Наркономіка. Як працює економіка картелів

Розділ 10. Завершення колообігу

Чим легалізація загрожує наркобаронам

На дверях величезного сірого складу на околиці Денвера не було ніяких написів. Я подивився ще раз на мапу в телефоні – начебто те місце: непозначена ділянка серед безладного бізнес-парку в занедбаному передмісті. Ніде ані душі, хоч я відчував, що хтось дивиться через камери відеоспостереження, скеровані на вхід, як я йду по пандусу до дверей. Я натиснув кнопку домофону без написів, і незабаром мені відчинив бадьорий молодик із копицею світлого волосся і широкою усмішкою, в бермудах і в’єтнамках. На рецепції, де також велося відеоспостереження, він зробив копію з мого водійського посвідчення. За наступними дверима на нас війнуло тепле повітря і почулось жебоніння потужних ламп і кондиціонерів. Але найбільше вражав насичений запах марихуани.

Це Денверська амбулаторія, в якій вирощується канабіс і працює найстаріший у Денвері медпункт, де можна легально одержати марихуану. Фірму заснував 2009 року Іен Сіб, молодий колорадець, який став прихильником медичної марихуани; він одержав важку травму під час катання на лижвах, і лише канабіс гамував йому біль. На додачу доля дала йому ще один знак, коли він випадково відтяв собі пучку, і ще одне джерело болю також підштовхнуло його до травки. Усі його ресурси спочатку були – заощадження в 4 000 доларів і ничка з півфунта марихуани. З цим він і заснував службу: Денверська амбулаторія постачала канабіс зареєстрованим у місті пацієнтам, котрі потребували медичної марихуани, що дозволялося робити з 2000 року за лікарським приписом. З 1 січня 2014 року Денверська амбулаторія розширила свій ринок за рахунок споживачів-відпочивальників, бо штат Колорадо став першим місцем у світі, де було легалізовано продаж марихуани для немедичних цілей.

Садибу амбулаторії мені показав головний фахівець компанії з рослинництва Нік Гайс. Він одягнув білий лабораторний халат і розкрив двостулкові двері до першої кімнати, де під стінами близько сотні дорослих рослин – він їх «мамками» називає, – а посеред кімнати, на столах, – десь 350 менших. Дрібні саджанці спочатку ростуть у горщичках з мінеральної вати протягом двох тижнів, перш ніж їх перенесуть на столи. Тут їх вирощують уже в землі, підживлюють імпортованими європейськими добривами й освітлюють галогеновими лампами. Там є тестери для вимірювання рН ґрунту та фотометри для визначення освітленості. Постійно моніторяться вологість і температура. Уся інформація надходить до комп’ютерної системи, і якщо з якоюсь рослинкою виникають проблеми, компанія може простежити погодинну динаміку протягом кількох місяців і зрозуміти, що відбувається.

У батьків Гайса більш традиційні грядки в Огайо, а про своє господарство він скромно каже, що культивування канабісу «схоже нині на вирощування помідорів». Він пишається своєю досконалою плантацією.

– Існує чимало книжок для вирощувачів-аматорів. Але сьогодні ми маємо змогу визначати оптимальні параметри: кількість світла, температуру, вологість, рівень азоту й фосфатів, – захоплено пояснює він.

Через кілька тижнів «памолодь» акуратно перенесуть до наступної кімнати, а потім – до третьої. Урожай можна збирати через приблизно 140 днів, – тоді набубнявілі горішки матірки виділяють клейкий сік, який вкриває листя біля верхівки рослини. Горішки зривають, висушують і продають, а нижнє листя розтирають, виготовляють суміш і фільтрують у концентрований розчин, який можна додавати до харчів або курити.

Для картелів, які досі повністю контролювали ринок канабісу, наркоферма Денверської амбулаторії і ще десяток таких самих закладів, що повиникали в Колорадо, є поважними конкурентами. Упродовж багатьох років нелегальний статус улюбленого американського наркотику означав, що кримінальні організації мали виключне право на ринок. І то який ринок: попри заборону, кожні четверо з десятьох американців визнали, що пробували марихуану. Вартість річного споживання канабісу в США становить 40 млрд доларів,– приблизно такий самий обіг має індустрія звукозапису. Але 2014 року в штатах Колорадо і Вашингтон уперше в США і в світі законослухняним платникам податків Сібу й Гайсу дозволили вийти на ринок. Пізніше того ж року за те саме проголосували Аляска й Орегон. Багато інших штатів планують піти слідом. У згаданих місцях ліцензовані підприємства можуть вирощувати, обробляти й продавати марихуану громадянам віком понад 21 рік, включно з прибульцями з інших штатів і країн. На кінець першого ж року торгівлі лише постачальники з Колорадо заробили на канабісі 700 млн доларів¹⁰⁷, – ці гроші могли б мати картелі.

• • •

Легальні компанії в Колорадо мають низку важливих переваг, яких нема в учасників чорного ринку. Погляньмо спочатку на проблему вирощування. Вирощування канабісу, як і інших сільськогосподарських культур, помітно виграє від ефекту масштабу. В одному великому сховищі можна з більшим успіхом вирощувати культури, ніж у кількох дрібних. У нелегальній економіці небезпека викриття утворює природну стелю для масштабів виробництва. У Мексиці деяким нарковиробникам вдавалося уникати відповідальності за приховувані величезні плантації, але хіба що у віддалених місцевостях, де схема культивації анітрохи не схожа на досягнення Денверської амбулаторії. У Колорадо є приміщення для вирощування площею понад 9 000 кв. м – завбільшки з великий супермаркет. Кожна рослина дає близько 75 г готової марихуани, що вроздріб коштує трохи понад 1000 доларів Це означає, що навіть невелика плантація на 1000 рослин може давати за один урожай по кількасот тисяч доларів. Імовірно, саме тому на сховищі Денверської амбулаторії немає зовні жодних вивісок. Для нелегального бізнесу експлуатація великих площ – справа набагато ризиковніша, бо нема страховки й не можна звернутися до поліції в разі пограбування.

