МВА ЗА 10 ДНІВ

День 2

Теми розділу «Етика»:

— Релятивізм

— Аналіз зацікавлених сторін

На відміну від більшості тем у навчальній програмі MBA, які майже не змінювалися протягом десятиліть, такий предмет, як етика, є відносно новим. Те, що спершу здавалося просто модним факультативним курсом, тепер — обов’язкова частина навчальної бізнес-програми у Гарварді, Уортоні та Дардені. У 1980-х, після низки кримінальних справ, пов’язаних з інсайдерською торгівлею, бізнес-школи зробили відповідні висновки та вже у 1990-х приєдналися до загальної тенденції, вносячи етику до своїх навчальних програм. А у новому столітті скандали з компаніями Enron, WorldCom та Arthur Andersen, фінансова піраміда Берні Мейдоффа, шахрайство з високоризиковою іпотекою та розкриття чорної бухгалтерії висунули питання етики уваги на передній план.

Етичні дилеми стають на заняттях предметом гарячих дискусій. Для мене показовим було те, як мої однокурсники вирішували спірні питання. «Політично обізнані» уникали ризику й прагнули мати достойний вигляд в очах викладачів і колег щодо етичних питань. Більш непевні взагалі трималися осторонь. Інші ж говорили все, що думали, хай як політично «некоректно» це звучало. Я належав до останньої групи. Щоправда, зазначу, я відстоював багато непопулярних поглядів, аби лишень пожвавити дискусію на занятті. В будь-якому разі, етика — це хороша тема для дискусійних майданчиків та чудовий ґрунт для авторів статей і дисертацій. Оскільки на етичні питання часто немає конкретних відповідей, ця сфера ще багато років залишатиметься плідним ґрунтом для наукових досліджень.

У навчальній програмі МBA етика не має на меті сформувати модель соціально відповідальної компанії. Її призначення, радше, полягає в тому, щоб студенти розуміли етичний підтекст ділових рішень. Розбираючи практичні ситуації та беручи участь у рольових іграх, студенти вирішують етичні дилеми, з якими можуть зіткнутися у своїй роботі.

Найкращі бізнес-школи формують майбутніх лідерів, готових до будь-яких викликів. Хай яку «гарячу» тему ви назвете — найімовірніше, ми обговорювали її на заняттях: екологічні питання — забруднення довкілля через викиди, захоронення токсичних відходів, права тварин; реструктуризація компаній — звільнення працівників; особиста інформація найманих працівників — СНІД, перевірка на вживання наркотичних речовин; питання щодо «відмінностей» — расових, етнічних, гендерних та сексуальної орієнтації; сексуальні домагання; проблеми багатонаціональних корпорацій (БНК) — хабарництво; інше — порушення антитрестового законодавства, демпінгові ціни, інсайдерська торгівля.

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ

Обговорення етичних питань базується на твердженні про те, що, приймаючи рішення, компанії повинні бути відповідальними перед громадою. Йдеться про принцип соціальної відповідальності, за яким компанії, окрім прагнення отримати максимальні прибутки, мають певні соціальні обов’язки. Бізнес-школи закликають студентів приймати цю «політкоректну» філософію. Аргументом, чому компанії повинні брати на себе соціальні зобов’язання, є їхня влада. Компанії повинні функціонувати в інтересах зацікавлених сторін: клієнтів, постачальників, найманих працівників і місцевих мешканців, а також власників. Керівництво компаній несе фідуціарну відповідальність[4] перед усіма зацікавленими сторонами.

Виклик «політкоректній» філософії, якої дотримується більшість організацій, кидає наукова школа Мілтона Фрідмана з Чиказького університету. Фрідман вважає, що єдиний обов’язок бізнесу — це приносити прибутки. «Бізнес потрібен для того, щоб забезпечити зацікавленим у ньому сторонам максимальну вигоду шляхом раціонального використання обмежених організаційних ресурсів і здійснення діяльності в межах закону». На думку Фрідмана, вирішувати, якими мають бути закони, повинен уряд. Прибутковий бізнес допомагає суспільству тим, що створює робочі місця, підвищує стандарт життя його власників і працівників. Компанії платять податки, чим сприяють урядовій діяльності в громадських інтересах. Хоча Фрідмана на курсах з економіки прославляють як одного з захисників капіталізму, коли йшлося про етику, його погляди в моїй школі засуджували.

У навчальній програмі з етики розглядають дві основні теми: релятивізм та аналіз зацікавлених сторін. Перша тема розглядає питання, чому, приймаючи рішення, ми часто ігноруємо етику, аналіз же зацікавлених сторін надає структуру, в межах якої можна приймати етичні рішення.

