Наркономіка. Як працює економіка картелів

Розділ 6. Обіцянки і небезпеки франшиз

Як гангстери запозичували в McDonald’s

«Слухай, пришелепку, ти в нас дізнаєшся, де раки зимують».

Такий мессидж з’явився на сторінці Рікардо у Фейсбуку з акаунту його дочки. Але писала явно не вона.

«Ми стежили за твоєю маленькою принцесою. Ми знаємо, де вона живе і коли йде до школи».

Далі в погрозі йшли подробиці, які свідчили, що автори дійсно стежили за кожним кроком його дочки. Мессидж закінчувався вимогою, щоб Рікардо поклав 20 000 песо (1350 доларів) на рахунок у мексиканському банку. Далі в тексті йшлося, що за непокору «я віддам наказ своїм хлопцям, які припаркувалися з протилежного боку дороги і чекають, коли вона вийде, а тоді схоплять її, і, як ти розумієш, більше ти її не побачиш»⁶³.

Колись до такого здирництва вдавалися за допомогою анонімок, підсунутих глупої ночі під двері. Наступною стадією еволюції злочинності стали телефонні дзвінки. Сьогодні для цього використовують соціальні мережі, що не лише забезпечують анонімність, але й дають зловмисникам доступ до особистих даних, світлин родини та друзів жертви.

Засіб передачі погроз може мінятися: листи, телефонні дзвінки, інтернет, – але тактика залишається незмінною. Жертва знає, що злочинець радше блефує, проте інколи погрози виконуються. У Мексиці щороку фіксують понад тисячу викрадень, а ще багато тисяч просто не реєструються⁶⁴. Більшість людей, у тому числі Рікардо, не втрачають самовладання, звертаються до поліції, і здирники більше їх не турбують. Але не всі такі сміливі.

Бізнес шантажистів процвітає через те, що витрати на погрози дуже низькі, бо для рентабельності бізнесу багато жертв не треба. Мессиджі у Фейсбуку безкоштовні, а телефонні дзвінки дешеві, бо робляться коштом банків в’язнів із переданих тайкома до камер стільникових телефонів. Ризик бути спійманим мінімальний (Рікардо повідомив банківські дані здирників до поліції Мехіко, але злочинців досі не спіймано). Тому навіть якщо кілька людей зловиться на гачок, бізнес залишиться прибутковим.

З економічного погляду здирництво нагадує розсилання спаму електронною поштою. Майже кожен, хто отримає мейл з обіцянкою частини нігерійської спадщини або дешевої віагри, натискає «видалити». Але дехто на таке клює. Кібернетики з каліфорнійських університетів у Берклі та Сан-Дієго зламали цілу мережу спамерів, щоб дізнатися, як працює цей бізнес. Вони виявили, що спамери, які продавали «трав’яні афродизіаки», знаходили тільки одного покупця на 12,5 млн розісланих спам-листів, тобто рівень відгуків – 0,00001%. Кожний продаж давав менш ніж 100 доларів. Це не схоже на поважний бізнес. Але розсилати мейли настільки просто й дешево – розсилка здійснювалася за допомогою мережі зламаних ПК безкоштовно, – що спамери непогано заробили. Дослідники вирахували, що, розсилаючи щодня сотні мільйонів мейлів, злочинці за добу мали зиск у 7000 доларів, або понад 2,5 млн доларів за рік⁶⁵.

Хоч наскільки безнадійна мексиканська поліція, витрати і ризики здирників трохи вищі, ніж у спамерів. Тому, щоб бізнес залишався рентабельним, їм потрібен вищий рівень відгуків. А для цього їхні погрози мають бути більш переконливими: якщо люди боятимуться, здирникам вестиметься краще. Тож, аби показати жертвам, що вони не жартують, дрібні махлярі, які займаються таким рекетом, постійно придумують нові жахливі сценарії.

Ось тут на сцену виходять ОЗУ. Місцевим гангстерам потрібний упізнаваний бренд, щоб перейняти жахом своїх жертв і змусити їх платити. Водночас амбітним наркокартелям на ринку потрібно задешево і швидко розширювати свої імперії. Яке їхало, таке й здибало: місцеві бандити звикають використовувати ім’я картелю, а той здобуває додаткову робочу силу. Виявилося, що угода про франшизу – найпростіший спосіб злигатися дрібним гангстерам і ОЗУ.

