МВА ЗА 10 ДНІВ

День 8

Теми розділу «Економіка»:

— Пропозиція та попит

— Мікроекономіка

— Альтернативна вартість

— Гранична корисність

— Еластичність

— Ринкові структури

— Макроекономіка

— Кейнсіанська та монетаристська теорії

— Бухгалтерія валового національного продукту

— Міжнародна економіка

Як королі у давнину позбувалися своїх астрологів, так і великий бізнес розганяє економічних провидців. Їхні тицяння пальцями в небо були потішними й оригінальними — та користі з них мало.

«Безрадісні дні похмурої науки» (Dreary Days in the Dismal Science), Forbes

Цей вислів може спонукати вас прогулювати заняття з економіки, але у вивченні цього предмета є певна цінність. Економіка не покаже вам усієї картини, однак дасть зрозуміти, які «незримі сили» лежать в основі світового бізнесу. І як і з усіма іншими предметами МВА, маючи принаймні поверхневе розуміння цієї дисципліни, ви можете вразити людей у офісі своїм розумом!

Наприклад, бізнес-школи при Чиказькому університеті й Масачусетському технологічному інституті приділяють багато уваги вивченню класичної хрестоматійної економіки, хоча інші переважно вивчають економіку в більш прикладному руслі. У Гарварді та Дардені економіку викладають у складі міжнародних навчальних курсів.

В економіці не так багато основних понять. То як пояснити незліченну кількість складних наукових праць, які намагаються розкласти по поличках підйоми і спади бізнес-циклів? Ідеальна економічна модель так само недосяжна, як і Святий Грааль, — спокушає багатьох ярих науковців та тисячі кандидатів наук із позанаукових кіл. За останню сотню років вони залишили світові спадок у вигляді тисяч магічних формул, графіків та діаграм. МВА варто прагнути взяти для себе основи й термінологію зі сфери економіки, й рухатися далі — а за вітряками теорій нехай ганяються теоретики Дон Кіхоти. Цей розділ сповідує такий підхід і не подає більше, ніж основи основ. Ми не станемо зациклюватися на складних формулах і важких поняттях, які ви, швидше за все, прогорнете, ніколи не використаєте й швидко забудете.

Економіка вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси землі при ненаситних апетитах людства. Пропозиція і попит — це рушійні сили. У точці, що зветься точкою рівноваги (E) ринкова ціна дає змогу показникам пропозиції зрівнятися з показниками попиту. Постачальники хочуть продати, споживачі хочуть купити. Пропозиція дорівнює попиту при певній ціні. Це основа всієї економічної теорії.

Візьмімо за приклад місцевий паб Porth Tavern, що варить власне пиво Duff. Уявіть, що ви п’єте Heineken, але в барі діє акція — кухоль пива Duff за спеціальною ціною 1 $. Власник має його десять бочок і розуміє, що якщо поставить на це пиво звичну ціну 4 $ за кухоль, то продасть лише бочку чи дві. Ви любите Heineken, та з ціною в долар вирішуєте спробувати значно дешевший сорт. Ось це і є «незрима рука» економіки, яка працює просто в цьому барі. Якщо ціна «правильна», десять бочок пива матимуть попит. Графік показує, що зі зростанням ціни за кухоль броварня захоче випускати більше пива, але люди менше його купуватимуть.

Якщо на основі цієї простої залежності провести паралель на всю економіку, сукупна пропозиція дорівнює сукупному попиту при рівновазі ціни та обсягу виробництва. Відповідний графік аналогічний графіку в прикладі з пивом: зберігаються такі самі відношення, однак вимірювані показники становлять значно важливішу тему для МВА.

РІВЕНЬ ЕКОНОМІКИ: МІКРО ЧИ МАКРО?

Студенти зазвичай вивчають або мікроекономіку, або макроекономіку. Мікроекономіка має справу з рівнянням пропозиції і попиту в масштабах окремих осіб, домогосподарств, компаній та галузей. Конкурентна боротьба сортів пива Heineken та Duff була прикладом конкуренції в мікроекономіці. Макроекономіка ж розглядає економіку міст, країн і усього світу, як показано в другому графіку. Простими словами, мікроекономіка має справу з «невеликими» конкретними ситуаціями; макроекономіка розглядає «велику» картину стану економіки загалом.

МІКРОЕКОНОМІКА

Мікроекономіка не така гламурна, як макроекономіка, та вона дещо практичніша. Оскільки більшість із нас навряд чи матиме макровплив на економіку загалом, краще зосередьмося на кількох базових поняттях мікроекономіки.

Альтернативна вартість

Вдовольнити наші апетити щодо товарів і послуг неможливо, тож для розподілу обмежених ресурсів доводиться робити вибір. Найчастіше буває так, що для збільшення обсягів виробництва товару чи послуги доводиться платити більше чи йти на якісь жертви. Економісти називають ці жертви альтернативною вартістю.

Наприклад, у 1990-х роках попит на мотоцикли Harley-Davidson був такий, що заводам компанії доводилося працювати із 100-відсотковою потужністю. Компанія Harley контролювала 60 % ринку дуже дорогих тяжких мотоциклів, і керівництво було змушене вирішувати, як краще розподілити обмежені виробничі потужності, щоб задовольнити попит. Вони вирішили випустити кілька моделей для продажу на американському й міжнародному ринках. В результаті, Harley-Davidson довелося заплатити суттєву альтернативну вартість, щоб не обмежуватися випуском тільки найдорожчих і найприбутковіших моделей для експорту в Японію. Якби Harley намагалась отримати максимальні прибутки в найкоротший термін, вона б ризикувала втратити аудиторію з відданих байкерів на внутрішньому ринку — ту саму групу покупців, що створила навколо мотоциклів Harley містичний ореол, на який ведуться японці. Тому альтернативна вартість — це втрати, пов’язані з вибором одного напряму з багатьох, коли обсяги виробництва, час та кошти обмежені.

Граничні дохід і витрати

Із альтернативною вартістю тісно пов’язані такі поняття, як граничний дохід і граничні витрати. Компанії прагнуть отримати максимальні прибутки, максимально збільшуючи доходи й зводячи витрати до мінімуму. Якщо підприємство має можливість продати принаймні одну додаткову одиницю товару й отримати від цього прибуток, воно повинно виготовити цю одиницю. Граничний дохід (MR) від продажу повинен перевищувати граничні витрати (MC) на виробництво.

Підприємство має продовжувати процес виробництва, допоки граничний дохід не дорівнюватиме граничним витратам. У цій точці рівноваги граничний дохід від наступної проданої одиниці товару дорівнюватиме нулю. У підсумку прибутків не залишається. Після цього рівня граничний дохід від кожної проданої одиниці товару зменшується, а граничні витрати збільшуються. Досвід показує: що більшу кількість одиниць компанії намагаються проштовхнути на ринок, то менше ринок хоче платити за ці товари. Витрати на виробництво однієї додаткової одиниці мінімальні. Та коли компанії не вистачає потужності, а вона намагається виготовити більше одиниць, їй доводиться наймати нових працівників, купувати нове обладнання та орендувати чи будувати більші цехи. Тому щойно завод сягає межі своїх потужностей, граничні витрати на виготовлення однієї додаткової одиниці стають більшими за витрати на останню одиницю, виготовлену заводом на межі максимальної потужності.

Фермер-скотар Бад Монтана зазнає мінімальних граничних витрат, збільшивши стадо на одного бичка. Загорожі все одно потрібно лагодити, як і підтримувати пасовище. Та оскільки Бад має раціональний підхід до прийняття рішень, він збільшуватиме кількість худоби, доки граничний дохід від продажу додаткового бичка покриватиме граничні витрати, пов’язані з утриманням цього бичка (MR = MC). Якщо витрати на утримання однієї одиниці товару почнуть перевищувати його поточну ринкову вартість, Бад Монтана перестане поповнювати своє стадо бичками.

Ви можете запитати, чому крива попиту пласка, а не нахилена донизу, як інші криві попиту. Це тому, що вартість яловичини встановлюють на конкурсних торгах. Кілька додаткових голів худоби, які Бад може виставити на ринку, не вплинуть на ціну, яку встановлюють обсяги виробництва тисяч скотарів та м’ясопереробних підприємств. Якби Бад міг скупити ринок і стати монополістом, він, ймовірно, завжди виготовляв і продавав би свій товар у точці, де MR = MC. В такому разі його крива граничного доходу була б нахилена донизу, як стандартна крива попиту, показана в прикладах з пивом та макроекономікою.

