Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію

Розділ третій. Обдурювання власного розуму

Чому наші позитивні мрії про майбутнє не допомагають нам кинути палити, стати стрункішими й покращити наші стосунки? Чому мрійництво — на противагу оптимізмові на основі обґрунтованих надій на майбутнє — заважає людям здійснювати свої бажання? Як мрійництво впливає на нас на когнітивному, емоційному, навіть на фізіологічному рівні?

Ми з Гітер Баррі Кеппс шукали відповіді, звернувшися до незвичайного джерела: до жіночих черевиків. Багато жінок витрачають чимало часу на фантазування про взуття, особливо — на те, що на елегантних високих підборах. Бажаючи краще зрозуміти захоплення жінок стильними черевиками, ми залучили до досліду 164-х студенток коледжу[55]. Довільно поділили їх на дві групи й запропонували заповнити на комп’ютері анкету. Протягом трьох хвилин на екрані висвітлювалося прохання уявити себе на казкових високих підборах. Потім їм пропонувалося записати свої спонтанні думки й марення. Одна жінка написала: «Я взула улюблені черевики з чорної лакованої шкіри. До них я одягла чорну сукню — і впевнено та зручно почуваюся в такому взутті на вулиці. Я можу йти вулицею швидко, і перехожі помічають мене. Я почуваюсь вищою, вишуканішою та впевненішою. Завдяки підборам мої ноги здаються довшими і тоншими».

Коли три хвилини минали, ми пропонували одній групі студенток придумати ще щось позитивніше про ці підбори. А інша група одержала наступні інструкції: «Може, не все так чудово із цими черевиками на високих підборах. Вони справді такі чудові, як ви собі думали? Вам вони пасують? Усі захоплюються вами? Будь ласка, подумайте про це та запишіть якісь негативні думки щодо цього». Друга група майже відразу перейнялася цим проханням і відразу пригадала всі прикрощі, пов’язані з ходінням на високих підборах. Одна студентка написала: «Мені страшенно болять ноги, і на підборах я обов’язково раз чи двічі спотикаюсь. Не кожний помічає ті високі підбори чи зауважує, які вони гарні. Інколи на людях мені ніяково. Я хочу роззутися, щоб зняти біль, а на правій нозі я понатирала водянки».

До і після трихвилинного сеансу ми зробили те, що мало кому спаде на думку робити під час марення: виміряли систолічний тиск крові. Систолічний тиск крові — це параметр, що характеризує роботу кровоносної системи та показує, наскільки людина стимульована або мотивована[56]. Коли ми збуджені й щось робимо, наше тіло споживає більше кисню й поживних речовин; у відповідь на це наша серцево-судинна система активізується й качає більше крові[57]. Ми не вдавалися до з’ясування — реальні чи ні захоплення студенток черевиками. Ми хотіли подивитися, як мрії про черевики впливають на жінок: роблять їх енергійнішими або втомленішими. Якби мрійництво зменшувало енергію, це допомогло б пояснити зв’язок, який ми бачили між мрійництвом і зниженням активності. Можливо, пацієнти худли або їхнє одужання сповільнювалося після остеопластики тому, що мрії їх розслабляли, тож їм важче було підводитися з ліжка та йти до своєї мети.

Саме це ми й виявили. Спочатку кров’яний тиск у студенток обох груп був однаковий (середні величини в групах). Але після вправ із мрійництвом у студенток, які лише позитивно фантазували про носіння взуття на високих підборах, систолічний тиск крові був нижчий. І навпаки, у дівчат, чиї позитивні фантазії ми приглушили, попросивши критичніше поставитися до високих підборів, кров’яний тиск не змінився. Піддослідні студентки, які позитивно фантазували протягом шістьох хвилин — лише шістьох хвилин — виходили з приміщення менш енергійними, ніж заходили до нього. Зазвичай одна сигарета підвищує кров’яний тиск на п’ять-десять пунктів (або міліметрів ртутного стовпчика при офіційних вимірюваннях)[58]. Вправи з позитивного фантазування знизили кров’яний тиск майже вдвоє від цієї величини.

Примітно, що позитивні фантазії допомагають нам розслаблятися до такої міри, що це виявляється у фізіологічних тестах. Якщо ви хочете заспокоїтися, вам треба кілька разів глибоко вдихнути, піти на масаж або прогулятися, але можна також спробувати просто заплющити очі й пофантазувати про якусь приємність у майбутньому. Але як бути, коли ваша мета — здійснити своє бажання? Ви зовсім не хочете розслаблятися. Вам хочеться бути якомога енергійнішим, щоб підвестися з ліжка та схуднути, знайти роботу, готуватися до іспиту, а ще вам хочеться бути достатньо мотивованим, аби не здаватися навіть перед лицем неуникних перешкод і випробувань. Ми переконалися, що принцип «Мрій. Бажай. Роби» не діє, і тепер ми знаємо чому: мрійництво відбирає енергію, що потрібна вам для дії. Ви самі занурюєте себе у стан тимчасового блаженства, спокою… і летаргії.

