Наркономіка. Як працює економіка картелів

Розділ 7. Спочатку новаторство – потім закон

Наукові розробки в промисловості легальних наркотиків

Між салоном краси і рибною крамницею при жвавій дорозі в північній частині Лондона притулилася крамничка, крізь запітнілу вітрину якої просочується зеленувате світло. Усередині тихо грає психоделічна музика. Попід однією стіною – підсвічені вітрини з крамом. Тут і люльки, і бонги для травки різної модної форми: пістолет, протигаз, чималі порцелянові груди. На вішаках у відділі одягу повнісінько футболок із темою коноплі. Далі стоїть шафка з безневинними речами, пивні бляшанки та бляшанки для чіпсів Pringles, відкривши які, бачимо таємні криївки для «дози» (не сказано, чого саме). Люди, яким є що ховати, купують ще й комп’ютерну мишу зі скриткою.

Такі хедшопи толерують майже в усіх країнах на тій підставі, що ці «стильні аксесуари» теоретично не призначені для вживання наркотиків. Розмаїті бонги і люльки «продаються на основі розуміння покупцем того, що ці предмети не будуть використовуватися для куріння заборонених речовин», написано на сайті крамнички. Мабуть, крамарі впевнені в тому, що покупці у футболках із мотивом коноплі розслабляться на кріслі, візьмуть запальничку з принтом коноплі і натовчуть бонг з портретом Боба Марлі… тютюном.

Влада рідко здіймає галас з приводу хедшопів, бо самі крамнички не поширюють наркотиків. Але сьогодні це змінюється. В інтернеті та майже в кожному великому місті від Лондона до Лос-Анджелеса продаються психотропи нового класу – «легальні стимулятори», або «дизайнерські наркотики». Вироблені в лабораторіях, а не на схилах Анд або полях опіумного маку в Афганістані, ці синтетичні наркотики мають властивості натуральних продуктів. Одні є близькими родичами екстазі. Інші мають ефект канабісу. Кардинальна відмінність у тому, що в більшості юрисдикцій ці хімічні стимулятори, які швидко розвиваються, абсолютно вільно можна продавати, тримати в себе і споживати.

Я запитав чемного бородатого молодика за прилавком, чи продаються в нього легальні стимулятори. «Ну, насправді це не “стимулятори”, вони не призначені для внутрішнього вживання людиною, – на його вкритому ластовинням молодечому обличчі не здригнувся жоден м’яз. – Але, – і він злегка повів бровою, – ось можете поглянути на запашні речовини для ароматерапії». Я попросив кілька на пробу, і він мені дістав з-під прилавка кілька пакетиків найбільш, на його думку, популярних препаратів («Звичайно, радити нічого я не можу»). Блискучі пластикові пакетики розміром і товщиною схожі на упаковку бейсбольних карток. Кожний коштує 10 фунтів і містить один грам «запашних речовин», чи як там їх ще називають. Один пакетик називався «Оглушливий джокер»; на ньому обличчя з сонцезахисними окулярами, дредами й растафаріанським капелюхом на голові; на іншому – «Псі-клоні» – буяння барв і плетиво об’ємних літер. З «Годинникового помаранча» на мене п’ялося помаранчеве очне яблуко у вигляді циферблата.

Продавець відмовляється говорити будь-що про відповідну якість різних сумішей, а пропонує натомість мені самому пошукати відповіді в інтернеті. Побіжний пошук у мережі дає різні відгуки: «Крутяяяяк… кайф на три доби!!!!!!» – пише автор п’ятизіркового рейтингу «Годинникового помаранча». Інший користувач цієї речовини каже, що «побував у пеклі та обіймався з туалетом цілу вічність, тихцем плачучи й чекаючи, доки воно припинить гупати в голові». У кожному разі з’ясовується, що для ароматерапії ніхто ці пакетики не використовує.

Бізнес легальних стимуляторів може радикально змінити наркоіндустрію. Як цій категорії наркотиків вдалось уникнути заборони і що означає їхня поява для інших наркодилерів?

