Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію

Розділ другий. Переваги мрійливості

Тож чи приносить мрійливість лише шкоду? Чи треба людям уникати позитивних фантазій і відчувати провину, коли такі фантазії з’являються?

Деякі психологи, починаючи із Зиґмунда Фрейда, саме це й мали на увазі. Фрейд вважав, що фантазії здатні задовольняти людей лише тимчасово, але в довшій перспективі вони гальмують розвиток особистості й породжують тривогу та інші види невротичної поведінки. На думку Фрейда, люди вдаваються до фантазій або видінь, аби компенсувати неприємності в реальному житті; під час цього їхня поведінка ставала сумнівною чи ірраціональною з раціонального погляду. Вирішення проблеми полягало в униканні позитивних фантазій[33]. Неофрейдисти й послідовники школи, що називається гуманістичною психологією, підхопили цю думку в середині двадцятого сторіччя, вважаючи, що лише думки, які співвідносяться з реальністю, а не з фантазіями, можна вважати «ментально здоровими» й такими, які здатні привести до самоактуалізації. Соціопсихолог Марія Ягода пише: «…сприйняття реальності вважається ментально здоровим, якщо те, що бачить особа, відповідає тому, що є насправді»[34], і зокрема якщо людина визнає елементи своєї особи, які їй не дуже до вподоби. Добре відомий гуманістичний психолог Абрахам Маслоу стверджував, що «здорові особи здатні сприймати себе й свою природу без засмучування та скарг»[35]; таку позицію можна тлумачити, як імпліцитно критичну щодо жаданих мрій та фантазій[36].

Такий спосіб мислення зберігається до сьогодні й не лише в академічній психології. З часу глобальної рецесії 2009 року коментатори заповзялися на ідеалізацію й мрії, що не спираються на «реальність». У книжці Барбари Еренрайх «Оптимісти: як постійна підтримка позитивного мислення підірвала Америку», що вийшла у світ 2009 року, піддано нищівній критиці те, що Еренрайх називає «масовим обманом, що полягає в позитивному мисленні». Еренрайх обстоює думку, що ми «виходимо поза себе й бачимо речі такими, якими вони є», або, «у міру можливості, позбавленими кольору через наші відчуття й фантазії…» Ми повинні відволіктися від наших емоцій і наблизитися до об’єктивних фактів, включно з тими, які нам можуть бути й не до смаку. «Реалізм, аж до захисного песимізму, є передумовою виживання не лише людини, а й усіх видів тварин. Поспостерігайте хоч трохи за якоюсь дикою твариною, і ви будете вражені передусім її вігільністю»[37].

Одне діло дикі тварини, а інше — студенти коледжу. Познайомтеся з Рейчел, двадцятитрирічною випускницею коледжу, яка живе в місті в Новій Англії. Чотири роки тому, ще школяркою, вона тяжко пережила ув’язнення її друга Тіма за порушення закону про обіг наркотиків. Тім був не лише приятелем, а й найбільшим коханням Рейчел (принаймні їй так здавалося). Вона розповідала в неопублікованому есе: «Ми закохалися, і все інше було позбавлене значення. Ми закохалися, бо були потрібні одне одному».

Засудження Тіма стало приголомшливою подією, бо доти в нього не було проблем із законом. Він не був ані наркоманом, ані ґанґстером, а був трудівником, гарував разом із Рейчел у господарчій крамниці, де вони вперше зустрілися. «Тім почувався непотрібним, якщо він не займався чимось, не докладав до чогось рук, — згадує Рейчел. — Він завжди працював». На жаль, рецесія тяжко вдарила по сім’ї Тіма. Тепер йому доводилось жити своїм коштом і самому сплачувати за навчання. Він чимало працював на півставки, але однаково коштів на покриття всіх витрат не вистачало. І тому він почав приторговувати канабісом.

