Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію

Розділ четвертий. Розумне бажання робити мрії дійсністю

Давайте-но швиденько зробимо одну нову вправу. Виберіть тихе місце й зручно вмостіться. Візьміть аркуш паперу й ручку. Тепер дайте відповідь: яке ваше найважливіше бажання на наступний тиждень щодо стосунків з іншими або вашого трудового життя?

Може, чоловік запропонував піти у вікенд на обід до його однокурсника додому? Кілька місяців тому ви з тим однокурсником посварились і відтоді не розмовляли. Ви справді хочете вибачитись і помиритися.

Може, ваша начальниця дуже хвалила вас півроку тому за пророблену роботу над проектом. Тоді ж вона наодинці сказала, що ви заслуговуєте на підвищення, але ось уже й річний звіт позаду, а очікуваного досі нема. Тим часом ваша колега, в якої показники гірші, підвищення отримала. Ви хотіли б обговорити це з начальницею і, можливо, одержати нарешті бажане.

Або, може, новий клієнт дасть вашій фірмі настільки цікаве замовлення, що прибуток фірми зросте відразу на 25 %. Хтось має востаннє виступити перед радою директорів клієнта. Ви хочете показати себе й остаточно підвести риску. Може, зійде ваша зірка й ви станете «героїнею», котра принесе на фірму нові гроші. Напишіть для кожного випадку по три-чотири ключових слова.

А тепер подумайте, що буде, як усе спрацює. Який результат найпозитивніший? Ви вибачитеся перед другом чоловіка, який визнає, що теж не без провини, і він обійме вас та попросить усе забути. Розмова з начальницею теж відбудеться без ускладнень, вона подякує за те, що ви прийшли поговорити, здійсниться давно заслужене підвищення, ще й додатковий бонус «у зв’язку з тим, що…» Ви робите таку презентацію перед радою директорів, що вони аплодують вам стоячи й одразу пропонують вашій фірмі контракт. Що ви, попри побоювання, відчуватимете після здійснення вашого бажання? Будете пишатися? Відчуватимете задоволення? Радітимете? Будете схвильовані? Визначте найкращий результат і занотуйте кілька ключових слів. Тепер заплющте очі, уявіть його якомога виразніше й занотуйте ваші поточні думки з цього приводу. Не стримуйте думки й образи, що виникатимуть. Нехай ніщо не обмежує мислення.

Звичайно, реальне життя нам не завжди до вподоби. Тож що саме заважає вам реалізувати бажання? Що цьому перешкоджає? Що вас стримує й не дає реалізувати бажання? Це ваше обурення тим, що чоловік підтримує зв’язок зі своїми однокурсниками, а ви — ні? Страх самоствердитись у стосунках із начальством? Звичка пригадувати під час публічного виступу, як у дитинстві старший брат казав вам: «Твої думки нікого не цікавлять»?

Подумайте двічі: чи зосередилися ви на реальній перешкоді? Чи є ще важливіша проблема? Гарненько подумайте й визначте критичну перешкоду на вашому шляху. Зосередьтеся на ній. А тоді уявіть, що ви на неї наштовхнулись. Тепер не стримуйте свої фантазії. Якомога виразніше уявіть пов’язані з цим події та сценарії.

Пам’ятайте про те, що однієї, об’єктивно вагомої, «правильної» перешкоди нема. Ви просто шукаєте перешкоду в собі, що ніби стосується цього випадку, а всі можливі виправдання вже вичерпали. Коли її знайдете, то відразу це знатимете, бо зрозумієте це інтуїтивно, відчуєте наснажений спокій чи навіть епіфанію.

Ще 1990 року, коли мої досліди тільки-но почали доводити, що позитивні фантазії не допомагають людям здійснювати свої бажання, я була розчарована. Я взялася досліджувати мрії не лише тому, що вважала це цікавим, бо передусім сподівалася, що мрійництво може допомогти людям, яким складно задовольняти великі й малі бажання. Важко було зосереджувати роботу на фантазіях, знаючи про те, що вони змушували людей боротися, і мені стало цікаво, чи можу я в якийсь спосіб змінити процес мрійництва, аби він допомагав людям здійснювати свої бажання. Оскільки позитивні фантазії розслабляли людей, я шукала спосіб використати мрійництво, щоб пробудити їх, заохотити й мотивувати для досягнення успіху.

Я вважала, що найкращий спосіб заохотити людей до дії — запропонувати їм мріяти, а тоді показати реальність, яка заважає ці мрії здійснювати. Я назвала таке зіставлення методом ментального контрастування. Якби я змогла обіперти фантазії на реальний ґрунт за допомогою ментального контрастування, мені вдалося б подолати заспокійливий вплив мрійництва та використати мрії як спосіб спонукати людину до цілеспрямованої дії.

Аби практично перевірити цю ідею, треба було експериментально перевірити ментальне контрастування. Проте я вагалася щодо способу перевірки. Зазвичай психологи планують свої досліди, запозичуючи анкети, експериментальні процедури й теоретичні парадигми, розроблені й перевірені іншими науковцями. Наприклад, вивчаючи заспокійливий вплив позитивних фантазій, я вимірювала в учасників систолічний кров’яний тиск, бо попередні роботи виявили його зв’язок із емоційною активністю особи[70]. Ментальне контрастування було новою ідеєю, і мені належало створити свою методику його проведення та вимірювання у людей; науковці називають це операціоналізацією змінних. Така робота, звісно, цікава й дає нагоду виявити свої творчі можливості, але водночас вона дуже нервова. Проведення дослідів потребувало витрат часу й коштів, а я ще навіть не уявляла, який буде результат. Якщо дослід спланувати некоректно, я не одержу вагомих результатів.

Я витратила чимало часу на моделювання експериментів і пошук парадигм дослідження. Для зменшення можливості альтернативних тлумачень знадобиться певна кількість контрольних груп. По-перше, висунувши гіпотезу, що людям допоможе поєднання мрійництва та уявлення перешкод, а не просто фантазування про майбутнє або роздуми тільки про реальність, я вирішила створити одну контрольну групу, члени якої фантазуватимуть лише про майбутнє, і другу групу, в якій думатимуть про реальність. Мені також здавалося, що реальні факти осмислюватимуть як перешкоди в житті людей лише в тому разі, якщо люди думатимуть про них після фантазій про здійснення бажання. Інакше відчуття реальних фактів буде нейтральне; люди не трактуватимуть їх як перешкоди на шляху до щасливого завершення. Лише тоді, коли подумки розглянуть успіх і відчують при цьому полегшення й радість, вони трактуватимуть щось у поточному житті як справжню перешкоду. Для перевірки цієї ідеї я створила третю групу, яка почне з уявлень про реальність за допомогою оберненого контрастування, а тоді перейде до фантазування. Якщо ментальне контрастування спрацює, я побачу зміну поведінки людей, які вдаються до ментального контрастування, а не в членів інших груп.

