Межовий лицар

2

В Легконогої була приємніша хода, ніж в Каштанки, проте Данк все одно відчував себе втомленим, коли помітив трактир попереду — високу будівлю з глини та дерева поруч зі струмком. Тепле жовте світло з його вікон виглядало настільки закликаючи, що він просто не міг проїхати повз. В мене три срібних, сказав він собі, достатньо для хорошої їжі та такої кількості елю, яку він тільки захоче випити. Коли він спішився, голий хлопець вискочив зі струмка та почав витиратись грубим бурим плащем. «Ти тут конюх?» спитав його Данк. Хлопчина виглядав не старшим восьми чи дев’яти років, блідий та худий, з ногами по щиколотку в річному намулі. Волосся було найприкметнішим в зовнішності хлопця. Точніше, відсутність цього волосся.

«Я хочу щоб ти вичесав мою полфрі. І вівса для всіх трьох. Доглянеш за ними?»

Хлопчина нахабно поглянув на нього. «Я б міг. Якби хотів»

Данк нахмурився. «Ти ще поговори в мене! Я лицар, щоб ти знав.»

«Ти не схожий на лицаря.»

«А що всі лицарі, виглядають однаково?»

«Ні, але вони точно не виглядають ти. Твій пояс для меча зроблений з мотузки.»

«Поки він надійно служить, мені немає на що скаржитись А тепер займись моїми конями. Отримаєш мідяк, якщо впораєшся добре і головицю — якщо ні. Він не став чекати на відповідь конюха, а розвернувся і зайшов всередину.

Як для цієї години, він очікував побачити заповнений трактир, натомість приміщення було майже порожнє. Молодий лорд у вишуканому рожевому плащі хропів за одним із столів в калюжі розлитого вина. Крім нього, нікого не було. Данк невпевнено оглянувся, аж тут з кухні з’явилась коренаста жінка з блідим обличчям і запропонувала, «Сідай, де хочеш. Тобі налити елю, чи ти хотів би поїсти?»

«І те, й інше.» Данк присів біля вікна, подалі від сплячого чоловіка.

«У нас сьогодні хороша ягнятина, зажарена в травах і кілька качок, яких підстрелив мій син. Що будеш?»

Він не їв в трактирі більше ніж півроку. «І те, й інше.»

Жінка розсміялась. «Ну, ти достатньо великий для цього.» Вона наповнила келих елю і принесла його йому на стіл. «Тобі буде потрібна кімната на ніч?»

«Ні.» Данк із задоволенням переночував би на м’якому матраці з дахом над головою, але він повинен був бути обережним зі своїми витратами. Земля так само підійде для ночівлі. «Трохи їжі, трохи елю і далі в дорогу — до Ешфорда. Далеко, до речі, до нього?»

«Один день їзди. Рухайся на північ, коли дорога роздвоїться біля згорівшого млина. Мій хлопець подивився до твоїх коней, чи знову кудись втік?»

«Ні, він тут,» відповів Данк. «У вас схоже небагато відвідувачів.»

«Половина міста відправилось подивитись на турнір. Мої теж би поїхали, якби я дозволила. Коли мене не стане, вони успадкують цей трактир, але хлопець занадто любить яшкатись із солдатами, а дівчата починають зітхати і хихотіти кожного разу, як поруч проїжджає лицар. Не можу зрозуміти чому. Лицарі — такі самі люди як і всі, і я ніколи не бачила поєдинку вартого хоча б кількох яєць. Вона поглянула на Данка з цікавістю; його меч та щит говорили про одне, але мотузка замість пояса для меча і груба одежа — про інше. «Ти теж прямуєш на турнір?»

Він зробив ковток елю перед тим як відповісти. Напій був каштаново-коричневого кольору, терпкий на смак — саме такий як він любив. «Так,» сказав він. «Я збираюсь його виграти.»

«Справді?» ввічливо поцікавилась трактирщиця.

В іншому кінці залу, лорд підняв голову з калюжі вина. В нього був жовтий нездоровий колір обличчя, пісочного кольору волосся на голові скуйовджене неначе гніздо гризунів та світла щетина на підборідді. Він потер свій рот, глянув на Данка і просопів «Ти був в моєму сні.» Тремтячою рукою він тикнув пальцем. «Тримайся від мене подалі, чуєш?» «Тримайся від мене подалі.»

Данк невпевнено подивився на нього, «Мілорд?»

Трактирщиця нахилилась ближче. «Не зважай на нього. Він лише п’є і патякає про свої сни. Я принесу зараз їжу.» Вона вийшла.

«Їду?» Молодий лорд вимовив це слово неначе якусь непристойність. Похитуючись, він встав з-за столу, тримаючись однією рукою щоб не впасти. «Мене зараз знудить,» пообіцяв він. Передня частина його жакету була покрита старими червоними плямами від вина. «Я шукав шльондру, але тут не залишилось жодної. Всі подались в Ешфорд. Боги, як мені треба вина.» Хитаючись він покинув залу, і Данк почув як він піднімається сходами, мугикаючи якусь пісню собі під ніс.