Поняття граничних витрат і доходу спрацює і для керівника кондитерської фабрикої, який отримав велике спецзамовлення. Одягніть на себе його фартух. Клієнт хоче купити 100 упаковок печива за ціною 1,00 $ за упаковку — продаватиме їх на благочинному церковному ярмарку. У вас є певні незадіяні потужності — тож ви йдете до бухгалтерки й питаєтесь, у скільки вашій фабриці обійдеться виконання цього замовлення. Вона стверджує, що це коштуватиме 1,45 $ за упаковку і дає на підтвердження такий розрахунок:

З цієї виписки видно, що усі граничні витрати на роботу автоматизованої конвеєрної лінії для виробництва печива — це додаткове тісто. Оператор обладнання все одно буде на робочому місці, а пекарська шафа все одно працюватиме. Фабрика потребуватиме таких самий витрат на утримання, що й завжди.

Керівнику фабрики варто прийняти замовлення, адже він може отримати граничний прибуток. Єдина причина для відмови — ймовірність, що до постійних клієнтів дійде інформація, що ви продали комусь дводоларове печиво вдвічі дешевше. Заковика в тім, що якби всі платили за упаковку печива спеціальну ціну в долар, фабрика не мала би прибутків, щоб сплачувати постійні витрати — зарплату оператора та витрати на утримання фабрики.

Як показують приклади із бичками та печивом, «граничні» витрати й доходи мають критичне значення для прийняття «граничних» цінових і виробничих рішень. Однак, щоб оцінити рентабельність усього підприємства, а не лише однієї операції, загальний дохід повинен перевищувати загальні витрати, щоб компанія отримувала чистий прибуток.

Гранична корисність

Корисність — це термін, що використовується для опису цінності продукту для споживача. Гранична корисність означає вигоду або користь від володіння додатковою одиницею продукту. У якийсь момент покупець повністю задоволений, і додаткова одиниця не становить для нього жодної цінності. Повертаючись до прикладу із пивом, уявімо, що ви хочете забути про свої клопоти і замовляєте у Porth Tavern одне пиво. Друге пиво теж було би не зайвим і, по суті, мало би суттєву граничну корисність. Через п’ять годин і дванадцять кухлів пива, гру в більярд і кілька танців ви вже точно забудете про свої клопоти. В цей момент ще один кухоль пива мав би для вас небагато цінності. Гранична корисність тринадцятого кухля пива мізерна.

Цінова еластичність попиту

У першому прикладі пропозиції і попиту любителі пива Heineken були охочі придбати Duff за певною ціною. Коли ціна знизилася, попит зріс. А якби ціна навпаки зросла, попит упав би. Сприйнятливість або чутливість покупців до зміни ціни називається еластичністю.

Еластичність попиту — це одна з небагатьох економічних теорій, використанням якої хваляться мої колишні однокурсники-МВА. Скажімо, бренд-менеджери Procter & Gamble хотіли б знати, як зміниться попит на мило їхнього бренду при зміні ціни. Начальники виробництва Ford Motor Company воліють знати, як зміна ціни вплине на їхні виробничі потреби.

Якщо споживачі чутливі до зміни ціни, їхній попит зветься еластичним. Розгляньмо купівельні звички любителів фаст-фуду Taco Bell. У 1988 році мережа Taco Bell знизила ціни на свою продукцію, запровадивши «економ-пропозицію». Споживачі відповіли активною реакцією й почали купувати більше. При ціні 59 центів за тако треба було мати лише 59 центів, щоб взяти третю або четверту порцію. Конкуренти не забарилися і взяли приклад. Комплексні пропозиції McDonald’s дали клієнтам, що вагалися з вибором, змогу замовити велику картоплю-фрі, велику порцію Coca-Cola і яблучний пиріг у вигляді «біг-мак меню» і зекономити 20–50 центів на кожному пункті, який би мали замовляти окремо.

Коли споживачі нечутливі до зміни ціни, економісти називають їхній попит нееластичним. При зміні ціни їхня купівельна поведінка не змінюється. Такі види необхідних покупок, як медичні послуги або сигарети, належать до категорії нееластичного попиту. Коли пацієнти страждають від болю через запалення апендикса, вони платять стільки, скільки скаже хірург. Люди з жорсткою нікотиновою залежністю сприймають підвищення ціни на сигарети аналогічно.

Як бачите, при встановленні ціни на продукт варто враховувати цінову еластичність попиту споживачів на цей продукт. Для визначення еластичності в кількісних термінах використовують описовий коефіцієнт еластичності:

Що вищий коефіцієнт еластичності, то вища цінова еластичність. Коефіцієнт більший або дорівнює одиниці вважається еластичним. Наприклад, дослідження еластичності ресторанних страв дали показник у 2, а медичних послуг — у 0,31. Зазвичай, щоб визначити еластичність, потрібно чимало досліджень, але, звісно, цей процес можна спростити, пожертвувавши точністю. Керівникам варто аналізувати історичні дані й намагатися визначити нецінові чинники, які могли спричинити зміну попиту — наприклад, погодні умови та конкуренцію.

Ще один важливий аспект еластичності — вона не є постійною при рівнях будь-яких змінах ціни. Еластичність може змінюватися залежно від цінового рівня. Це явище ілюструє гіпотетична таблиця (див. стор. 396), що показує, як люди реагують на зміну вартості фаршу конкретного м’ясника.

Якби ви були м’ясником, ця інформація підтвердила би ваші ймовірні очікування. При нижчому рівні цін, доступному для більшості сімей, зміна ціни не змусить господаря чи господиню перейти на інші види м’яса. Однак якщо ціни зростають до рівня 2–5 доларів за фунт, котлети втрачають свою популярність. Покупці демонструють еластичний попит, коли замість м’яса купують сосиски чи взагалі макарони. Покупці з необмеженим бюджетом не настільки сильно прив’язуються до цін і купують незалежно від вартості. Ось чому еластичність «величини попиту» — це не те саме, що еластичність «загального доходу». Закостенілі м’ясоїди, готові купувати за вищими цінами, компенсують дохід, втрачений через те, що обсяги продажу стали меншими.

Те саме поняття еластичності попиту можна застосувати й до пропозиції, щоправда з точністю до навпаки. Вищі ціни заохочують підприємства виробляти більше і водночас знеохочують споживачів купувати. Нижчі ціни знеохочують виробництво, але заохочують споживання. У точці, де величина пропозиції й величина попиту перетинаються з ринковою ціною, ринок сягає рівноваги.

Конкурентні ринкові структури

Окрім еластичності попиту, на пропозицію, попит та ціни впливає також конкурентне середовище. Що більша конкуренція на певному ринку, то більше ринкова ціна реагує на зміни попиту і пропозиції. На ринку золота є багато постачальників з усього світу й ціна на товарних біржах щоденно коливається. Така сама ситуація і на ринку м’яса, де працює Бад Монтана. Тепер, коли ви вже розумієте принцип роботи, пропоную розглянути чотири основні ринкові структури.

Чиста монополія. Якщо на ринку є лише один продавець, який пропонує унікальний продукт, кажуть, що цей продавець має чисту монополію. Національна баскетбольна асоціація контролює професійний баскетбол у США. Електроенергетичні компанії також монополісти. Вони є «ціноутворювачами», адже можуть встановлювати вартість квитків на матчі чи вартість комунальних послуг. Коли фармацевтична компанія володіє ексклюзивним патентом, наприклад, компанія GlaxoSmithKline з препаратом Азидотимідин проти СНІДу, вона може ставити на свої ліки ціни у тисячі доларів при тому, що їхнє виробництво коштує копійки. Єдиним чинником, що стримує жадібність, зазвичай є державне регулювання. Для існування монополії ринок не повинен пропонувати жодних замінників продукту, на які споживачі могли би перемкнутися.