Окремо поставала проблема того, як спонукувати учасників до фантазування. Про що мають бути ті фантазії і якими словами заохочувати учасників до фантазування? Цими проблемами я переймалася протягом кількох тижнів, раз по раз повертаючись до них у вільну хвилину протягом дня. Я розмірковувала про зміст власних фантазій і фантазій моїх студентів, питала знайомих про їхні бажання й потреби. Більшість друзів і знайомих розповідали про свої стосунки, академічні або професійні бажання: запрошення на побачення, налагодження стосунків із родичем або подружжям, складання іспиту, початок або кінець роботи над статтею. Розуміючи, що різні люди мають цілком відмінні бажання, я вирішила на початку не націлювати людей на мрії про якесь конкретне бажане майбутнє. Якщо я дозволю учасникам спонтанно генерувати свої бажання, навіть сильні жадання, вони зможуть витворити найповніші та найдокладніші фантазії.

Я також розуміла, що люди відчувають своє зобов’язання раціонально розглядати власні емоції й почуття в процесі їхньої появи. Моїм друзям і знайомим важко було відразу поринути в мрії; у процес втручалися їхні розумові особливості, що вело до сумнівів про те, яке бажання, результат, перешкоду слід відкласти та як їх краще оформити. Часто люди посеред процесу переходили від одного бажання до іншого або називали розмай результатів і перешкод, не знаючи, які з них найважливіші. Пропонуючи учасникам мріяти, мені треба буде обережно формулювати інструкції, щоб не завадити вільному плину образів[71], — це Вільям Джеймс називав «плином думки, свідомості, суб’єктивного життя», — і не втручатись у думки й роздуми про те, що вони робили або мали робити.

Я вирішила запропонувати учасникам деяких дослідів придумати по кілька ключових слів про позитивні результати їхніх бажань і перешкоди на шляху їхнього здійснення. Така процедура давала додаткову перевагу: деякі мої колеги могли б доводити, що вже самого називання позитивного майбутнього й перешкоди могло б вистачити для змін в енергетиці й поведінці; я натомість вважала, що пари слів недостатньо, бо вся магія починалася з докладного ментального розгляду бажаного результату й перешкоди за допомогою вільних асоціацій (тобто в серії породжених образів). Аби перевірити, чи мала рацію, я запропонувала всім учасникам подати ключові слова про результати й перешкоди, але тільки група ментального контрастування розмірковуватиме про результати й перешкоди поглиблено. Якщо вистачить називання майбутнього й реальності, то глибоке розмірковування за допомогою образів не мало вирішального значення, тоді в усіх групах, а не тільки в групі ментального контрастування, наслідки будуть ті самі.

Після кількох тижнів приготувань я зі своїми співробітниками протестувала 168-х студенток у двох берлінських університетах[72]. Ми запропонували їм назвати найважливіше наразі бажання або зацікавленість, а тоді попросили оцінити у відсотках від 0 до 100, наскільки, на їхню думку, реально здійснити це бажання. Кожна студентка генерувала по чотири серії ключових слів про позитивне майбутнє, котрі асоціювала із задоволенням свого бажання (наприклад, «у нас буде більше часу одне для одного», «відчуття, що тебе люблять», «відчувати себе потрібною»), і чотири серії ключових слів про негативну реальність, які вони асоціювали з перешкодами на шляху до задоволення бажання (наприклад, «зніяковіння», «надмірна емоційність», «завантаженість роботою»). Одній групі студенток запропонували вдатися до ментального контрастування, фантазуючи на тему двох ключових слів про позитивне майбутнє та двох — про негативну реальність, перемикаючись між цими двома завданнями (починаючи з ключового слова про позитивне майбутнє) й занотовуючи все, що спало на думку. Ми навіть сказали цим студенткам: «Пишіть, скільки треба, і не зважайте на час, — тільки-но опишіть сценарій. Якщо вам треба більше місця, то пишіть на звороті аркуша».

Це була група ментального контрастування. Друга група студенток фантазувала лише про чотири ключових слова, що стосувалися успішної реалізації їхніх бажань (задоволення); третя група фантазувала лише про чотири ключових слова, які стосувалися реальності, що стояла на їхньому шляху (затримка перед перешкодою); четверта група вдавалася до «зворотного контрастування», спочатку подумки міркуючи про ключове слово про негативну реальність, а потім — ключове слово про позитивне майбутнє, і робила це двічі. Відтак усім учасницям запропонували подумати про міжособистісні бажання й зацікавлення та оцінити свій рівень енергії й активності. Через два тижні після досліду ми роздали анкету, пропонуючи учасницям перелічити, яких заходів вони вжили для здійснення своїх бажань. Учасниці вказали на два найважчі для реалізації заходи й коли саме вони вчинили ці дії.

Результати були дивовижні. Ми сподівалися, що ментальне контрастування дасть усім учасницям поштовх до дії, але, коли ми розглянули одержані дані, то побачили, що лише деякі студентки, які вдавалися до ментального контрастування, відчули більше енергії й негайно спробували реалізувати свої бажання. Ключ був такий: чи вважають вони, що мають для початку гарний шанс на успіх. Якщо в студенток були надії на успіх, що спиралися на минулий досвід, то ментальне контрастування дало їм змогу відчути себе набагато енергійнішими та більш схильними до дії, ніж учасниці інших груп. Якщо студентки, які вдавалися до ментального контрастування, вважали успіх малоймовірним, то відчували в собі менше енергії та робили для здійснення своїх бажань менше, ніж інші учасниці (див. мал. 2).

Отже, цей дослід свідчить, що ментальне контрастування навіть корисніше, ніж ми передбачали. Власне, вам не конче потрібно якогось запалу, щоб реалізувати своє бажання. Якщо мрія не дуже реальна або її неможливо здійснити, то чи не краще покинути її й зосередитися на іншому бажанні, котре ви зможете задовольнити? Якщо ви гарний баскетболіст і не вельми вправний музика й вам треба обрати перспективне поле діяльності, то чи варто по чотири години на день вправлятися на скрипці, сподіваючись потрапити до Джульярдської школи? Подумайте-но про стан фрустрації, у якому ви опинитеся, коли приймальна комісія раз у раз відхилятиме вашу кандидатуру. Чи не краще націлитися на бажання, котре ви зможете реалізувати й котре вам більше до душі, — наприклад стати центровим у баскетбольній команді в коледжі своєї громади?