РЕЛЯТИВІЗМ

Прихильники релятивізму стверджують, що ми нездатні визначити, що правильно, а що ні, або ж розрізнити добро і зло. Речі рідко бувають чорними чи білими. Є дуже багато відтінків сірого. Релятивізм висловлює думку, що етика є відносною («релятивною») і залежить від особистих, соціальних і культурних обставин, в яких перебуває людина. Релятивісти не переймаються етичними дилемами, бо не вірять, що, копаючись у собі, можна знайти істину. Професори викладають релятивізм, щоб уберегти від нього студентів. Аби зрозуміти релятивізм, треба знати, що він має чотири форми:

Наївний релятивізм.

Рольовий релятивізм.

Соціальний релятивізм.

Культурний релятивізм.

Наївний релятивізм стверджує, що кожна людина має власний стандарт, за яким здійснює певний вибір. Ніхто не має права засуджувати поведінку іншої людини. На її поведінку впливає стільки чинників, що неможливо знати всього, що впливало на її думки в процесі прийняття рішення. Тому топ-менеджер компанії Similac не має права засуджувати дії керівництва Nestlé — компанії, яку звинуватили у ймовірному продажу шкідливих дитячих сумішей в країнах, що розвиваються.

Рольовий релятивізм відділяє особисте життя людини від її публічної ролі. Публічні ролі вимагають «особливих» моральних принципів, незалежно від людини, яка приймає рішення. Керівник риболовецької компанії, може особисто перейматися неумисним убивством дельфінів, які потрапляють у промислові сіті для тунця, але як керівник він не повинен дозволяти своїм почуттям шкодити інтересам компанії.

Соціальний релятивізм подібний до наївного релятивізму. У своїх етичних судженнях люди опираються на соціальні норми. «Галузеві практики», «правила клубу», «професійні кодекси поведінки» та «загальноприйняті норми» — ось виправдання соціального релятивіста. У сільському господарстві є така «галузева практика» — нехтувати законами, які регулюють дитячу працю, й змушувати малих дітей працювати в полі й прогулювати школу.

Культурний релятивізм стверджує, що немає універсального морального кодексу, за яким можна судити моральні й етичні стандарти іншого суспільства. Якщо вся культура дотримується певних переконань, то як людина ззовні може засуджувати це? Як відомо, «На чиїй землі стоїш, того й воду пий». Поняття культурного релятивізму виходить на передній план, коли компанії починають конкурувати на міжнародному ринку. Багатонаціональні корпорації часто дотримуються місцевого законодавства і звичаїв, які суперечать етичним стандартам, прийнятим у їхній рідній країні. Розмови про апартеїд ведуться в контексті культурного релятивізму. Прийнявши філософію культурного релятивізму, багатонаціональна корпорація могла би виправдати свою участь у видобуванні золота й діамантів у Південній Африці попри те, що у шахтах використовували «рабську» працю.

У деяких випадках американським компаніям та громадянам не дозволяють дотримуватися ділової етики іноземної держави. У деяких країнах прийнято давати хабарі в обмін на сприятливі умови співпраці з іншими компаніями та урядом. Закон США про корупцію за кордоном, прийнятий 1977 року, забороняє давати і брати хабарі також за межами країни.

Концепції релятивізму вбережуть МВА від бездіяльності в питаннях етики та моралі. Знання цих концепцій допоможе вийти за межі сучасних переконань і моделей поведінки. А ще їх варто взяти на озброєння в розмовах МВА на світських заходах.

Інші етичні системи. Релятивізм — це не єдина філософська система, за якою можна розглядати етичні проблеми. Також є природне право, утилітаризм та універсалізм. Природне право — це головний принцип людей, які вважають, наче є якийсь «правильний» спосіб дій, закладений природою чи Біблією. Утилітаризм стверджує, що дія виправдана, тільки якщо вона забезпечує максимальну вигоду для максимально великої кількості людей. Врешті-решт, універсалізм висуває думку, що дію можна виправдати, якщо за нею стоять добрі наміри, адже результати дій людини часто виходять за межі її контролю.

АНАЛІЗ ЗАЦІКАВЛЕНИХ СТОРІН

Хоча магічних формул для вирішення етичних дилем немає, все-таки добре мати систему, за якою можна упорядковувати свої думки. Аналіз зацікавлених сторін надає людині інструменти для оцінювання різних факторів та прийняття якогось рішення.

Перший крок — скласти перелік усіх сторін, на які потенційно може вплинути рішення, потім — оцінити усі його плюси та мінуси для цих сторін. Наступним рівнем аналізу має бути визначення прав та обов’язків кожної із зацікавлених сторін. Працівники, наприклад, мають право на справедливу оплату праці та безпечні умови роботи, та вони також мають і обов’язок — приносити користь компанії. Ось приблизний стандартний перелік зацікавлених сторін, на які впливає прийняте рішення:

Особа, що приймає рішення.