«Тіма можна було по-різному називати, — згадує Рейчел, — трудівник, коханець, боєць, син, працівник, приятель, найближчий друг, але я в найстрашніших снах не могла собі уявити, що до цього можна було додати продавець канабісу. Але ж це сталося». Він кілька місяців продавав марихуану, як іще кілька юнаків у їхньому містечку. Коли Рейчел намагалася зупинити його, Тім пояснював, що вона не знає, що таке фінансова скрута. Він мав рацію в тому, що родина Рейчел була заможніша, проте дівчина доводила, що наркотики в кожному разі — це погано. Тім і слухати не хотів, а вона поступалась і схрещувала пальці, сподіваючись, що Тім хутко заробить потрібну суму, а тоді покине наркоторгівлю, перш ніж почнуться проблеми. Вона не схвалювала його дії, але ставилася з розумінням до його позиції, і кохання її не меншало.

Тім і справді покинув ту справу, минули місяці. Аж ось, без попередження, поліція наскочила й арештувала його через три дні після того, як йому минуло дев’ятнадцять. Поліція, за допомогою агента під прикриттям, «узяла» Тіма під час останньої оборудки. Попри те, що це було його перше порушення закону, суддя дав йому під зав’язку й призначив Тімові півроку за ґратами й три роки випробувального терміну.

Усе ще безтямно його кохаючи, Рейчел відчувала, що зобов’язана підтримати Тіма. Їй страшно було під час читання вироку: боялася, що їй буде соромно, боялася побачити розпач родини Тіма, але не могла лишатися осторонь. Я листувалася з Рейчел за допомогою електронної пошти й запитала, як вона пережила тривожні й гнітючі дні перед вироком. Виявляється, вирішальну роль відіграли позитивні фантазії. «Мені ввижалося, що суддя чи прокурор казали щось жахливе про Тіма, якесь гидке зауваження, а я раптом скочила на рівні ноги й закричала: «Агов! Ви ж особисто його не знаєте! Він у душі гарна людина, він просто спіткнувся!» І тоді підвелася його мати й розповіла про свою дитину, і друзі встали й сказали, яким він був підлітком… Гуртом, ми створили б потужну групу підтримки, і на суддю таке враження справили б наші любов і співчуття до цього гаданого злочинця, що він відпустив би Тіма й засудив натомість поліцаїв, які так тяжко помилилися з його арештом».

Усім відомі ситуації, коли здається, що ви потрапляєте у безвихідь і лишається тільки чекати на розв’язок. Одні ситуації, як-от у Рейчел, пов’язані з деякими незручностями, а в інших ідеться про життя або смерть. У будь-якому разі, коли не йдеться про якусь доцільну дію, а просто треба взяти себе в руки й не виходити з гри, позитивні фантазії можуть виявитися корисними й навіть необхідними. Вони можуть придатись і в інших випадках: на короткий час справити людині приємність або дати можливість винахідливо розглянути варіанти майбутніх дій. Позитивні фантазії є важливим і корисним складником життя, хоча і в незвичному для людей розумінні. Є з них хоч якийсь пожиток? Вони не все можуть, але й невжитковими їх не назвете. Усе залежить від ситуації.

Як добре подумати, то багато людей, які не керують своїм життям, виживають завдяки уявленню ідеалізованих результатів. Іноді поривання мрії може здатися перебільшеним або нереалістичним, але воно може допомогти виживати. Мій східнонімецький приятель уявляв собі поїздку до Парижа, аби одержати те, чого його позбавила політична система: можливості виражати фарбами ідеї й почуття. Часто-густо жінки, які потерпають від насильства, на щодень виживають завдяки фантазіям, і вони навіть починають вірити, що колись їхні чоловіки зміняться на краще. Знайомий священик, тридцятирічний син якого страждає на квадриплегію, розповідав мені, що йому легше, коли він мріє про нову технологію, котра дозволить його синові ходити[38].

У своїй відомій промові «Я маю мрію»[39] Мартін Лютер Кінґ-молодший визнав, що «кайдани сеґреґації й дискримінації» усе ще гнітили чорношкірих американців і що «чорношкірий усе ще поневіряється по закутках американського суспільства та відчуває себе вигнанцем у власному краї». Проте Кінґ закликає своїх слухачів не «стояти безрухом у долині розпуки». Він стверджує, що в нього є позитивна фантазія, мрія, і промову свою він завершує поясненням ідеї, що колись «запанує свобода» і «всі діти Бога, чорні люди й білі люди, євреї й неєвреї, протестанти й католики, зможуть узятися за руки й заспівати давній негритянський спіричуел: «Нарешті вільні! Нарешті вільні! Дяка Всемогутньому Богу: ми нарешті вільні!»