Мал. 2. Що вища очікуваність успіху, то частіше учасниці ментального контрастування намагалися вдовольнити свою зацікавленість. Такого зв’язку не спостерігалося в мисленні учасниць, котрі діяли в контрольних умовах (втішання, зупинка перед перешкодою, зворотне контрастування).

Схоже, що найбільше користі люди одержують від скеровування зусиль на реалізацію не першого-ліпшого, а здійсненного бажання. Звичайно, ви знаєте людей, які переймаються мріями, які мають мало шансів на здійснення, прирікаючи себе на роки розчарувань; аж нарешті вони полишають їх і успішно беруться до здійснення інших, що реалізуються з меншими зусиллями. Батько одного мого приятеля Кевіна був засновником і генеральним директором великої корпорації. Коли Кевіну було десять років, його батько, котрому переступило за сорок, помер від серцевого нападу. Відтоді Кевін мріяв заснувати власну несамовито успішну компанію. Кевін гарно вчився й після закінчення школи захопився чудовою, на його думку, ідеєю створити новий веб-сервіс. Він намагався знайти банки, які позичать йому гроші на стартап, але всі йому відмовили, сказавши, що його сервіс подібний до багатьох, що вже є на ринку. Тоді він узяв якусь суму з сімейного бюджету й позичив у друзів, але того бракувало для покриття всіх витрат сервісу. Минуло кілька років, Кевін заробляв на себе, але від проекту особливої віддачі не було. У респектабельній школі він склав іспити на магістра бізнесу і йому вдалося одержати посаду початкового рівня у великій компанії. Сьогодні він не підприємець і не виконавчий директор компанії, але в нього добре оплачувана улюблена робота менеджера середньої ланки. Він розуміє, що батькові було до снаги заснувати компанію, а йому — ні. Після кількох невдач він знайшов свій шлях у житті, і нічого більшого йому не треба.

На початку 1990-х років психологи вивчали питання, як мотивувати людей, але науковці залишили поза увагою проблему того, як людям на щодень виплутуватися зі скрути. Наше дослідження довело, що ментальне контрастування могло б допомогти людям в обох випадках: активніше діяти, коли для цього є підстави, і відходити від справи, коли це потрібно. Це було знаряддям саморегуляції, яке допомагало людям ефективніше використовувати свою енергію й не просто скеровувати свої зусилля на реалізацію бажань, але й робити це розумно. Люди, чиї ідеї створення нового бізнесу виявлялися новими й практичними, відчули в собі приплив енергії для укладання бізнес-планів, пошуку інвесторів і початку роботи з їхніми стартаповими компаніями. Інші, як-от Кевін, на певному рівні відчули, що їм не пасує бути підприємцями, а правильний вибір бажання їм буде до снаги й заощадить роки безплідних і недоцільних зусиль.

Мені здавалося, що за межами довготривалих проектів, як-от заснування власного бізнесу, ментальне контрастування здатне допомогти з багатьма щоденними складнощами. Людина, яка має з кимось не зовсім робочі стосунки, могла б удатися до ментального контрастування, зрозуміти завади в собі, які перешкоджають гармонізувати стосунки з партнером, розійтися, звільнитися й налагодити задовільніші стосунки з іншою людиною. Або ось шкільна вчителька стояла в черзі по каву, о восьмій ранку починаються уроки, а в неї ще десять людей стоїть попереду. Вона могла або дочекатися своєї черги й спізнитися, або відмовитися від кави та встигнути на урок. У цьому разі вона відмовилася б від свого бажання напитися кави й могла б зробити це після уроку. У будь-якому випадку вона рішуче робила б своє. Вона знайшла б свій шлях і рухалася в цьому напрямі. А якби кожен так робив? Чи не було б щоденне життя простішим, багатшим й повноціннішим? Отакий потенціал я побачила в ментальному контрастуванні.

Перш ніж я могла запропонувати людям ментальне контрастування як знаряддя саморегуляції, щоб зробити щоденне життя простішим, а розвиток на роки вперед повноціннішим, мені треба було підтвердити, що мої початкові результати можна припасувати до різних бажань і способів вимірювання націленості на них. Насамперед я вивчала бажання, з приводу яких людям було б найпростіше генерувати позитивні фантазії, та вимірювала, який вплив ментальне контрастування справляло на рівень енергійності людей, націлених на здійснення бажання.

Я почала з того, хоч як це дивно, що подалася до модельної агенції й попросила надати мені світлини привабливих чоловіків-моделей. Зібравши журі зі студенток, я попросила дівчат оцінити, наскільки ці моделі принадні, ставні та симпатичні, на їхню думку. Щасливець, котрий полонив наше журі, одержував найвищий загальний бал.

Після цього я залучила іншу групу зі 143-х першокурсниць й показала їм світлину гарного молодого чоловіка[73]. До світлини я додала наступну вигадану інформацію: Майкл С., 27 років, докторант у тому ж інституті, в якому я проводила дослідження — Інститут розвитку й освіти людини ім. Макса Планка в Берліні. Майкл С. проводив своє дослідження й здійснював підбір учасниць для нього. Усі наші дівчата могли, якщо хотіли, зустрітися з Майклом С. і теж взяти участь у досліді. Цю інформацію я долучила для того, щоб учасниці думали, ніби вони справді можуть зустрітися з Майклом С. Учасниці спочатку кілька хвилин роздивлялися світлину Майкла С., а тоді заповнювали тричастинну анкету. Аби виміряти їхні сподівання на можливість знайомства з Майклом С., я ставила їм запитання на кшталт: «Якщо ви зустрінете цього чоловіка, то, на вашу думку, наскільки ймовірно, що ви познайомитися з ним поближче?» Я також запропонувала учасницям оцінити, наскільки вони вважали Майкла С. принадним, симпатичним і цікавим.

Наступна частина досліду була веселішою: я запропонувала учасницям уявити, буцім вони дійсно зустріли Майкла С. і мають нагоду познайомитися з ним. Їм запропонували занотувати шість ключових слів, які відповідали їхнім відчуттям, наскільки чудово було б із ним запізнатися (наприклад, відчуття, що «втьопалася в нього»), а потім — шість ключових слів про те, що могло б стати на заваді знайомству (наприклад, «моя сором’язливість», «я недостатньо зваблива, аби привернути увагу Майкла»).