• • •

Перші «роялті» за франшизу сплачували монархам. Франшизи (від фр. franche, що означає «вільний» або «пільговий») надавалися середньовічними королями, які дозволяли особі надавати певні послуги: торувати дорогу, створити ринок, збирати податки – за певний внесок. У сучасному вигляді франчайзинг став набувати популярності в бізнесі ХІХ століття, коли компанія з виробництва швацьких машин «Зінґер» уповноважила торговельних агентів до продажу своїх виробів у певних районах США за відсоток їхнього зиску. Ідея набула популярності в 1950-ті роки, коли великі американські мережі, як-от McDonald’s і Burger King, почали швидко розростатися за допомогою франчайзингу, скориставшись економічним бумом після Другої світової війни. Сьогодні у США близько півмільйона підприємств працює на умовах франшизи. Автодилери, автозаправки, ритейлери і, звичайно, ресторани є найбільшим сектором франчайзингової галузі⁶⁶.

До цього переліку ми тепер можемо додати ОЗУ. Зазвичай кримінальний бізнес до франшизи не вдавався. У наркокартелів завжди вибудовувалася сувора вертикаль управління, що на її вершині перебував усевладний гордий бос і керував покірною пірамідою поплічників. Однак віднедавна мексиканські картелі розпочали радикальну децентралізацію. Як мережі бургерних після Другої світової війни, за останні два десятиріччя наркоторгівці повели активну експансію. У 1990-х роках мексиканці були лише на побігеньках у колумбійських картелів і тільки перевозили наркотики своєю територією до США. Але відколи злочинців у Колумбії придушили в 1990-х і загинуло багато капо, серед яких і Пабло Ескобар, мексиканцям вдалося відкраяти собі чималий шмат ланцюга поставок. Відтоді вони не накази колумбійців виконують, а контролюють усю діяльність від виробництва до збуту.

Найшвидше розвивалися «Лос-Сетас». Ще 2010 року їх сприймали не як самостійну організацію, а радше як парамілітарну групу, що приборкувала тих, на кого вказував картель «Затока». Проте 2010 року спілка розвалилася, і «Сетас» почали рости запаморочливими темпами, підпорядкувавши собі схід Мексики, карибське узбережжя Центральної Америки і, як наразі повідомляють, налагодивши контакти з італійською мафією «Ндранґета». Нині вони перетворились на McDonald’s організованої злочинності з власними філіями в кожному місті деяких регіонів.

Для фінансування своєї інтенсивної експансії «Сетас» вдалися до подоби франшизи. Нещодавно регіональний підрозділ Управління ООН з наркотиків і злочинності дослідив⁶⁷, що «Сетас» вирішили не виряджати своїх представників на нові ринки для створення з нуля аванпостів криміналу, а адаптувати місцевих гангстерів до свого клубу на засадах франшизи. Вивідачі картелю вирушали до нових теренів і визначали найперспективніших місцевих злочинців, яким «материнський осередок пропонував франшизу на використання кримінальної марки “Лос-Сетас”», як написано у звіті ООН. За одним із пунктів «пакету афіліювання» провід «Лос-Сетас» забезпечує отримувачам франшизи військове навчання і, у деяких випадках, зброю. У відповідь отримувачі франшизи зобов’язуються ділитися частиною зиску й укладають «пакт про солідарність», за яким мають боронити інтереси «Лос-Сетас» у разі війни з іншим картелем.

Вигоди, які отримують обидві сторони, ідентичні вигодам франчайзера і франчайзі у звичайному бізнесі. Франчайзеру це дає швидке зростання за рахунок самофінансування. McDonald’s вимагає, щоб франчайзі викуповували свої ресторани і мали у своєму розпорядженні не менш ніж 750 000 доларів ще до оформлення франшизи. Це дозволяє бізнесу швидко прирощувати прибуток без необхідності обростати новими активами (85 % з-понад 35 тисяч ресторанів McDonald’s у світі належать франчайзі, а не самій компанії). Для «Лос-Сетас» це має ще більшу вагу. У картелю бізнес нелегальний, а тому доступ до кредитів украй обмежений, тому вельми привабливим є зростання коштом самофінансування.

