Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба

17 розділ Фантастичний політ Блазнюка

Коли друзі зібралися на даху, поприносивши, хто що знайшов, знахідки ці виявилися дуже різними.

Ніхто не знав, що слід шукати, тож кожен притягнув те, що він уважав за потрібне.

Брошковий Жук приніс голову Блазнюка з великими розлогими рогами, яку він зняв зі стіни над каміном в одному з широченних передпокоїв. Обережно, неймовірними зусиллями він випхав її сходами на дах. Блазнюк скидався на лося, відрізняючись від нього лише зухвало задертим носом і бородою, мов у цапа. Чому Брошковий Жук вибрав саме цю голову, він і сам не знав, сказав тільки, що вона його зацікавила.

Чіп із Дров’яною Козлою притарабанили на дах диван — старомодний, із високою спинкою та бильцями. Він був такий тяжкий, що Чіп, виперши його нагору, страшенно захекався і ледве дихав.

Страхопуд Джек притягнув мітлу — перше, що потрапило йому на очі. Солом’яник прийшов із цілим оберемком білизняних мотузок та линв, які познаходив на задвірку, а підіймаючись по сходах, примудрився заплутатися в ньому, та й покотився дахом, мов мішок, і якби не Чіп, то загримів би на землю.

Останнім прийшов Бляшаний Лісоруб. Він теж побував на задньому дворі й розжився там чотирма великими віялоподібними листками з величезної пальми, гордості всіх городян.

— Лісорубе, друже мій! — розпачливо гукнув Солом’яник, побачивши, що накоїв Лісоруб. — У Смарагдовому місті немає більшого злочину, ніж пошкодити цю пальму. Якщо я нічого не плутаю, особу, звинувачену в обтинанні листя з королівської пальми, засуджують до семи смертних кар і пожиттєвого ув’язнення.

— Після бійки кулаками не махають, — стенув плечима Бляшаний Лісоруб і кинув на дах величезне листя. — Зате ми маємо ще одну причину тікати звідси геть. А тепер показуйте, із чого я робитиму наш апарат.

Усі з великим сумнівом подивилися на купу всякої всячини, знесеної на палацовий дах, а Солом’яник скрушно похитав головою і сказав:

— Ну, якщо Бляшаному Лісорубові вдасться зробити з цього краму такого літуна, що й сам полетить, і нас забере звідси, то я навіть не знаю, як тоді нам його величати.

Сам же Лісоруб спочатку був не дуже впевнений в успіхові цієї справи, аж ось він нарешті потер собі чоло клаптиком замші й узявся до роботи.

— Вимога найперша і найголовніша, — промовив він, — тіло, достатньо велике, щоб на ньому могли розміститися всі ми. Найбільше з того, що ми маємо, — оцей диван, от із нього ми й зробимо тіло. Але якщо літун хоч трохи нахилиться вбік, ми попадаємо з нього на землю.

— То, може, взяти два дивани? — запитав Чіп. — Унизу є ще один, такий самісінький.

— Дуже добре! — зрадів Бляшаний Лісоруб. — Негайно несіть другий диван.

Хлопець і стрибуха, добряче впрівши, випхали на дах другий диван і поставили його біля першого так, що вийшло сидіння, оточене, немов бортами, спинками та бильцями.

— Краса! — вигукнув Солом’яник. — Тепер у такому гніздечку можна нічого не боятися!

Вони міцно скріпили дивани линвами та білизняним мотуззям, а там, де мав бути передок, Бляшаний Лісоруб прикріпив голову Блазнюка.

— Це щоб знати, де в цього літуна перед, а де зад, — пояснив він, страх як вдоволений своєю вигадкою. — Якщо уважно придивитися до Блазнюка, побачите, що він дуже схожий на носову фігуру. А оце величезне листя, за яке мені світить сім страт, буде нам замість крил.

— А вони витримають? — недовірливо запитав Чіп.

— Мають витримати, бо це найміцніше з усього, що тут є, — заспокоїв його Лісоруб. — Може, вони й не дуже пасують нашому літунові, але зараз нам не до забаганок.

І він взявся прилаштовувати до тіла величезні листки — по два з кожного боку.