Подібно до описаного вище досліду, одній групі учасниць належало поглибити свої думки з приводу двох ключових слів, що стосувалися майбутнього (у цьому випадку — знайомство з Майклом С.), і двох ключових слів, що стосувалися можливих перешкод на їхньому шляху. Вони могли вільно записувати свої думки та уявлення, перемикаючись між ключовими словами про позитивне майбутнє та негативну реальність. Друга група записувала думки та фантазії з приводу чотирьох ключових слів стосовно позитивного майбутнього (втішання). Третя група розмірковувала про те, що заважає зустрітися з Майклом С. (зупинка перед перешкодою). А четверта група, котру я назвала «ні фантазій, ні реальності», виконувала низку оригінальних арифметичних завдань. Через тиждень усі чотири групи заповнили анкету. Аби виміряти, наскільки вони сповнилися енергії й наскільки їм було цікаво, я запитувала, як палко студентки хотіли познайомитися з Майклом С. і як гірко вони розчарувалися б, якби їм ніколи не випало його зустріти. Що більше учасниці відчували, що в них є гарний шанс познайомитися з Майклом С., то більше прагнули його зустріти. Цей результат підтвердив усталене в психології розуміння того, що позитивні сподівання на реалізацію бажання активізують зусилля та збільшують шанси реалізації бажання. Але студентки з високими сподіваннями на успіх, які вдавалися до ментального контрастування (зосереджувалися як на своїх фантазіях про зустріч із Майклом С., так і на перешкодах), мали набагато більший сплеск у жаданнях, ніж представниці інших груп. У них також був більший сплеск очікуваного розчарування через те, що зустріч не відбулася, а сподівання зростали. Ментальне контрастування посилювало ефект, який зазвичай буває при позитивних сподіваннях на майбутнє. Просто фантазування або зупинка перед перешкодами (або завантаженість роботою, яка не давала змоги ні фантазувати, ні втішатися) не змогли заохотити студенток до дії. Так само учасниці з низьким рівнем сподівань на зустріч із Майклом були не дуже схильні зустрічатися з ним і очікували, що розчарування від зустрічі, що не відбулася, буде меншим, якщо вони перед тим вдавалися до ментального контрастування. Вони відмовилися від цього бажання, яке здалося їм нереальним (див. мал. 3).

Мал. 3. Що вищі їхні очікування на успіх, то більше учасниці, які вдавалися до ментального контрастування, поривалися познайомитися з Майклом С. (ліворуч) і то більше було в них очікуване розчарування при невдачі (праворуч). За контрольних умов ми таких зв’язків не спостерігали (втішання; зупинка перед перешкодою; ні фантазії, ні реальності).

При вивченні позитивних фантазій ми виявили їхній заспокійливий ефект на фізіологічному рівні, показавши, що систолічний кров’яний тиск падає після мрійництва. Ми з А. Таймуром Севінсером дослідили це для випадку ментального контрастування: виміряли кров’яний тиск шістдесятьом трьом студенткам у Німеччині до й після вправи на поглиблені роздуми[74]. У цьому випадку ми мали дві групи: групу, яка вдавалася до ментального контрастування, та групу, у якій студентки лише міркували з приводу своїх позитивних фантазій. У студенток, які лише втішалися фантазіями, падав кров’яний тиск — незважаючи на те, чи могли вони, на їхню думку, задовольнити свої бажання. Поринання у фантазії давало їм змогу краще розслабитися. У студенток, які вдавалися до ментального контрастування, патерни результатів були інші: що досяжнішою здавалася мета, то сильніше підвищувався кров’яний тиск після вправи на ментальне контрастування. Воно збагачувало ресурси студенток на фізіологічному рівні, якщо дівчата ладні були рухатися в напрямі досяжної мети, але заощаджувало ресурси, якщо мета була недосяжною. Подальше дослідження виявило, що вплив на кров’яний тиск тривав принаймні двадцять хвилин[75].

Аби підтвердити висновок про те, що люди, які вдаються до ментального контрастування, об’єктивно продуктивніші у своїх діях, ніж ті, хто або втішався мріями або зупинявся перед перешкодами, коли бажання здавалося здійсненнішим, ми запросили 90 учнів чоловічої статі з німецьких училищ комп’ютерних наук для вивчення їхніх мрій про математику[76]. Ми запропонували їм оцінити, наскільки ймовірно, що вони покращать свої досягнення в математиці та наскільки їх обходив цей результат. Вони уклали перелік чотирьох позитивних результатів покращення досягнень у математиці, серед яких були «примноження знань», «відчуття гордості», «вища кваліфікація, що допоможе знайти роботу». Ми також запропонували учням перелічити чотири негативні аспекти дійсності, які заважали їм стати знавцями математики. Вони назвали, наприклад, «ледачість», «неуважність», «відволікання на інших учнів».

Як і раніше, ми довільно поділили учасників на три групи та запропонували вдаватися до ментального контрастування, втішатися й зупинятися перед перешкодою на основі створених ними списків. Через півмісяця ми з викладачами оцінили їхнє завзяття до математики й успіхи з цього предмету. За шкалою від 1 (неправда) до 5 (правда) викладачі оцінили, наскільки наступні твердження можна прикласти до кожного учня за останні два тижні: «Учень щиро цікавився математикою»; «Учень виявляв наполегливість у вивченні математики»; «Учень відволікався за першої нагоди». Ми також спитали викладачів, яку оцінку вони поставили б кожному учневі, якби того дня їм треба було подавати табель успішності.

Як ми й передбачали, ті, хто вдавався до ментального контрастування, вчилися наполегливіше, якщо відчували, що успіх досяжний, і вчителі також погоджувалися, що вони досягли більшого. Ті, хто поринав у позитивні фантазії або зупинявся перед перешкодою через негативну реальність, не докладали більших зусиль із збільшенням очікування успіху, і показники їхньої успішності не змінювалися. Уявіть-но собі фрустрацію учнів у групі, що втішалася: у мріях вони бачили себе відмінниками, і їм ставало легше від того, що клопотам із математикою настав край. Вони ніяких зусиль не докладали й надалі застрягли на місці та не перетворили свої мрії в життя.

Наші досліди підтверджували мої ідеї про ментальне контрастування, проте мене цікавили ситуації, коли на людей чекали не зовнішні перешкоди, а перепони й завади, що виникли через їхні емоції або вірування. Наприклад, багато хто неохоче звертається до сторонньої допомоги, але не через те, що чужі люди не нададуть їм допомоги, а через те, що їм із якоїсь причини незручно по ту допомогу звертатись[77]. В одному британському дослідженні стверджується[78], що чоловіки менше за жінок звертаються по допомогу до фармацевтів і лікарів невідкладної. Розповідаючи про це дослідження, британська газета The Guardian зауважила, що «більше чоловіків, ніж жінок, визнає, що погано знаються на ліках; вони удвічі частіше беруть нові виписані ліки, не читають спочатку інформацію для пацієнтів і не вдаються до професійної поради». Дев’яносто відсотків чоловіків у цьому дослідженні «не схильні турбувати лікаря чи фармацевта, якщо в них нема нічого поважного», а отже, вони не використовують можливостей профілактичної медицини[79].