Іще один разючий приклад того, як позитивні фантазії заохочують витривалість, походить із нацистських концтаборів. У таборах панував голод, через який гинуло багато в’язнів. Як сказав один із тих, хто вижив: «У нас у Біркенау був календар. Це голод… Ранок — голод. Полудень — голод. Вечір — голод»[40]. Але деякі в’язні долали відчуття голоду, роблячи щось неймовірне: збираючи улюблені рецепти до кулінарної книги. Зшита вручну кулінарна книга з концтабору Терезіенштадт містила рецепти шоколадного пирога, мигдалевого печива, картопляних галушок і картопляного салату. Майкл Беренбаум, директор Американського науково-дослідного інституту Голокосту, дивився на збирання старих рецептів як на «акт дисципліни, який змушував [в’язнів] тлумити в собі відчуття голоду й думати про звичайний світ до концтаборів, а також, можливо, наважуватися мріяти про світ після концтаборів»[41]. Інші робили акцент на фантазійному аспекті збирання рецептів і суперечок про складники. Як пише один із тих, хто вижив у концтаборі, записування рецептів «…було мрією і, думаю, це у свій спосіб давало їм силу вижити»[42].

Як саме допомагають мрії, коли люди не можуть діяти? Розгляньмо, звідки походять позитивні фантазії. На початку моїх досліджень мені здавалося, що вони є фізіологічною або психологічною потребою. Для перевірки цієї гіпотези ми разом із моєю співробітницею Гітер Баррі Кеппс найняли групу зі сімдесятьох студентів-випускників і попросили їх не їсти й не пити чотири години до початку досліду[43]. Прийшовши до лабораторії, студенти відповідали на запитання, покликані виміряти рівень їхньої спраги. Тоді ми пропонували їм різні страви, зокрема сухі солоні крекери. Ми включали крекери, бо, як відомо, вони посилюють спрагу. Одним студентам давали воду, щоб утамувати спрагу, а іншим — ні. Тоді членам обох груп запропонували придумати завершення наступного сценарію: «Ви у ресторані, і офіціантка приносить вам велику склянку води з льодом. Ви берете склянку й п’єте воду…» Ми також вилучили всі фантазії, не пов’язані зі спрагою учасника, і запропонували дописати сценарій, у якому приятель питає їх, чи не піти б їм краще до спортзалу. Ми також запропонували учасникам оцінити за числовою шкалою, наскільки позитивні або негативні, відповідно, були їхні фантазії, а також доручили незалежному судді проробити те саме.

За нашою гіпотезою більш спраглі студенти мали більше фантазувати про питну воду, ніж менш спраглі студенти. Так і сталось. Потреба напитися викликала позитивні думки та образи про тамування спраги.

Як концептуалізують теоретики, як от Абрахам Маслоу[44], спрага — «базова фізіологічна потреба» на противагу потребам вищого рівня, наприклад, безпеці, належності, оцінці й самоактуалізації. У новіших дослідженнях наводяться інші потреби вищого рівня, такі як почуття повноправності, особистої анонімності та можливість стосунків з іншими людьми[45]. Мене зацікавило, чи люди з потребами вищого рівня фантазуватимуть більш позитивно про їхнє задоволення.

У всіх нас є спільна потреба вищого рівня: сенс або мета життя. Наскільки ми відчуватимемо радість або снагу в собі, якщо в нас не буде причини вставати вранці? Ми з Гітер Баррі Кеппс знайшли 85 дорослих у приймальнях різних урядових установ у великому німецькому місті. Ми запропонували кожному з них уважно прочитати вступ тексту під назвою «Що виповнює життя сенсом?» У тексті йшлося, що праця робить нас такими, якими ми є, і поволі наповнює життя сенсом. Проте не всі одержали тотожний текст. Довільно вибрана половина учасників отримала текст, який мав формувати потребу мети у житті. Інша половина учасників просто читала текст, у якому імпліцитно стверджувалося, що життя людей осмислене.