Незаконні плантації не бувають великими ще й з причини електрики. Вирощування канабісу в приміщенні – найкращий спосіб одержати сильні й вартісні рослини, але для цього протягом доби їх треба інтенсивно освітлювати енергоємним освітленням. За електрику тоді виписуються підозріло великі рахунки. Тому на онлайнових форумах аматорів канабісу повнісінько питань про те, скільки можна спожити енергії, перш ніж постачальник електрики звернеться до поліції.

– Підручники для вирощувачів пишуть, що, як правило, потужний телевізор споживає близько 1000 Вт. Тож, якщо вирощувати канабіс, скажімо, в помешканні з п’ятьма відпочивальнями, витрата 5000 Вт особливих підозр не викличе, – вважає Гайс.

Але це зовсім небагато – Денверська амбулаторія споживає 150 000 Вт на освітлення плюс іще 100 000 Вт на кондиціонери та інше приладдя. Остаточний рахунок – 800 доларів за добу.

З освітленням у нелегальних виробників виникає ще одна проблема: виділяється багато тепла. Поліція врахувала цей фактор і використовує інфрачервоні камери для виявлення підозріло теплих будинків і приміщень. На тепловізорах поліційних вертольотів будинки вирощувачів канабісу яскраво сяють на тлі темної вулиці. Але копи – не єдині, хто так полює на ферми канабісу: у Бірмінгемі (Англія) затримували злочинців, які за допомогою дронів з тепловізорами шукали нелегальні ділянки для грабунків і вимагань.

– Це чесна гра, – сказав один здирник, що використовував дрон, в інтерв’ю місцевій газеті Halesowen News. – Я ж не вишуковую домівки з гарними теликами. Я хочу вкрасти й продати наркотики. Ви привертаєте мою увагу і мій дрон лише тоді, коли порушуєте закон¹⁰⁸.

Перешкоди на шляху масштабного нелегального вирощування канабісу означають, що нелегальні вирощувачі значно програють в обсягах продукту конкурентним приміщенням у Колорадо. А щодо якості? Я не вельми знаюся на цих справах і тому звернувся по допомогу до експерта. Дженніфер Мюррей зустріла мене на рецепції компанії Cannlabs, яку вона заснувала і яка, читаємо в яскравій рекламній брошурі для інвесторів, є «лідером у новаторському культивуванні канабісу». У Мюррей намисто з діамантовою підвіскою у вигляді листя марихуани; вона захистила докторську з мікробіології і відтоді як науковець зацікавилася цією рослиною. Свій бізнес вона започаткувала 2010 року в крихітній лабораторії площею 14 кв. м. У 2014 році, після рекреаційного буму з марихуаною в Колорадо, Cannlabs переїхала до високотехнологічної лабораторії площею 185,8 кв. м, де вже було 30 штатних працівників. Почалися досліди з різноманітними колорадськими сортами.

Мюррей спостерігала за динамікою бізнесу вирощування марихуани.

– Чотири роки тому все робилося дуже просто: потрібний був ґрунт, вода і світло. Ще раніше там якийсь парубок вирощував рослину нелегально в підвалі. Сьогодні ж нам потрібні фахівці з рослинництва. Плантації сьогодні варто трактувати як фармацевтичний ресурс, – каже вона.

За 80 доларів Cannlabs протестує партію марихуани, розрахує дев’ять різних канабіноїдів (речовин, які впливають на все – від настрою до апетиту споживача). Блискучий срібний ґаджет – Меррей гордо називає його «бентлі нашого інструментарію» – перевіряє проби на пестициди. Серед інших важливих забруднень – важкі метали, сліди бутану й пропану, що їх деякі виробники використовують для виробництва концентратів, а перед продажем забувають видалити.

Завдяки таким складним тестам споживачі легальної марихуани докладно знають, що вони палять і як це на них вплине. Пункти видачі марихуани в Денвері пропонують для купівлі «меню» з переліком різних сортів продукту. Кожна пропозиція супроводжується невеликим, але пишномовним описом, що нагадує мені рекламу на кольоретках на пляшках вина. «Гострий, їдкий лимон з присмаком амоніаку… потужне й запаморочливе піднесення», – читаємо в описі сорту Заверниголова на сайті The Clinic, однієї з найбільших денверських мереж. «Лакриця з цитрусовим і м’ятним присмаком… дуже чиста і гарний стимул для розумової діяльності», – це про Дурбанську Трутизну, ще одну пропозицію. Поруч із описом подається інформація про вміст канабіноїдів, на підставі чого, наприклад, зрозуміло, що Дурбанська Трутизна трохи сильніша за Заверниголову. Деякі виробники навіть додають графік, який показує, через який час вас зачепить і скільки триватиме ефект, – що зручно для тих, кому наступного ранку треба сідати за кермо.

Кримінальні дилери і в цьому не пасуть задніх: нелегальні онлайнові ринки, як-от «Шовковий шлях», рекламують продукцію такими ж кучерявими словами, що й легальні амбулаторії. Однак лабораторна інформація про потужність ефекту й забрудники дає легальним продавцям перевагу над пушерами, особливо коли йдеться про новачків, які нервують, вибираючи невідомий сорт для паління.

Щодо новачків, то легальний ринок розробив багато нових способів зацікавити людей можливістю підбадьоритись. У центрі Денвера я зустрівся з главою фірми «Зелені тури до Колорадо» Пітером Джонсоном, який усіляко просував цікавий новий продукт – «марихуановий туризм». Джонсон у темних окулярах, шкірянці, з прилизаним лискучим волоссям зустрів мене у вестибюлі готелю Warwick, який, попри позірну заборону споживання марихуани у своїх стінах, приваблює туристів – любителів марихуани, бо в ньому кожний номер має затишний балкончик, де можна курнути. Попри те що в Колорадо канабіс уже більш-менш легалізований, Джонсон наполіг, щоб ми сіли за столик у кутку, аби спокійно поговорити.