Студенти коледжу — це ще одна група осіб, які не вдаються по допомогу, якщо можуть впоратися самі[80]. Те саме стосується дітей і підлітків. Згідно з однією публікацією Національної асоціації шкільних психологів, «…у величезній кількості досліджень стверджується, що підлітки з емоційними й поведінковими розладами мало звертаються до послуг психіатрів»[81]. Ще в одному дослідженні виявлено, що школярі в класі не завжди звертаються по допомогу, що впливає на результати їхнього навчання[82].

Он-лайнові блоги й дошки оголошень показують, скільки мук і хвилювань пов’язано з елементарним актом звертання по допомогу до колег, начальства й навіть коханих. Як одна мати в розпачі питає: «Не розумію, чому не попрошу про допомогу й чому уникаю зайнятися собою… У чому моя проблема? Ми з чоловіком живемо вісім років, із них п’ять років одружені й тільки лічені рази він був напохваті та я змогла звернутися до нього по допомогу (рази три-чотири). Мені здається, що я мушу негайно створювати групу підтримки для працюючих матерів, які не звертаються по допомогу»[83]. Одна жінка сказала: «Скільки себе пам’ятаю, я намагалась уникнути будь-якої допомоги. І це від відповіді у дитинстві «Я сама!», коли батьки хотіли допомогти мені, побачивши, що мені важко з чимось, до силування дістати з верхньої полиці пластівців у продуктовій крамниці, не звертаючись до продавця, і до випадків, коли я вдавала, ніби все зрозуміла, але потім годинами морочилась, аби з усім самостійно розібратися»[84].

Ми звернулися до 135 студентів випускного курсу й попросили назвати шкільну проблему, яку вони хотіли б розв’язати протягом наступних двох тижнів (типові відповіді були: «скласти складний іспит» і «вступити до інтернатури»)[85]. За умовами досліду, вони мали визначити особу, яка могла б допомогти їм із цим завданням. Називати її слід було «Особа Х». Щоб виміряти сподівання учасників досліду, ми запропонували їм оцінити в числовому вигляді, наскільки Особа Х могла б їм посприяти. Як і в інших наших дослідах з ментального контрастування, ми попросили учасників перелічити позитивні майбутні результати, якщо їм вдасться успішно звернутися по допомогу, а також аспекти «поточної дійсності», які заважають їм це зробити. Ми довільно поділили студентів для виконання трьох ментальних вправ на основі поданих ними переліків: ментальне контрастування, поринання лише у свої фантазії або виключно розмірковування про реалії, що заважали їм звернутися по допомогу. Проінструктували учасників, аби вони уявляли результати і / або перешкоди якомога повніше, даючи волю своїм думкам і образам та не обмежували себе ні часом, ні розміром тексту, занотовуючи все, що з ними відбувалося.

Через два тижні ми розіслали їм контрольні запитання, і дві третини студентів повернули нам заповнені анкети. Ми попросили їх оцінити, що їм вдалося зробити для розв’язання проблем за допомогою Особи Х. Порівняно з тими, хто лише втішався й зупинявся перед перешкодами, студенти, які вдавалися до ментального контрастування, повідомили про одержання набагато більшої допомоги, особливо коли розраховували її отримати. Ментальне контрастування дозволило студентам, які дуже сподівалися на сприяння Особи Х, звернутися по допомогу й одержати її. Студенти, які не мали надій на допомогу, зверталися по неї менше, не докладаючи таким чином жодних зусиль і уникаючи фрустрації.

Досі я аналізувала досліди, які показували, що ментальне контрастування взаємодіє з надіями, які люди накопичували протягом свого життя, допомагає вибирати потрібний варіант і рухатися в напрямі бажаного майбутнього. Тільки-но подумайте, що цей феномен означає. Люди часто піддаються впливові минулого досвіду; те, що з ними вже відбулося, обмежує те, чого вони могли б, на їхню думку, досягти в майбутньому. Часто ці обмеження корисні, але часом — ні; вони заважають нам розвивати бажання, що їхнє вдоволення могло б покращити наше життя й при тому вони цілком здійсненні.

Подумайте про чоловіка, котрому в дитинстві не повелося кілька разів у грі в теніс. Уже в дорослому віці він може відмовлятися від нагоди грати в теніс, хоча після кількох уроків він мав би добру забаву й нове хобі. Серйозніша справа, коли чоловік, котрому казали, ніби він не такий тямущий, як інші люди, не докладатиме зусиль, аби закінчити коледж, вважаючи, буцім це однаково не допоможе йому зробити кар’єру, бо він уже й не сподівався, що зможе показати себе на певних посадах. Це трагедія, що він вдовольняється низькооплачуваною роботою, бо не може подолати вкорінені в ньому очікування.

Інколи такі очікування настільки глибоко вкорінюються в людині, що позбутися їх вельми важко. На підставі минулого досвіду люди переконані, буцім їм не вдасться реалізувати певні бажання, а закінчується це тим, що вони відчувають себе пригніченими й вибитими з колії. А що як у таких ситуаціях ми змогли б наснажити людей, скерувавши їхню увагу на інше бажання, коли ще не зрозуміло, які в них шанси на успіх? Ми марно хотіли б допомогти випускникові коледжу, якщо йому завжди говорили, що він не пройде відбір, але може ми б його зацікавили новою галуззю чи діяльністю, з якою він не мав справ раніше. Ми могли б принаймні дати йому позитивний початковий досвід, що з часом його заохотить і дозволить відкрити для себе нове захоплення.

Мій син Антон ніколи особливо не шанував співи. Аж ось якось у церкві він спонтанно заспівав разом із парафіянами. Жінка, яка сиділа поруч із ним, сказала: «У вас неймовірний голос. Вам варто брати уроки співу». Вона познайомила Антона з учителем і відтоді він брав уроки. Тепер спів для нього — пристрасть, але цього не сталося б, якби не було того початкового позитивного досвіду, який породив надії на майбутній успіх.

Власне, жінка, яка сиділа поруч із Антоном, пробудила його сподівання своєю позитивною реакцією. На робочому місці керівники також вдаються до заохочення, щоб посилити в підлеглих упевненість у собі, готуючись до досягнення нової мети. Тренери спонукують своїх підопічних до потужніших звершень, кажучи їм: «Тобі це до снаги!» У психології десятиліття експериментувань дозволили визначити, наскільки дієвий такий зворотний позитивний посил, як спосіб підсилювати очікування[86]. Я хотіла з’ясувати, чи може ментальне контрастування краще перевести позитивний зворотний зв’язок у реальну активну дію, ніж просто зворотний зв’язок.