Як і в попередніх дослідах, ми пропонували учасникам придумати завершення того чи іншого сценарію. У цьому випадку один сценарій був такий: «Ви сидите у фірмі на рецепції й чекаєте на співбесіду щодо цікавої вам вакансії. Інтерв’юер виходить, тисне вам руку, веде до офісу, щоб розпочати інтерв’ю…» Ми запропонували учасникам оцінити, наскільки позитивні або негативні були їхні фантазії. Фантазії деяких учасників виявилися вельми позитивними, як-от: «Я дуже вмотивований і покладаю надії на співбесіду. Я маю шанс одержати улюблену роботу, і тому так добре до цього підготувався. Ніякого страху в мене нема». Інші фантазії були негативніші: «Я себе налаштовую так, аби в чомусь не помилитися. Я подолаю це випробування. Завжди приємно усміхайся та поводься природно. Кава… так чи ні? Хай йому грець, увесь пакет потрібних документів зіпсуто!»

Як і очікувалося, учасники, в яких ми досліджували потяг до пошуку сенсу життя, фантазували більш позитивно про щасливе завершення уявного інтерв’ю щодо найму на роботу. Ми реплікували ці результати у двох додаткових дослідах, в одному з яких вивчали залучення до соціуму (соціальна потреба), а в іншому — почуття людей, коли вони можуть впливати на поведінку або емоції інших (різновид соціальної потреби). В обох випадках особи з активною потребою намагалися фантазувати більш позитивно щодо задоволення цієї потреби. У нашій статті ми зробили висновок, що потреби — «одна зі змінних, що впливають на ментальну налаштованість на позитивне майбутнє».

Якщо потреби поступаються позитивним фантазіям, ці фантазії мають допомогти нам задовольнити основні потреби. Коли ми мріємо про задоволення наших потреб, ми приділяємо їм більше уваги, як і відповідним стимулам, що могли б приводити до їхнього задоволення. Як зауважив Вільям Джеймс: «Те, що привертає нашу увагу, визначає наші дії»[46]. Мандрівник, який знемагає в пустелі й фантазує про воду, швидше втамує спрагу, бо звертатиме пильну увагу на всі ознаки ймовірної присутності води неподалік. Таким же чином священик, у якого син страждає на квадриплегію, каже, що через своє фантазування він відстежує потенційно корисні для сина новітні наукові досягнення, коли читає новини або під час серфінгу в Інтернеті[47].

Тут треба зробити важливе уточнення. У той час як фантазування могло б допомогти нам задовольнити деякі потреби, воно не може заспокоїти ті потреби, які тягнуть за собою великі витрати енергії, зусиль і необхідність значних зобов’язань. Ми вже побачили, що просте мрійництво про позитивні результати не допомагає людям здійснити бажане. Як я показала в одному своєму дослідженні, у позитивних фантазіях є щось таке, що заважає впоратися зі складними завданнями та спонукує нас виконувати простіші завдання. Якщо спраглій людині в пустелі варто лише зупинитися й нахилитися, щоб напитися з невеличкої водойми, поринання в позитивні фантазії може допомогти їй помітити воду, а також бути уважнішою, шукаючи водойму. Проте якщо в людини нема життєвої мети, а уява зосереджується лише на провідній ролі у фільмі разом із Анджеліною Джолі (таке досягнення зазвичай вимагає принаймні аудіювання день у день протягом місяців або й років), то поринання у позитивні фантазії лише заважатимуть здійсненню мрії.

Існує ще одне пояснення того, як фантазії допомагають залишатися в грі, не вживаючи жодних заходів: вони відволікають нас від обтяжливої рутини чекання. Аби не збожеволіти й не дезорієнтуватися від розпуки, ми можемо уявити приємний результат, щось, що ми воліли б побачити на власні очі. У випадку Рейчел дні чекання перед винесенням вироку її приятелеві були довгі, сповнені хвилювання, а завдяки мріям про те, що суддя може зглянутися на зростаючу підтримку приятеля, дівчина не здалася. Вона пригадує: «Я й не думала, що зможу стільки витерпіти». Під час лікування посттравматичного стресового розладу лікарі заохочують пацієнтів уявляти себе в безпеці, у приємному живильному середовищі, що впливає на всі п’ять відчуттів. Така образо­творча методика дозволяє пацієнтам упродовж місяців або й років витримувати лікування, скероване на роботу з глибинною травмою та її подолання[48].