До того ж франчайзер отримує вигоду від підприємницької активності франчайзі. Франчайзі в «Лос-Сетас» – це не просто наймит, кулачок у великій машині, а відповідальний за витискання якнайбільшої кількості грошей з відведеної ділянки. До відповідальності долучається те, що Пітер Друкер, чи не найвпливовіший гуру менеджменту, називав «менеджерським ставленням», яке, він доводив, важливіше за кваліфікацію або зарплату: людина «трактує свою посаду, роботу, виріб з погляду менеджера, тобто група і виріб для нього – єдине ціле»⁶⁸. До того ж франчайзі долучає знання місцевих особливостей. Ця інформація однаково цінна і для кримінальних ігор, і для бургерного бізнесу, а може, для першого ще й цінніша, бо корумповані зв’язки з органами правопорядку, що є критичною умовою для успіху, простіше налагоджуються з місцевими операторами. Відповідно, франчайзі можуть скористатися досвідом материнської організації. Частиною оборудки є передача франчайзером «рецепту» успіху – чи то картоплі фрі, чи то вибухівки для автівок.

В усьому цьому найважливіше – бренд. McDonald’s підкорив світ не тим, що робить смачну їжу, а тим, що ця їжа скрізь смакує приблизно однаково. Біґ-Мак, куплений у Бангкоку або Пекіні, на смак буде майже таким самим, як і в Оук-Бруку, штат Іллінойс, де розташовується штаб-квартира компанії. Звичайно, в цих містах можна знайти і вишуканіші страви, і краще співвідношення ціна/якість. Але споживачі знають, що в будь-якому ресторані з відомою жовтою «М» нагорі вони отримають стандартний рівень якості. Франчайзі купують репутацію, а не самі її здобувають. І кожна франшиза виграє від рекламного мессиджу, коли McDonald’s спонсорує Олімпійські ігри чи запрошує Джастіна Тімберлейка розповісти про бренд.

Аби проілюструвати, як це працює на тіньовому ринку, відвідаймо модний затишок nevería Roxy, де в крутому передмісті Мехіко торгують морозивом. Це мексиканське підприємство засноване 1946 року, і досі обстава його майже не змінилася: тут і поверткі барні ослони, і карамельно-смугасті тенти. Нещодавно на Roxy зазіхнули вимагачі. На таксі приїхав чолов’яга і передав конверт із магнітофонним записом, що містив вимогу заплатити 250 000 песо (17 000 доларів). Голос на плівці попереджав, що якщо вказану суму не буде сплачено, то постраждає або й загине сім’я менеджера. Попередженням можна було б знехтувати або віддати до міських газет, якби на конверті не було підпису «команданте Хуан Бальєстерос», який назвався місцевим представником «Мічоаканської родини».

Згадка про «Мічоаканську родину» додала погрозі ваги. Сам здирник міг на вигляд не бути крутим і не мати штурмової гвинтівки. Але репутація «Родини» як банди, що одного разу викотила на танцмайданчик нічного клубу в Мічоакані п’ять відрізаних голів, добре була відома власникам Roxy, й вони знали, з ким мають справу. Здирник, асоціюючи себе з відомим брендом «Родина», хотів справити більше враження і зробити бізнес більш прибутковим. (У випадку з Roxy злодії піймали облизня: виявивши нетипову хоробрість, господарі салону морозива звернулися до ЗМІ та поліції, і зловмисників вдалося кинути до арешту.)

Франчайзингова модель, зокрема, пояснює, чому «Лос-Сетас» вдаються до такої жахливої брутальності. Частіше за інші мексиканські банди вони свої звірства знімають на відео і фотографують – від обезголовлення до повішення. Холоднокровне вбивство, вчинене «Сетас» на півночі країни, зміцнює імідж франшизи банди в усьому світі, так само як рекламна кампанія McDonald’s на чемпіонаті світу з футболу в Бразилії зміцнює привабливість його бренду скрізь на планеті.