Я звернулася до проблеми, яка протягом останніх років привертає посилену увагу громадськості: очевидне зниження креативності американських школярів. Це явище істотно впливає на економіку: опитані керівники корпорацій підтвердили, що у своїх працівників хотіли б розвинути саме креативність та новаторство[87]. Економіка двадцять першого століття потребує насамперед знань; тож чи залишиться наша країна економічно конкурентоздатною без мільйонів розумних, завзятих, креативних працівників, які щодня стають до роботи? Ми досі й не почали враховувати особисте задоволення від творчості й культурний внесок у справу творчих людей. Деякі коментатори навіть вважають креативність джерелом здоров’я й довголіття[88].

У мене були інші мотиви братися до вивчення креативності: чимало людей не надто переймаються тим, притаманна їм креативність чи ні. Деяким людям замолоду казали, що вони особливо обдаровані, але школи часто-густо не беруться тестувати дітей на креативність, як роблять це для виявлення розумових здібностей та успішності в навчанні. Багато американців знають свої оцінки зі стандартних тестів на рівень оволодіння знаннями й для вступу до коледжів та університетів США, а також при переведенні з одного навчального закладу в інший, але вони собі погано уявляють, як підступитися до нових і різних рішень посталих проблем або як встановити нові зв’язки між непов’язаними між собою умовами та концептами. Ви, скажімо, бухгалтер. Маєте міркування про те, чи змогли б ви з нуля створити нову закуску для свого кликаного обіду? Чи впевнені, що можете намалювати картину чи написати вірша? У більшості такої впевненості нема. Креативність — така царина, у якій можна сприяти очікуванням, аби люди рухалися до своєї мети.

Я зі своїми співробітниками запросила 158-х студентів коледжу взяти участь у дослідженні, у якому належало виконувати різні завдання та вправи; учасники працювали за комп’ютерами, відгороджені один від одного[89]. Ми висвітлювали на екрані слова з відомої анкети, названої «шкалою творчої особистості», яку психологи використовують для вимірювання креативності[90], і пропонували студентам оцінити, наскільки кожне з цих слів їх стосувалося (приклади: «винахідливий», «проникливий»). Зібравши відповіді студентів, ми дуже похвалили одну групу довільно вибраних учасників за їхній творчий хист. Ми їм казали: «Із можливих 31 бала ви отримали 28. Ваш відсотковий рейтинг становить 90. Ваш потенціал креативності набагато вищий за пересічний показник». Друга група одержала помірно позитивну оцінку; ми їм сказали, що вони одержали 15 балів за нашим тестом на креативність, що становить 60 відсотків, тобто «трохи вище середнього рівня».

Ми пішли далі, ніж у попередніх дослідах із ментальним контрастуванням. Вимірювали очікування студентів щодо успішного виконання завдань на креативність, котрі ми мали їм дати, й запропонували їм оцінити, наскільки висока ймовірність успішного виконання ними завдань і наскільки успіх у цьому для них важливий. Потім ми, як і раніше, прохали вдаватися до ментального контрастування, втішання чи зупину перед перешкодою і, відповідно, заохотили учасників не стримувати свою уяву.

Нарешті ми протестували креативність студентів, даючи їм двадцять чотири задачі для вирішення, тобто три групи по вісім задач. На кожну категорію задач — вербальні, математичні, просторові — припадало по десять хвилин. Ми використовували задачі з попереднього нашого тесту, який показав, що ці задачі середньої складності й потребують на розв’язання щонайбільше три хвилини. Ось, скажімо, приклад математичної задачі: «Як розподілити 27 тварин на 4 загони таким чином, щоб у кожному загоні опинилася непарна кількість тварин»[91].

Оскільки ми вимірювали реальний творчий потенціал студентів за шкалою творчої особистості, нам треба було зробити статистичну поправку на цю змінну. Ми побачили, що ментальне контрастування справді посилювало вплив позитивного заохочення. Студенти, які вдавалися до ментального контрастування і яким сказали, що вони вельми креативні, розв’язували більше задач за виділений час, ніж ті, хто втішався мріями або зупинявся перед перешкодами — 6,5 задач проти 5 задач у випадку учасників, які втішалися мріями, і 4 задачі у випадку учасників, які зупинялися перед перешкодою. Заохочені учасники, які вправлялися в ментальному контрастуванні, також розв’язали більше задач, ніж будь-хто зі студентів у групі, котрих заохотили лише трохи.

Результати досліду здалися мені незаперечними, але насправді ми знехтували однією можливістю: а що, як вже самого заохочення вистачило для активізації креативності — без допомоги ментального контрастування? Для перевірки такого альтернативного пояснення наших результатів нам знадобилася ще одна група студентів, яка не брала участі в жодній з наших стратегій реалізації фантазій. Ми провели ще один дослід, що мав такий же зміст, за винятком того, що четверта група студентів брала участь у сліпому експерименті; студенти розмірковували по черзі про позитивні й негативні аспекти пейзажу. Закономірність результатів у цьому досліді лишилася незмінною: студенти, які вдавалися до ментального контрастування та яких ми заохотили, розв’язали більше креативних задач, ніж студенти в будь-якій іншій групі. І причина полягала саме в ментальному контрастуванні, а не просто в заохоченні.

З проаналізованих раніше досліджень випливає, що люди радше генерують позитивні фантазії. Думаю, що так може бути, але вряди-годи дехто з нас або й усі ми маємо мрії, пов’язані з труднощами. У нас бувають періоди депресії й хвилювань, коли здається, що добре вже не буде. Навіть люди, у яких нема ні депресії, ні хвилювань, можуть переживати такі періоди, коли їм і на гадку не спадає помріяти про позитивне майбутнє, бо вони звикли думати лише про погане; їм тоді здається, що нема надії на краще майбутнє. У такі періоди ми схильні породжувати негативні фантазії про припускання помилок, страждання, відчуття себе в пастці.

Наприклад, сором’язливий чоловік, якому переступило за сорок, може впадати у відчай із приводу того, що ніколи не ходив ні на які заходи, де міг би познайомитися з жінкою і, можливо, одружитися. Поліцейський, якого було поранено під час виконання службових обов’язків і який змушений був піти у відставку, може розпрощатися з надією колись знайти таку ж роботу до душі, як поліцейська служба. Студент, котрому ніби не судилося отримати добру оцінку на іспиті з математики, завжди матиме клопіт на іспитах, його обсядуть негативні фантазії й хвилювання, що знов оцінка буде погана. Маля боїться йти до педіатра, бо знає, що там його вакцинуватимуть.