Топ-менеджмент, Рада директорів.

Клієнти — і сфера, в якій вони працюють.

Акціонери й облігаціонери.

Постачальники — і сфера, в якій вони працюють.

Працівники — і їхні сім’ї.

Органи влади — державні, регіональні, місцеві та установи, що до них належать.

Групи з особливими інтересами — промислові, споживацькі, екологічні, політичні та інші види спілок.

Мешканці, на яких впливатиме рішення

Екологія — «сталість довкілля» — флора, фаун. а, природні ресурси.

Майбутні покоління (улюблена група МВА).

Конкуренти.

Юристи та судові органи.

Звісно, перелік може бути значно довшим. На етапі аналізу перелік звужують до значущих учасників, потім здійснюють ситуаційний аналіз і приймають остаточне рішення. Аналіз зацікавлених сторін складається з таких кроків:

1. Скласти перелік основних дійових осіб.

2. Визначити плюси й мінуси для кожного гравця.

3. Визначити їхні права та обов’язки.

4. Зважити відносну силу кожного з них.

5. Зважити коротко- і довготермінові наслідки альтернативних рішень.

6. Сформулювати плани дій для непередбачених обставин і альтернативних сценаріїв.

7. Прийняти рішення.

Якщо ви хочете розглянути ці кроки на практиці, візьміть нещодавній номер журналу Time або ж пролистайте Google News і знайдіть там тему з етичною складовою. На аркуші паперу зверху випишіть усіх основних дійових осіб, збоку напишіть «Плюси та мінуси», а нижче — «Права та обов’язки». Ось ваша система у стилі МВА, в рамках якої можна розглядати моральні дилеми сьогоднішнього дня МВА.

Візьмімо до прикладу суперечки щодо потреби зберегти середовище існування сови плямистої шляхом скорочення вирубки федеральних лісів. Таблиця з аналізом зацікавлених сторін має такий вигляд:

Ви можете не погоджуватися з тим, як я підійшов до розгляду питання цієї ситуації, та в питаннях етики «єдиноправильного» способу немає. Ви можете підходити до ситуації інакше й вважати, що до переліку зацікавлених сторін треба внести ще когось. У цій ситуації керівникові деревообробної компанії варто принаймні розглянути цей перелік, перш ніж вирубувати ліси, де мешкають сови. З інструментарієм аналізу зацікавлених сторін МВА може розглянути як питання сов, що опинилися перед загрозою вимирання, так і інші етичні питання — а тоді приймати обдумані й усвідомлені рішення. Компанії часто проводять такий аналіз і публікують його як звіт про корпоративну соціальну відповідальність.

Закон Сарбейнса-Окслі 2002 року

Після корпоративних скандалів наприкінці 1990-х та на початку 2000-х Конгрес змушений був перевести етику в американських корпораціях у законодавче русло. Система державного регулювання та приватного саморегулювання не працювала. На дошці ганьби значились такі компанії, як Tyco, Xerox, Qwest, Sunbeam, WorldCom, Adelphia, Enron, Global Crossing, HealthSouth, ImClone та Credit Suisse First Boston, а також Arthur Andersen. А ще міжнародні скандали розвивалися навколо недобросовісних біржових маклерів, які за відсутності над ними контролю торгували цінними паперами, що призвело до втрат мільйонів доларів. У переліку таких неконтрольованих маклерів Нік Лісон із банку Barings (втрати 1,2 млрд $), Ясуо Хаманаку із корпорації Sumitomo (втрати 1,8 млрд $) та Джон Руснак із банку Allfirst (втрати 750 млн $).

Хоч скільки законів буде прийнято, а зухвалих працівників, бухгалтерів чи юристів це не зупинить. Однак Конгрес вирішив, що можна принаймні ускладнити правопорушення і дати іншим зрозуміти, що перед тим як задумати щось протиправне, варто ще раз зважити всі ризики. Нові положення Закону Сарбейнса-Окслі (Sarbanes-Oxley Act, SOX або SARBOX) і відповідні положення інших органів, що набули чинності 2005 року, охоплюють чотири розлогі категорії нових правил.

Фінансово-бухгалтерські правила

• До комітету з аудиту повинні входити винятково незацікавлені члени ради директорів і хоча б один фінансовий експерт.

• Генеральні директори та фінансові директори повинні гарантувати, що їхня фінансова звітність чесно відображає фінансове становище та показники роботи компанії.

• Комісія з цінних паперів та бірж США (SEC) засновує Раду з нагляду за бухгалтерською звітністю публічних компаній (Public Company Accounting Oversight Board, PCAOB), щоб зарадити невдалим спробам саморегуляції в галузі.