Джонсон називає себе «серійним підприємцем», який займався питаннями технологій під час буму доткомів. А коли до Колорадо прийшла лихоманка сигарет із марихуаною, він спробував узятись і за цей бізнес. Він каже, буцім у нього понад 30 проектів у роботі, включно з Cannabeds.com (що в царині марихуани буде конкурентом Airbnb, який бронює житло онлайн) і ще не сформованою службою таксі, яку він уявляє як варіант Uber, що викликається через застосунок у смартфоні, але з наголосом на канабісі. У нього в розробці готель із темою канабісу і ще казна-скільки задумів.

А попит на все це є?

– Звичайно! – вигукує Джонсон. – Це нагадує мені епоху доткомів у 1990-х. Тоді все розвивалося дуже швидко. А ця справа, – він по-змовницькому озирнувся, щоб переконатися, що ніхто не вкраде його ідею, – стрімко розвивається.

Порівняння з булькою доткомів не вельми мене переконує. І справді, ринок марихуани в Колорадо нагадує мильну бульку: на кінець 2014 року штат видав ліцензію 833 аптечним пунктам рекреаційної марихуани, які розраховані на задоволення попиту близько півмільйона осіб щомісяця¹⁰⁹. Навіть якщо всі потенційні споживачі будуть затоварюватися раз на місяць, то на одну аптеку припадатиме лише 20 відвідувачів на день, а для успішного ритейлу цього недостатньо. Тому на обрії бовваніє консолідація.

Частина попиту припадає на гостей штату. За даними служби бронювання готелів Priceline.com, у 2014 році Денвер опинився на третьому місці серед популярних місць проведення весняних канікул поміж американських студентів. За перші дев’ять місяців продажів рекреаційної марихуани 44 % реалізації в денверській метрополії припало на приїжджих до Колорадо. У туристичних районах, як-от округ Саміт, Сан-Мігель і Клір-Крік, ця цифра досягла 90 %. Джонсон розповів, що більшість учасників його турів – американці, але траплялись і чужинці з усього світу: особливо багато європейців, а також приїздять австралійці, японці, канадці та чимало бразильців. На відміну від ринку канікул, в інший час основні клієнти – люди 35—65 років. Багато хто з них давно не курив і тепер «хоче трохи розслабитися», каже Джонсон. Дехто супроводжує партнерів, які їдуть до Денвера у справах, і їм треба провести дозвілля до вечора. Ще одна ніша – люди, які перебувають по кілька годин у Денверському аеропорту, одному з найбільш завантажених у США. Тож ті, хто має час, можуть набрати 1-855-WEED-TOUR, і Джонсон надішле за ними лімузин, який покатає клієнтів по місту, доки ті куритимуть на задньому сидінні. Усі ці послуги націлені на людей дозвільних і новачків, які почуваються невпевнено й не мають контактів у штаті, – нелегальний ринок так просто на них не вийде.

Блукаючи Денвером і зустрічаючи ділових людей, які заходять і виходять з готелів і конференц-центру, я мимоволі уявляю, як їхні чоловіки й дружини нервово прикурюють косячок на задньому сидінні зеленого лімузина від «Зелених турів до Колорадо». Спочатку це здається трохи неймовірним. Проте легальні фірми придумують найрізноманітніші способи пакувати канабіс для покупців із різними смаками. У кожній аптеці з марихуаною на додачу до полиць зі склянками, де бруньки канабісу, і шафок із готовими самокрутками для новачків є холодильники, де яскраві, барвисті пляшечки з напоями, і полички, заставлені пластиковими пачками шоколаду. Любителі канабісу вже тривалий час експериментують із різними способами приймання наркотику – від шоколадного кексу з марихуаною до йогурту з нею ж таки. Легалізація дозволила тямущим гравцям вийти на ринок. На сьогодні в Колорадо ліцензовано понад 250 «виробників продуктів для натхнення», тобто компаній, що роблять спокусливі вироби з канабісом, яких нема на нелегальному ринку.

Найбільшою в Колорадо є компанія «Еліксири Діксі», яка пропонує широкий асортимент напоїв, шоколадок і пігулок. Усередині фабрика «Діксі» радше нагадує лабораторію мету з серіалу «На всі заставки». Та вона однаково зобов’язана і Віллі Вонку, і Волтеру Вайту. У той час як одні техніки в білих халатах працюють із концентрованими наркотиками, інші перемішують рідкий шоколад у величезних чанах або знімають із конвеєра алюмінієву тару. Фінансовий директор компанії Чак Сміт водить мене по фабриці й з гордістю демонструє агрегат фірми Apeks за 100 тисяч доларів – «суперкритичний вуглекислий екстрактор», що є згромадженням круглих шкал, дротів і металевих циліндрів. Цей агрегат екстрагує активні інгредієнти з рослин канабісу. На різних площах фабрики готуються напої з канабісом і такими ароматизаторами, як «кавуновий крем» або «іскристий гранат», ба навіть масажні олії.

Легалізація рекреаційного ринку вплинула й на інші галузі цього бізнесу – вони стали більш вишуканими.

– Щороку відбувається технологічний стрибок. Ще п’ять років тому ми все робили вручну на кухні, – каже Сміт.

У 2014 році компанія переїхала на фабрику площею 2787 кв. м, де відвідувачі можуть спостерігати крізь скляні стіни за виробництвом. Швидкий розвиток нових методів споживання канабісу – від напоїв до шоколадних батончиків і «крапельок роси» від «Діксі» (висококонцентрованої рідкої форми наркотика, яку кладуть під язик) – свідчить про спритність підприємців у світі законного бізнесу, які вишукують нові шляхи виходу на нових клієнтів. У такий же спосіб придумали пиво лаґер (щоб заохотити жінок до цього напою), сигарети лайт (для тих, хто дбає про своє здоров’я), а їстівні та інші продукти з марихуаною відкриють новий ринок для любителів марихуани, яким від косячків з душі вернуло.