Відвідуючи Східну Німеччину, я цікавилася випадками, коли люди піддавалися своїм страхам і їм було важко вдаватися до позитивних фантазій. Мені стало цікаво: чи може ментальне контрастування допомогти людям, які бажали не досягти позитивного стану, а радше протистояти негативному майбутньому, — аби їхні невиправдані страхи минулися?

Ми часто зустрічаємося з людьми, які перебирають собі страхи, властиві представникам інших соціальних та етнічних груп. У всьому світі через такі страхи члени різних груп уникають один одного, а іноді ще й ненавидять і ворогують між собою. У Німеччині та інших європейських країнах є серйозна проблема ксенофобії, яка призводить до вуличних бійок і появи груп із ідеологією насильства[92]. Ми запросили взяти участь у досліді 158-х юнаків у етнічно однорідній частині Берліну[93]. Ми запропонували їм спершу прочитати наступний текст: «У Берліні живе багато чужинців, як-от іммігранти, прохачі політичного притулку, біженці від громадянської війни. По районах біженці розподіляються нерівномірно, а у Вайсензее їх живе найменше. Тому надалі, протягом наступного року, іммігрантів і прохачів політичного притулку можна оселяти передусім у Вайсензее. У цьому дослідженні ми з’ясуємо, чи мешканці Вайсензее хочуть приймати у своєму районі чужинців. Передусім нас цікавитимуть думки й переконання молоді».

Щоб перевірити, наскільки, на думку учасників, вони зможуть подолати свої страхи стосовно чужинців, ми спитали їх просто в лоба: «Якщо протягом наступного року у Вайсензее спорудять кілька осередків для біженців, наскільки ймовірно, що ви допоможете інтегрувати біженців у Вайсензее?»

Далі учасники вдавалися до негативних фантазій з приводу наступного тексту: «Уявіть-но, що у Вайсензее спорудили кілька гостелів для іммігрантів і шукачів політичного притулку. Подумайте, які негативні наслідки це матиме для вас особисто. Наскільки погіршиться ваша ситуація? Як це може погіршити ваше щоденне життя? Будь ласка, не стримуйте плин своїх образів, фантазій і думок. А тоді занотуйте на наступній сторінці свої негативні думки й образи стосовно майбутнього. Якщо треба буде більше місця, то пишіть на звороті».

Щоб допомогти студентам уявляти образи позитивної реальності, які не дадуть справдитися негативним мріям, ми показали їм дванадцять розповідей, які нібито надійшли від юнаків, які вже мали досвід спілкування з чужинцями в своєму районі. Ці розповіді описували позитивні стосунки між молоддю й чужинцями (наприклад, «Із цими хлопцями ми чудово грали у футбол. Зрештою, ми мали сильних і чесних суперників» або «Коли ми переїздили до нового помешкання, двоє чужинців охоче взялися допомогти нам винести важкі меблі нагору»).

Тепер ми запропонували одній групі студентів удатися до ментального контрастування, іншій — поринути в свої сповнені страхів фантазії про появу іммігрантів, а третій — поміркувати лише про позитивні реалії, які завадять здійснитися страхітливим фантазіям. Студентам, які мали зосередитися на негативному боці майбутнього, ми показали одну розповідь, яка дозволяла піддати сумніву позитивну реальність: «Яку проблему хоче приховати інтерв’юйована особа? Будь ласка, опишіть свої думки!» Ми запропонували учасникам, які мали розмірковувати про позитивну реальність, із особливою увагою поставитися до заяв молоді й проінструктували їх: «Будь ласка, опишіть ваші думки про те, чи знайдете ви спільну мову з чужинцями у Вайсензее».

Через два тижні після цієї вправи ми зв’язалися з усіма учасниками й виміряли рівень їхньої толерантності до чужинців, питаючи: «Наскільки вам зашкодить, якщо протягом наступного року у Вайсензее спорудять кілька осередків для біженців?» Ми також вимірювали, наскільки охоче учасники докладали б зусиль, аби взнати чужинців, запитували, наскільки їх зацікавив би часопис, створений разом з юнаками-чужинцями, а також скільки годин на тиждень вони самі ладні були б витрачати, аби писати для часопису й редагувати його. Нарешті, ми вимірювали, які плани були в студентів щодо взаємодії з чужинцями попри їхні страхи, аналізуючи їхні відповіді на наступне питання: «Будь ласка, подумайте, як складатиметься ваше співжиття з юнаками-чужинцями у вашому районі. Не стримуйте свої думки й образи й опишіть їх. Якщо вам треба більше місця, пишіть на звороті аркуша».

Як ми й сподівалися, студенти з групи ментального контрастування, які припускали, що їм вдасться подолати пов’язані з чужинцями страхи, були толерантніші, охочі докладати більше зусиль і мали більше планів щодо співпраці з молодими чужинцями, а ті, хто мав нижчі вихідні очікування й вдавався до ментального контрастування, не відрізнялися від контрольних груп (див. мал. 4).

Мал. 4. Що вищі очікування успіху, то більше учасників, які вдавалися до ментального контрастування щодо пов’язаного зі страхами майбутнього, виявляли толерантність (ліворуч), бажання докладати зусиль (посередині) і укладали плани (праворуч) приймати своїх однолітків-чужинців. Ми не виявили подібних зв’язків в учасників контрольної групи (одні лише переймалися майбутніми страхами, а інші — зупинялися перед перепонами позитивної реальності).

Лише кілька хвилин ментального контрастування допомагало студентам подолати сповнені хвилювань невмотивовані фантазії та наблизитися до об’єкта своїх побоювань. Якщо взяти до уваги, наскільки поширена ксенофобія, не кажучи вже про те, скільки людей потерпає від незліченної кількості інших безпідставних і роздутих страхів, то захоплює думка про те, що ментальне контрастування могло б бути простим, дешевим та ефективним способом надалі протистояти тим страхам і повною мірою перейматися, власне, життям.

Випробуйте цю методику самі. Подумайте про страх щодо майбутнього, який дошкуляє вам і про який ви знаєте, що він безпідставний. Висловіть цей страх трьома-чотирма словами. Наприклад, скажімо, ви — батько, який розлучився і поділив права опіки з колишньою дружиною, котра одружилася знову. Задля блага вашої доньки ви хочете налагодити приятельські стосунки з її вітчимом, але емоції заганяють вас у безвихідь. Ваш страх може полягати в тому, що «моя донька відійде від мене й прихилиться до вітчима». Ну ж бо, уявіть тепер найгірший результат. У вашому випадку це може бути: «Я віддаляюся від доньки. При зустрічі вона мене ігнорує, але натомість охоче бавить час із вітчимом». Гаразд, а тепер подумайте про позитивну реальність, котра стоїть на заваді здійсненню цього побоювання. Що саме у вашому нинішньому житті підказує вам, що ваш страх не справдиться? Який саме ключовий момент? У вашому випадку це може бути «той факт, що донька дуже до мене прихильна й любить мене, і це ні в кого не викликає сумніву». Заплющіть очі й поміркуйте над цим.