• • •

Аби зрозуміти, як легальні стимулятори захопили міжнародний наркоринок, рушаємо до Нової Зеландії. Чудовий тихоокеанський архіпелаг, де пустують гобіти, може здатися непридатним для створення хабу міжнародного наркотрафіку. Чи везли б ви кораблем наркотики до Нової Зеландії, аби потім експортувати кокаїн і героїн по всіх усюдах? Населення країни становить 4,5 млн осіб – приблизно як у Кентуккі. Країна лежить у дідька на рогах – за 1000 миль від південного краю Австралії. Транспорт кокаїну від узбережжя Перу, країни з найбільшими врожаями коки, мав би пропливти 6000 миль. До найбільшого міста, Окленда, немає прямих авіарейсів із країн, де виробляють кокаїн. Тому дістати імпортовані наркотики в Новій Зеландії вкрай важко. Лише один із 200 дорослих уживав кокаїн торік, що вкрай мало для заможної країни (у США, приміром, це 1 із 45). Героїн і поготів зникомий продукт: пропорції його споживання порівняно зі США – 1:6, а з Британією – 1:8.

А проте новозеландці теж люди, і наркотики їм до душі не менше, ніж людям деінде у світі. Якщо їм перепадають наркотики, вони їх споживають у скажених кількостях. Скажімо, канабіс так само нескладно вирощувати на родючих ґрунтах у Новій Зеландії, як і в Марокко або Мексиці. Новозеландці його вирощують і курять у величезних обсягах; за даними ООН, ніде в світі не палять більше марихуани на душу населення, ніж у Новій Зеландії, де за минулий рік один із сімох дорослих хоч раз обдовбувався. Але йдеться не лише про травичку: новозеландці на другому місці за споживанням амфетамінів⁷³, що виробляються в невеличких лабораторіях, розкиданих по островах. Попри невелике населення, у Новій Зеландії влада щороку закриває більше лабораторій із виробництва кристалічного метамфетаміну, ніж у будь-якій іншій країні, крім США та України⁷⁴. Може, завозити наркотики в країну й важко, але новозеландці самі стали експертами у виробництві й споживанні наркотиків.

Роман Нової Зеландії з синтетичними наркотиками розпочався на зламі тисячоріччя, коли метамфетамін став популярним. Мет виготовляли з контрабандних прекурсорів із Китаю, що спочатку призначалися для протизастудних і протигрипозних ліків. Цей наркотик підкорив усю Азію, бо там кокаїн – рідкість, а прекурсорів задосить. (У Таїланді, де мет неабияк прижився, його називають яа баа, тобто «божевільний наркотик».) Коли неймовірно зросла наркозалежність, уряд Нової Зеландії заповзявся проти метамфетаміну, перехоплюючи прекурсори й здійснюючи рейди на «кухні», де його готували. Відтак новозеландці взялися шукати йому альтернативу.

Під цю пору на сцену виходить молодий наркопідприємець Мет Бавден. Якби світові перемитники організували міжнародну конференцію – такий собі «нарко-Давос», – то Бавден би на ній головував. По-перше, волосся: довге, русяве, висушене і спушене феном – на заздрість Дженніфер Еністон. До всього додається гардероб, у якому є чорно-білі з леопардовою надруківкою строї, пальта-шинелі з надмірними еполетами, що виграють срібним металіком. Понад те – показний макіяж: грубою лінією підведені очі з умілим додаванням візерунчастих тіней у біло-срібних тонах і, для більшої виразності, кольорові контактні лінзи. На його появу латиноамериканські мачо-narcotraficantes кривили з огидою губи з вусиками. Однак колись Бавден верховодив наркоімперією на багато мільйонів доларів.

Родом із Нової Зеландії, він зібрав казкові гроші наркобізнесом. По всьому світу він продавав наркотики гульвісам, згромаджуючи мільйони доларів. Тепер він відійшов від наркобізнесу й витрачає чимало часу на тури по всьому світу, концертуючи з рок-програмою під сценічним ім’ям Старбой. Його шоу – це мікс гламуру й готики на тлі яскравого світла софітів і кордебалету в боа з пір’я. Старбой тримався у першій десятці хітів у Новій Зеландії і запустив власну лінію одягу, стиль якого називає «стимпанк-бурлеск-цирк-експрес». У профілі на твітері він описується як «міжвимірний мандрівник, котрий перевизначає межі психоделічного року й поступової наркополітики». Усе це означає, що він вам не типовий наркобарон. Але найдивніше не це: попри те що імперія Старбоя заснована на наркогроші, сам він жодного разу не порушив закон.