Олігополія. Якщо продукт постачають лише кілька компаній і є небагато його замінників — на ринку переважає така структура як олігополія. В умовах невеликої кількості конкурентів, ціни можуть бути досить високими за умови, що виробники вирішують не використовувати ціну як конкурентний чинник. За інакших обставин учасники ринку можуть вести цінові війни, наслідком яких є падіння ціни. Чудовим прикладом цих двох умов є авіакомпанії. Час від часу між ними виникають цінові війни через популярні рейси, та щойно стає зрозуміло, що переможців не буде, олігополісти повертають ціни на попередній високий рівень.

Монополістична конкуренція. На ринку з великою кількістю виробників, чиї продукти можна диференціювати, може виникнути монополістична конкуренція. Така ситуація у сфері копі-центрів. Копії можуть бути однаковісінькі, а от рівень сервісу різний. Наприклад, копі-центри FedEx Kinko роблять копії по 11 центів за штуку, тоді як деякі центри економ-класу просять всього 5 центів за копію. FedEx Kinko пояснюють вищу ціну тим, що працюють цілодобово, а послуги надає вмілий і привітний персонал, та й магазин чистий. Центри із нижчою ціною мають примітивний рівень обслуговування. Але магазини з нижчими цінами накладають обмеження на ціни копій на всьому ринку. FedEx Kinko, швидше за все, втратили б усю клієнтуру, якби ставили ціни вдвічі чи втричі вищі за ціни в центрах економ-класу.

Чиста конкуренція. При чистій конкуренції багато конкурентів продають однакові взаємозамінювані продукти. Маркетинг тут не впливає на ціни. Золото, срібло, пшениця, кукурудза — це товари з цієї категорії.

На товарних біржах конкурує багато постачальників і покупців, а ціну встановлюють ринкові сили пропозиції та попиту. Виробники змушені погоджуватися з ринковими цінами, які є результатом взаємодії найкращих конкурентних пропозицій.

Отже, конкретні ринкові умови галузі, робота компанії чи поведінка покупця в процесі купівлі залежать від теорії мікроекономіки. Виробничі галузі випускають певну кількість товару, що задовольняє попит при рівноважній ціні, залежно від конкурентної ринкової структури. Компанії випускають таку кількість товару, при якій граничний дохід останньої випущеної одиниці дорівнює граничним витратам. Люди купують товар відповідно до власної еластичності попиту.

МАКРОЕКНОМІКА

МВА вивчають макроекономіку, щоб розуміти, які сили формують загалом економіку, в межах якої працюють їхні компанії. Чи не наближається економічний спад? Чи не зростатимуть відсоткові ставки? Чи не загрожує компанії інфляція? Саме такі закономірні запитання потрібно ставити й вирішувати власникам підприємств. І хоча теорія необов’язково дасть вам відповіді, знання базових принципів макроекономіки задає певні рамки, в яких можна робити мудрі прогнози на майбутнє.

Суперечка про роботу економіки: Кейнс проти Фрідмана

Економісти рідко погоджуються в тому, щó є рушієм економіки. Як у політиці США відбувається протистояння демократів і республіканців, так і в економіці сперечаються кейнсіанці та монетаристи. Кейнсіанці переконені, що втручання держави може позитивно вплинути на роботу економіки. Монетаристи ж вважають, що ринки найкраще працюють самостійно з мінімальним втручанням з боку держави.

Зачинателі цих протилежних економічних таборів сформували свої погляди великою мірою під впливом часів, у які жили. Джон Мейнард Кейнс із Кембриджа написав «Загальну теорію зайнятості, відсотків і грошей» (1936), що стала наріжним каменем сучасної кейнсіанської макроекономіки серед хаосу Великої депресії 1930-х, яка захопила весь світ. Кейнс вважав політику невтручання, якої дотримувалися світові лідери, провальною і стверджував, що раціональне і вчасне втручання держави може стабілізувати і зцілити економіку.

У період бурхливого економічного зростання після Другої світової війни Мілтон Фрідман із Чиказького університету став активним прихильником монетаристського погляду на економіку. Він стверджував, що єдине завдання бізнесу — приносити прибуток (див. розділ «Етика»). Як свідок розквіту економіки за правління Ейзенхауера та Кеннеді він вважав, що ринок спроможний зцілитися самостійно. Фрідман був переконаний, що державі не варто втручатися в економіку. На його думку, державне регулювання у таких сферах, як політика оподаткування доходів, субсидії на розвиток сільського господарства, державне житлове будівництво та інші, завдає більше шкоди, аніж користі.

Макроекономічні суперечки щодо доброї чи поганої ролі держави займають у бізнес-школах забагато часу. Консервативна республіканська більшість МВА часто розходиться у поглядах із красномовною демократичною меншістю. Використовуйте подану нижче таблицю як посібник — і, смію вас запевнити, зможете вести суперечку на будь-якому боці, як справжній MBA!

Ця досить спрощена таблиця охоплює більшість теоретичних макроекономічних аргументів.

Валовий національний продукт, інфляція й погляди кейнсіанців

Центральним пунктом макроекономіки є поняття валового національного продукту, або ВНП. Воно позначає загальну ринкову вартість усіх кінцевих продуктів і послуг, створених економікою протягом року. Зміни у ВНП є мірилом здоров’я економіки. Важливе значення має означення «кінцевий». Подвійного обліку тут немає. Наприклад, автомобіль — це сума багатьох складових. Метал враховують у вартість виробництва лишень раз, кінцевим же продуктом є машина.

Через те, що ціни щороку змінюються, економісти змушені коригувати ВНП для порівняння показників різних років. Вартість металу щороку підвищується. Якщо рівень цін зростає, це зветься інфляцією. ВНП з коригуванням відповідно до інфляції зветься реальним ВНП. Якщо коригування не провести, так званий номінальний ВНП може показати зростання економіки в грошовому еквіваленті, навіть якщо в економіці було створено таку саму кількість товарів та послуг, як і торік.

Щоб конвертувати нескоригований номінальний ВНП у реальний ВНП, економісти використовують індекс-дефлятор ВНП. Якщо взяти за основу 2005 рік, тоді індекс-дефлятор ВНП дорівнював 100. У 1950 році він дорівнював 17. Це означає, що в 1950 році вартість товарів та послуг становила 17 % від їхньої вартості в 2005-му. В часи економічних спадів і криз реальний ВНП знижується, а в часи підйомів — зростає.

Наприклад, уявімо, що в 2011 році ви виготовили на власній кухні один фунт солоних ірисок вартістю 1 $. Наступного року ви виготовили фунт точнісінько таких самих ірисок, що тепер коштують 1,04 $ у зв’язку з інфляцією. «Номінально», у «поточній» вартості долара ви в 2012 році створили на 4 % більше вартості. Але хіба ви дійсно це зробили? Ні. Обсяг виробництва був таким самим. Тому економісти проводять коригування цифр номінального ВНП за допомогою індекса — й отримують реальний ВНП. За допомогою «реальних» цифр аналітики можуть виміряти й порівняти «реальне» зростання в економіці.

Крім дефлятора ВНП в економістів є ще дві міри інфляції, за допомогою яких вимірюють вплив інфляції на економіку. Індекс споживчих цін (ІСЦ) є мірилом зміни цін на споживчий кошик — набір товарів і послуг, які люди купують найчастіше. Цей набір товарів залишається незмінним із року в рік. Індекс цін виробників (ІЦВ) є мірилом зміни цін на сировинні матеріали, найбільш популярні серед виробників. Індекс ІСЦ бере за основу 1982–1984 роки (у цих роках ІСЦ = 100). Індекс ІЦВ бере за основу 1982 рік (цього року ІЦВ = 100). У 2010 ІСЦ становив 224, а ІЦВ — 184. Це значить, що в 2010 році споживчі ціни були на 224 % вищі, ніж ціни на ідентичні товари в 1984-му.

До того ж ВНП має два допоміжних різновиди — чистий національний продукт (ЧНП) і валовий внутрішній продукт (ВВП). ЧНП враховує витрати на використання техніки, виробничих цехів та обладнання у виробництві. У бухгалтерському обліку, як пам’ятаєте, таку трату активів називають амортизацією. ЧНП — це ВНП мінус амортизація основних засобів, що їх використовують в економіці.