«Діксі» одержала найбільший зиск на динамічному ринку: за півроку після легалізації рекреаційного наркотику прибуток зріс уп’ятеро. Але зі зростанням реноме фірмі довелося протистояти звинуваченням, буцім її продукти небезпечніші, ніж споживачі собі уявляють. Хоча марихуана й напрочуд безпечний наркотик – у її випадку не зареєстровані ні передозування, ні летальний результат, – завеликі дози можуть призводити до неприємних наслідків, як-от напади кількагодинної параної. Фірми, які випускали наркотик у вигляді їстівних виробів, були піддані особливій критиці, бо в продуктах скоріше могли бути завищені норми марихуани, ніж у продуктах для куріння. Від косяка ефект з’являється майже відразу, а дія наркотику в напої чи батончику відчувається тільки через 45 хвилин. Це поширена помилка новачків: вони відкушують шматочок і нічого не відчувають, а тоді глитають усю решту, після чого їх дуже довго мордуватиме.

Колумністка з газети New York Times Морін Давд припустилася саме цієї помилки, коли приїхала до Денвера робити репортаж: від щирої душі поживилася шоколадним батончиком, розрахованим щонайменше на 16 осіб. Згодом вона описала свої пригоди в Times: «Протягом години я не відчувала нічого. Але потім почалося страшне тремтіння в усьому тілі та голові. Я ледве допленталась від письмового столу до ліжка, де корчилась у галюцинаціях наступні вісім годин… У мене була дихавиця і параноя, мені марилося, що, коли обслуга номера постукає у двері і не отримає відповіді, вона викличе поліцію, котра заарештує мене за те, що в мене розуму ні грама… Коли параноя поглибилась, я була переконана, що вже померла, але мені про це не кажуть»¹¹⁰.

Кільком людям повелося набагато гірше. Леві Тамба Понґі, 19 років, студент, який навчався за обміном з Конґо у штаті Вайомінг, стрибнув з балкона готелю Holiday Inn і розбився на смерть, з’ївши тістечко з марихуаною, розраховане на шістьох. Друзі розповіли, що через годину після споживання тістечка він почав розмовляти французькою, розкидати речі по номеру і намагався побалакати з нічником. Потім він метнувся на балкон і стрибнув додолу, перш ніж його встигли зупинити. Ще одного чоловіка, Ричарда Кірка, звинуватили в тому, що він застрелив дружину після того, як з’їв печиво з марихуаною. Він визнав себе винним у злочині, який скоїв у нападі божевілля.

Після цих трагедій у Колорадо посилили вимоги до харчів, що містять марихуану: на етикетках має подаватися докладніша інформація, а кришки пляшок повинні мати замки від дітей. Підприємці, які продукують нарковмісні вироби, зазначають, що інші продукти, особливо спиртне, набагато небезпечніші, але вимоги до них слабші. Утім вони збагнули, що краще їм зайвих рухів не робити.

– Якщо компанії схиблять, це може вбити й затаврувати галузь, – вважає Чак Сміт.

Оригінальна лінійка напоїв «Діксі» в слоїках, менших за бляшанку «кока-коли», має збоку напис дрібними літерами, що напій розрахований на 7,5 уживань. Мені страшно подумати, який там концентрат! Багато клієнтів згодні з цим; компанія відповіла випуском нового асортименту з нижчою концентрацією під назвою Dixie One, у якому було всього 5 мг тетрагідроканабінолу, або ТГК, хімікату в канабісі, що відповідає за ефект, – а не 75 мг, як у попередній лінійці.

Я залишав дивну шоколадно-наркотичну фабрику «Діксі» зі ще більшим скепсисом щодо позірної нешкідливості канабісу. Якщо від одного шоколадного батончика або кількох ковтків гранатового напою можна на якийсь час ошаліти, то цей наркотик насправді потужніший, ніж про нього гадають. На щастя, ринкові механізми примушують такі фірми, як «Діксі», виробляти слабкі, а не сильнодійні продукти. Тим часом зрозуміло одне: хоч як жахає печиво з канабісом Морін Давд або інших потенційних покупців, найгіршими є наслідки для картелів, які продають марихуану в США. Наскільки мені відомо, жодне ОЗУ не займається перемитництвом шоколадного печива з марихуаною. А ось легальні компанії в цьому бізнесі популяризують нові способи споживання наркотику, що з часом приваблять мільйони нових клієнтів, яким подобається не кальян із марихуаною, а напій з ТГК. Як даватимуть картелі раду цим новим легальним конкурентам, що виграють і за кількісними, і за якісними показниками, і за новаторськими можливостями?

• • •

Поки що на американському ринку канабісу картелі програють. Щороку американці викурюють понад 3000 тонн марихуани (за деякими оцінками – у 2—3 рази більше). Деяку кількість вирощують удома, частину імпортують із Канади та Ямайки. Але протягом багатьох років левову частку марихуани привозили з Мексики. За оцінкою Національного розвідувального центру США у справах наркотиків, що входив до складу Міністерства юстиції США (нині його розформовано), 2011 року «з великою ймовірністю» мексиканські картелі контролювали «більшу частину» обігу марихуани в понад 1000 міст Америки. Роком раніше Науково-дослідна корпорація писала у звіті, що 40—67 % споживаної в США марихуани надходить саме з Мексики¹¹¹.

Через увесь той шарварок із Денвером легко забути про те, що станом на 2015 рік повністю легалізували канабіс лише чотири штати: Колорадо, Вашингтон, Орегон і Аляска. А населення в них нечисленне – разом 17 млн осіб, тобто близько 5 % населення країни. У цих чотирьох штатах картелі могли б позмагатися з індустрією легального канабісу, але наразі решта 95 % американців досі змушені купувати травку на чорному ринку (хіба що переконають свого лікаря прописати їм для куріння медичну марихуану, що дозволено в 21 штаті й окрузі Колумбія)¹¹². Та всупереч наркокартелям і поліції, легальна марихуана знаходить свій шлях до сусідніх штатів. Там, де марихуана досі поза законом, споживачі можуть вибирати між купівлею канабісу, імпортованого з Мексики, і контрабандою з американських штатів, де її легалізовано. Який же обсяг незаконної торгівлі між штатами?