Він прийшов у наркобізнес, бувши споживачем і маючи за плечима залежність від низки речовин. Після того як член його сім’ї помер від передозування екстазі, Бавден вирішив знайти безпечнішу й легальну альтернативу наркотикам, від яких страждали люди. Він спинився на наркотику бензилпіперазині, або БЗП. Це непримітний білястий порошок; БЗП винайшли в 1940-х роках як протиглистовий препарат для худоби. Але досліди виявили, що в людей БЗП викликає ейфорію, як амфетаміни. Бавден почав продавати препарат як «пігулки для вечірок» через власну компанію Stargate International, що позиціонувала продукт як «соціальний тонік». Так Бавден і Stargate стали найвидатнішими представниками індустрії, що продає мільйони порцій рекреаційних наркотиків молодим завсідникам нічних клубів Нової Зеландії.

Наркотик став надзвичайно популярним. За деякими підрахунками, щороку в Новій Зеландії продавалося близько 5 млн «пігулок для вечірок» БЗП, що більше ніж одна доза на душу населення країни. Опитування показали, що майже 25 % новозеландців пробували цей засіб. Незабаром він почав захоплювати й інші ринки, здобуваючи популярність у Європі з 2004 року (а в США не повелося, бо з 2002 року БЗП там заборонений). Як і обіцяв Бавден, деякі люди дійсно перейшли на БЗП як безпечнішу альтернативу метамфетаміну; в одній академічній праці сказано, що це не проміжний етап на шляху до важких наркотиків, а проміжний етап у боротьбі з наркозалежністю⁷⁵. Існування нової індустрії легальних стимуляторів означає, що наркотики втратили контакт із організованою злочинністю, стали чистішими за складом і не дають таких традиційних наслідків, як призвичаєння й негативна реакція організму, пояснив мені Бавден коли я піймав його поміж турами. Він вважає, що регулювати наркотики краще, ніж забороняти:

– Не треба забороняти плавати, а треба попереджати, щоб не винесло на скелі.

Повідомлень про медичні ускладнення й справді було мало, проте з’явилися побоювання, що люди змішуватимуть цей наркотик з іншими речовинами. Споживачі БЗП часто зловживають алкоголем, через що з’являються добре відомі соціальні проблеми. І, звичайно, без належного регулювання «пігулки для вечірок» почали продаватися скрізь, особливо в Новій Зеландії, – від крамничок на розі до автозаправок – без вікових обмежень або медичних застережень. Фахівець новозеландського неурядового фармацевтичного фонду Росс Белл каже, що «це була ковбойська індустрія – наркотики лежали на полицях разом із морозивом і цукерками». Уряд запідозрив, що щось із цим шалом негаразд, і, хоча жодної смерті від БЗП зареєстровано не було, 2008 року в країні його заборонили. Більшість країн, де БЗП ще продавали, також швидко ввели заборону.

Заборона БЗП, схоже, означала кінець легальних стимуляторів. Насправді ж, озираючись назад, можна сказати, що це був лишень початок. Щойно заборонили БЗП, місцева наркоіндустрія взялася розробляти альтернативні легальні стимулятори. Через лічені дні на полицях з’явилися заступні ліки – трифторметилфенілпіперазин (TФMФП) і метилгексанамін (МГА). Як і БЗП, вони були абсолютно законними – радше їх просто не встигли заборонити, – і їх можна було вільно купувати попри важкі до вимовляння назви. І знов заборони, і знов синтезувалися нові замінники. Отак із часу заборони БЗП й триває гра в кота й мишки між виробниками та владою. Розробляється новий синтетичний наркотик, стає популярним, влада його виявляє і забороняє, а на цей час наркохіміки вже створюють варіант попередньої формули й негайно виставляють препарат на продаж. Швидкість, із якою розробляються нові лінії наркотиків, дає змогу дилерам іти на крок попереду закону.