Усі ці приклади пов’язані з надзвичайними обставинами, але позитивні фантазії здатні також допомогти нам відволіктися від рутини очікування в буденніших ситуаціях. Згідно з доповіддю про стан робочих місць у США 2013 року, на підставі опитувань Ґеллапа, сімдесят відсотків американських робітників «не зацікавлені» або «не люблять» свою роботу[49]. І як же їм витримати той довгий, нудний робочий день? Джером Сінґер[50], піонер у дослідженні того, що роблять люди, коли відволікаються від виконання службових обов’язків, зауважив, що коли робоче завдання не обходить людей і їм стає вкрай нудно, розрадою стають позитивні думки й марення, які дозволяють із приємністю перебути робочий час. Ерік Клінґер[51] теж вказує на таке явище, як «поточні клопоти», тобто не досягнуті цілі й нездійснені бажання; вони породжують ніби випадкові думки, у той час як ми займаємось якоюсь потрібною на щодень роботою. Інколи ці думки допомагають нам без зайвих проблем витримати нудьгу, але, буває, заважають працювати й робити щось важливе. Я пропоную вам порівняти результати, про які йшлося в цьому розділі, із вашим повсякденням.

Задля вправи подумайте про щось непідвладне вам, про ситуацію, в якій вам доводиться чекати без надії на допомогу. Подумайте про потребу, яка залишається не вдоволеною і яку ви не в змозі заспокоїти. Може, ви юрист-студент, який чекає на результати свого іспиту на адвоката. Пацієнт, що нервує, чекаючи на результат аналізу. Покупець житла, який очікує прийняття його застави. Сядьте на мить і пофантазуйте про бажаний результат. Звільніть свій розум. Нехай линуть образи. Уявіть, як вам відлягло, коли ви довідалися, що склали іспит або одержали висновок лікаря, у якому зазначено, що ви цілком здорові. Уявіть, як вас стискає в обіймах ваша подруга. Уявіть, як святкуєте за вечерею. Уявіть, як усміхаються та пишаються ваші батьки, походжаючи вашим новим домом. Вам відлягло? Час минає швидше? У такій ситуації цілком можна вдаватися до мрійництва як важливого тимчасового ресурсу, навіть якщо тим мріям і не судилося справдитись.

Багато людей питали мене, чи можуть позитивні фантазії допомогти виживати з такою тяжкою хворобою, як рак. Мої початкові досліди не виявили чіткого зв’язку між позитивними фантазіями й успіхом у лікуванні таких хворих. Власне, багато форм раку, — навіть ті, що мають негативний прогноз, — піддаються деяким видам лікування. За винятком термінальної стадії хвороби, коли пацієнт отримує паліативне лікування, завжди є поле для дії. Хворі на рак зазвичай випробовують різні види альтернативного лікування, бо звичайні методи не здаються надійними, і серед більшості тяжких хворих на рак завжди живе надія, що можна потрапити до невеличкого відсотка пацієнтів, яким справді вдається вижити. Для досягнення оптимального результату хворим на рак потрібно не просто «залишатися в грі», а треба бути мотивованими доглядати себе й шукати допомогу. Позитивних фантазій про одужання недостатньо, бо саме вони можуть гальмувати потрібні корисні дії.

Є принаймні ще один випадок, коли позитивні фантазії корисні. Аби це зрозуміти, зупинімося на мить і розгляньмо проблему, поширену сьогодні серед американського юнацтва. Дослідники в одній роботі 2013 року вивчали 123 000 студентів коледжів та університетів; у певний час протягом попереднього року 56,6 % студентів були «дуже засмучені», 31,3 % потерпали від «такої депресії, що не могли нічого робити», а 45 % відчувало «повну безнадію». Більшість опитаних студентів — 83,7 % — вважали, що їх «пригнічував обсяг того, що треба було зробити», і 79,1 % відчували «виснаження (не від фізичної роботи)»[52].

