Мовчання адресоване мені

Дощ не минув, лише пройшов,

i з церквою подався далi.

Гукаю вслiд йому: - Наталю! -

а заєць вiдгукнувся: - Що?

- Тобi чого? - допитується заєць.

- Наталю, дiвчинко, прости,

бо я стою з дощу й не знаю,

що зайцевi вiдповiсти.

З великим синiм глобусом,

як заєць з капустиною,

ти вийдеш iз автобуса,

менi махнеш хустиною.

Пiдемо вслiд за лiтом ми,

за дiвчиною синьою…

Прийдеш до неї з квiтами,

а я прийду з морквиною.

- Наталю, чуєш, дощ iде.

- Та нi, це йдуть в садочок зайцi.

- Так це ж їх дощ туди веде

iз неба голубим окрайцем.

А за хвилину ти спитаєш:

- Чого це зайцi верещать?

- Наталю, нинi дощ лiтає!…

I скiльки крапель - стiльки й щасть.

я втратив напрям

i зв’язок

хоч вистраждав усi орiєнтири

я втратив нюх

i втрату цю нiчим

не компенсую

я заблукав

бо забував дивитися

у небо

менi б хоч трохи снiгу

i я знайду вас

по слiдах

Нарештi дочекались снiгу.

Йому давно прийти пора.

Я пiвзими за ним пробiгав

i в пазуху для зайцiв крав.

Злодiйство не прощалося менi,

я оправдатись був не в змозi.

У пазуху згортав для зайцiв снiг,

а вiн щоразу танув без морозiв.

Той снiг прийшов, прийшов i лiг,

худий мороз узяв його на руки.

У неба на високому чолi

зостався слiд великої розлуки.

Лежить, закiнчивши полiт,

прибитий до землi слiдами зайцiв.

Оце Оленчин босий слiд,

а ось Наталинi кругленькi пальцi.

Агов, ви де?!

Вас брат удома жде.

Вiн чаєм грiється на кухнi.

Ви ж у вечiрнiх довгих сукнях

танцюєте мазурку при свiчках,

довкола вас все: ах та ах! -

iз фракiв сиплять комплiменти зайцi.

А брат самотнiй у куфайцi

сидить i жде.

Ви де?

спалили осiнь

на вогнищах наче

вiдьму

i я

пiдкинув у вогонь

своїх печальних

вiршiв

нехай погрiють

зайцi

босi лапи

Зустрiлись ми не випадково.

Вiзьми мене з собою в Ковель.

У полi назбираємо квiток.

Прийдемо, вклонимось хазяйцi.

Наталя запитає: - Хто?

Хазяйка вiдповiсть: - До тебе зайцi.

мокрий нiс осенi

тулиться до шибки

гумовi чоботи зостались

за порогом

усiх її надiй

коханий про що ти думаєш

про зайцiв

так розбиваються серця

Ти повернулася.

Я не чекав.

- А це тобi вiд зайця,-

протягуєш синього олiвця,-

не люблю

коли у тебе очi

сiрi.

дай руку погадаю

менi усе вiдомо

ти любиш

так люблю

остерiгайся

ти вивчив норови жiнок

але не знаєш

зайцiв

не довелось побачити

вiйну

та довелось на нiй побути

вiн був поцiлений

хрущем у скроню

i не вернувся

його оплакували зайцi

рясними й щирими сльозами

за пару качанiв

колгоспної капусти

моя квадратна голова

гойдалася над дахом

в той час як я закоханий

сидiв на ганку

вона була прекрасна

вона була моя

i я в її очах

ловив форель

завжди тверезий заєць перебив

хiба форель живе

у кавi

в душi вогонь

i брязкiт вiдер

нема води

гуляє вiтер

а довгий полум’я язик

прилип

до пiднебiння неба

це знову зайцi

грались сiрниками

боса нога на холодному порозi

читає останнi вiстi

розпочинає з погоди

повернувшись до полiтики

п’ятою

переглядає оголошення

та не всi пальцi уважнi

великий по-котячому вмивається

а мiзинець розвеселився

наче заячий хвiст

обидва ж бо малi та несерйознi

до речi коли ж вони

востаннє бачились

найшвидше старiють

вiстi