Нові покоління легальних стимуляторів вийшли далеко за межі Нової Зеландії. У Європі і США, наприклад, їх сором’язливо продають як «сіль для ванн». Як оті крамниці, що продають «запашні речовини для ароматерапії», виробники сподіваються, що такий маркетинг захистить їх від переслідувань, якщо препарат заборонять без їхнього відома. Схожі продукти продаються в інтернеті із застереженням, що ці препарати – «добрива», «хімікати» та «інновації». А на сайті OfficialBenzoFury.com є примітка крихітними літерами, що цей продукт «не для споживання людьми». Продавці називають продукт «хімікатами для дослідів». Споживачі в коментарях на сайті підтримують цю шараду, називаючи вживання наркотиків науковими дослідами. «У лабораторних щурів спостерігався неймовірний кайф», – читаємо в п’ятизірковому коментарі про порошок метоксфенідину, про який продавець каже, буцім «це справді дуже популярний хімікат для дослідів». Інші продавці навіть не приховують, що товар призначений для того, щоб «відчути кайф». Сайт Herbal Express, що працює на британському ринку, обіцяє: «Сьогодні ви більше не наражаєтеся на ризик потрапити на кілька років за ґрати за бажання кайфу. Якщо вам потрібний легальний косячок, ширка чи екстазі, купуйте легальний дурман в інтернеті під назвою хімікатів для дослідів, пігулок для вечірок і трав’яних запашних речовин. Це безпечний спосіб купівлі, і ви здобудете новий досвід у своєму житті».

Нові наркотики видаються на-гора шаленими темпами. У 2013 році, за даними Управління ООН з наркотиків і злочинності, налічувалося 97 синтетичних наркотиків. Сьогодні управління відстежує в усьому світі понад 350 психоделіків. Ця агенція завжди налаштована оптимістично щодо поступу у війні з наркотиками, але наразі вона змушена визнати, що «з урахуванням майже нескінченних можливостей модифікації хімічної формули (нових психоделіків), заходи міжнародного контролю відстають від появи нових формул»⁷⁶. У Великій Британії урядовий список заборонених речовин налічує вже понад 600 наркотиків⁷⁷. Загальновідомі героїн і кокаїн безнадійно відстають за популярністю від трохи відмінних від них альфаметилфенетилгідроксиламіну, залеплону, зиперолу й зопіклону.

Поліцейським не позаздриш – їм доводиться відрізняти один порошок від іншого і відстежувати всі новини динамічного ринку. У такій самій ситуації й політики, які покликані моніторити, тестувати та, врешті-решт, накладати заборони на нескінченний каскад нових наркотиків. У сатиричному телешоу навіть якось підманули члена британського парламенту Девіда Еймесса, запропонувавши йому звернути увагу парламентарів на небезпеку нового наркотику, відомого під назвою «тістечко» (він сказав глядачам, ніби це «бістурбільний кранаболічний амфетамоїд»), що на вулиці йшов під назвою «пончик з хронічного базильдона». Усе це, звичайно, вигадки⁷⁸.

«Легальні наркотики» звучить безпечніше, ніж «нелегальні». А насправді вони часто становлять більший ризик. Якщо йдеться про давніші наркотики рослинного походження, як-от марихуана, кокаїн або навіть героїн, споживачі принаймні знають, що їм пропонують. Куріння сигарети з марихуаною трохи безпечніше за крек, котрий дрібку безпечніший за героїн. А от про ризики легального синтетичного наркотику, який усього кілька днів як з’явився на ринку, невідомо нічого. Таємничий білий порошок може бути дуже сильним і досить легким, проте дізнатися про це можна тільки прийнявши його.

Кількість жертв легальних наркотиків невпинно зростає. Річард Філіпс, 26-річний британець, одержав ураження головного мозку після куштування «нейтронної бомби» (відомої хімікам як C₁₈H₂₂INО₃). Через кілька тижнів після цього 21-річний житель Манчестера Джейк Гарріс устромив собі в шию ніж, перебуваючи під впливом цього ж наркотику. На той момент «нейтронна бомба» була абсолютно легальною в Британії; через кілька днів після смерті Гарріса влада заборонила цей препарат.

У лондонській наркокрамниці я ще раз спробував витягти з продавця трохи інформації. Я поцікавився, чи схожий ефект у пропонованих ним новинок.

– Ні, не схожий, – відповів він твердо, ніби підкреслюючи, що ефекти різні. – З огляду на закон, я не можу вдаватися в деталі. Було б набагато простіше для всіх, якби я міг, – стенув він плечима.

