Мисливці за орхідеями

XVII ЩАСЛИВА ЗУСТРІЧ

Що далі просувався караван уздовж ріки, то важче було йти. Незліченні потоки, які впадали у ріку, примушували наших мандрівників або переходити їх тут же, біля гирла, або давати великого гака, шукаючи броду. І тим більшою була їхня радість, коли через тиждень вони вийшли на велику просіку, вирубану сокирами людей.

У Британському Гондурасі лісорубів дуже багато. З його пристаней вивозиться на численні європейські ринки чорне, червоне та кедрове дерево.

Наші мандрівники вийшли до пристані, де двадцятеро чоловіків зв'язували плоти, а з п'ятдесятеро ставних горян — світлошкірих, мускулястих людей — звозили до ріки сотні й сотні колод.

Наглядач-англієць радісно привітав членів експедиції. Він і не сподівався, що тут, у джунглях, зустріне білих людей, які розмовляють по-англійському. Довідавшись, що наші мандрівники збирають орхідеї для лондонської фірми, він негайно запропонував землякам свою допомогу.

— Звідси ріка для плотів уже судноплавна, — сказав він. — І якщо хочете зручно та без зайвих зусиль подорожувати далі — сідайте на плота! Звичайно, пліт пливе досить повільно, та навряд чи ви дістанетеся суходолом швидше, бо вам часто доводиться давати гака.

Дядечко Франтішек з великим задоволенням прийняв цю пропозицію: він тільки зауважив, що їм потрібен короткий пліт, — таким плотом і керувати легше, і пливе він швидше.

— Гаразд, — погодився англієць. — Я накажу змайструвати для вас пліт із легких колод; краї його ми зробимо трохи вищі — це скоріше буде барка, аніж пліт. У ній ви попливете за течією швидко та безпечно.

Люб'язний англієць виконав свою обіцянку. Він не тільки звелів змайструвати пліт із бортами, але й послав одного із своїх плотарів супроводити експедицію до Бун Тауна, а звідти вже можна пливти далі пароплавом. До столиці Британського Гондурасу Беліза від Бун Тауна лише день дороги.

Єнік радів з майбутньої подорожі: знову буде щось нове! Вони попливуть великою тропічною рікою! У них буде власний пліт і власний лоцман!

Спільна вечеря біля вогнища лісорубів минула дуже жваво. Розмовляли, сміялися й так щиро веселилися, як уміють веселитися лише прості люди. А коли трохи згодом змовкла музика — якщо, звичайно, можна назвати музикою пронизливе верещання немудрого інструмента — й робітники обляглися на спочинок, білі щільно всілися коло догораючого вогнища й поринули в спогади про далеку батьківщину.