Щоб це з’ясувати, я рушаю на зустріч із людиною, яка покликана стримувати торгівлю марихуаною в Колорадо. Том Ґорман очолює федеральну «Програму боротьби з інтенсивним перемитництвом наркотиків у регіоні Скелястих гір». У штатах, де канабіс легалізовано, аванпости федеральної влади відіграють малозрозумілу роль, номінально продовжуючи боротися з марихуаною попри оголошене на місцях перемир’я. Офіс Скелястих гір з усіма портретами президентів, прапором і статуетками орлів розташований у передмісті й схожий на реліктовий гарнізон у повсталій провінції. Утім Ґорман не переймається, що він – один у полі воїн у безупинній боротьбі з наркотиками. У нього чорні шкіряні ковбойські черевики й рудуваті пишні вуса; він нагадує мені крутого молодшого брата (нехай трохи нижчого) Чака Норріса. В офісі на стіні висить на дощечці кинджал, котрим його вдарили в ногу під час рейду до будинку в Каліфорнії у 1970-ті роки (він одіправ кров зі штанів, попросив дружину залатати дірку і досі, каже, ходить у тих штанях на службу). Я до слова поцікавився, чи не можна покласти край латиноамериканським війнам картелів, надіславши туди на кілька днів Ґормана, щоб провчити bandidos. Але виявляється, що навіть йому нелегко тримати на припоні нову марихуанову індустрію в Колорадо.

– Легальний ринок перетворився на чорний для решти США, – каже він.

Із посвідкою про те, що вам уже виповнився 21 рік, у будь-якій аптеці Колорадо ви купите 7 г марихуани. Можна без перепон переїхати кордон до штату, де канабіс заборонено. Поліція на трасі ще може спробувати зупинити трафік. Але межі штатів – не державні кордони: копи не можуть просто так улаштувати там пост і всіх обшукувати. Зупинити машину можна лише в разі порушення ПДР, і для обшуку потрібні вагомі підстави.

– Гадаю, ми перехоплюємо менш ніж 10 %, – каже Ґорман.

Однак колорадську травичку возять не лише трасами. Її пересилають поштою. У 2010 році, через рік після того, як у Колорадо скрізь зарясніли аптеки з медичною марихуаною, поштова служба США перехопила 26 кг марихуани з Колорадо. У 2013 році було вилучено вже 225 кг, відправлених до 33 штатів. І це лише виявлені обсяги; ніхто до ладу не знає, скільки марихуани надходить непомічено. Не дивно, що легальна травичка поширюється.

– Колорадська марихуана відмінної якості. У ній немає пестицидів. Купують тут фунт і вдвічі дорожче продають у Міссурі чи Айові, – каже Ґорман.

Звичайно, незаконна міжштатна торгівля – не нове явище, яке не обмежується наркотиками. Від одного з ритейлерів канабісу в Денвері я дізнався, що колорадська марихуана на ура йде до Вайомінгу (там вона заборонена), а ритейлери з Вайомінгу легко заробляють, продаючи феєрверки мешканцям Колорадо, де заборонені ці вироби. Щоб у цьому переконатись, варто подивитись онлайн: аптеки з марихуаною йдуть біля самої межі в Колорадо, а за межею з Вайомінгом рясно магазинів із піротехнікою, включно з Pyro City – «за дві милі на північ від межі Колорадо з Вайомінгом».

Наркодилери всіляко намагаються зайняти ніші, недоступні для легального ринку. Наприклад, робочий день аптек у Колорадо закінчується о 19:00. Тож вечірній час досі належить чорному ринкові. Не дозволяються доставки рекреаційної марихуани додому, чим здавна займалися нелегальні дилери, бо це безпечніше, ніж стирчати на розі вулиць. Ґорман вважає, що багато наркозалежних з навички звертатиметься й далі до поточних постачальників.

– З наркодилерів роблять якихось таємничих осіб, що неправильно. Вони звичайні люди. Я можу звернутись до вас по марихуану, бо ви мій друзяка. Що змінюється від того, що ви дилер і я купую у вас це зілля?

Змінитися може хіба що гуртова торгівля. Може, Ґорман має рацію, і деякі хроніки й далі братимуть канабіс у свого дилера, з навички, відданості або бажання доставки додому о пізній годині. Але для картелів важливіше, де братимуть товар самі дилери. Тобто чи зможе мексиканська травичка й далі конкурувати на чорному ринку США? Або ж ринок стане «сірим», і нелегальні дилери купуватимуть канабіс через нелегальні канали й зароблятимуть на нелегальній реалізації в штатах, де чинна заборона після закриття аптек, або особам, молодшим за 21 рік? Саме так сьогодні працюють чорні ринки алкоголю та тютюну. Завітайте суботнього вечора до кампусу якогось коледжу, і побачите, що там процвітає ринок нелегального алкоголю. Питуща неповнолітня молодь не купує мексиканське контрабандне нелегально виготовлене пиво. Ця молодь купує легальне питво, що продається в звичайних магазинах, але не самостійно, а нелегально, через «дилера», яким на практиці стає старший брат або друг. Так само більшість нелегальних сигарет вироблені законно для певного ринку, але нелегально потрапляють на інший ринок, де оподаткування вище. (За однією оцінкою, понад половина сигарет, які викурюються в Нью-Йорку, – це контрабанда з інших штатів)¹¹³.

Конкурувати на сірому ринку картелі зможуть лише в тому випадку, якщо демпінгуватимуть на полі легальних виробників. Як же їм вдається це робити? В офісі Денверської амбулаторії директор Іен Сіб сказав мені, що може на своїх плантаціях виробити грам курильної марихуани за 2 долари. Приблизно така ж собівартість в інших усталених гравців у Колорадо: більшість великих виробників у Денвері виходить на рівень 2,20 долара за грам. Після оподаткування роздрібна ціна в пунктах видачі за рецептами становить уже 11—15 доларів за грам і 16—20 доларів у пунктах реалізації рекреаційної марихуани, бо там вище оподаткування.