Валовий внутрішній продукт — це та частина ВНП, яку виготовлено всередині країни. Це важлива статистична інформація для тих економік, що активно займаються торгівлею. Наприклад, ВНП Японії включає прибутки, які приносять збиральні заводи компанії Honda у США, але до ВВП ці прибутки включено не буде. ВВП має широке застосування.

Рівняння ВНП. Валовий національний продукт, на думку кейнсіанців, складається з чотирьох типів витрат, результатом яких є дохід для інших учасників економіки. На кожен компонент може і повинно впливати прагнення держави підтримувати стійке економічне зростання та низький рівень безробіття. Коли МВА говорять про складові ВНП, вони називають їх рушіями ВНП.

ВНП = C + I + G + X, де:

C — особисті споживчі витрати,

I — приватні інвестиції,

G — державні закупівлі,

X — чиста різниця між експортом та імпортом.

Як видно з рівняння, будь-яке зростання рівня споживання, інвестицій або державних витрат призведе до зростання економіки. Китай, Японія і Тайвань використовують експорт як локомотив економічного зростання. А от економіка Сполучених Штатів Америки пасе задніх через щорічне перевищення імпорту над експортом.

Як я вже згадував, основна мета кейнсіанців — забезпечення повної зайнятості. Зниження ВНП — це погана новина, адже воно означає менше робочих місць. Якщо економіка працює на рівні неповної зайнятості, то утворюється розрив між потенційним і реальним ВНП. Якщо держава втручається у рівняння, збільшуючи витрати, то економіка зростає, кількість робочих місць збільшується і розрив нівелюється.

Аби посперечатися, монетарист заявив би, що показники економіки, визначені державною статистикою, не точні. У ВНП бракує даних про тіньовий і злочинний бізнес, не представлені доходи й економічна діяльність жінок у декреті. ВНП також випускає з уваги вартість шкоди довкіллю й величину створеного вільного часу.

Ефект мультиплікатора та фіскальна політика. Прихильники кейнсіанської теорії підтримують державні витрати на економіку, бо вважають такий вплив позитивним. Витрати однієї людини чи держави приносять дохід іншій людині чи компанії. Такі витрати поширюються економікою, як кола на воді — у повторюваному циклі витрат і доходів, що зветься ефектом мультиплікатора. Те, як Конгрес і президент вирішують витратити гроші, зветься фіскальною політикою уряду.

Кейнсіанці вважають, що фіскальна політика уряду може стимулювати до розвитку ослаблену економіку. В 2009 році члени Конгресу активно взялися за проекти інфраструктурного будівництва, щоби підняти економіку в часи глибокого спаду. Щоби побудувати дороги, потрібно закупити каміння, цемент, метал, обладнання і найняти робочу силу, а задіяні в цьому процесі люди витрачають зарплату на їжу, житло та одяг. Це створює в суспільстві ефект примноження початкових державних витрат.

Погляньмо, як працює ефект мультиплікатора на прикладі 1 000 000 $ зарплат на згаданому будівництві. Вплив працівників на економіку залежить від їхньої граничної схильності до споживання (MPC), тобто витрачання зароблених ними грошей. Якщо будівельники витрачають 80 % від заробленого, і заощаджують 20 %, кажуть, що їхня гранична схильність до споживання становить 0,8. Що вищий цей показник, то більший вплив їхніх заробітків на економіку. Вплив на економіку можна вирахувати так:

Вплив 1 мільйона заробітних плат може призвести до 5 мільйонів (1 000 000 $ × 5) загальних витрат у економіці. Кількість виборчих голосів для членів Конгресу, що відстоюють проекти інфраструктурного будівництва та військові контракти, також збільшується уп’ятеро.

Крива інвестицій та витрат і крива ліквідності та грошей на товарному та грошовому ринках. Як стверджував Кейнс, важливою рушійною силою економіки також є відсоткові ставки. Вищі відсоткові ставки зазвичай стримують інвестиції (І), що сприяють економічному зростанню. Малоймовірно, що споживачі купуватимуть дорогі товари, як‑то автомобілі та будинки, коли вони не можуть собі дозволити щомісячно сплачувати високі відсотки. Низхідна крива, що пояснює це відношення, зветься кривою інвестицій та витрат (IS).

Кейнс визнавав, що гроші мають владу й відзначав, що зі зростанням відсоткових ставок зростає попит на гроші, тобто підвищується ліквідність. 19 грудня 1980 року відсоткові ставки сягнули історичного максимуму в 21 %, і люди кинулись інвестувати в фонди грошового ринку. В 1992-му, коли відсоткові ставки зависли на рівні в 3–5 %, інвестори поспішали скидати готівку й вкладати її у цінні папери. У 2003-му, при ставках у 1–3 % і деякій ризикованості фондового ринку, інвестори накинулись на нерухомість, що погано скінчилось в 2007 та 2008 роках. Ці відношення ілюструє висхідна крива, що зветься кривою ліквідності та грошей (LM). Теоретично криві IS і LM перетинаються у точці рівноваги, де відсоткова ставка відповідає рівню ВНП.

Обидві криві не фіксовані. Вони можуть змінюватись. Якщо під час економічного спаду державні витрати зростають через надання дотацій, люди сумарно витрачатимуть більше. В такому разі вся крива інвестицій та витрат зміститься вверх, призводячи до зростання відсоткових ставок і ВНП. Якщо грошова маса в обігу також збільшиться у відповідній пропорції до збільшення урядових витрат, то відсоткові ставки не зміняться. Звісно, це теоретично.

В економіці немає єдиної відсоткової ставки, як і можливості скласти точну картину того, як відсоткові ставки вплинуть на витрати споживачів. В цьому й суть економіки. Крива IS/LM не точна, та вона ілюструє цілком логічну залежність.

Економічне зростання і погляди монетаристів

Що таке гроші? Перш ніж почати розмову про монетаристів, мушу пояснити, про що йдеться, коли вони говорять про найдорожче їхньому серцю — про гроші. Гроші — це засіб обміну для купівлі й продажу товарів і послуг. Звучить просто, однак чи гроші — це лише готівка? Ні. Коли економісти намагаються виміряти кількість грошової маси, вони також включають «грошові еквіваленти» — залишки на поточних рахунках і фонди грошового ринку.

Грошова маса позначається як М1 та М2. До М1 — найбільш доступних грошей — входить лише готівка, залишки на поточних рахунках та небанківські дорожні чеки. М2 включає складові М1 плюс заощадження і рахунки грошового ринку. В 2010 році, М1 і М2 становили 2 і 9 трильйонів доларів відповідно. Держава ретельно моніторить грошову масу М1 та М2 з метою виміряти попит економіки на гроші й, відповідно, її здоров’я.

Рівняння кількісної теорії грошей. Якщо Кейнс підходить до грошового виміру економіки з кривою ліквідності і грошей (LM), то монетаристи вважають гроші основним рушієм ВНП. Позицію монетаристів можна пояснити за допомогою рівняння кількісної теорії грошей. Зміни в кількості грошової маси безпосередньо змінюють номінальний ВНП:

M × V = P × Q

Гроші × Швидкість обігу грошей = Рівень цін × Реальний ВНП

Грошова маса = Номінальний ВНП

Монетаристські теорії розглядають грошову масу як добуток кількості грошей і швидкості їхнього обігу в економіці. Йдеться про швидкість, з якою гроші переходять з одних рук в інші. Очевидно, що долар, схований під матрацом, має невелику цінність для економіки. Його швидкість обігу дорівнює нулю. Якщо б той самий долар переходив із рук в руки багато разів — хтось його витрачав би, а комусь він приносив би дохід — швидкість економічного зростання була би вищою. Хай там як, монетаристи притримуються дивного переконання, що швидкість обігу грошей — це постійна величина.

Припущення про постійну величину швидкості обігу грошей зручно використовувати у рівнянні кількісної теорії грошей. Якщо швидкість обігу є постійною величиною, то грошова маса єдиним чинником, що впливає на економічне зростання. Кейнсіанці вважають це твердження абсурдним. Вони дотримуються погляду, що швидкість обігу грошей змінна — залежить від переважання настроїв у різні періоди: страху чи ейфорії. Наприклад, у кризові часи люди намагаються економити якомога більше, побоюючись, що наступний платіжний чек може стати для них останнім.

