Мовчання адресоване мені

день поїхав до моря

я з торбою через плече

ходжу жебракувати

до найвродливiших жiнок

випрошую у них засмагу тiл

на позолоту купола

найголоснiшої дзвiницi

i найщедрiшi тi жiнки

котрi переконанi

що я проп’ю їхню офiру

у найближчiй корчмi

не берусь судити

це чеснота їхня чи порок

але без сумнiву це їх прикрашає

у твоїх же очах бачу себе

завжди тверезим як

простягнута i порожня долоня

я б теж пiшов збирати колоски

ще мiг би кошиком ловити рибу

або ж навчився б називати днi

бо красти вмiю змалку та не краду

але найбiльше я не люблю просити

дiлився я думками зi своїм колегою

жебраком

котрого нiхто не вмiв

так розсмiшити як я

до речi ще б я мiг розказувати анекдоти

на радiо або зi сцени

i тiльки ти б менi повiрила

найбiльше менi щастить у четвер

коли я сиджу пiд яблунею

нi в який iнший день

нi пiд яким iншим деревом

менi так не щастить

коли жiнки бачать мене в четвер

пiд яблунею

серце їхнє м’якне а перса твердiють

щедрiсть їхня вiдверта як грiх

воiстину лiва їхня рука

не вiдає що дiє права

i я вмiю цим користатися

нiколи не прошу у чоловiкiв

бо всi чоловiки такi ж самi жебраки

як i я

жертвує завжди жiнка i тiльки жiнка

i я приймаю цi пожертвування

та коли ти мене спитала

тобi лишити хустку я вiдмовився

бо хотiв щоб ти лишила а не питала

ще нiколи я не був так

далеко вiд яблунi i четверга

незнайома жiнка

рясно плаче надi мною

друга десь уже її бачив послужливо

прикриває вiд її слiз парасолею

тим часом третя не пам’ятаю iменi

намагається годувати мене драглями

вiд надмiру уваги я почуваю себе

хворим зубом

навiщо менi це

адже я просив лише одну родимку

i не в них а у тiєї що з косою

та не косар

у чорному та не в жалобi

з хрестиком але без вiри

навiщо менi все це коли я просив родимку

одну-єдину маленьку родимку

це моя торба сказав я

i потягнув до себе

це справдi була моя торба

i все те що в торбi також було моїм

окрiм торби я нiчого бiльше не мав

але ж навiщо було про це нагадувати

адже вона не збиралася вiдбирати її

у мене

а тiльки зазирнула до середини

можливо сплутала її з моєю душею

та й зробила вона це навiть

не з цiкавостi

а тiльки тому що не мала

про що говорити

тим паче що й у торбi не було нiчого

окрiм її подаяння

даремно я нагадав їй що вона любить жебрака

коли я побачив її вперше

то на згинi вказiвного пальця лiвої

руки

знагла виступила кров

це мiй рятунок подумалось менi

або моя смерть придивлявся до неї

коли я побачив її вперше

на долоню менi опустився голуб

чорний iз сивувато-срiбним вiдблиском

а в дзьобi тримав дорогу каблучку

iз смарагдовим камiнцем у формi

краплини

ця краплина переповнила мою душу

почуттями

це смерть моя подумалось менi

або рятунок невмiло сподiвався

а це була звичайна незвичайна

перехожа

яка завжди давала милостиню

i простувала повз мене

нинi вона ходить iншою дорогою

хоч я i не сказав їй нiчого такого

чого не можна було б простити

я вiчний раб

колишнiй гладiатор

тепер смиренний як папiр жебрак

проте остерiгаюсь

повертатись до людей плечима

бо людям вiрю менше анiж псам

а втiм я псiв люблю а до людей байдужий

i з мого боку це гуманно

бо це вони менi на грудях писали

голкою три правила

не вiр не пробачай бий першим

бо це вони тримали пальця вниз

i я їм щиро вдячний за науку

хоча й не вiрю сам собi i бiльше того

не вiрю навiть тим кого люблю

та я ви не повiрите щасливий

я вже давно нiкого не вбивав

у той день вона була синя

я знав це ще до того як її побачив

з досвiтку просив бiля церкви подаяння

але миряни оминали i мене i церкву

я перебрався до багатолюдного ринку

проте i тут мене нiхто не помiчав

тодi я покинувши людей подався

на пустир

впевнившись що поблизу нiкого нема

з великим полегшенням простягнув

руку

i враз на долоню менi закрапав дощик

свiтило сонце над головою

анi хмаринки

жодної краплини не впало деiнде

лише на мою долоню дощик капав

i капав

отiєї хвилини мене й осяйнуло

вона прийшла мов небо

я вгадував її я знав

щось тонке i синє