За такого розрахунку мексиканська нелегальна марихуана здається цілком конкурентоспроможною. За даними щорічної доповіді Білого дому про наркотики, середня ціна нелегального канабісу в США – близько 15 доларів за грам, а гуртова ще трохи нижча. Денверські аптеки кажуть, що нелегальні постачальники канабісу демпінгують, відколи почав діяти легальний ринок, – аби зберегти клієнтуру. За оцінкою одного ритейлера, нелегальна марихуана на 20—30 % дешевша, ніж магазинна. Але в цих розрахунках не береться до уваги сила впливу продукту. У тій-таки доповіді Білого дому повідомляється, що вміст ТГК в нелегальній марихуані становить якихось 7 %. Це мало, як порівняти з товаром, що продається в легальних колорадських закладах з марихуаною, де для багатьох лінійок рекламують уміст ТГК понад 20 %. Тобто треба випалити втричі більше мексиканської марихуани, щоб досягти того самого ефекту, що й від однієї дози колорадського різновиду. Тож, якщо картелі хочуть витримати конкуренцію, їм слід пропонувати свій гірший продукт менш ніж за третину ціни легальної марихуани.

Можливості картелів залежать від конкретного штату. За основним законом контрабанди наркотиків, що довше їде товар, то дорожчим він стає. На кожному кроці небезпечного шляху перемитник ризикує, і за це треба приплачувати. Як героїн дорожчає на шляху від Афганістану до Європи, так і ціна на канабіс зростає з віддаленням від мексиканського кордону. Narcotic News, онлайнове джерело всілякої інформації про наркотики, веде базу даних цін на наркотики в США на підставі інформації з правоохоронних органів. Найдешевше нелегальна травка продається в прикордонні: в Ель-Пасо, штат Техас, ціна лишень 200 доларів за кілограм. А вже в Нью-Йорку це буде понад 1000 доларів за кілограм. Найгірше ведеться клієнтам на Гаваях, бо там продають марихуану за 6000 доларів кіло.

Щоб розрахувати вартість перемитництва, дослідники з Мексиканського інституту конкурентоспроможності в Мехіко побудували графік залежності ціни наркотику в 48 містах США від віддалення по трасах від кордону з Мексикою. Вони з’ясували, що в середньому гуртова ціна марихуани зростає на 500 доларів через кожні 1000 км по шосе в США. Можна припустити, що американські перемитники в Колорадо або Вашингтоні ввійшли б на таку саму вартість, якби схотіли доправити свої продукти до інших штатів. Тож фахівці з інституту провели розрахунки, припустивши, що гуртова ціна легальної марихуани становить 2000 доларів за кілограм (про таку ж ціну говорять колорадські вирощувачі щодо партій свого товару). На підставі цього вони розробили мапу США, на якій показали вартість контрабанди канабісу з Колорадо й Вашингтону до інших штатів із розрахунку 500 доларів за кожні 620 миль. З урахуванням чистоти, контрабандний канабіс з Колорадо й Вашингтону виходив дешевшим за мексиканську травку в 47 з 48 материкових штатів. І тільки в Техасі, на порозі Мексики, картельний продукт вигідніший¹¹⁴.

Потенційна втрата більшої частини ринку марихуани в США завдасть серйозного удару по мексиканському криміналітету. У Мексиканському інституті конкурентоспроможності вважають, що продажем конопель у США картелі заробляють близько 2 млрд доларів за рік. За прибутковістю травичка виходить на один щабель із кокаїном, що нібито дає 2,4 млрд доларів. За розрахунками інституту, доправлення легального канабісу з Колорадо й Вашингтону до інших штатів відбере мексиканським картелям 3/4 бізнесу, залишивши тільки 600 млн доларів зиску. А ці розрахунки робилися ще до того, як легалізація поширилась на інші штати. З кожним новим місцем у США, де починають масштабне вирощування легального канабісу, занепадатиме нелегальний ринок, і перемитний канабіс, що його живить, дедалі більше надходитиме з американських штатів, а не з Мексики.

Проблеми картелів видно вже тепер. З Денвера я зателефонував давньому знайомому в Мехіко – Антоніо Маццителлі, спритному італійцеві, який керує регіональним Управлінням ООН з наркотиків і злочинності. Поцікавився в нього, як ся має мексиканський бізнес канабісу, відколи Америка вдається до легалізації.

– Він зазнав потужного удару, – відповів Антоніо.

Кілька тижнів тому поліція Мексики здійснила рейд на склад марихуани й вилучила 30 тонн. Це чимало за будь-якою міркою.

– Навіщо зберігати таку кількість? Бо з того боку немає покупців. Нині в США й Канаді виробляють якісніший продукт, – пояснює Антоніо.

Ще одна морока в картелів – використання тунелів для контрабанди наркотиків з метою перемитництва мігрантів, про що йшлося в попередньому розділі. Зиск від мігрантів значно менший, ніж від наркотиків, ще й вони виказують себе, коли не треба, та зраджують місце розташування тунелю.

– Так справи не робляться. Ви створюєте інфраструктуру для доправляння наркотиків і не плескаєте про це ніде, – каже Маццителлі, ніби дратуючись через ідіотизм картелів, які не вміють користуватися таким цінним ресурсом. – А якщо ви починаєте використовувати цю ж інфраструктуру для переміщення сотень мігрантів, то це означатиме, що у вас нема ринку для свого найціннішого продукту. Інакше ви не будете ризикувати.

Такі відчайдушні заходи потужних експортерів канабісу означають, що вони наразі у відчаї.

• • •

Що ж чекає на індустрію легальної марихуани? Щойно якийсь штат лібералізує своє законодавство, відразу новим ринком зацікавлюються великі інвестори. Індустрія канабісу вже вийшла з комірчин (це дослівно так, бо там в Америці потай плекали травку) та має всі атрибути великого бізнесу: лобістів, піар-структури, галузеві ярмарки – зі щорічним фестивалем у Лас-Вегасі, що приваблює понад 2000 підприємців з усієї країни, – і активну галузеву пресу, як от Marijuana Business Daily. Denver Post має окремо редактора відділу про канабіс Рікардо Бака, який призначив канабісового критика, котрий пише про нові рецептури, а тепер ще й колумніста для колонки про секс і канабіс.