На підставі рівняння ви могли б зробити висновок, що запустивши друкарську машину, держава увімкне механізм стрімкого зростання економіки. Ця думка слушна. Номінальний ВНП можна вивести на високий рівень, але з поправкою на інфляцію реальний ВНП в результаті може залишитися на тому самому рівні або й узагалі знизитися.

Монетаристів найбільше турбують зміни цінового рівня, тобто інфляція. Якщо в результаті зростання цін гроші знецінюються, реальна вартість випущеної в економіці продукції знижується. Секрет у тім, що грошову масу мудрі урядовці повинні збільшити рівно настільки, скільки потрібно для зростання економіки з незначною інфляцією.

Кейнсіанці люблять незначну інфляцію. Цю симпатію поділяв А. В. Філліпс із Лондонської школи економіки, чиї дослідження показали, що зі зростанням інфляції, знижується рівень безробіття. Відношення між інфляцією та працевлаштуванням видно на графіку, що зветься кривою Філліпса. Монетаристи з цим не погоджуються. Вони вважають, що економіка з низьким рівнем інфляції також може мати низький рівень безробіття. Історичні дані з економіки США показують, що кейнсіанське відношення й справді зберігається. Особливо це стосується періоду з 1950 по 1985 роки, хоча ця ситуація вже давно — з 1985 року — не є однаковою.

Інструменти монетарної політики. Я вже згадував, що кількістю грошової маси можна маніпулювати. У США президент визначає групу із семи осіб, які становлять Раду керуючих Федеральної резервної системи (ФРС) й засідають у Вашингтоні. Рада ФРС має в розпорядженні три монетарні інструменти для управління економікою.

Зміна дисконтної ставки. Банки позичають гроші у Федеральної резервної системи за певною ставкою дисконту і дають їх у позику своїм клієнтам за вищою ставкою. Якщо дисконтна ставка знижується, маржа між ставкою позики, яку дає банк, і вартістю, за якою банк бере цю позику в ФРС, є вищою. Це, своєю чергою, заохочує банки більше кредитувати бізнес і споживачів на придбання будинків, автомобілів і відкриття кредитних карт. Банки видають своїм найкращим клієнтам кредити на умовах найнижчої ставки, що зветься базовою ставкою. Більша кількість кредитів збільшує кількість грошової маси в економіці й запускає ефект мультиплікатора. Після 11 вересня 2001 року, рада ФРС знизила ставку до 1 %, щоб уникнути глибокого спаду, який міг початися за тих надзвичайних обставин, та й та впала до нуля після фінансової кризи 2008 року.

Торгівля державними цінними паперами. ФРС здійснює торгівлю державними цінними паперами на фінансових ринках. Вона купує й продає казначейські облігації, випущені урядом. Ці торговельні операції звуться операціями на відкритому ринку. Коли ФРС купує у людей державні цінні папери, вона дає людям, що їх продають, більше грошових коштів; кількість грошової маси збільшується. Це називається кількісним пом’якшенням. Окрім безпрецедентного зниження ставок ледь не до нуля, в 2008–2010 роках ФРС викупила понад 2 трильйони державного боргу, намагаючись витягнути США з кризи. Коли інвестори купують державні цінні папери, що їх продає ФРС, гроші йдуть з їхніх запасів готівки; кількість грошової маси зменшується.

Зміна норми обов’язкових резервів фінансових установ. Федеральна резервна система вимагає, щоб фінансові установи — банки та брокери — тримали в наявності певний відсоток коштів, внесених у вигляді депозитів клієнтів. Ці кошти називаються резервом. Норма обов’язкових резервів потрібна банку для здійснення щоденних операцій і задоволення побажань вкладників, які хотіли б забрати свої гроші. Резерв є засобом забезпечення. Решту грошей вкладників видають клієнтам у вигляді позик. Коли регулюючі структури вимагають підвищення рівня резервів, кількість грошей, яку банки можуть надавати в кредит, зменшується; це знижує кількість грошової маси в економіці.

За допомогою цих трьох інструментів, ФРС може змінювати не тільки грошову масу, а й вартість отримання грошей — відсоткові ставки. ФРС намагається збільшувати кількість грошової маси поступово, в міру зростання економіки. Якщо це робити грамотно, інфляція та відсоткові ставки можуть залишатися на низькому рівні, а економіка — зростатиме. Якщо кількість грошової маси буде надто обмеженою, це може призвести до глибокого економічного спаду, як було на початку 1980-х років. Якщо зростання інфляції не стримувати, вона може вирватися з-під контролю, як це було в країнах Південної Африки і може у майбутньому відбутись у США.

Який бік обрати? Якщо ви консерватор, то пристанете до табору Фрідмана. Якщо ж ви дотримуєтеся ліберальних підходів до політики, вас, напевно, привабить кейнсіанська економіка, яка закликає до активнішої участі влади. Хай до якої позиції ви пристанете, знайте: жодному з таборів так і не вдалося досягнути стабільної економіки. Сполучені Штати однаково переживають кризи.

І монетаристська теорія, і теорія державних витрат відіграють велику роль у формуванні економічних систем. Це як суперечка про те, хто був перший — курка чи яйце. Монетарна політика визначає кількість грошової маси, яка впливає на державні витрати та ВНП. Чи, може, «хвіст» державних витрат (кейнсіанці) крутить «собакою» (монетаристи)? Якщо з’ясуєте відповідь на це запитання, напишіть книгу — хай економісти врешті-решт розберуться.

Ще кілька економістів, про яких вам треба знати

Крім підходів Фрідмана та Кейнса, вам як МВА варто знати хоч трішки про ще п’ятьох економістів. Їх часто згадують як людей, які надали сучасній економіці того вигляду, в якому ми її бачимо.

Адам Сміт і «Багатство народів». Адам Сміт — це один із найперших економістів в історії, та про нього досі багато говорять. У своїй книзі «Багатство народів» (1776) він описав «невидиму руку» конкуренції, яка спрямовує економічну систему відповідно до особистої вигоди. Він вбачав збільшення «багатства народів» у розподілі праці. На прикладі фабрики, що виготовляє шпильки, Сміт описував, як підвищується продуктивність, коли різні завдання виконують різні працівники з відповідними навичками. Він описував приклад, коли десять працівників, кожен із яких виконував певну частину завдання, виготовляли 48 тисяч шпильок на день — тоді, коли люди, які робили всю роботу самотужки, могли виготовити хіба кількадесят шпильок.

Йозеф Шумпетер і «Креативне руйнування». Цей гарвардський економіст давно помер і пішов у забуття, але в 1980-х його «повернули до життя». Шумпетера воскреслили через те, що він вважав підприємця ключовою особою в житті економіки. Якщо ви останнім часом читали якусь пресу, то, мабуть, помітили, як часто в ній зустрічається слово «підприємець» і його похідні.

Шумпетер вважав капіталізм «неконтрольованим і дезорієнтуючим, системою радше потоку, ніж рівноваги». У книзі «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942) він писав, що капіталізм — це процес «креативного руйнування». «Підприємці створюють нові галузі, що займають місце інших, і цей процес болючий та неспокійний». У 1980-х, в часи лихоманки поглинань та викупів боргових зобов’язань, рейдери виправдовували свої дії й свої прибутки, цитуючи Шумпетера, — називали це діяльністю з оздоровлення й очищення капіталістичної системи. Для МВА, які не мають духу взятися за це самотужки, теоретики вигадали термін «інтрапренери» — як утішливий приз для людей, які звикли працювати в корпораціях і все ж хотіли би бути агентами змін.

Джон Кеннет Гелбрейт і ліберальні погляди. Гелбрейт, гарвардський економіст, відомий не так своїми визначними теоріями чи технічними дослідженнями, як широкими політичними поглядами. Він не висунув жодних принципово нових теорій, але його вміння запалювати аудиторію й продавати книги зробили його знаменитістю в економіці. 1951 року Гелбрейт обґрунтував роботу профспілок у книзі «Американський капіталізм: концепція протидіючої сили». В книзі «Суспільство достатку» (1958) він закликав економіку приділяти менше уваги виробництву, а більше — державним послугам для населення. В 1967-му, в книзі «Нова індустріальна держава», Гелбрейт писав про поступовий перехід до соціалізму в США.