торкнулося моїх уст

це була її рука

бажання заскочило мене зненацька

як удар ножем

менi забагнулося пограти на скрипцi

я квапливо озирнувся

чи нiхто не пiдслухав моїх думок

потiм подивився на свої руки

щаслива та скрипка котрої вони

не торкалися

очевидно саме так починається

божевiлля

ця думка мене розвеселила

а чому б i нi

дiвчинi моє прохання не видалося

дивним

її тiло здригнулося i зазвучало

пiд моїми руками

я притулився до неї щокою i став

думати

що граю на скрипцi

я люблю лiс саме лiс

а не величезний натовп дерев

я люблю його в однинi

можна сховатися вiд помсти

уникнути справедливої кари

навiть розминутися зi смертю

але неможливо сховатися вiд людей

уникнути їхньої цiкавостi i

доскiпливостi

навiть у величезнiй пустелi

не вдасться

розминутися з людиною

куди подiтися жебраковi пiсля того

як вiн передумав помирати

жебрак сидiв

пiд знайомим кущем глоду

i збоку спостерiгав за собою

як вiн їсть хлiб

тримав у лiвiй руцi черствого окрайця

а правою вiдщипував шматочки

i сонним мимовiльним рухом

подавав до повiльного

ображено-дитячого рота

жебрак не мав змоги розгледiти

вираз його очей

бачив тiльки що вони часто клiпають

знову вiн себе шкодує

скривив жебрак рота i вiдвернувся

люблю бути

рiдним близьким коханим дорогим

з мамою з сином з тобою з совiстю

люблю повертатися

з вiйни з лiсу з небуття з мандрiв

до мами додому до тебе до свiдомостi

люблю слухати

мамине серце твiй голос спiв птахiв

тишу течiю струмка дихання сонних

люблю дивитися

на воду на тебе на небо

в нiч в очi в далечiнь

не хочу нiзвiдки й нiкуди повертатися

хочу бути чужим i самотнiм

не хочу чути i бачити нi-чо-го

а треба ж якось жити

не прощай менi Господи

як не прощають менi мої ближнi

прийми мене таким який я є

не вигадуй мене для себе Господи

полюби мене грiшного i смердючого

як любиш праведника

полюби мене таким як любить мама

полюби не за справи i ревну вiру

а просто так нi за що

полюби мене мiй Великий Пане

i покарай мене за те що

Ти мене любиш

щедрiсть поетес поступається лише

щедростi доярок

доярки неперевершенi у їхню щирiсть

вiрю бiльше анiж у щирiсть

коров’ячого молока

милосердя поетес нагадує менi

скорпiона

такi асоцiацiї чудово тонiзують

приймаючи вiд поетеси милостиню

почуваю себе провiнцiйним актором

що також вносить елемент

пiкантностi

оскiльки гра тим паче зi скорпiоном

завжди збуджує i спонукає до авантюр

поетесу так само складно збагнути

як i таємницю популярностi

пепсi-коли

єдине що знаходжу в поетесi

вiд доярки

вона нiколи не кине свого вiрша

жебраковi пiд ноги

якщо дає в долоню

то обов’язково сама

затисне її в кулак

а якщо опускає до картуза то

дбаючи аби пожертвуваних вiршiв

не забрало вiтром без вагань знiме

годинника i прикладе ним подаяння

i це вже не манiрнiсть не гра

а порух душi природний як бажання

доярки

можливо саме поетеси не дають менi

померти

проте мушу зiзнатися що про доярок

я думаю частiше

опершись плечима

на стовбур стрункої

молоденької яблунi

я розслабився тiлом

i поглядом душа моя вiдпочивала

я дрiмав бажаннями i почуттями

мене звуть Оленою

почулося надi мною

то й що зiбрався було вiдповiсти

але розплющив очi

сонце заслiпило мене

тому майже не розгледiв її лиця

а тiльки побачив над головою

золотого нiмба

приємно було з вами познайомитися

завершила дiвчина церемонiю

я не одразу збагнув що її знайомство

зi мною це менi подаяння

провiвши її поглядом скрушно зiтхнув

як жаль що я сьогоднi не працюю

таке знайомство пропало

а втiм я не педант

якщо й забудеться її iм’я

то завше пам’ятатиму волосся

зневажаю заощадження

але маю сентимент i зберiгаю

деякi дрiбнi подаяння

котрi вiд довгого зберiгання набули

для мене уже цiнностi матерiальної

а не тiльки як пам’ять минувшини

я люблю їх переглядати отримую

справжню насолоду

ось цю обгортку вiд жувальної гумки

дала менi дiвчина

з личком здивованої тваринки

а великого чорного гудзика

аби пришив до пальта на мiсцi

вiдiрваного

якоїсь зими пожертвувала старенька