Такий розвиток бізнесу означає, що дедалі більше грошей інвестується в заходи з легалізації наркотику. Раніше за лібералізацію законів про травку виступали переважно студенти й гіпі (та ще кілька лібертаріанців, включно з редакцією Economist), що їхні аматорські кампанії простісінько придушувалися краще проспонсорованою опозицією. Але нині гроші не на боці опозиції. Візьміть ініціативи з голосуванням у цій справі 2014 року. На Алясці кампанія «голосуй за!» перемогла скептиків частково завдяки 850 тисячам доларів, які в неї вгатили Marijuana Policy Project і Drug Policy Alliance, що є групою тиску, частково оплачуваною Джорджем Соросом, заможним фінансистом, котрий віддавна проводив кампанії за легалізацію з морально-етичних міркувань. А от кампанія «голосуй проти!» зібрала лише 108 тисяч доларів. В Орегоні змагання виявилося ще більш однобоким: кампанія «проти» зібрала 168 000 доларів, переважно завдяки Асоціації шерифів штату, а кампанія «за» – 7,5 млн доларів. Найбільш витратна кампанія у Флориді дала щільніші результати. Мільярдер Шелдон Еделсон, який заробив свої статки на казино, дав на кампанію «проти» 4,7 млн доларів. Але кампанія «за» зібрала 6,1 млн доларів. Найбільший даток надійшов від заможного адвоката з Орландо Джона Морґана. Докинули грошей і підприємці аж із Каліфорнії, Колорадо та Невади.

Кінець кінцем, флоридській ініціативі мало забракло для перемоги. У штаті проживає понад 20 млн осіб, і він міг би стати найбільшим ринком канабісу.

– Власне, нам про бізнес не йшлося, бо ми зосередилися на співчутті, але втрати колосальні, – сказав Морґан, коли прийшли результати голосування. – Гігантські втрати. Погляньте на Колорадо: зросла вартість нерухомості, створено 30 000 робочих місць, збільшився роздрібний продаж, зростають надходження від податків.

Настільки високою є динаміка бізнесу, що багато великих інвесторів автоматично вкладають гроші в канабіс. Воррен Баффет (медіа називали його «мудрецем з Омахи») зробив потужні інвестиції в цю галузь і став одним із найбагатших людей у світі; індустрію марихуани він фінансував через компанію Cubic Designs, що спеціалізується на оренді мезонінів під склади. Cubic Designs розкидала по 1000 аптек з марихуаною флаєри, заохочуючи «подвоювати свої грядки» та зображуючи канабіс, що росте й на підлозі з металевим покриттям. Сам «мудрець» ніяк цього не прокоментував.

До кампанії легалізації пристає дедалі більше штатів, і тому дуже дивно, що федеральна влада ігнорує цю проблему. Сем Кемін, викладач права з Університету Денвера, який брав участь у підготовці проекту колорадського закону, вважає, що легалізація буде ухвалена на федеральному рівні через десять років після початку експерименту в Колорадо – 2024 року. На його думку, легалізація в Каліфорнії, Іллінойсі та Нью-Йорку зробить федеральну реформу неуникною. Якщо так станеться, зрадіють ті, хто нині веде легальний бізнес із канабісом. Компанії марихуани обмежені сьогодні тим, що на федеральному рівні цей наркотик нелегальний: для них це стримує всю діяльність – від банкінгу до роботи в інших штатах. Зняття заборони розв’яже їм руки; Сміт каже, що хоче, аби «Еліксири Діксі» стали «PepsiCo індустрії канабісу».

Але є й інша можливість: федеральна легалізація означатиме, що великі компанії, які дмухають на воду, коли йдеться про марихуану, і тут наважаться. Дивно, але факт: досі жодна поважна фірма не приєдналася до золотої лихоманки в індустрії марихуани. Колорадо має найбільш розвинений ринок рекреаційної марихуани у світі, але в штаті нема жодної великої мережі збуту: станом на 2014 рік жодна амбулаторія не мала понад десять філій. Більшість стартапів канабісу в штаті належать людям, які насамперед є любителями травки і тільки потім підприємцями. Важко уявити, як вони виживатимуть у боротьбі з великими й добре фінансованими брендами. Характер роботи індустрії показує, що переваги – на боці великих компаній: вони краще дають собі раду зі складними правилами, використовують важливий для сільського господарства ефект масштабу, переконливіші в стосунках із нервовими новими клієнтами, користуючись своїм відомим у країні брендом, що викликає довіру. Як конкуруватимуть напої «Діксі» з насиченим ТГК пивом «Будвайзер»? Чи купуватимуть люди й далі їстівні вироби з марихуаною «Діксі», якщо можна буде купити морозиво з марихуаною «Бен і Джеррі»? Чи виживуть мережі дрібних аптек, якщо в «7-11» можна буде придбати пачку Lucky Strikes із канабісом?

Відомим брендам ще дещо слід зробити, перш ніж братися за канабіс. Доки він залишатиметься під забороною в більшості штатів США, не кажучи вже про інші країни світу (крім Уругваю), ця індустрія залишатиметься ризиковною з погляду закону і стосунків із громадськістю. Навіть такий завзятий прихильник легалізації, як Ричард Бренсон, не ризикнув своїм брендом Virgin задля непевного експерименту (я звертався до його офісу по інтерв’ю, але попри те, що він зазвичай виступає за публічність, Бренсон відмовився коментувати). Натомість інвестори вже на порозі: група дослідників тютюнового ринку інвестбанку RBS Capital Markets доводить: «Це тільки питання часу, коли інвестори порушать питання, як [легалізація марихуани] вбудується в ширшу картину економіки… І ми вважаємо, що повна федеральна легалізація марихуани в США змусить тютюнові компанії переглянути свою роль у новому просторі»¹¹⁵.

