як літо втратив контроль над своїм списом,» відповів він вперто, «і я більше не хочу чути про це. Думаю, турнір на сьогодні закінчено. Ходімо, хлопче.»

Він виявився правим стосовно завершення турніру. На час коли сліди безпорядку прибрали, сонце було вже низько на заході, і лорд Ешфорд скомандував перерву в турнірі.

Вечірні тіні поступово лягали на турнірне поле, і сотні факелів спалахнули в торговому ряді. Данк купив ріг елю собі і половину рогу для хлопця, щоб трохи розрадити його. Вони трохи побродили, прислухаючись до звуків труб та барабанів і спостерігаючи за ляльковою виставою про Німерію, королеву воїнів з десятьма тисячами кораблів. У лялькарів було всього два кораблики, але, тим не менше, їм вдалось зобразити захоплюючу морську битву. Данку хотілось запитати в Тансіль, чи вона вже закінчила розмальовувати його щит, але він бачив, що дівчина зараз зайнята. Зачекаю, поки вона закінчить, вирішив він. Можливо, цього разу у неї буде спрага.

«Сір Данкен,» прозвучав голос позаду нього. А потім знову «Сір Данкен!» Раптом Данк зрозумів, що це кличуть його. «Я бачив вас серед простого народу сьогодні, з хлопчиком у вас на плечах,» до нього підійшов посміхаючись Рейман Фоссовей. «Вас двох було складно не помітити.»

«Хлопець — це мій сквайр. Егг — це Рейман Фоссовей.» Данку довелось мало не витягнути хлопця наперед, і все одно той навіть не підняв голови, втупившись в чоботи Реймана та пробурмотавши якесь привітання.

«Радий знайомству, хлопче,» привітно сказав Рейман. «Сір Данкен, чому ви не дивились за турніром з галереї? Всім лицарям там раді.»

Данк краще почував себе серед простого народу та слуг; одна тільки думка вимагати собі місце серед лордів, леді та земельних лицарів видавалась йому некоректною. «Я б не хотів побачити останню сутичку з ближчого місця.»

Рейман скривився. «Я теж. Лорд Ешфорд оголосив сіра Хамфрі переможцем і нагородив його корсером Ейріона, але все-одно він не зможе продовжувати. Його нога зламана в двох місцях. Принц Бейлор послав до нього свого власного мейстра.

«Хтось займе місце сіра Хамфрі?»

«Лорд Ешфорд думав над тим, щоб запропонувати місце лорду Керону або, можливо, іншому сіру Хамфрі, тому, хто так блискуче виступив проти Хардінга, але принц Бейлор сказав, що за даних обставин буде недоречно переміщувати шатро сіра Хамфрі. Скоріш за все вони продовжать з чотирма захисниками замість п’яти.

Четверо, подумав Данк. Лео Тірелл, Ліонель Баратеон, Тіболт Ланністер і принц Валарр. Він побачив достатньо в перший день, щоб зрозуміти, які малі шанси у нього проти перших трьох. Що залишало лише…

Межовий лицар не може викликати принца. Валарр другий у лінії наслідування на Залізний Трон. Він син Бейлора Зламаного Списа, він однієї крові з Ейгоном Завойовником, Молодим Драконом та принцом Еймоном Лицарем-Драконом, а я всього лише хлопець, котрого старий знайшов позаду якогось магазину горшків в Блошиному кварталі.

В нього починала боліти голова тільки від самої думки про таку можливість. «Кого має намір викликати твій кузен?» спитав він Реймана.

«Сіра Тіболта, якщо нічого не зміниться. Вони приблизно рівні один одному. Але мій кузен дуже уважно спостерігає за кожним поєдинком. Якщо хтось завтра отримає травму або продемонструє ознаки втоми чи слабкості, Стеффон одразу постукає в його щит, можете не сумніватись. Ще ніхто ніколи не звинуватив його в надлишку благордства.» Він розсміявся, щоб його слова не звучали надто жорстко. «Сір Данкен, не вип’єте зі мною вина?»

«У мене є справи,» відповів Данк. Йому було незручно приймати запрошення, яке він не зможе потім повернути.