Звичайно, існує небезпека появи вихватьків. Багато грабіжників і здирників заявляють, буцім вони пов’язані з «Лос-Сетас», «Родиною» чи якимось іншим картелем, хоча насправді не мають до них стосунку. Для того, щоб система франчайзингу працювала, кримінальним бандам доводиться захищати свій бренд не менш затято, ніж це робить законний бізнес. У звіті ООН згадується, що «нові осередки відповідають за збереження “доброго імені” “Сетас”, припиняючи за допомогою насильства (вбивства) будь-які спроби несанкціонованого використання бренду кримінальними операторами». І в нашому випадку «торгова марка» і «бренд» – не якась метафора. Картелі часто мають власний логотип, що з’являється на уніформі та обладнанні, які одержує франчайзі. Бейсболки й рюкзаки з логотипом «Сетас» (щит, поділений на три частини, на яких зображено відповідно мапу Мексики, обрис рідного штату банди Тамауліпас і літеру Z) знаходили в пов’язаних із «Сетас» криївках у Мексиці та Центральній Америці. Усе це спорядження від бронежилетів до зброї, боєприпасів, транспортних засобів тощо дешевше і легше купувати гуртом, що і є ще одним бонусом від придбання франшизи. Як McDonald’s може замовляти собі печі, фритюрниці, касові апарати, столи і стільці тисячами штук, так і «Лос-Сетас» здатні купувати або красти у великих кількостях усе необхідне спорядження для франчайзі, яким інакше довелося б купувати гірше, саморобне обладнання.

Спекотного дня в місті на півночі Мексики, у ресторані біля сучасного торговельного центру, я мав зустрітися з чоловіком, який був колись франчайзі у сіналоанського картелю. Франчайзі – назвімо його Мігель – тепер за 50 років; він невисокий жилавий горянин, має насуплений погляд людини, яка ціле життя мружилася від сонця. Мігель небагатослівний, обачно накидає оком на публіку в ресторані, доки ми балакаємо, споживаючи ланч за столом на вулиці. Він сіналоанець, замолоду став «асоційованим членом» місцевого картелю. Мігель із професійною гордістю підкреслив, що не працював безпосередньо на картель, а був ліцензіатом головної організації. Вони здавна так працюють, і тому часто їх називають не картелем, а сіналоанською федерацією. Мігель уставав серед ночі, йшов у гори, щоб забрати партію марихуани в тамтешніх фермерів і доставити її до Куліакана, столиці штату. Потім готував її до контрабанди через кордон: стискав гідравлічним пресом у маленькі пакети, загорнуті у поліетиленову плівку та опускав у віск, щоб замаскувати різкий запах наркотику.

Франшиза давала Мігелеві і його товаришам-контрабандистам свободу робити власні справи, працювати зі своїми фермерами, визначати власні ціни та обсяги, діяти на власний розсуд. Схожа схема працює наразі на півдні Мексики в штаті Ґерреро, де вирощування й переробку опіумного маку для виробництва героїну передали незалежним підприємцям, які мають із картелями франшизи на невеликі ділянки. Нещодавно між цими групами нібито спалахнули усобиці; Мігель пояснює, що почалися зміни, бо в його часи рідко траплялися сутички з контрабандистами-конкурентами.

– Завжди існувала небезпека потрапити до рук поліції або армії, – каже він (саме це з ним і сталося, і терміну ув’язнення вистачило, щоб він після звільнення вийшов із гри). – Але в Сіналоа в нас не було проблем з іншими картелями. Простіше було з ними співпрацювати, ніж убивати. – Мігель посовав їжу в тарілці. – Нині вони цього не розуміють.

Від тих часів, коли Мігель займався марихуаною в Сьєрра-Мадре, франчайзинговий бум привів до реструктуризації галузі. Колись організації наркоторгівців просто прагнули контролювати постачання, доправляючи наркотики з пункту А до пункту Б найкращим маршрутом. У «Лос-Сетас» інша модель: вони контролюють не маршрути, а радше терени. Укладаючи франшизу про конкретні обшири – містечко або й цілий штат, – вони розраховують, що їхні місцеві представники контролюватимуть тамтешній кримінал, частину здобичі віддаючи центральному проводу «Сетас». Осередки «Сетас» у рамках контролю теренів займаються не лише перевезенням наркотиків, але й багатьма іншими видами кримінального підприємництва, використовуючи ті самі місцеві зв’язки. Серед дуже прибуткових галузей – здирництво і викрадення. Зростає прибутковість місцевої наркоторгівлі. Цікавим побічним ефектом є те, що картелі почали активно брати на роботу таксистів. Таксі як мобільний приватний транспорт може зупинятися будь-де і везти будь-кого, тому вони стали ідеальним засобом для перевезення наркотиків і вчинення викрадень. Контроль міських таксі став ласим шматком для банд, а таксистам тепер часто погрожують. «Можете тікати, але вам не сховатися: ми прийдемо по вас і ваші родини», – читаємо в листівці, наклеєній у чоловічому туалеті спілки таксистів на Плая дель Кармен; її явно написали сіналоанські гангстери для водіїв, на яких картель накинув оком.