Пошук наркотиків в інтернеті також не дає оптимістичних результатів. Надибав я одну історію, як чоловік у Болтоні помер через кілька хвилин після куріння псі-клону. Трьох 15-річних юнаків шпиталізовано з кривавою блювотою після «Годинникового помаранча». Про це навіть деякі продавці знають.

– Є набагато кращі речовини, – сказав продавець, показуючи на викладені пакетики, – проте ці препарати легальні, бо нема підстав такими їх не вважати, якщо ви розумієте, про що я.

Тобто ще не зареєстровано, що хтось через них помер; отож вони й продаються, хоча й можуть завдати більше шкоди, ніж уже заборонене екстазі.

Ненормальним є той факт, що регулятори ринку легальних наркотиків лише заохочують розробку ще більш небезпечних речовин. За звичайних ринкових умов виробники були б зацікавлені у виробництві наркотиків, які дурманять людей, але не шкодять їм. Ніхто не купував би шкідливі препарати, якби існувала нешкідлива альтернатива. Конкуренція заохочувала б до новаторства в цій галузі: кожна фірма адаптувала б свій рецепт таким чином, щоб препарат викликав у споживача ейфорію й не завдавав шкоди. Саме це характерно для інших ринків: у промисловості напоїв вина, що викликають сильне похмілля, поступаються м’якшим ґатункам; легкі сигарети з низьким вмістом дьогтю успішно розширили свою нішу попри сумнівність заявлених властивостей.

Натомість індустрія легальних наркотиків працює в протилежний спосіб. Гра в кота й мишки між виробниками і поліцією зумовлює, що наркорозробники зосереджуються на зміні формули, щоб нова речовина відрізнялася від уже забороненої. Тому команди розробників у лабораторіях нарковиробників не переймаються тим, щоб їхній продукт ставав кращим і безпечнішим. Натомість вони просто винаходять щось, що достатньо нове, аби легально продаватись. А якщо виявиться, що препарат завдає серйозної шкоди споживачеві, його однаково заборонять, і треба буде випускати новітню версію. Ці збочені стимули ведуть до того, що з кожним новим синтетичним наркотиком усе менше йдеться про безпеку. Більшість новинок – «синтетичні канабіноїди», що нібито відтворюють ефект канабісу. Кілька років тому такі заяви звучали правдоподібно. Проте з кожним новим поколінням заборонених наркотиків виробники покроково змінюють формулу, і ефект усе більше віддаляється від колишньої сигарети з марихуаною. Росс Белл із Новозеландської фармацевтичної фундації каже, що постійні маніпуляції з хімічним складом дали «наркотики-франкенштейни», і нинішні спайси більшою мірою, ніж попередні продукти, викликають тривогу, прискорене серцебиття, галюцинації й депресію.

У деяких країнах робилися спроби запровадити цілковиту заборону на легальні наркотики, щоб ураз оголосити поза законом усі нові психоделіки на ринку. У 2015 році Велика Британія оголосила про плани заборони на зразок ірландської ініціативи кількома роками раніше. Однак такі заборони мають ті самі вади, що й стара система: щоб заборонити препарат, спершу слід довести, що він «психоактивний», а доки будуть доводити, виробники збиватимуть швидкі гроші. Ірландська заборона зменшила кількість наркокрамниць, але бізнес просто перейшов в інтернет. Згідно з дослідженням Єврокомісії⁷⁹, з часу заборони кількість молоді, що споживає спайси, навіть трохи зросла.

Для компаній-виробників спайси виявилися надзвичайно прибутковими. Більшість виробників у Новій Зеландії імпортують хімікати з лабораторій у Китаї за ціною 1000—1500 доларів за кілограм. У новозеландських лабораторіях виробники порскають хімікатами на висушений рослинний матеріал, і утворюється придатний для куріння продукт, трохи схожий на природний канабіс чи тютюн, і це дає змогу приховати його штучне походження. Далі насичена рослинна суміш ділиться на порції по пару грамів, фасується в яскраві пакетики і відправляється на продаж. Одного кілограма чистої хімічної основи достатньо для наповнення 10 000 пакетиків. Кожен із них коштує роздрібним продавцям 7,50 доларів, які продають його споживачеві за 15 доларів. Згідно з аналітикою Скарбниці Нової Зеландії, середня собівартість пакунка становить 0,75—1,50 долара, а це означає, що рентабельність продажу для виробників сягає понад 500 % чи вдвічі більше, якщо споживач купує в інтернеті, як тепер ведеться⁸⁰.