згорблена бабця котра на мотузяному

повiдку вела за собою безхвостого

рудого кота

а голубий носовичок вiд дебелої

молодицi

на ньому ще й досi моя кров

яку вона спиняла

однак найбiльше я дорожу поглядами

дотиками словами ароматами

таких речей у мене дуже мало

у кожного свiй смак

але як на мене груша з усiх

плодоносних фруктових дерев

найбiльш придатна для вiшання

зрештою

я нiкого не збираюся переконувати

коли нарештi вiдшукав зручну гiлляку

то присiв на неї перепочити

бджоли довкола гули так наче ангели

спiвали

а як глянув донизу душа нiби

тiсне взуття роззула

Боже як довго я не вiдривався вiд землi

я лiчив бiлий запашний цвiт

зорi на небi

голоси бджiл жовтобокi перестиглi

грушi

я щось мугикав собi пiд нiс

i бовтав у повiтрi ногами

спустившись додолу провiв долонею

по стовбуру

вдячно притулився щокою

гей дурню перепинив мене

голос з кущiв

мотузка на грушi забувся

я його тобi дарую

раз у рiк i жебрак може чимось

пожертвувати

ну i нехай вона мене не любить

цей день буває лише раз на рiк

i хiба це не щастя

та ще бiльше щастя в тому

що таке може трапитись

лише раз у життi

в цей день жебрак не просить

а запрошує

приймає не подаяння а подарунки

це день красивої подекуди приємної

неправди

у яку бiльшiсть iз народжених

охоче та наївно вiрять

нещирiсть адресованих iменинниковi слiв

зазделегiдь виправдана позаяк

зумовлена до банальностi традицiйними

вимогами цього виняткового дня

в цей день комусь надзвичайно пощастило

а комусь страшенно не повезло

однак для всiх цей день трохи печальний

навiть якщо вони напилися

лише цей день дозволяє жебраковi

дiзнатися який вiн багатий

у новорiчну нiч

жебрак здалеку трохи нагадує

дiда мороза

особливо якщо вiн завчасу

вiдростив бороду

а втiм я не голився з iншої причини

i дiвчинi про це вiдомо

ми новий рiк стрiчали вдвох

печальний я i вбогий карлос кастанеда

якого дiвчина до мене привела за руку

i я i вiн банальнi поряд з нею

як українське сало поряд з ананасом

нехай менi дарують патрiоти сала

нехай менi простить вона

я заїкався про любов а кастанеда

торочив щось про некеровану нiким

(мою ж звичайно) дурiсть

та навiть роздiливши його рацiю

я продовжую вiрити у дiда мороза

хоч вiн до мене й не прийде

надранок карлос поцiкавився

пробач чому ти називаєш її дiдом

я вiдповiв ти дивишся але

не вмiєш бачити

ти помиляєшся

нi лиш обманююсь спокiйно виправляю

кастанеду до речi з новим роком

я стояв у черзi до неї за словом

власне я стояв збоку вiд натовпу

що її оточував i вигадував для себе

пiльги якi без перешкод дозволили б

отримати таке жаданне i цiлюще

для мене слово позаяк статус жебрака

нi цих анi жодних iнших пiльг

не передбачав

зрештою я їх i не потребував

а вигадував лише для того

аби прискорити час

не маючи нiчого я мав усе

все окрiм її слова

яке ще ранiше випрошував у неї

за яке уже заплатив цiну

бiльше за яку важить лише життя

я стояв наче перед зачиненими

дверима аптеки в якiй сподiвався

знайти лiки i смиренно чекав

замислившись над рiзницею мiж

милосердям i милостинею

повз мене проходила жiнка

я за звичкою простягнув руку

спинившись вона плюнула менi у вiчi

ти вiльний мовила на прощання

витершись я озирнувся довкола

хiба не вчив мене батько

не вiр словам

особливо коли вони належать жiнцi

бiльше того

не вiр власним очам

особливо коли вони дивляться на жiнку

я поправив на плечi торбу

i неквапно рушив геть

що жебраковi робити на мiтингу

усе на свiтi умовне

окрiм болю

але й бiль вiдносний

а отже вiдсутнiсть болю

це також бiль

котрого ми не чуємо

все що ми не чуємо бiль

i все що не бiль

якщо ми його не чуємо

також бiль

лише вмiння чути дозволяє бачити

а втiм не кожен хто бачить чує

але кожен хто чує бачить

однак можна чути i бачити

та не розумiти

тiльки тому хто розумiє завжди болить

проте розумiння не є причиною болю

а лише наслiдком провiдником

розумiння тому так важко дається

що йому протистоїть

iнстинкт самозбереження

зрештою нiщо в цьому свiтi не вiчне

все минає

а жебраки лишаються