Мовчання адресоване мені

цей лiс сховати можна у кишенi

вiд заячих бажань

такi вони мiзернi

такий нiкчемний лiс

перед лицем сокири

такi великi запити в кишенi

та скiльки в себе не вмiщала б

завжди залишиться мiлкою

я тiльки крапка

в просторi i часi

я чийсь останнiй крик

i чийсь жаданний спокiй

полiно у чийомусь оцi

чиєсь вологе око

я те що є

i те що вже було до мене

i те що пiсля мене буде

я тiльки я

у гамi розумiнь

i значень

менi

не свiтить бiльше сонях

хоча й цвiте

зате кусають бджоли

i не кусають комарi

ти захворiв

ти знову втратив вiру

шепоче нiжно яблуня

приймаючи мене

в обiйми

щастя це iскриста снiжина

на дiвочих вiях

саме того ока

у яке я щойно

її

поцiлував

лише босим

дозволяв собi постояти

на порозi рiдної хати

а взутим завжди

через нього переступав

порiг впiзнавав його

здалеку

господар iде

син сонця сонях

як i я

байстрюк

бо народився

не вiд шлюбу

а

вiд кохання

земля пiдошви лиже

язиком

тому й живем так

смiшно

вiд цього наша схильнiсть

до iстерик

земля пiдошви лиже

вибраним лице

не нею вибраним

для неї

лежить на плечах

небо

тому й так легко

це не бiда

що не зустрiв очей

що рiдна хата

вiдвертає вiкна

що комин

дихає

в обличчя димом

не це бiда

а з мотузком в руцi

самотнiсть

усi думки язичницi

щоразу

вiдвертаються од вiри

в Слово

i поклоняються

бундючнiй власноруч

оздобленiй рiзцем

лексемi

Це дерево для мене

темний лiс

Ця випадкова зустрiч

неминуча

Цей вiтер слово

в пазусi принiс

I слово це мене

мовчанням мучить

У небi хмари

це моя рiдня

Оця карга

для мене добра цьоця

Хоч ночi я не дам

та не вiзьму у дня

Хоча й не буду за

але й не буду проти

Ця жiнка скромна

як сухе вино

А дiвчина оця

для мене ребус

А вiтер дме

й слова приносить знов

та слiв менi

вже нiчиїх не треба

кожна перемога

над собою

поразка

з’ясуй спочатку

хто ти

тодi й дiзнаєшся

на чиєму боцi

перемога

вiд крику

на обличчях заграва

осiла наче попiл

вiд крику

запилюються квiти

i в другiм поколiннi

мiняють барву форму

назву

вiд крику

в небi поробились

дiри

вiд крику

до мовчання

короткий вiдтинок

життя