Як же вдалося захищати колосальні прибутки? Очевидно, що в галузі, де так легко заробляються гроші, можна б очікувати на ринку нових конкурентів, що призведе до зниження цін. У царині спайсів ще доволі місця для нових гравців. За нещодавньою оцінкою Скарбниці, в Новій Зеландії внутрішній ринок оцінюється в трохи понад 100 млн доларів при щорічних продажах 7 млн пакетиків. Але тоді в країні було лише дев’ять великих виробників, причому левова частка ринку припадала лише на двох: Stargate Метта Бавдена і ще одну компанію – Lightyears Ahead.

Щоб зрозуміти, чому концентрація ринку синтетичних наркотиків залишається настільки високою, погляньмо на його найближчого родича – фармацевтичну галузь. Це теж потужний бізнес із чималими прибутками. Згідно з даними ВООЗ⁸¹, маржа прибутковості сягає 30 %, – це менше, ніж дають за новозеландські спайси, але цілком пристойно як на вимір звичайного бізнесу. Можна б припустити, що є простір для стартапів. Проте фармацевтичну індустрію контролює менш ніж десяток потужних компаній.

Однією з причин є необхідність постійно збільшувати інвестиції в науково-дослідну діяльність. Вартість для фармацевтичних компаній розробки нових препаратів і проведення необхідних тестувань сягає 1 млрд доларів, (а в дослідженні фахівців з Університету Тафтса 2014 року наводиться неймовірна цифра – 2,6 млрд доларів)⁸². Компаніям доводиться фінансувати і вдалі, і невдалі проекти. У 2006 році компанія Pfizer припинила розробку торсатрапібу, ліків від високого вмісту холестерину, витративши на їх розробку 800 млн доларів⁸³. Ба більше, фірми, які можуть собі дозволити досліджувати кілька препаратів одночасно в кількох нових царинах, краще захищені від ризиків утрати одного проекту. Для інвестування в дослідження потрібні грубі гроші, а дрібним фірмам доводиться для участі в цьому вишкрібати засіки.

Далі, фармацевтичним компаніям постійно доводиться викеровуватися з-поміж складних юридичних правил. Навіть фармацевтичні гіганти іноді потрапляють у тарапати через те, що не змогли подолати численні перепони, покликані захистити пацієнтів. У 2012 році компанія GlaxoSmithKline погодилася сплатити найбільшу в історії охорони здоров’я в США компенсацію у розмірі 3,3 млрд доларів за шахрайство, пов’язане з неправильним брендингом антидепресанту, що його призначали дітям до 18 років, і приховування інформації про протипоказання під час лікування діабету. Нещодавно багатомільярдні компенсації сплатили також Johnson & Johnson та Pfizer⁸⁴. Великим компаніям простіше виконувати закони й компенсувати збитки при їхньому порушенні, бо в них більше фінансових ресурсів на штрафи, ніж у стартапів і малого бізнесу.

Обидва ці випадки стосуються й індустрії спайсів. Китайські хімікати не такі вже й дорогі, але наркотик може витримати на ринку до заборони лише кілька місяців, а це означає, що спайс дасть прибуток тільки якщо виробник має можливість швидкого збуту великих обсягів товару. Та й деякі наркотики себе не виправдовують, а тому в разі невдачі виживають лише ті компанії, які можуть геджувати свої ставки, інвестуючи одразу в кілька продуктів. А це недешево. Як і у фармацевтиці, збутовикам спайсів треба вміти давати собі раду з динамічними змінами законодавства. Випадкове залучення до препарату однієї з сотень заборонених субстанцій означатиме неуникність чималого штрафу або й судового вироку про ув’язнення. Великі компанії мають істотний юридичний ресурс, аби долати регуляторні заковики, і фінансові ресурси, щоб вижити в разі негараздів.

З цих міркувань на ринку спайсів більш упевнено почуваються саме великі, а не дрібні фірми, що істотно відрізняється від ситуації на ринках традиційних наркотиків, котрі, як ми побачили у розділі 3, тяжіють до забезпечення участі менших груп у країнах із більш розвиненою поліційною системою, щоб мінімізувати ринок свого виявлення. А в світі спайсів усе навпаки: виживають компанії, які мають інноваційний ресурс і здатні дати собі раду з законодавством.