На північному сході Мексики франшизи «Сетас» укладаються для поширення віскі бренда «Z», яке картель накидає для продажу місцевим барам. Вони також захопили ринок піратських DVD, позначаючи диски наліпкою «Z». Мексиканський професор зі школи менеджменту при Єльському університеті Родріго Каналес вважає, що причина такої диверсифікації «Лос-Сетас» у тому, що в них немає надійних зв’язків у міжнародному наркобізнесі. Банда була «заснована на зраді», як він зауважує: вона зрадила свого колишнього працедавця – картель «Затока». У результаті цього «Сетас» втратили доступ до американських ринків, і їм довелося покладатися на інші джерела доходу⁶⁹.

Останнім часом найжорстокіше насильство в Мексиці чинилося в Ґерреро. Бідний штат безладно галузиться від закуреного центру країни до буйноцвіття Тихоокеанського узбережжя, і влада на цій простій, але не найгіршій землі виявилася дуже слабкою. Guerrero означає «воїн», і на прапорі штату зображений воїн доколумбової доби в шкурі ягуара з булавою. Віднедавна в штату з’явилася репутація брутального. За останнє десятиріччя рівень злочинності потроївся⁷⁰, а з Акапулько щезли туристи, бо на пляжі можна, бува, зустріти відтяті людські голови. Офіційні дані про вбивства не відображають реального розміру насильства, адже банди зазвичай ховають тіла. У 2015 році поліцію повідомили про сморід, що плине із закритого крематорію: усередині знайшли 61 гнилий труп. Один із найбільш обговорюваних епізодів насильства в Ґерреро стався 2014 року в місті Іґуала, де зникли безвісти 43 викладачі-стажери; злочин досі не розкрито, і навряд чи колись його розкриють.

Поринення штату в хаос є прикладом того, що трапляється, коли порушуються кримінальні франшизи. У світі звичайного бізнесу найпоширенішою причиною скарг є переконаність франчайзі в тому, що їм слід боротися з іншими франчайзі того самого франчайзера за сфери контролю. Здебільшого, якщо конкурент відкриває крамницю поруч, його можна подолати, запропонувавши кращу якість і нижчу ціну. Проте у випадку франчайзингу це неможливо. Якщо McDonald’s у якомусь районі – єдиний представник галузі, а франчайзер оголошує про створення ще двох франшиз тут же, то перший заклад втратить частину зиску на користь двох інших, бо не зможе конкурувати з ними через єдину ціну франчайзера на всі його продукти.

Територія і близькість інших галузей того самого бренда – це ключове питання успіху або поразки для франчайзі. А для франчайзера це не має великої ваги. Материнський бренд заробляє гроші як відсоток із продажу, а не з прибутку. Відкриття нових підрозділів завжди веде до зростання сумарних продажів, навіть якщо новий магазин канібалізує частину обігу наявних точок продажу. Тому інтереси франчайзера й франчайзі не дуже збігаються, а проблема території породжує конфлікт. Місцеві менеджери часто позивалися зі своїми босами через «вторгнення» нових франчайзі. Burger King, McDonald’s, мережу готелів Sheraton і America’s Favorite Chicken Company (яка володіє Popeyes) та ін. – усіх їх франчайзі позивали до суду, бо були невдоволені відкриттям нових точок поблизу контрольованих ними дільниць⁷¹. У таких справах судді ухвалюють різні рішення: іноді вони визнають, що угода передбачає зобов’язання франчайзера не відкривати поблизу інших підрозділів, а іноді кажуть, буцім франчайзі просто не поталанило.

У світі кримінального франчайзингу, звичайно ж, ніхто не позивається. Тож коли порушується франшиза картелю, конфлікти вирішуються традиційними способами – за допомогою кастетів та іншої зброї. От і в Ґерреро відбувалося щось подібне. Справа зі зникненням 43 студентів і далі сповита туманом, але, ймовірно, за цим стоїть банда Guerreros Unidos. Більшість аналітиків вважає, що ця банда виникла як місцева франшиза організації «Бельтран Лейва», великого міжнародного картелю, який чинив контрабанду розмаїтих наркотиків. Бельтран Лейва – це сім’я на чолі з Артуро на прізвисько «Борода», на яку працювало кілька різних банд на теренах із центром у регіоні Ґерреро. Проте, схоже, франчайзі утворилося забагато. Як і Guerreros Unidos, які контролювали північну tierra caliente («гарячу землю»), «Бельтран Лейва» наймала такі банди, як Rojos («Червоні»), що опікувалися центром штату, і «Незалежний картель Акапулько», який порядкував у порту. Іноді доводилося вдаватися по допомогу до таких банд, як Ardillos («Білки») й Granados⁷².