«Я б міг почекати тут і забрати щит, коли лялькова вистава закінчиться, сір,» запропонував Егг. «Вони збираються ставити Сімеона Зореокого і бій з драконом теж.»

«От бачите, ваші справи вирішено, і вино чекає на нас,» посміхнувся Рейман. «З самого Арбора, до того ж. Хіба ви зможете після цього відмовити?»

За браком інших відмовок Данк змушений був прийняти пропозицію, залишивши Егга на ляльковій виставі. Яблуко Дому Фоссовеїв тріпотіло над шатром золотого кольору, в якому Рейман жив як стюарт свого кузена. Поруч з наметом двоє слуг на невеликому вогні поливали козу медом та обробляли її травами. «В нас і поїсти зможете, якщо ви голодні,» мимохідь повідомив Рейман, піднімаючи вхідну завісу в шатро. Переносна піч на вугіллі освітлювала інтер’єр та приємно нагрівала повітря. Рейман наповнив дві чаші вином. «Кажуть Ейріон лютий до нестями через рішення лорда Ешфорда віддати коня принца сіру Хамфрі,» розповідав він, наливаючи, «але я більш ніж впевнений, що це рішення порадив лорду дядько принца.» Він передав Данку чашу.

«Принц Бейлор — людина честі.»

«Пряма протилежність нашому вогняному принцу, га?» розсміявся Рейман. «Не дивіться на мене так підозріло, сір Данкен, тут немає нікого крім нас. Не секрет, що Ейріон погана людина. Дякувати богам, він досить далеко по лінії наслідування.»

«Ви справді вірите, що він цілив в коня?»

«А що, в цьому є якісь сумніви? Якби принц Мейкар був тут присутній, все було б по-іншому, запевняю вас. Ейріон — саме втілення лицарства і посмішки поки його батько поруч, якщо вірити чуткам. Але коли батька немає…»

«Так, я бачив, що крісло принца Мейкара було порожнім.»

«Він поїхав з Ешфорда на пошуки своїх синів, разом із Роландом Крейкхоллом з Королівської гвардії.» Ходять байки про банду лицарів-грабіжників в окрузі, але я готовий побитись об заклад, що принц просто знову десь напився.»

Вино було відмінне з чудовим смаком, найкраще з того, що він колись пробував. Данк потримав його в роті, ковтнув і запитав: «А що це за принц?»

«Нащадок Мейкара, Дейроном його звати, в честь нашого короля. Поза вухами батька його називають Дейрон П’яничка. Наймолодший син також був з ним. Вони виїхали з Літньої Обителі, але до Ешфорда так і не доїхали.» Рейман осушив свою чашу і поставив її на стіл. «Бідний Мейкар.»

«Бідний?» не зрозумів Данк. «Син короля?»

«Четвертий син короля,» уточнив Рейман, «не такий сміливий як принц Бейлор, не такий розумний як принц Ейріс, не такий добрий як принц Рейгель. А тепер він повинен страждати, дивлячись як його сини залишаються в тіні дітей його брата. Дейрон п’яниця, Ейріон тщеславний і жорстокий, третій син був настільки малообіцяючий, що його взагалі віддали в Цитадель, ну а четвертий…»

«Сір! Сір Данкен!» ввірвався в шатро Егг, задихаючись. Його капюшон знову звалився і світло з пічки відбивалось в великих очах хлопця. «Ви повинні допомогти, він кривдить її!»

Данк розгублено піднявся на ноги. «Кривдить?» «Хто?»

«Ейріон!» закричав хлопець. «Він кривдить її. Дівчину з ляльками! Поспішіть.» Розвернувшись, він вибіг назад в ніч.

Данк хотів було прослідувати за ним, але Рейман вхопив його за руку. «Сір Данкен. Хлопець сказав Ейріон. Принц королівської крові. Будьте обачні.»

Добра порада, і Данк знав це. Старий сказав би йому те саме. Але він не міг прислухатись до цих слів. Данк вивільнив руку і вискочив з намету. Зі сторони торгового ряду доносились крики. Егга вже майже не було видно. Данк кинувся за ним. У нього були довгі ноги, а в хлопця — короткі, тож Данк швидко наздогнав його.