Нещасна істота, подумав Данк. Але чому лорд сказав, що знає мене? Певний час він роздумував над цим, попиваючи ель.

Ягнятина виявилась найкращою з тих, які він коли-небудь пробував в своєму житті, а качка навіть кращою. Приготована з черешнями та лимонами, настільки жирна, наскільки це взагалі можливо. Трактирщиця також принесла горох в маслі і вівсяний хліб, все ще гарячий з печі. Ось що означає бути лицарем, сказав він собі, відсмоктуючи залишки м’яса з кістки. Хороша їжа і ель, коли я хочу, і нікого, щоб зацідити тобі головицю. Він замовив другий келих елю, до м’яса, третій щоб все це запити, четвертий, бо поруч не було нікого, щоб це заборонити. Коли він поїв, то заплатив жінці срібний олень, і в нього ще залишилась жменя мідяків на здачу.

Було вже темно, коли Данк вийшов з трактиру. Його живіт був повний, гаманець дещо легший, але він відчував себе прекрасно, йдучи до конюшні. З середини почулось іржання коня. «Спокійно, малий,» пролунав голос хлопця. Данк пришвидшив крок, нахмурившись.

Він побачив хлопця-конюха одягнутого в броню старого, верхи на Громі. Кольчуга була довша, ніж він сам, і йому весь час доводилось поправляти шолом, що сповзав з його лисої голови. Попри всю рішучість хлопця, видовище було абсолютно сміхотворним. Данк зупинився в дверях конюшні і розреготався.

Хлопець побачив це, почервонів і зістрибнув на землю. «Мілорд, я не…»

«Злодюжка,» сказав Данк, намагаючись звучати серйозно. «Знімай ту броню і радій що Грім не брикнув тебе по дурній голові. Це бойовий кінь, а не поні для хлопчиків.»

Хлопець зняв шолом і жбурнув його на солому. «Я б міг їздити на ньому не гірше ніж ти,» сміливо заявив він.

«Закрий свою пельку, і щоб я більше не чув такої зухвалості. Кольчугу теж знімай. Чим ти собі уявляв, ти займаєшся?»

«Як я тобі це розповім, із закритим ротом?» — хлопець викрутився із кольчуги і вона впала на землю.

«Ти можеш відкрити свій рот для відповіді,» сказав Данк. «А тепер підбери ту кольчугу, струси з неї бруд і поклади туди звідки взяв. І напівшолом теж. Ти нагодував коней, як я казав? Почистив Легконогу?»

«Так,» сказав хлопець, струшуючи солому з кольчуги. «Ви їдете в Ешфорд, так? Візьміть мене з собою, сір»

Трактирщиця попереджала мене про це. «А що скаже твоя мама?»

«Моя мама?» Хлопець зморщив обличчя. «Моя мама померла, вона нічого не скаже.»

Данк здивувався. Трактирщиця не була його матір’ю? Можливо, він просто служка у неї. У Данка трохи крутилась голова від елю. «Ти сирота?» спитав він невпевнено.

«А ти?» огризнувся хлопчина.

«Колись був,» визнав Данк. Поки старий не підібрав мене.

«Якщо ти мене візьмеш, я б міг бути твоїм сквайром.»

«Мені не потрібен сквайр,» відповів він.

«Кожному лицарю потрібен сквайр,» наполягав хлопець. «І, судячи з твого вигляду, тобі сквайр потрібен обов’язково.»

Данк загрозливо підняв руку. «Судячи з твого вигляду, ти зараз дістанеш головицю. Наповни мені мішок вівсом. Я відправляюсь в Ешфорд. Один.»

Якщо хлопець і злякався, то дуже вміло це приховав. Кілька секунд він стояв там з викликом, і коли Данк вже був готовий здатись, хлопець розвернувся і пішов за вівсом.

Данк полегшено зітхнув. Шкода, що я не можу його взяти. Але тут, в трактирі, у нього нормальне життя, значно краще, ніж те, яке було б якості сквайра межового лицаря. Взяти його було б поганим вчинком.

Тим не менше, він все ще відчував, що хлопець розчарований. Данк заліз на Легконогу, взяв за уздечку Грома. Можливо, мідне пенні його трохи розрадить. «Ось хлопче, лови за твою допомогу!» Він підкинув монетку з посмішкою, але конюх навіть не спробував її зловити. Вона впала в грязюку поруч з його голими ногами і він залишив її там лежати.

Підніме її, як тільки я від’їду, сказав собі Данк. Він розвернув полфрі та поїхав з трактиру, ведучи за собою двох інших коней. Дерева купались в місячному світлі, а небо було безхмарним та в зірках. Проте, виїжджаючи на дорогу він ще відчував на собі погляд насупленого та мовчазного конюха.