• • •

Навіть у кращі часи непросто придушувати наркобізнес. Картелі – експерти в подоланні оголошуваних урядом перепон. Однак феномен спайсів – зовсім інша проблема. Зазвичай складності пов’язані з виявленням і засудженням порушників закону. Проте в цій ніші наркономіки наркоторгівці закону не порушують: просто вони грають на випередження. То як бути з таким бізнесом?

Регулятори щосили прагнуть давати раду цій індустрії, що спирається на інновації. У галузі високих технологій такі сервіси, як Google і Facebook, створюють нові юридичні й моральні дилеми щодо захисту приватності і даних швидше, ніж суди встигають ухвалювати рішення з їхнього приводу. У банківській справі темпи фінансових інновацій з наближенням краху 2007 року завадили владі розгледіти нагромадження кредитно-дефолтних свопів, забезпечених боргових зобов’язань та інших вигадливих продуктів, які поставили галузь над прірвою. Навіть сьогодні в умовах фінансових інновацій регулятори пасуть задніх. Ухвалений 2010 року закон Додда—Френка, який мав запобігти банківським ризикам, що ледве не знищили світову економіку 2007 року, і через п’ять років ще не працював повною мірою. Тим часом волл-стрітівські вундеркінди понавигадували нові складні фінансові продукти, ступінь ризику яких досі не відомий.

Регуляторам жилося б спокійніше, якби вони могли оцінювати інноваційні продукти до, а не після їхнього потрапляння на ринок. На практиці часто-густо це неможливо: високотехнологічна індустрія розвивалася б слимаковим ходом, якби суди мали схвалювати кожний винахід Google, перш ніж дати йому хід, і фінансова галузь зупинилася б, якби регулятори забороняли банкам запускати без їхнього дозволу нові продукти. Водночас в інших галузях суспільні ризики настільки великі, бо так працює регулятор. У фармацевтиці, перш ніж нові ліки підуть у продаж, треба за протоколом пройти всі тести, за їхніми результатами одержати дозвіл державних організацій, як-от Управління продовольства й медикаментів США (УПМ) або Європейська агенція з лікарських засобів. Звичайно, трапляються й помилки. Але назагал доринкове тестування дозволяє відсіяти потенційно небезпечні ліки, перш ніж вони комусь завдадуть шкоди.

Чому б не робити так і зі спайсами? При нинішній системі регулятори не встигають наздоганяти виробників. То там про нове зілля повідомлять, то там – про передоз, а вони приречені вічно запізнюватися з відстеженням шкідливих препаратів. Вони муситимуть продовжувати цю безглузду гонитву, якщо будуть орієнтуватися на новини про чергові новинки або передозування. А що як заснувати УПМ з наркотиків?

У 2013 році саме так спробували зробити в Новій Зеландії. Парламент країни схвалив Акт про психоактивні речовини, що перевернув логіку бізнесу на спайсах. Раніше виробникам дозволялося випускати на ринок свій продукт, а потім його забороняли, якщо він виявлявся шкідливим, натомість тепер виробникам пігулок спочатку треба довести нешкідливість продукту і лише тоді можна одержати дозвіл на продаж. Відтепер заявки виробників розглядатиме нове Управління з регулювання обігу психоактивних речовин, яке матиме повноваження, схожі на повноваження агенцій, що контролюють лікувальні препарати. Власне, реформа перемістила тягар доказів: не уряд ганятиме за новими продуктами в продажу, а виробник доводитиме відповідність препаратів новим стандартам, перш ніж йому дозволять виходити на споживача.

Так ніби все раціонально, а проте лишається чимало суперечностей. Виходить, Нова Зеландія проголосувала за створення першого в світі легального й регульованого ринку синтетичних наркотиків. Управління з регулювання обігу психоактивних речовин не заборонятиме препарати, які лише підзбуджують людей; під заборону потрапляють виключно шкідливі речовини. Напрочуд, закон був прийнятий майже одностайно (був один голос проти, бо той парламентар виступав проти перевірки препаратів на тваринах).