Правила щодо внутрішнього контролю

• Генеральні директори та фінансові директори повинні гарантувати роботу системи внутрішнього контролю за фінансовою звітністю.

• Зовнішні аудитори повинні перевірити, як керівництво оцінює надійність своєї системи внутрішнього контролю, та відобразити це у звітності.

• Розділ 404 містить вимогу проведення у великих корпораціях щорічного аудиту.

Правила щодо етичної поведінки керівництва

• Публічні компанії повинні мати кодекс етичної поведінки, що регулював би поводження загальних та фінансових керівників найвищої ланки.

• Публічним компаніям заборонено давати позики своєму вищому керівництву або директорам.

• Від генеральних та фінансових директорів можуть вимагати повернення виплат, якщо фінансова звітність підлягає перегляду через «суттєву невідповідність» вимогам щодо звітності.

• Працівникам, директорам та іншим працівникам компанії, які володіють внутрішньою інформацією, забороняється продавати акції компанії в періоди, коли пенсійні фонди тимчасово «заморожують» свою діяльність.

• Нові правила захисту від покарання працівників, що інформують про порушення всередині компанії.

Правила щодо етичної поведінки зацікавлених сторін

• Додаткові професійні обов’язки юристів.

• Нові правила для фінансових аналітиків щодо конфлікту інтересів.

Окрім цих правил, для діяльності публічних компаній, зареєстрованих на Нью-Йоркській фондовій біржі (NYSE) та біржі NASDAQ, розроблено низку додаткових стандартів, що вирішують деякі проблеми корпоративного управління, не передбачені законом Сарбейнса-Окслі, наприклад стандарти допуску до цінних паперів.

Системи внутрішнього відслідковування шахрайства і корупції, відповідно до закону Сарбейнса-Окслі, складні, а перевіряти їх — дорого… Комітет організацій-спонсорів Комісії Тредвея (COSO) підготував всебічне дослідження внутрішніх процедур корпоративного контролю під назвою «Інтегрована концепція внутрішнього контролю». Комісія з цінних паперів та бірж США (SEC) приймає його як стандарт, якого, за законом Сарбейнса-Окслі, мають дотримуватись працівники компаній, аудитори та фахівці з контролю за дотриманням правових норм.

Прекрасна структура для впровадження всебічної системи внутрішнього контролю міститься у книзі Скотта Ґріна «Путівник керівника по закону Сарбейнса-Окслі» (Manager’s Guide to the Sarbanes-Oxley Act). Ця книга надає фахівцям, що слідкують за дотриманням правових норм, методологію «розумного контролю» (Control Smart Approach) для впровадження масштабної системи COSO:

1. Визначте можливі загрози всередині організації та навколо неї.

2. Виявіть усі процеси, що відбуваються у вашій компанії.

3. За допомогою інструментів оцінювання контролю виявіть небезпечні прогалини у процесах.

4. Щоб заповнити прогалини і зробити контроль дієвим, запровадьте систему внутрішнього контролю.

5. Відстежуйте та перевіряйте роботу системи контролю за допомогою системи раннього попередження про результати та статистики підприємства.

Однак попри всі зусилля закону Сарбейнса-Окслі, негативні тенденції стримати не вдалося. Після прийняття Закону, виникли нові корпоративні скандали: стрімка торгівля у взаємних фондах 2003 року (Putnam, Invesco та Janus), цінова змова у сфері страхування у 2004-му (Marsh & McLennan) та шокуюча бухгалтерія у Fannie Mae 2004-го. Навіть голова Міжнародного інституту корпоративного управління при Єльському університеті 2005 року опинився в епіцентрі скандалу, що стосувався його службових витрат.

Обвал ринку високоризикових іпотек 2008 року виявився етичним провалом рейтингових агентств, іпотечних брокерів, банкірів, інвесторів та власників нерухомості. У відповідь Конгрес 2010 року прийняв Закон Додда-Френка про реформування Уолл-Стрит і захист споживачів (Dodd-Frank Wall Street Reform and Consumer Protection Act). МВА повинні усвідомлювати, в якому етичному середовищі вони працюють та які середовища допомагають створювати.

ГОЛОВНІ ІДЕЇ ТЕМИ «ЕТИКА»

Соціальна відповідальність бізнесу — концепція про те, що компанії відповідають не лише перед своїми власниками.

Релятивізм та чотири його форми — мотиви, якими обґрунтовується відмова від прийняття етичних рішень.

Аналіз зацікавлених сторін — система, за допомогою якої можна проаналізувати, на кого вплине бізнес-рішення.

Закон Сарбейнса-Окслі 2002 року — федеральний закон США, що був спробою законодавчого регулювання етики в американських корпораціях.