Артур Оукен і закон Оукена. Артур Оукен досліджував проблеми економічного зростання та безробіття так само, як А. В. Філліпс. Оукен, випускник Єльського університету, був одним із найвпливовіших економістів у президентській Раді економічних консультантів у часи правління Кеннеді та Джонсона. Він з’ясував: що вищий рівень економічного зростання, то нижчий рівень безробіття. Його історичні дослідження показали — на кожних 2,2 % зростання реального ВНП припадає 1 % падіння рівня безробіття. Цим універсальним правилом часто виправдовували політику стимулювання, до якої вдавався Вашингтон у 1960-х.

Артур Лаффер і прихильники теорії «економіки пропозиції» 1980-х. Артур Лаффер — один із найвідоміших економістів 1980-х років, що ставили в центр уваги пропозицію. Прихильники теорії «економіки пропозиції» вірять, що зниження податків має ефект стимуляції. Податкові стимули та скорочення державних витрат відіграють дуже важливу роль у стимулюванні економічного зростання, адже підвищують рівень заощаджень та інвестицій. Коли люди й підприємства залишають собі більше заробітку, вони можуть заощаджувати й інвестувати в проекти, а це підвищує продуктивність економіки. Такий приріст продуктивності сприяє підвищенню рівня достатку й економічному зростанню.

Працюючи в Університеті Південної Каліфорнії, Лаффер розробив теорію, знану під назвою крива Лаффера, що пояснює ефект стимуляції від зниження податкових ставок. Ні, я не жартую. В 1981 році крива Лаффера змотивувала адміністрацію Рейгана й Конгрес зменшити податки. Відповідно до його теорії, податкові надходження залежать від податкової ставки. Його крива показує, що загальні податкові надходження зі збільшенням податкових ставок збільшуються, та у певний момент збільшення ставок починає зменшувати податкові надходження. Вищі ставки сприяють податковим махінаціям. Вищі податкові ставки знеохочують людей працювати більше. Коли ставки зависокі, їх зниження заохочуватиме людей працювати, адже це приноситиме їм більші прибутки. Це призведе до збільшення валових податкових надходжень, хоча граничний податок на кожен долар доходу буде нижчий. Проблема цієї теорії полягає в тому, що вона занадто абстрактна. Теоретично, існує якась оптимальна податкова ставка, та ніхто точно не знає яка.

Інші «радикальні» прихильники «теорії економіки» із часів Рейгана, імена яких можуть бути згадані у вашій бесіді з економістами, — це Джордж Гільдер («Багатство та бідність», 1981) та Джуд Ванніскі («Як працює світ», 1978).

Гері Беккер і поведінкова економіка. Гері Беккер був одним із найперших економістів, що застосували економічну теорію до тем із галузі соціології. Він стверджував, що у багатьох проявах людської поведінки є момент раціональності та отримання максимальної вигоди. Його найвідоміші дослідження стосувалися таких питань, як расова дискримінація, злочинність, організація сімей та наркотична залежність. Його колега із Чиказького університету, професор Стівен Левітт розвинув цю тему в своїй книзі «Фрікономіка».

МІЖНАРОДНА МАКРОЕКОНОМІКА

У бізнес-школах полюбляють розглядати ширшу картину — й вивчають макроекономіку в міжнародному масштабі. В умовах глобалізації світової економіки, міжнародна економіка стала популярною складовою програми МВА. Приймальні комісії найкращих бізнес-шкіл докладають особливих зусиль, щоб у кожній групі було «потрібне» співвідношення іноземних студентів — це додає заняттю «родзинки» міжнародності.

Порівняльна перевага країн

1817 року Давид Рікардо написав свою працю «Початки політичної економії і оподаткування», де окреслив принципи порівняльної переваги. Порівняльна перевага країни — це її здатність виготовляти продукт із нижчою собівартістю, ніж це роблять її торговельні партнери. Теоретично, нації повинні у максимальній кількості випускати товари, які вони виготовляють найефективніше (через наявність земель, робочої сили чи кліматичних ресурсів). Навіть якщо країна здатна виготовити якийсь продукт із абсолютно низькою собівартістю, порівняно з іншою країною, їй слід прагнути до максимального збільшення обсягу виробництва тієї продукції, яку вона виготовляє ефективніше за інші нації. Рікардо запропонував Португалії експортувати вино до Англії, а звідти імпортувати шерсть, попри те, що обидва продукти виготовляють у Португалії з абсолютно низькою собівартістю. Аргументація полягає в тому, що Португалії ефективніше виходить виготовляти вино, ніж шерсть, а її виробничі потужності обмежені. Тому її потужності краще використати для виробництва вина, а шерсть імпортувати з Англії.

У торговельних відносинах між США та Японією Сполученим Штатам варто максимально розвинути свою здатність виготовляти харчові продукти за нижчою собівартістю. В Америки багато гарних земель, обладнання, добрив, технічних навичок і трудових ресурсів. Продуктивність фермерських господарств США втричі перевищує японську. Японії ж добре вдається виготовляти електроніку й автомобілі. Теоретично, якби в світі не було інших країн, окрім цих двох, США могли би припинити випуск електроніки й змістити свою увагу на харчове виробництво. А японці мали би припинити своє неефективне харчове виробництво. Однак, в реальності, у держав бувають інші цілі й особливе зацікавлення в певних видах роботи, через що країни зводять торговельні бар’єри. Тому порівняльну перевагу використовують неефективно. Торговельні бар’єри, наприклад, податки на імпорт, квоти на імпорт та інші торговельні правила, — це спроби уряду захистити промисловість своєї країни й робочі місця, створені нею. У бізнес-школах постійно стверджують, що митні збори й торговельні бар’єри — це «недобре» і що для довгострокового економічного зростання бажаною є вільна торгівля.

Платіжний баланс

Компанії відслідковують свої операції за допомогою фінансових звітів, а країни загалом ведуть облік своїх міжнародних операцій через ведення платіжного балансу. Платіжний баланс фіксує зміни фінансових претензій країни та її зобов’язань у відносинах з усіма іншими країнами. Це як бухгалтерський звіт про рух грошових коштів. Бухгалтерія балансу платежів показує зміни в іноземній валюті протягом часового періоду. Іноземна валюта — це баланс ліквідних активів, як‑то готівка й золоті резерви, які можна використовувати для здійснення міжнародних розрахунків.

Джерела надходження та способи використання, представлені вище, показують загалом статті, що найчастіше вносять до журналу обліку іноземних валют. Сюди не внесено міжнародну наркоторгівлю й інші приховані види діяльності. ЗМІ зазвичай випускають з уваги загальну картину платіжного балансу й зосереджуються винятково на дефіциті товарної торгівлі. Легко сказати, що в 2010 році в США дефіцит товарної торгівлі становив 650 млрд $. Журналісти ігнорують той факт, що США має 150 млрд $ залишку на балансі торгових послуг, як‑то консалтинг та проектування, а чистий залишок інвестиційного доходу становить 160 млрд $. Виходить, що економіка вартістю в 14 трлн має 340 млрд $ чистого торгового дефіциту.

Дуже важливо мати достатню кількість іноземної валюти. Валютний колапс у Зімбабве 2008 року виник в результаті браку в центральному банку країни іноземної валюти на здійснення закупівель, як урядових, так і приватних. Коли іноземці прийшли конвертувати свої грошові вимоги у долари США, в центральному банку зовсім не було іноземної валюти. За умов неконвертованості усі скидали свої практично нічого не варті зімбабвійські долари. Один долар США коштував трильйон зімбабвійських доларів, і уряд ліквідував свою національну валюту.

Обмінний курс та паритет купівельної спроможності

Обмінний курс — це ставка, за якою валюту однієї країни конвертують у валюту іншої. В липні 2011 року за 1 долар США можна було купити 6,5 китайських юанів, 80 японських єн, 66 % від 1 британського фунта або 68 % від 1 євро ЄС. На початку та в середині 1980-х років долар мав більшу цінність. Американцям було дуже вигідно їздити в Європу. В 2000-х долар США мав вже слабші позиції, й подорожувати Європою американцям було вже дорого. Що робить валюту однієї країни дорожчою за валюту іншої? Це відома нам залежність пропозиції та попиту. Продавцям валюти, що прагнуть передбачити різкі коливання кон’юнктури ринку світових валют, слід пам’ятати про такі фактори:

• Торговельний попит на валюту для оплати за товари та послуги

Коли Сполученим Штатам потрібно придбати французьке вино, імпортери продають долари США й купують євро, щоб здійснити оплату в валюті ЄС.