Стіна роззяв уже зібралась навколо лялькарів. Данк протиснувся через них, не звертаючи увагу на лайку в свою адресу. Солдат в королівській лівреї ступив вперед, щоб зупинити його. Данк підняв свою велику руку і так штовхнув того в груди, що чоловік полетів на землю.

Намет лялькарів був перекошений. Товста дорнійка ридала на землі. Один солдат тримав за нитки ляльок Флоріана та Джонквіль, поки інший підпалював їх смолоскипом. Ще троє відчиняли скрині, діставали звідти ляльок, кидали їх на землю і топтали. Лялька дракона лежала між ними зі зломаним крилом, відірваною головою та порваним на три частини хвостом. А серед цього всього стояв принц Ейріон в сліпучому червоному камзолі з довгими висячими рукавами і викручував руку Тансіль. Вона була на колінах і благала перестати. Ейріон не звертав на це жодної уваги. Він силою розкрив її долоню і міцно вхопив один із пальців. Данк просто стояв поруч, не вірячи своїм очам. Потім він почув тріск, а Тансіль закричала.

Один із людей Ейріона намагався схопити його, але сам полетів на землю. Три довгі кроки і Данк схопив принца за плече та розвернув його. Він забув про свій меч та кинджал, а заодно і про все, що вчив його старий. Данк збив принца з ніг, і вдарив носком чобота його в живіт. Коли Ейріон потягнувся за ножем, Данк наступив тому на зап’ястя, а потім вдарив того ще раз, цього разу в щелепу. Він би забив того до смерті прямо на місці, але люди принца вже повисли ньому. Його руки схопили двоє, поки третій бив його по спині. Не встиг він вирватись, як ще двоє стрибнули на нього.

Нарешті вони збили його на землю і притисли ноги та руки. Ейріон вже був на ногах. Рот принца був весь в крові. Він просунув в середину палець. «Ти розхитав мені один зуб,» пожалівся він, «так що почнемо з того, що виб’ємо твої.» Він прибрав волосся з свого обличчя. «А я тебе вже десь бачив.»

«Ти переплутав мене з конюхом.»

Ейріон посміхнувся кривавою посмішкою. «Тепер пригадую. Ти відмовився взяти в мене коня. Ну і заради чого ти пожертвував своїм життям? Заради цієї шльондри?» Тансіль скрутилась на землі, колисаючи скалічену руку. Він штовхнув її носком чобота. «Не сказав би, що вона цього варта. Зрадник. Дракон не може програти.»

Він божевільний, подумав Данк, але він все одно син принца і він збирається вбити мене. Данк би помолився, якби він знав хоча б одну молитву, але на це вже не залишалось часу. Часу навіть не залишалось, щоб по-справжньому налякатись.

«Немає, що сказати?» поцікавився Ейріон. «Ви занадто нудні, сір.» Він ще раз поліз пальцем у свій скривавлений рот. «Принеси молот, і вибий йому всі зуби, Вейт,» скомандував він, «а потім випатраєм його і подивимось, якого кольору його нутрощі.»

«Ні!» почувся голос хлопця. «Не смійте чіпати його!»

О боги, це хлопчисько, сміливе дурне хлопчисько, подумав Данк. Він ще раз спробував вирватись, але безрезультатно. «Замовкни, дурнику. Тікай! Вони і тебе скривдять.»

«Ні, не скривдять.» Егг підійшов ближче. «А якщо скривдять, то відповідатимуть перед моїм батьком. І перед моїм дядьком. Відпустіть його, я сказав. Вейт, Йоркель, ви знаєте мене. Робіть, як я кажу.»

Руки що міцно тримали його, раптом кудись зникли. Данк взагалі нічого не розумів. Солдати відступили. Один навіть став на коліна. А потім натовп розступився, пропускаючи Рейман Фоссовея. Він був в броні, а в його руці блищав меч. Його кузен сір Стеффон був одразу за ним, теж з оголеним мечем. Позаду них проглядались ще півдюжини солдат з вишитим червоним яблуком на грудях.

Принц Ейріон навіть не глянув на них. «Нагла мала паскуда,» засичав він на Егга, сплюнувши прямо під ноги хлопцю. «Що трапилось з твоїм волоссям?»

«Я відрізав його, брате,» відповів Егг. «Не хотів бути схожим на тебе.»