Усі франшизи «Бельтран Лейва» працювали в Ґерреро. Конкуренція між ними почала зашкалювати. Після смерті Артуро «Бороди» організація «Бельтран Лейва» ослабилася й почалася колотнеча між франчайзі. Guerreros Unidos, «Червоні» й «Незалежний картель Акапулько» приставили ножі одні одним до горлянок, а представники інших франшиз і собі домагалися переваг. Тому в Ґерреро таке жахливе насильство. Через це, либонь, і 43 студенти пропали: за однією з версій, Guerreros Unidos гадали, буцім студенти, які їхали краденим автобусом на демонстрацію в Мехіко, належали до дрібних кримінальних банд, що перевозили героїн. Надмірний франчайзинг зробив неефективною контрабанду наркотиків у центральній Мексиці, бо франчайзі-конкуренти лишень убивали одні одних (і невинних громадян), що зашкодило справі перемитництва наркотиків.

Це не єдина вада франчайзингу як системи. Локальні франшизи, закріплені за конкретними теренами, набагато менш мобільні, ніж групи з вертикальним підпорядкуванням. У війні картелів «Сетас» і Сіналоа останнім вдавалося завдавати ударів по центрам територій перших. Під час чергового спалаху ворожнечі сіналоанці відрядили до штату Веракрус ударний загін «Matazetas» («Убивці Сетас»), який виправдав свою назву, вимордувавши десятки членів конкурентного картелю. При моделі кооптування тубільних злочинців у «Лос-Сетас» лишається набагато менше можливостей віддячити тим самим.

Нарешті, попри всі переваги децентралізованого управління, така схема передбачає делегування повноважень місцевим менеджерам, які припускаються помилок. А якщо місцеве представництво серйозно схибить, це може позначитися на всьому бренді. Погляньмо ще раз на ризики звичайних франшиз. McDonald’s створив 30 000 франчайзингових їдалень; усі франчайзі відбули курс навчання й зобов’язані виконувати низку правил, хоча керувати підприємством вони можуть на власний розсуд. Неймовірний успіх мережі демонструє, наскільки ефективною може бути така модель. Однак вільності в місцевому управлінні можуть послабити контроль якості, що позначається на іміджі бренду. У 2014 році в ресторані McDonald’s у Японії клієнтові подали порцію картоплі фрі, у якій виявили людський зуб, і тепер відвідувачі в усьому світі двічі подумають, перш ніж почати їсти Біґ-Мак.

Так само ризикують і картелі. За децентралізованого управління недосвідченість і погана контрольованість місцевих босів зустрічаються частіше, ніж за суворої вертикалі. А помилки місцевих партнерів можуть зруйнувати весь бренд. Розгляньмо справу Хайме Сапати, спецагента Імміграційної та митної служби США, вбитого 2011 року найманцем картелю в Мексиці. Вони з колегою прямували з Монтеррея до Мехіко на своєму броньованому «шевроле субурбан», і на південь від Сан-Луїс-Потосі їх заскочили із засідки озброєні чоловіки й змусили з’їхати з дороги. Майже 90 куль, випущених наймитами картелю, не змогли пробити захист броньованого «шевроле» вартістю 160 000 доларів. Але, зупинивши автівку, Сапата ввімкнув режим паркування, через що двері автоматично розблокувалися. Гангстери змогли відкрити дверцята і застрелити двох агентів, смертельно поранивши Сапату.

Згодом виявилося, що гангстери були членами місцевого осередку «Лос-Сетас», які, либонь, вистежили Сапату з колегою, коли ті зупинилися на узбіччі, щоб купити сендвіч. Схоже, їм здалося, що двоє кремезних латиносів – члени конкурентного картелю, а не американські агенти. Один бандит пізніше визнав американським посадовцям, що він із товаришами з інших осередків «мав наказ проводу “Лос-Сетас” викрадати автівки, що їх цінував картель». Убивство Сапати порушило серйозне неписане правило мексиканських картелів: ніколи не вбивай американців, тим більше копів. Попри ендемічне насильство в країні й високий рівень залучення американських агентів до мексиканських справ, Сапата вважається першим американським правоохоронцем, який загинув у Мексиці при виконанні з 1985 року.