Ми з моєю співробітницею Доріс Мейєр вирішили подивитися, чи мрії про ідеальне майбутнє можуть полегшити депресію в юнаків. Ми попросили 88-х студентів американського університету заповнити анкету, в якій пропонувалося уявити себе в ситуації дванадцятьох сценаріїв[53]. Вони мали візуалізувати кожний сценарій, подумки його програти та записати пов’язані з ним мрії. В одному сценарії йшлося про таке: «Ви працюєте над важливим проектом. Ви бачите, що не встигаєте й просите клієнта подовжити термін. Ви знаєте, що є ймовірність, що він піде на цю поступку. Сьогодні клієнт сповістить вас про своє рішення. Доки ви чекаєте в офісі на його дзвінок…» Ми також запропонували студентам заповнити анкету, що, як відомо, є ефективним способом виміряти ступінь депресії.

Через чотири тижні ми перевірили цих студентів і виміряли за допомогою тієї самої анкети ступінь їх депресії. І виявили: що позитивніші були фантазії в студентів, то вищий був у них ступінь депресії. Але ми також виявили частіше кореспондування мрій і зниження ступеня депресії у процесі самого мріяння. Здавалось, мрії про позитивне майбутнє захищають на короткий час від суму, але збільшують його в подальшій перспективі. Це збігається з короткочасним стимулом задоволення, яке швидко минало й призводило до поглиблення депресії.

Мрії про майбутнє здатні на короткий час послабити депресію; вони працюють як механізми копінгу, що допомагають людині боротися з сильним болем. З’ясовано, що такі процеси мислення й поведінки, як заперечення існування проблеми, наприклад, пияцтва чи вживання медичних препаратів, із часом посилюють депресію[54]. Люди стають пасивними й майже нічого не роблять, щоб усунути причину болю; із часом це починає впливати на їхній настрій. Але і короткочасне полегшення депресії має своє значення. Спонукання людей до мрій може бути важливим тимчасовим терапевтичним засобом, коли пацієнтам потрібна негайна допомога.

Якщо поглянути поза проблему депресії, позитивні фантазії присутні скрізь у нашому повсякденному житті, та багато хто заповзято це доводитиме. Історики й дослідники громадської думки здавна говорять про те, що сучасна культура споживання спирається на продаж продуктів і досвіду шляхом заморожування людей фантазіями про те, що вони могли б мати, ким би могли бути або що зробили б у майбутньому. Такі бренди легкових автомобілів преміум-класу, як BMW, Mercedes, Lexus, підтримують фантазію про те, що просто сидячи в їхній неймовірній машині, можна долучитися до світу смаку, престижу й влади. Протягом десятиріч виробники побутової хімії та кухонного начиння адресують свою рекламу жінкам, які працюють, підкидаючи їм фантазію про те, що, вживаючи їхні товари, вони стануть хорошими матерями для своїх дітей і гарними дружинами для своїх чоловіків. Так само відеоігри пропонують гравцям швидкоплинну, але й приємну фантазію, ніби вони гонщики, секретні агенти або професійні футболісти. Маркетинг пива Corona пропонує стомленим протягом робочого дня споживачам фантазію про розслабляння з пляшкою. Варто сколупнути покришечку та зробити ковток, і людина уявляє себе на білому пляжі під палким сонцем, вона пожбурює мобілку в прибійну хвилю і бавить час, як їй заманеться.

Для декого розповідь про швидкоплинну насолоду від мрій може здатися дивним способом доведення, що мрії мають цінність. Хіба люди вже не надто гедоністичні й не достатньо тверезі й обачні? Як каже Барбара Еренрайх, ми настільки призвичаїлися до зручності позитивного мислення, що втрачаємо зв’язок із реальністю довкола нас і підважуємо нашу здатність вирішувати нагальні соціальні й політичні проблеми.