Ураз запроваджено цілу низку корисних правових норм у галузі. Заборонено продаж психоактивних речовин неповнолітнім і рекламу в пункті продажу. Фірми зобов’язано одержувати ліцензію на торгівлю такою продукцією, через що кількість пунктів роздрібної торгівлі скоротилася з 3000 до трохи більш ніж 200. Виробників змусили реєструвати свою продукцію і пояснювати споживачам, що на них може чекати. Наприклад, потенційні споживачі препаратів знатимуть, що в дозі «Знавця ілюзій» міститься 45 мг активної речовини, тобто PB225F, на грам. Якщо ж вони схочуть меншу дозу, то зможуть узяти «Масив ілюзій», де менша концентрація активної речовини. Назагал пропонований асортимент звузився з більш ніж 200 до менш ніж 50⁸⁵. Виробникам доводиться подавати свої назви та адреси, що розкрило цікаву особливість галузі: деякі юридичні особи реєструвалися просто у когось удома, а інші – у фешенебельних бізнес-парках.

Але перші коти за плоти. По-перше, регуляторні агенції знемагали через незмірні обсяги нової роботи і працювали повільніше й неоковирніше, ніж треба. У перехідний період, доки наявні спайси могли продаватись, а влада розбиралася з деталями вимог до нової сертифікації, шкідливі препарати залишалися на ринку довше, ніж треба. Це збільшувало побоювання, що за нової системи влада попускатиме продаж небезпечних препаратів.

Більша проблема полягала в тому, що реформа сильно відставала від графіка. Менш небезпечні спайси здебільшого заборонили ще кілька років тому. А залишились у продажу справжні «наркотики-франкенштейни», які постійно модифікувалися, щоб обійти попередні заборони, і були для споживачів більше шкідливими, ніж корисними. Уряд спіткала криза довіри, і 2014 року, коли попереду бовваніли вибори, він поквапом ухвалив поправку до закону, що скасовувала тимчасові ліцензії, видані раніше. Ідея була непогана: прибрати з ринку препарати, доки їм не дадуть належну оцінку. Проте поправка містила дивний пункт про те, що наркотики не можна випробовувати на тваринах. А без такого тестування препарати не дозволяється ліцензувати для споживання людьми. І станом на час написання цієї книжки реформа зависла: Управління з контролю за обігом психоактивних речовин готове видавати ліцензії на перевірені препарати, а виробникам закон забороняє здійснювати потрібні тестування. У травні 2015 року Метт Бавден, який створив галузь спайсів, оголосив про ліквідацію своєї компанії Stargate. В інтерв’ю новозеландському новинному каналу 3 News він сказав:

– Це був найскладніший період у моєму житті. Із ним було складніше, ніж із метамфетаміновою залежністю.

Йому навіть довелося продати свою «ауді», щоб сплатити рахунки⁸⁶. Коли я вийшов на нього через кілька місяців, усі його клопоти були ще в розпалі – три об’єкти нерухомості повернуто власнику. У короткому мейлі він написав: «Мені, мабуть, доведеться виїхати з країни».

Попри те що її змарнували, новозеландська реформа пропонує інший підхід до регулювання нового покоління синтетичних наркотиків, які так важко було подолати традиційними способами. Годі було похопитися за хіміками, котрі щотижня створюють новий спайс. Передпродажне тестування й ліцензування найменш шкідливих сумішей – вельми суперечливий вихід, бо звеселяльні препарати одержують офіційний дозвіл. Однак країни починають розуміти, що ця альтернатива – спіраль нових, ще небезпечніших модифікацій.

Бонусним ефектом такого регулювання є зміна стимулів для виробників. Наразі їх спонукає потреба створювати нові різновиди препаратів, щоб уникнути заборон, не переймаючись безпекою споживачів. На регульованому ринку може бути інакше. Виробники матимуть потужну мотивацію вдосконалювати (і патентувати) продукт, що буде менш шкідливим і відповідатиме запитам споживачів. Дехто вже замислюється над цим. Бавден каже, що якщо йому колись удасться налагодити свій бізнес, він створить синтетичний замінник іншому наркотику – алкоголю. Він упевнений, що з часом його фармакологи придумають п’янкий дурман на заміну бухлу, аби запобігти призвичаєнню, цирозу печінки і похміллю. Це дивна проекція нинішніх законів про наркотики, та й теперішня система такий продукт відразу заборонить.