Це був дуже поважний прорахунок, який викликав різку реакцію США. Через тиждень після вбивства Сапати федерали скоординованими діями по всій країні заарештували понад сотню підозрюваних у наркотрафіку. Ватажка банди, що вбила Сапату, заарештували в Мексиці та екстрадували до Вашингтона. Але то був лише початок: 2012 року мексиканські морські піхотинці ліквідували ватажка «Лос-Сетас» Еріберто Ласкано. За рік зловили нового ватажка Мігеля Тревіньйо. Картель продовжує діяльність, але він значно ослаблений, і керівна верхівка заплатила велику ціну через некомпетентність невеликої групи партнерів. І так, як грубий недогляд на ресторанній кухні може заплямувати глобальний бренд компанії, одна недоладна похибка групи партнерів «Лос-Сетас» стала причиною нищівних ударів по верхівці картелю. Тож ліцензування бренду може наражатися на поважні ризики.

• • •

Франчайзинг кримінальних брендів – успішна стратегія наркокартелів, але для інших вона небезпечна. Вона дозволила кільком кримінальним організаціям здійснити дуже швидку експансію при диверсифікації джерел надходжень від простої контрабанди наркотиків до цілого спектру злочинної діяльності. Їхній дохід зростає завдяки тому, що на рівні місцевих осередків бренд хутко розпізнається, спрощуючи здирництво й залякування. Знаряддя простіше й дешевше купувати гуртом, а це означає, що місцеві злодюги краще споряджені. Реклама теж ефективніша, бо одне звірство відразу підносить імідж усіх франчайзі. Водночас територіальна ворохобня між локальними представництвами істотно збільшує насильство.

Чи є в усьому цьому хоч якийсь просвіток? Добре, що назагал франшизи менш професійні, ніж картелі, які займаються виключно наркоторгівлею. Банди на кшталт «Лос-Сетас» одержують гроші, стягуючи відсотки з заробітків місцевих злочинних ватаг; вони менш винахідливі за інші картелі у корумпуванні й наїзді на вищих урядовців. На піку своєї діяльності до картелю Хуареса залучили навіть чолового борця з наркотиками. У боротьбі проти Колумбії картель Медельїна збив пасажирський авіалайнер, загинуло 107 осіб. Такі організації загрожували існуванню цілої держави. А от у злочинних мереж на кшталт «Лос-Сетас», попри всю їхню жорстокість, усе по-іншому.

У багаторічній перспективі боротися з ними легше. Картелі старого гарту, як-от Сіналоанський, присутні скрізь і ніде водночас, їхній бізнес – перемитництво товарів, а не утримування території. Варто їх вигнати з Мексики, і вони отаборяться в Центральній Америці, натиснути в Колумбії – переїдуть до Перу. А франшизи на взір «Лос-Сетас» живуть і гинуть на контрольованій території. Якщо франчайзі посунути з їхнього району, це джерело прибутку буде для них втрачено. Поки що мексиканській місцевій поліції не вдавалося це зробити. Але все-таки вигнання банди з містечка організувати легше, ніж зруйнувати весь комплекс міжнародного бізнесу.

Схильність франчайзі до нескінченних усобиць означає, що експансіоністська модель «Лос-Сетас» починає розсипатись. І в наркоторгівлі, і в сфері бургерів франчайзі ніколи не будуть органічним складником компанії і настільки ж щиро відданими бренду, як її співробітники. Часопис Entrepreneur зауважив, що у франшизах слабші зв’язки у «стрижневому колективі», ніж в організаціях з вертикальним керуванням. Те саме стосується і кримінальних банд. Це найкраще засвоїли «Лос-Сетас», які починали як озброєна охорона в картелі «Затока». Через кілька років така обмежена роль уже не пасувала «Сетас», і вони пішли проти своїх працедавців, ледь не знищивши їх. Що більше в них франчайзі, то більші ризики в «Лос-Сетас». Модель франчайзингу, що живила зростання картелю, призвела і до його занепаду.