• Попит на валюту для привабливих капіталовкладень

Вищі відносні відсоткові ставки в США спонукають іноземців купувати облігації.

Вищі відносні ставки економічного зростання США спонукають іноземців до придбання акцій.

• Попит на надійні інвестиції в часи невизначеності

У часи війни та хаосу інвестори шукають валюту стабільних держав. Під час війни в Перській затоці в 1991 році інвестори скуповували американські долари, бо були переконані, що в умовах нестабільності Сполучені Штати виявляться надійнішими за інші країни. Після війни в Іраку в 2003 році інвестори скуповували євро ЄС.

• Нижча інфляція порівняно з іншими країнами

У 1987 році рівень інфляції в США становив 3,6 %, а рівень інфляції в Лівані — 723 %, що відображало хаос через громадянську війну в цій країні. Ліванські інвестори, звісно ж, прагнули тримати інвестиції в доларах США, адже вартість їхнього фунта стрімко знецінювалася. Теорія паритету купівельної спроможності описує, як грошові одиниці різних валют змінюються одна відносно одної через інфляцію. Якщо в одній країні інфляція вища, ніж в іншій, тоді її валюта коригується в бік зменшення, щоб компенсувати щорічну девальвацію. Під час ліванської війни в 1986 та 1987 обмінний курс країни знизився від 38 до 496 фунтів за долар, тобто впав на 86 %, компенсуючи втрати через інфляцію. У 2011 році за долар можна було купити 1510 ліванських фунтів — інфляція на фоні політичної нестабільності тривала, але все ж ситуація не була такою скрутною, як у Зімбабве.

Зміна обмінного курсу має величезне значення для компаній, які займаються міжнародною торгівлею. Якщо обмінний курс змінюється у часовому проміжку між підписанням контракту та його виконанням, валютні коливання можуть звести очікувані прибутки нанівець. Уявімо американського фермера, який хоче продати в Японію шматок м’яса вартістю в один долар. При обмінному курсі 2011 року ціна становила би 80 єн, а це 5 % прибутку. Та коли фермер отримав оплату, вартість покупки одного долара становила вже 100 єн, тому що курс змінився. Хоча сума оплати в єнах лишилася незмінною — 80 єн, коливання валюти могли привести до 25-відсоткової втрати купівельної спроможності у доларах. Компанії та окремі люди використовують ринки ф’ючерсів та опціонів, аби компенсувати або хеджувати втрати у валютних операціях такого типу. Це схоже на хеджування біржових опціонів, про яке ми говорили в розділі «Фінанси».

Система обмінних курсів

Обмінні курси регулює система обмінних курсів країни, де здійснюються операції. Якщо обмінний курс плаваючий, вартість валюти країни легко змінюється, з огляду на чинники, описані вище. Якщо система обмінних курсів фіксована, уряд країни, в яких здійснюються операції, намагається змінювати відсоткові ставки або купувати-продавати валюту інших країн, щоби зберігати їхню вартість фіксованою відповідно до долара США, євро чи валютного кошика. Це зветься прив’язкою вартості однієї валюти до іншої. У 1945–1971 роках, відповідно до Бретон-Вудської системи, долар США був прив’язаний до певної кількості золота, а всі інші валюти — до долара США. Така система перестала діяти в 1971 році, коли багато країн вирішили дозволити своїм валютам плавати.

Країни не можуть робити зі своєю валютою що їм заманеться. Концепція неможливої трійки стверджує, що уряд може обрати лише два із трьох варіантів:

Незалежна монетарна політика.

Фіксований обмінний курс.

Вільний рух капіталу.

Наприклад, якщо країна обирає фіксований обмінний курс, як це зробив Китай, їй доведеться відмовитися від незалежної монетарної політики або ввести контроль за рухом капіталу, щоб зберегти фіксовану прив’язку відносно іншої незалежної валюти. Якщо країна вирішує зберегти прив’язку в нестабільні часи, підтримання фіксованого обмінного курсу обходиться дорого. Коли фіксована система починає занепадати, як це було в Мексиці в 1994 та Південно-Східній Азії в 1998, наступає валютна «криза», коли курс валют знижується до свого реального рівня, що призводить до занепаду торгівлі та інвестицій.

Зібравши докупи теми внутрішніх відсоткових ставок, міжнародного руху капіталу та валютних ставок, Ґреґорі Менк’ю з Чиказького університету створив трипанельну діаграму, яка представляє світову економічну систему (див. с. 420).

В межах кожної країни, наприклад США, пропозиція та попит на позикові кошти визначають рівень внутрішніх реальних відсоткових ставок. У точці рівноваги відсоткових ставок люди розміщують свої заощадження й створюють пропозицію, задовольняючи грошовий попит інвесторів.

Відсоткова ставка, яку виплачують на доларові інвестиції, може бути привабливою чи непривабливою на міжнародному ринку. Готовність країни ризикувати, валютний попит міжнародної торгівлі та сама відсоткова ставка визначають чистий відплив капіталу країни. Завдяки таким відпливам на міжнародний валютний ринок надходять долари. Відповідно до міжнародних пропозицій та попиту на долари встановлюють обмінний курс долара.

Ці три змінні — внутрішні відсоткові ставки, рух капіталу та обмінні курси — одночасно взаємодіють у міжнародній макроекономічній системі при постійно змінній точці рівноваги, як видно на трипанельній діаграмі. Такий вигляд має макроекономіка в двох словах.

Аналіз країни

У бізнес-школах студентів навчають, щó варто брати до уваги, намагаючись передбачити майбутнє країни. Оскільки школи МВА претендують на випуск президентів багатонаціональних корпорацій, вони мусять готувати цих майбутніх промислових магнатів до оцінки інвестиційних можливостей за кордоном.

Аналіз країн, розроблений у Гарвардській школі бізнесу, — це процес із чотирьох кроків, який має на меті зорганізувати всі наявні економічні, соціальні, політичні та географічні дані для розробки стратегії.

1. Проаналізувати попередні показники діяльності

Зовнішні критерії — платіжний баланс, обмінний курс.

Внутрішні критерії.

Загальні: ВНП, інфляція, зайнятість населення.

З точки зору пропозиції: відсоткові ставки, інвестиції, виробничі потужності.

З точки зору попиту: споживання, розподіл доходу.

З соціальної точки зору: переміщення, приріст населення, освіта.

2. Визначити стратегію країни

Цілі: незалежність, продуктивність, рівність.

Політика: фіскальна, монетарна, торговельна, соціальна.

3. Проаналізувати контекст країни

Фізичний: розмір, кількість населення, географія.

Політичний: тип уряду, стабільність, корупція, керівництво.

Установи: урядові агенції, бізнес, професійні, релігійні організації, сільськогосподарські установи.

Ідеологічний: роль держави, сім’я, культура, індивідуалізм.

Міжнародний: торговельні переваги, конкурентне середовище.

4. Скласти прогноз з урахуванням кроків 1, 2 і 3

Візьмімо країну в глибоких боргах та жорсткій політичній безвиході — наприклад, Сполучені Штати Америки в 1990-х. Припустимо, зараз 1990 рік, а ви — Франц Денінгер, швейцарський банкір із Банку Цюриха. Ви зважуєте доцільність інвестування грошей ваших клієнтів у Сполучені Штати як частину глобального портфеля інвестицій. Далі ви проводите загальний аналіз, якого МВА навчають у бізнес-школах.

1. Проаналізувати попередні показники діяльності Сполучених Штатів Америки.

Зовнішні критерії. У 1990 році торговельний дефіцит США зменшився до 60 млрд $, порівняно з гігантською сумою в 150 млрд $ у 1987. Долар США демонстрував незначне, проте невпинне послаблення на фоні інших основних валют. Інфляція стабільно трималася на рівні 2–5 % останніх п’ять років з мінімальними ознаками зростання. Аналогічно низьким зберігався і рівень безробіття — 5–6 % за рік.