Публічно вся п’ятірка провідних виробників тютюну відхрестилася від марихуани. А насправді вони десятиріччями плекали мрію про випуск сигарет із канабісом. Троє вчених поринули в архіви провідних виробників сигарет і зробили неймовірні відкриття¹¹⁶. Серед 80 млн сторінок раніше засекречених документів знайшлися докази того, що Велика тютюнова п’ятірка розмірковувала над тим, щоб стати «Великою конопляною п’ятіркою». Дослідники з’ясували, що вже з 1970-х років тютюнові компанії впритул цікавилися марихуаною і як конкурентом тютюну, і як потенційною лінійкою нових продуктів. Перша згадка про це є в доповідній Альфреда Бурґера, викладача Університету Вірджинії, який відповідав за науково-дослідну роботу з хімії, спонсоровану одним із найбільших у світі виробників тютюнової продукції – компанією Philip Morris. Опитування 1969 року виявили, що 12 % американців у віці 20 років пробували марихуану, а ще 10 % відповіли, що хотіли б спробувати. У листі директору лабораторії хімічних досліджень Philip Morris Бурґер писав: «Я дозволю собі спрогнозувати, що куріння марихуани в найближчі десять років нечувано пошириться, і її, мабуть, легалізують. Компанія, яка першою випустить на ринок засоби для куріння марихуани – сигарети чи ще щось, – захопить ринок і матиме кращі позиції в задоволенні легального попиту, ніж конкуренти. Тому я раджу негайно розпочати програму всебічного дослідження марихуани».

Пізніше того ж року Philip Morris звернулася до Міністерства юстиції з проханням надати зразки канабісу для дослідів. Подавалося це як допомога уряду в глибшому розумінні наркотику, і тому Мін’юст радо відгукнувся й пообіцяв надати «якісні зразки» травки. Незабаром президент Philip Morris у США Росс Міллгайзер у службовому листі відписав: «Хоч я й проти марихуани, але розумію, що в найближчому майбутньому її можуть легалізувати і дозволити обмежений продаж, щоб принаймні очистити її обіг від криміналу. З огляду на такі передбачення, нам слід: 1) вивчити можливу конкуренцію, 2) розглянути ймовірні вироби, 3) розпочати співпрацю з урядом».

На іншому боці Атлантики зацікавленість теж зростала. У1970 році сер Гаррі Ґрінфілд був президентом Міжнародної ради з контролю за наркотиками – незалежної організації, відповідальної за моніторинг і виконання міжнародних конвенцій ООН про наркотики. Одночасно він був консультантом British American Tobacco (BAT). Того ж року він написав керівництву BAT про «можливість використання результатів глибокого вивчення тютюновою промисловістю паління тютюну для дослідження марихуани». Він пояснив, що вже обговорив це питання з видатним фізиком сером Чарльзом Еллісом, який обіймав посаду головного технічного радника BAT. За його словами, сер Чарльз «відгукнувся на це». Пізніше того ж року в службовому листі сер Чарльз писав керівництву BAT, що «куріння сигарет із марихуаною стане природним продовженням нинішньої звички куріння, яке можна порівняти з переходом на сигари, якщо до нового продукту поставляться більш толерантно». Щодо програми BAT з марихуани, то він пропонував «почати з вивчення способів масового виробництва сигарет зі стандартним наповнювачем з меленого або різаного канабісу». Ефекти канабісу він же пропонував вивчати на мишах.

Протягом багатьох років тютюнові компанії накидали оком на ринок марихуани. У 1972 році в плані Р. Дж. Рейнольдса з надруком «таємно» прогнозувалося, що до 1980 року марихуану легалізують з імовірністю 15 %. У доповіді 1976 року для фірми Brown & Williamson (колишнього великого виробника сигарет) прогнозувалося, що травку декриміналізують і легалізують до 1990 року, що «серйозно позначиться на тютюновій промисловості, бо з’явиться лінійка альтернативних виробів». Прилюдно фірми все заперечували; після протесту компаній Time навіть вибачився за публікацію матеріалу, в якому говорилося, буцім тютюнові фірми накидають оком на бізнес із канабісом.

Деякі ідеї Великої п’ятірки з 1970-х актуальні й донині. В одній доповіді для службового користування в Brown & Williamson викладено сценарій початку легалізації марихуани в США, тобто приблизно те, що відбувається зараз. Починався він так: «У той час як продукти марихуани здаються логічним новим виробництвом для тютюнових компаній, жорстка позиція одних акціонерів не дає іншим негайно вийти на цей ринок». Далі сценарій описував, як за прикладом США уряди інших країн теж легалізували марихуану. Відтак «Південна Америка та Індонезія стають ключовими глобальними постачальниками цього товару завдяки малій собівартості, належній якості й, отже, нижчим цінам».

Може, так воно й буде. Латиноамериканські уряди вкрай незадоволені режимом заборони, через який ринок з обігом у багато мільярдів опинився в руках місцевих наркокартелів. Уругвай вирішив це з місця навскач і легалізував канабіс. Колишні президенти Бразилії та Мексики теж підтримували цю політику. Нещодавно чинні президенти Колумбії та Ґватемали закликали до легалізації. Важко уявити, як Мексика боротиметься в Тіхуані з канабісом, коли по інший бік кордону в Сан-Дієго він перебуває у вільному продажу. Якщо відбудеться легалізація в Латинській Америці, то справдяться передбачення сорокарічної давнини аналітиків для Brown & Williamson. Як NAFTA колись створила ґрунт для заводів в Мексиці, які збирали телевізори й холодильники на експорт до США, так і легалізація канабісу стимулює переміщення складів із грядками через кордон на південь, щоб скористатися дешевшою орендою й нижчою зарплатнею. Колишній виконавчий директор Coca-Cola і президент Мексики у 2000—2006 роках Вісенте Фокс сказав, що охоче перетворить своє ранчо в Ґуанахуато на ферму канабісу. «Щойно це буде легально, я так і вчиню, бо я ж фермер», – зазначив він в інтерв’ю місцевій газеті 2013 року. Ця галузь «відбере кримінальникам мільйони доларів… і гроші підуть підприємцям, а не Коротуну Ґусману [з сіналоанського картелю]».

Якщо Мексика почне постачати канабіс на американський ринок, денверські склади можуть піти услід за детройтськими автомобільними заводами: вони збанкрутують через дешеву продукцію конкурентів з-за кордону. Так легалізація може повернути індустрію канабісу на круги своя: від нелегального виробництва в Мексиці через легальне виробництво в США до повернення в Мексику. Єдина відмінність у тому, що мексиканські фермери, які вирощують канабіс, працюватимуть на компанію Philip Morris і подібні, а не на наркокартелі.