Операція-відповідь

46

Наступного дня Суботін привіз у Мюнхен Гарасима Баркова.

Вони пройшли до Гарца, і той буквально засипав курсанта питаннями. Барков витримав цей натиск спокійно, відповідав коротко, чітко і навіть трохи ліниво. Суботін помітив, що Гарц не витримує холодного погляду курсанта.

Нарешті Гарц припинив розпитування і, помовчавши, сказав:

— Операція, яка вам доручається, організаційно і технічно продумана ідеально. Але риск є риск. Можна і загинути. Чи готові ви до цього?

— Я вже давно готовий… та щось досі не гину.

Гарцу відповідь явно сподобалась, він глянув на курсанта з цікавістю і повагою.

— Добре. Ідіть у свій номер. Він поруч з моїм.

Не встигли Барков і Суботін розкласти речі у своєму двокімнатному номері, як до них прийшов Гарц у супроводі високого, неохайно одягненого чоловіка. Гарц вказав своєму супутникові на Баркова.

— Підходить?

Той оглянув курсанта з ніг до голови.

На це Барков реагував цілком байдуже: стояв у вільній позі, втупившись сірими, немигаючими очима в незнайомця.

— Так, цілком, — відповів той. Гарц підштовхнув Баркова до незнайомця.

— От і добре! Знайомтесь, містер Барков. Це — винахідник. Так ви його й називатимете: «містер винахідник». Він сконструював чудову машину, а ви перший випробуєте її. — Потім Гарц відрекомендував «винахідникові» Суботіна. — Це старший інструктор школи Іван Іванович. Він простежить за підготовкою.

Не звертаючи уваги на слова Гарца, «винахідник» все ще розглядав Баркова.

— Ви вмієте плавати?

— Вмію.

— Добре?

— Досить пристойно.

— Тоді не гаятимемо часу.

Гарц пішов. Суботін, Барков і «винахідник» попрямували в іншу кімнату і тут одразу почали проводити підготовчі заняття. «Винахідник» розповів про свій апарат, в якому одна людина може пропливти під водою досить велику відстань. Людина сідає всередину невеликої торпеди, яку випускають з зануреного підводного човна. Торпеда має власний електричний двигун і відповідні прилади для руху в заданому напрямку. Апарат уже випробувано, він показав чудові якості і гарантує цілковиту безпеку для людини, що ним користується.

Барков слухав усе це байдуже. Зрештою, це почало дратувати «винахідника», і він спитав:

— Чи вас цікавить це хоч якоюсь мірою?

Барков посміхнувся.

— Що значить цікавить чи ні? Мені накажуть, і я виконаю.

— Але ж повинна бути хоч якась особиста зацікавленість справою! — здивовано промовив «винахідник» і, помовчавши, почав пояснювати далі.

З усього, що він говорив, для Суботіна важливе було тільки одно: «винахідник» кілька разів підкреслив, що на підготовку операції відведено лише п’ять днів і що вчитися доведеться дуже наполеглива.

Навчання провадилося щоденно з дев’ятої годили ранку до другої години дня. Потім — обід, і з п’ятої години навчання тривало до пізнього вечора.

Гарасим Барков виявився здібним учнем. Він добре оволодів технікою керування торпедою і вже на третьому занятті відповідав без запинки на всі питання «винахідника».

Гарц у ці дні не з’являвся.

Через чотири дні разом з «винахідником» прийшли два офіцери морської служби. Вони розглядали Баркова так, ніби хотіли його купити. Після огляду всі рушили в номер Гарца.

Ця нарада була, звичайно, найважливішою. Тут Суботін дізнався про суть задуманої операції, Гарасима Баркова збирались висадити з підводного човна біля узбережжя Латвії, поблизу порту Н. Шпигун повинен був підпливти до берега і затопити торпеду, йому доручалося вчинити диверсію в порту. Після того, як Барков виконає завдання, він мусив через Литву пробратися у Східну Німеччину і прийти за умовленою адресою. Звідти його мали переправити у Західну Німеччину. Висадити диверсанта було намічено між десятим і п’ятнадцятим числами. Точний строк залежав від погоди. Справа в тому, що під час шторму торпеду не можна було випускати. Суботін вирішив, що досить попередити своїх про район, де закидатимуть диверсанта, і там буде встановлено пильне спостереження за морем: підводний човен не проскочить, і прикордонники охотитимуться не за торпедою, а за самим човном. Значить, його обов’язок — негайно оповістити про рейд підводного човна.

Після наради Суботін пішов погуляти в місто. Повертаючись у готель, він вибрав хвилину, коли біля газетного кіоска не товпились покупці, і підійшов до нього.

В кіоску сиділа Амалія Штерн. Даючи Суботіну газети і журнали і одержуючи від нього гроші, вона з байдужим виразом на обличчі вислухала все, що їй сказав у кількох фразах Суботін, і ледве помітно кивнула головою. Замість відповіді вона тихо промовила: «Анна Лорх уже дома».

В своєму номері Суботін застав Гарца, «винахідника» і морських офіцерів. Барков поспішно складав свої речі.

— Де ви швендяли? — роздратовано спитав Гарц.

— Просто пішов прогулятися. Купив газети. Навчання ж закінчилось?

Гарц одвернувся і знову почав розмовляти з «винахідником». Офіцери нетерпляче ждали біля дверей, поглядаючи на Баркова. Незабаром офіцери і Барков поїхали.

Гарц був страшенно злий. Суботін насторожено придивлявся до нього, намагаючись здогадатися, в чому справа. Незабаром усе з’ясувалось… Гарц одержав шифровку від вищого начальства, в якій повідомлялось, що два агенти гамбурзької школи, яких було послано на Україну, зазнали провалу, У шифровці підкреслювалось, що провали є наслідком поганої підготовки агентури, і особисто на Гарца покладалась відповідальність за роботу мюнхенської школи.

— Я і так відповідаю за школу! — роздратовано казав Гарц. — Але ж не можу я сам виконувати завдання замість курсантів!..

Гарц розумів: оправа не тільки в тому, що школа погано готує агентів. Він взагалі всіх переміщених осіб вважав людьми ненадійними. Одержана шифровка підтвердила його думку; зараз навіть Суботін викликав у нього недовір’я.

— Має бути якийсь порядок! — сердито вичитував Гарц. — Гуляти, звичайно, вам не забороняється, але я повинен знати, де мій співробітник у будь-яку хвилину. Надалі прошу вас пам’ятати про це.