Внутрішні критерії. ВНП в економіці вартістю в 5,4 трлн $ зріс на якийсь нещасний 1 %. А йдеться про найбільшу в світі економіку, яка вдвічі перевищує економіку Японії, вчетверо — економіку Німеччини, й усемеро — економіку Великобританії.

З точки зору пропозиції. Відсоткові ставки стабільно знижувалися при базовій кредитній ставці 8–9 %. При низькому рівні інфляції такі ставки вважаються високими.

З точки зору попиту. Особисті споживчі витрати не набагато, проте упевнено зросли на 6 % у 1990. Розподіл доходу серед населення був нерівномірний. Частка національних меншин на ринку праці була менша, ніж у попередні роки.

З соціальної точки зору. Масової еміграції чи припливу населення не було. Рівень народжуваності був низьким, а приріст населення — майже нульовим, що є ознакою успішної нації з добре розвиненою промисловістю. Усі діти мали доступ до державної освіти, однак серед студентів і дорослого населення траплялося чимало неграмотних.

На основі таких статистичних даних можна зробити висновок, що економіка країни була інертна. Вона потерпала від певних проблем, але загалом не було нічого катастрофічного. Озброївшись дещицею історичних даних, нашим наступним кроком був би погляд на те, куди американські лідери прагнуть завести свій народ.

2. Визначити стратегію Америки.

Цілі. Сполучені Штати славляться своїм лідерським становищем у веденні справ на міжнародній арені. Після економічного спаду 1981 та 1982 років, політики й бізнесмени зосередилися на підвищенні продуктивності промислових об’єктів країни. З 1983, в результаті автоматизації, застосування нових управлінських технік і скорочень, продуктивність заводів зростала на 3,1 % на рік. Керівництво у Вашингтоні не ставило пріоритетом досягнення економічної рівності. Очільники вели розмови про економіку «просочування благ згори донизу»; ця теорія припускає, що при успішній роботі економіки, в результаті виграють усі.

Політика. У 1990 році законодавча та виконавча гілки влади продовжували політику мінімальних фіскальних обмежень. Дефіцит бюджету становив аж 220 млрд $. Десятиліття стабільно надмірних витрат додало тривожних 2 трлн $ додаткового боргу. В 1990 році 14 центів із кожного державного долара йшло на сплату відсотків за цим боргом. Монетарна політика, яку контролювала незалежна Федеральна резервна система, демонструвала суттєве обмеження, стримуючи кількість грошової маси, підтримуючи низький рівень інфляції при високих відсоткових ставках. Через те, що США вважали себе країною вільної торгівлі, державний уряд не дотримувався офіційної торговельної політики. Проблеми вирішувалися в індивідуальному порядку.

3. Проаналізувати контекст Сполучених Штатів Америки.

Фізичний. Сполучені Штати — це одна з найбільших країн світу. Вона багата на природні ресурси, але нафту й деякі метали змушена імпортувати.

Політичний. Уряд США вважається найбільш стабільною конституційною демократією в світі. Це федеральна республіка, де влада розділена між центральним урядом і урядами 50 штатів. Корупція є, але зведена до мінімуму через суворий контроль.

Установи. Сполучені Штати — прогресивна країна з добре розвиненою промисловістю. Інфраструктура у вигляді урядових агенцій, бізнесу, професійних і релігійних організацій та сільськогосподарських установ існує й працює у вигляді бюрократії найвищого рівня.

Ідеологічний. Уряд у США вважається слугою народу. Їхня конституція дає громадянам чітко визначені 10 поправок, які уряд порушувати не може. Культура США відображає її емігрантське минуле й капіталістичну економіку. Вона різноманітна. Через усе суспільство червоною ниткою проходить глибинне захоплення матеріальними благами.

Міжнародний. Як один із найбільших ринків споживання у світі, США відіграють домінуючу роль у світовій торгівлі. Стабільний долар і низький рівень інфляції свідчать про сильну економіку.

4. Скласти прогноз та прийняти інвестиційне рішення.

У ролі Франца Денінгера ви, здійснивши аналіз, могли б зробити такий прогноз: як і Швейцарія, Сполучені Штати Америки — це стабільна країна з добре розвиненою промисловістю, що переживає в своєму бізнес-циклі період повільного зростання. Я, Франц Денінгер, припускаю, що Банку Цюриха потрібно й надалі мати справу з економікою США. Нам варто й далі інвестувати в акції та облігації США. Я не бачу надійнішої гавані для грошей наших клієнтів.

Якби Францу довелося зробити кілька прогнозів на майбутнє, МВА назвали б це аналізом сценаріїв. Ті самі факти, які допомагають зробити прогноз у кризові часи, також можуть допомогти прорахувати сценарій економічного підйому чи провалу в США. Далекоглядний керівник мав би складати запасні плани дій на випадок, якщо один із цих альтернативних сценаріїв почне втілюватися.

Аналіз країн — це універсальний інструмент, що дає змогу розібратися в усьому масиві наявних економічних даних, які характеризують країну. Тепер ви, як новоспечений МВА маєте базу, яку стратеги глобального масштабу використовують у конференцзалах багатонаціональних корпорацій і до якої вдаються найпрестижніші інвестиційні компанії світу.

ОГЛЯД ЕКОНОМІЧНИХ ПИТАНЬ

Як бачимо з цього розділу, мікроекономіка та макроекономіка — не такі вже й складні, якщо обмежитися базовими знаннями МВА.

Мікроекономіка. Пропозиція дорівнює попиту при рівноважній ціні. Споживачі прагнуть звести до мінімуму альтернативну вартість, отримавши максимальні граничні прибутки й максимальну корисність. Якщо їхня поведінка змінюється при зміні ціни, економісти називають цю поведінку еластичною.

Макроекономіка. Кейнсіанці схильні довіряти уряду і покладаються на його дотації для споживачів. Фрідман з друзями-монетаристами покладають надії на контроль грошової маси. Схоже, що і ті, і ті мають переконливі аргументи, та ніхто з них не може дати єдиного пояснення принципам роботи економіки. В будь-якому разі, пропозиція дорівнює попиту при рівноважній ціні. Принаймні в цьому вони погоджуються.

Глобальна макроекономіка. Економіки країн світу відстежують власну діяльність за допомогою бухгалтерії платіжного балансу. Якщо їхній стан задовільний, інфляція лишається на низькому рівні, економічні показники стабільно зростають, валютні резерви залишаються у великій кількості, а місцева валюта зберігає свою вартість. Якщо ж ні, країна може дійти до економічної прірви, як це трапилося з Ліваном. Як хочете побавитись у віщуна й передбачити, куди прямує ваша улюблена країна, скористайтесь у своїх прогнозах системою аналізу країн.

ГОЛОВНІ ІДЕЇ ТЕМИ «ЕКОНОМІКА»

Мікроекономіка — вчення про економічну поведінку окремої людини, сім’ї, компанії або галузі.

Макроекономіка — вчення про поведінку економіки загалом.

Рівновага — точка, у якій пропозиція дорівнює попиту і встановлюється взаємоприйнятна ціна.

Граничні дохід і витрати — дохід від продажу та витрати на виробництво однієї додаткової одиниці.

Еластичність — зміна попиту покупців внаслідок зміни ціни.

Ринкові структури — конкурентне середовище у галузі, що визначається кількістю продавців і характеристиками продукту.

Кейнсіанська теорія — витрати та споживання є основними рушіями економіки.

Монетаристська теорія — обсяг та зростання грошової маси визначають зростання економіки. Світ обертається навколо грошей.

Валовий національний продукт — загальна вартість товарів і послуг, вироблених економікою протягом певного періоду.

Множник витрат — економічний ефект «кіл на воді», що виникає, коли гроші циркулюють в економіці: те, що для однієї людини витрати, для іншої — доходи.

Фіскальна політика — політика державних витрат.

Монетарна політика — державна політика контролю грошової маси та відсоткових ставок.

Адам Сміт — економіст, який описав «невидиму руку» капіталізму в своїй книзі «Багатство народів» у 1776 році.

Артур Лаффер — економіст 1980-х років, автор кривої Лаффера, яка ілюструє підвищення податкових надходжень внаслідок зниження податкових ставок.

Платіжний баланс — облік притоків і відтоків іноземної валюти в країні.

Аналіз країн — систематична структура для впорядкування економічних даних та прогнозування перспектив країни.