— Літун уже готовий, треба тільки оживити його, — сказав, зрадівши, Брошковий Жук.

— Хвилинку! — гукнув Джек. — А як же моя щітка?

— Навіщо вона тут? — здивувався Солом’яник.

— А зробімо з неї хвіст, — запропонував Джек. — Бо що то за літун без хвоста?

— Гм! — стенув плечима Бляшаний Лісоруб. — Не розумію, нащо тут хвіст? Ми ж не робимо звіра, рибу чи птаха. Літун для того, щоб на ньому літати, от і все.

— Хтозна, може, коли літун оживе, хвіст знадобиться йому для віражів, — припустив Солом’яник. — Якщо йому судилося літати, то й робитиме він це найрадше по-пташиному, а всім птахам, як я бачив, хвіст править за кермо.

— Добре, хвіст то й хвіст, — погодився Лісоруб і міцно прикріпив мітлу до тіла.

Коли літун був закінчений, Чіп вийняв із кишені стару перцівничку.

— Нівроку вийшов, — розгублено промовив хлопець, оглядаючи літуна. — Не знаю, чи вистачить решти того порошку, щоб його оживити. Вже постараюся, щоб вистачило.

— На крила сип, не шкодуй, — попросив Лісоруб, — бо в них уся наша сила.

— І про голову не забудь! — докинув Брошковий Жук.

— І хвіст! — додав і собі страхопуд Джек.

— Цить! — гукнув Чіп, уже починаючи нервуватися. — Я маю вимовити заклинання, тому не заважайте!

І він почав обережно, крихта за крихтою, посипати літуна дорогоцінним порошком. Спочатку він укрив тоненьким шаром усі чотири крила, потім пройшовся по диванах і тоненько посипав мітлу.

— Голова, голова! Благаю, не забудь про голову! — занепокоївся Брошковий Жук.

— Порошку вже майже не залишилося, — сказав Чіп, оглянувши перцівничку. — І здається мені, що ноги значно важливіші за голову.

— Ні! — палко заперечив Солом’яник. — Усе живе мусить мати голову, аби було чим думати, а літун літатиме в небі, а не бігатиме по землі, тож кому яке діло, матиме він живі ноги чи не матиме.

Чіп погодився із Солом’яником і висипав рештки порошку Блазнюкові на голову.

— А тепер, — попросив він, — усі сидіть тихенько, а я тим часом вимовлю заклинання!

Чіп якось чув, як промовляла заклинання баба Момбі, а потім і сам оживляв Дров’яну Козлу, тож він швиденько промовив три магічних фрази, не забуваючи й про жести, що супроводжували кожну з них. Збоку це виглядало дуже урочисто і серйозно.

Коли він закінчив вимовляти заклинання, Блазнюк здригнувся всім тілом, пронизливо, по-звіриному, закричав і змахнув усіма чотирма крилами.

Якби Чіп не схопився за комин, його змело би з даху дужим вітром, що його здійняли велетенські крила. Повітряний струмінь підхопив легенького Солом’яника, підкинув його вгору, та Чіп зловив його за ногу і так тримав. Брошковий Жук відразу гупнув долічерева на дах, тож його не треба було рятувати, а страхопуда Джека чіпко тримав Бляшаний Лісоруб, що був важкий і не боявся вітру, аж допоки все не вщухло. А Дров’яну Козлу перекинуло на спину, і тепер вона лежала, безпорадно розмахуючи ногами.

Поки всі намагалися втриматися на даху, літун повільно відірвався від даху і став підійматися в повітря.

— Стій! Назад! — закричав переляканий Чіп, однією рукою тримаючись за комин, а другою — за Солом’яникову ногу. — Чуєш, негайно ж повернися назад!

Як добре, що мудрий Солом’яник підказав оживляти не ноги, а літунову голову. Блазнюк піднявся вже доволі височенько, але, почувши Чіпів голос, він повернув голову на звук і став повільно розвертатися, щоб було видно палацовий дах.

— Повертайся назад! — знову гукнув Чіп.

І Блазнюк послухався хлопця. Поважно, велично махнувши чотирма крилами, літун приземлився на дах і завмер.