Але насправді позитивні фантазії можуть допомогти вам налагодити контакти з реальністю. Я маю на увазі певний її різновид: те, що ви справді хочете. Мрії — важливий спосіб вимагати те, що вам належить, що суголосне вам на глибшому, прихованому рівні. Це також ефективний, навіть критичний спосіб з’ясувати, що саме ви не вважаєте реальним.

Скажімо, ви студент коледжу, який збирається вступати до медичного інституту. Ваші батьки — лікарі, а тітка — старша медсестра. Лікарський фах у вашій родині — спадкова традиція. Якось ви сидите самотою та їсте подвійний чизбургер і починаєте мріяти про майбутню кар’єру. Ви уявляєте себе лікарем у ясно-білій одежі з монограмою на лівій вилозі піджака, де до імені додано ще й «доктор медичних наук». Уявляєте собі, як ви біля ліжка пацієнтки міряєте їй пульс, дивитесь її медичну картку, відповідаєте на непрості запитання. Наразі чизбургер ви вже до половини упорали, ширяючи в мріях і не помічаючи, що діється довкола вас у кафетерії. Ви уявляєте себе на нічному чергуванні в яскраво освітленій кімнаті, де пахне шпиталем, і вдруковуєте дані про пацієнтку у формуляр бази даних на комп’ютері. Аж ось розумієте, що ви не сова, не полюбляєте яскраве світло в приміщенні й через шпитальні запахи не можете дихати. І знову вам ввижається, буцім ви біля ліжка пацієнтки, котру нудить і котра зригує все на себе. Ви думаєте… Власне, ви знаєте, що праця в шпиталі марудна. Кому подобається весь час доглядати хворих? Ви замислюєтесь над цим, доїдаючи чизбургер. Уявляєте, як буде важко й нудно, скільки всього доведеться запам’ятовувати в медичному інституті, як вільно дихатиметься на свіжому повітрі, коли вийдете із задушливого шпиталю після довгого чергування.

За той час, що ви їсте чизбургер, багато чого може перемінитися. Зміните свою думку чи ні, відбудеться це відразу чи мріятимете про це протягом місяців, чи взагалі не схочете нічого змінювати, — яскраве уявлення свого потенційного майбутнього дає нагоду подумки відчути, що вам доведеться робити і ким ви станете, розглянути можливі варіанти й оцінити, наскільки це все вам імпонує. Це дає цінну інформацію та готує вас до прийняття правильного рішення про власне майбутнє.

Фантазування — потужний засіб вивчення проблеми, бо ви можете віртуально пережити свої бажання без потреби реально діяти й брати на себе зобов’язання. Ці бажання можуть розкритися в найближчому майбутньому, навіть у наступну годину або день. Джинні, маркетолог великої швейної фабрики, іноді сидить у своєму офісі й фантазує, що їй варто зробити завтра. Знаючи, що завтра надвечір вирушає у тривале відрядження, вона уявляє, як уранці пакуватиметься, розмовлятиме з колегами по телефону та зустрінеться з трьома підлеглими, щоб попрацювати над їхніми звітами. Дивлячись у вікно офісу, вона фантазує, як почуватиметься в літаку, знаючи що встигла зробити все; вона уявляє відчуття полегкості, з яким попиватиме холодний напій, не кваплячись гортатиме газету й поринатиме в сон.

Аж ось, поволі переглядаючи електронну пошту, Джинні з подивом збагне, що чогось бракує. Її син, якого вона рідко бачила останнім часом, зараз у місті й насправді вона хоче бути з ним. Вона уявляє, як вони разом їдуть на велосипеді до улюбленого французького бістро, щоб з’їсти пізній сніданок. Він, як завжди, замовляє багет із джемом або, як він робив це ще малям, круасан із шоколадом, посипаний згори мигдалем, а Джинні обирає подвійне еспресо. Вони мовчки чекають, а коли приязний офіціант приносить замовлення, поринають у розмову про те, що сталося у їхньому житті впродовж тижнів, коли вони не бачилися. Авжеж, саме цього Джинні й хоче. І тоді вона змінює свої бажання… і свої плани.