А тепер зробіть крок назад. Вам допомогла ця вправа? Думаю, коли вам нагадають про позитивну реальність на вашому шляху, ви менше будете перейматися фантазією, сповненою хвилювань. Коли я проводила таке ментальне контрастування з людьми в Німеччині, вони повідомляли, що це їх заспокоювало, як тепла ванна або масаж. «Я відчуваю себе набагато спокійнішою й упевненішою, — сказала мені одна жінка. — Я тепер відчуваю ґрунт під ногами і стала зосередженішою».

Ментальне контрастування може давати результат і у випадку необґрунтованих страхів, і тоді, коли в перебільшеному страхові лише крихта правди. Якщо в дитинстві ви страждали, кілька разів відвідавши стоматолога та зазнавши болю, то й тепер можете боятися замінити пломбу, і цей страх може стати таким невідпорним, що ви почнете відкладати відвідини лікаря на потім, доки не будуть кінці вкрай. Ментальне контрастування допоможе вам розібратися з необхідністю відвідин зубного лікаря. Але якщо побоювання виправдані, ментальне контрастування зможе їх підтвердити, і вже тоді ваш страх справдиться. Тож такі вправи допоможуть вам ужити запобіжних заходів або взагалі уникнути навислої небезпеки.

Осторога: ментальне контрастування найбільше підходить при наявності сильних і оглушливих страхів. У дуже багатьох дослідженнях доведено, що брак тривоги відволікає від активної дії, як і дуже сильна тривога (особливо якщо завдання складне)[94]. Якщо вас як студента паралізує страх перед іспитами, ментальне контрастування може допомогти вам розглянути об’єкт ваших страхів, і ваші показники покращаться. Але якщо тривога незначна або пересічна, то трохи хвилювання вам не завадить, а ментальне контрастування з приводу страхів може вас розслабити й знизити мотивацію до підготовки. При спробі ментального контрастування з приводу ваших страхів, я раджу спершу чесно оцінити: чи ці страхи необґрунтовані або чи не могли б вони стимулювати вас докласти більше зусиль і покращити свої показники.

У низці досліджень доведено, що ментальне контрастування — ефективна стратегія задоволення бажань, та набагато ефективніша за звичайне втішання мріями про щасливе майбутнє. Я показала це для широкого діапазону різних бажань і контекстів — від вирішування особистих проблем і до професійно-технічної освіти та креативності. Згадане наукове дослідження та інші мої досліди підтвердили ці результати для учасників різного віку, соціально-економічного статусу, культурної приналежності та довели, що ментальне контрастування допомагає з’ясувати наші реальні бажання, а тоді збільшує енергію й поглиблює планування для дійсної реалізації найдорожчих бажань і мрій.

Сама природа ментального контрастування робить ці результати особливо цікавими. Багато хто думає: якщо складно реалізувати бажання й досягти мети, варто протягом багатьох місяців або років лікуватися або відвідувати сеанс за сеансом психотерапії або читати нескінченні книжки про самовдосконалення. Ці методики можуть допомогти, але ми теж досягли вимірюваних результатів, виконуючи вправу, на яку йде від п’яти до двадцяти хвилин (як побачимо далі, у щоденному житті на це може піти й менше часу). Уявіть-но, що сталося б, якби ви виробили звичку щодня швидко виконувати ментальне контрастування з приводу різних бажань, турбот, тривог — від того, як хотілося б провести вечір, до того, як хотілося б прожити наступні двадцять років.

Чарлі, який вчився в магістратурі, вважав ментальне контрастування особливо корисним у той складний період, коли його бабуся хворіла на рак яєчника. Він переїхав додому, аби доглядати за нею під час двох хірургічних операцій та тривалого періоду одужання. Протягом цього часу йому треба було щодня ходити коло неї, а також ставити катетери й зонди для штучного живлення. Магістрант розповідав: «Ми зовсім не спали. То був найжахливіший період у моєму житті, коли доводилося бачити в такому стані дорогу мені людину. І, власне, не було з ким поділитися. Усі в сім’ї відсторонилися, а друзів не хотілося обтяжувати. Понад усе я хотів дати собі раду, щоб зберегти силу для бабусі, але не знав, як це зробити».

Чарлі намагався подолати стрес, звертаючись до психотерапевтів, але в його випадку це не дуже допомогло. «Я просто шукав друга, аби поговорити про всю ту дивину, що я бачив, але приятелі скеровували розмови на інше, на пусте, наприклад, як я ставлюся до батьків. Вони зосереджувалися на минулому, а мені треба було йти вперед. Ми не могли поговорити про те, що насамперед цікавило мене». Чарлі відлягло, коли він вдався до ментального контрастування, котре дозволяло розглядати небезпеки та інші внутрішні проблеми, що ставали йому на заваді. «Це було так, ніби різко знімаєш бактерицидний лейкопластир і бачиш те, що вже тривалий час намагаєшся взяти під контроль».

«Мені, наприклад, важко було виділити для себе час, аби залишатися здоровою людиною. У мене було відчуття провини, коли я просив дядька посидіти з бабусею кілька хвилин, аби я міг відійти. Ментальне контрастування допомогло мені роздивитися реальну перешкоду на шляху до мети — звільнитися від усього цього; ця перешкода — провина, яку я відчував через бажання просто звільнитися. Це мені допомогло, бо дозволило внутрішньо перебудуватися й дати собі те, чого мені бракувало. Я нічого не міг вдіяти з хворобою бабусі — вона мала померти. Але я міг знайти спосіб дати цьому раду та з честю витерпіти її недугу».

Як переконливо сказав Чарлі, шлях до реалізації бажань, — чи великі вони, чи малі, чи в добру годину з’являються, чи в лиху, — не лежить через відсування перешкод убік і зосередження лише на бажаннях, а через те, що треба і те й те визнати та зіставити між собою: спочатку бажання, а потім реальність. Коли так робите, відбувається диво. Ви робите усе самі, без допомоги лікаря, наставника чи ліків, відчуваєте приплив енергії та наснагу самостійно реалізувати бажання (наприклад, відійти на кілька хвилин від хворого родича) і бачите реальність нездійсненних бажань (як одужання того родича — мов на помах чарівної палички). В останньому випадку ви себе звільняєте для того, щоб зосередитися на здійсненних бажаннях. Ви регулюєте свої дії, більше переймаєтеся життям, витрачаєте свій час на розумну реалізацію мрій.