Уважніше придивляючись до свого життя, кожен може знайти приклади, коли мрії допомагають дивитися на події глибше. Коли старшокласники вирішують, до якого коледжу вступати, вони, як правило, відвідують кампуси, щоб на власні очі побачити, як воно там буде. Під час відвідин потенційні студенти роздивляються навчальні корпуси, книгозбірні, гуртожитки та зазвичай уявляють себе тут наступного року. Їх полонять позитивні мрії про те, як вони щодня прокидаються в гуртожитку, їдять у їдальні або в ресторані поруч, ідуть на лекції до сповитих плющем корпусів, чують запах дерев’яних сходів у книгозбірні, бавляться у фризбі на галявині або розмовляють із друзями. Повертаючись додому після відвідин кампусу, учні пам’ятають свої фантазії й можуть їх поглибити, збираючи відомості про інші інститути й готуючись до остаточного рішення. Увесь цей процес робить вибір коледжу випадковим; якщо учениця відвідувала кампуси холодного дощового дня, її фантазії істотно відрізнятимуться від тих, які виникають у вологу й хмарну погоду або сонячного спекотного дня, коли всі студенти перебувають на галявині.

Люди назагал ставляться до планування свого майбутнього раціонально. Вони укладають довгий список того, що збираються здійснити, й іноді роблять додаткові списки можливих «за» і «проти» для кожного варіанту вибору. Фантазування — інший процес, що має свої переваги. Спостерігаючи подумки вільний перебіг уявних картин, люди поступово переходять до всебічного й інтуїтивного розуміння того, чого вони хочуть, що саме важливо для їхніх практичних дій і життя. Вони починають бачити, що має значення і що здається правильним.

І так само, як гарна книжка чи фільм дають вам змогу подумки відвідати далекі краї, ви можете пізнати власне ймовірне майбутнє. І хтозна, які відкриття ви зможете зробити.

Задля тренування я пропоную вам зручно вмоститись і визначити важливе для вас бажання. Заплющіть на мить очі й пофантазуйте про його здійснення. Як ви собі уявляєте процес реалізації? Які почуття пов’язуються у вас із цим? Хто ще з’являється у вашій уявній картині? Уявіть собі якомога більше деталей, що впливають на ваші п’ять відчуттів. Але не чиніть опору, якщо ваші уявлення поширяться на інші бажання або на негативні картини, пов’язані з первісним бажанням. Дайте волю уяві й просто спостерігайте за своїми фантазіями, не висловлюючи ніяких суджень.

Спробуйте записати свої фантазії. Увімкніть таймер і записуйте виниклі образи, не звертаючи уваги на граматику й логіку (сюрреалісти, які мрійництву приділяли велику увагу, називали такий процес «механічним писанням»). Або, якщо маєте смартфон, запишіть ваші думки на нього. У такий спосіб ви зможете потім прослухати перебіг ваших мрій. Ви могли б віддати перевагу своїм первісним бажанням і надалі зосередитися на них. Або можете побачити, що наймиліші вам бажання істотно відрізняються від початкових і поривають вас дужче, ніж ви могли собі уявити.

Завершивши цей процес, обдумайте його. Позитивні фантазії можуть подолати наші щоденні турботи й поточні страждання. Мрії породжені невідкладними людськими потребами, тому можуть допомогти у складних ситуаціях, коли ми втрачаємо контроль над перебігом подій і змушені чекати на допомогу ззовні. У легших ситуаціях вони дарують нам приємність ескапізму, допомагають «не відриватися від реальності», даючи змогу віртуально дослідити глибинні бажання, тобто визначити, що ми хочемо насправді, що нам належить і де наше місце.

Мрії корисні в багатьох ситуаціях, але все залежить від специфіки контексту. Вони не можуть допомогти нам схуднути, кинути палити або знайти роботу, але вони справді допомагають вижити в пустелі, не загинути під час політичних репресій і не втрачати віру, чекаючи на вирок суду другу-наркоторговцю. Головне — не вимагати від фантазій більше, ніж вони можуть дати. Доки ми розуміємо силу й межі позитивних фантазій, вони можуть прислужитися нам як помічні, а не обмежувальні засоби. Не слід позбуватися мрій, але не варто сліпо вірити, що мрійництво може зробити все.