В іншому дослідженні ми з Гітер Баррі Кеппс підтвердили, що позитивні фантазії роблять нас неспроможними впоратися з важкими завданнями, які потребують зосереджених зусиль. Ми запропонували вісімдесят одному студенту коледжу прочитати статтю з New York Times за 2007 рік про людей у Сьєрра-Леоне, які потерпають від катастрофічного браку анаболіків у країні[59]. Уявіть, що у вас болить зуб і вам треба поставити пломбу. У США вам ніколи не робитимуть лікувальні процедури, які передбачають помірний рівень болю, без новокаїну або інших знеболювальних препаратів. У Сьєрра-Леоне люди, які потерпають від нестерпних уражень, як-от опіки третього ступеня, або таких хвороб, як правець, часто-густо не мають доступу до звичайнісіньких безрецептурних анаболіків[60].

Ми запропонували одним студентам пофантазувати про ситуацію, коли проблема з ліками вирішена, а іншим — просто перелічити факти подолання кризової проблеми, без фантазування. Після цього вони прочитали, що організація «Лікування для всіх» працювала над тим, щоб допомогти населенню Сьєрра-Леоне, та потребувала пожертв. Одній групі довільно вибраних студентів ми запропонували дати лише по долару, а іншій групі — дати соліднішу суму в 25 доларів.

Ті, хто позитивно фантазував про те, що проблема з ліками вирішена, схилялись до того, аби дати лише 1 долар, їм менше хотілося давати 25 доларів, ніж тим учасникам контрольної групи, які зважали на факти. Долучаючи цей результат до нашого попереднього дослідження, ми можемо припустити, що учасники, які фантазували позитивно, були менш налаштовані долати ускладнення у вигляді більшої пожертви (сьогодні для перевантажених студентів, які мають чималі витрати, 25 доларів — значна сума). У другому досліді ми запропонували учасникам безоплатно приділити свій час (п’ять хвилин або годину), а не гроші, й одержали ті самі результати.

У подібний спосіб ми можемо поміркувати, чи позитивні фантазії впливають також на споживачів сервісу колективних знижок, як-от Groupon. Коли люди купують купон на знижку в локальних закладах, вони сподіваються дешевше придбати той чи інший товар або послугу. Але чимало споживачів цього сервісу (21,7 %) так і не викуповують свої купони, можливо, під впливом фантазій, бо реальна логістика використання даного товару або послуги до певної дати виявляється надто складною за умов повсякдення[61].

І в інших ситуаціях життєві фантазії можуть створювати непоборні перешкоди й приголомшувати нас. Чи знижується наша здатність як водіїв виконувати складні маневри, якщо ми дві години сидимо у темряві кінозалу й фантазуємо на тему перегонів легкових автомобілів? Чи одержують підлітки, які складають іспит на рівень знань, гірші оцінки після прочитання книжки про хлопчину, який проліз у Гарвард? Чи впливають негативно на політичних коментаторів, які мелють про поточні новини, фантазії у передефірний час про те, які вони незрівнянні у своїй галузі? Чи знижується здатність працівників надавати складні послуги клієнтам, коли ближче до обіду вони вже стомлені й фантазують про просування по службі, бо вправно розв’язують конфлікти? Чи слід рекомендувати кардіохірургам, інженерам на АЕС, авіадиспетчерам та іншим подібним фахівцям, які протягом робочого дня виконують відповідальні завдання, не фантазувати на тему їхніх досягнень у своїй галузі? Чи їхні працедавці виграють, якщо вчитимуть цих працівників не фантазувати зайве про свою компетентність?

Подумайте про час, коли ви сидите в офісі й тяжко працюєте над якимось нудним завданням. Подумки ви вже на обідній перерві й смакуєте шаурму з курчати, соковите м’ясо, хрусткі свіжі овочі, гострий екзотичний соус і теплий свіжий хліб. У вас слина котиться, ви схоплюєтеся зі стільця, біжите до ліфта та спускаєтесь із п’ятнадцятого поверху до виходу на вулицю. Наближаючись до дверей, ви пригадуєте, що будівельники заблокували хідник, і вам доведеться далеко обходити, аби потрапити до кав’ярні на розі. Замість того, щоб ласувати шаурмою, ви опиняєтеся біля остогидлого старого харчового візка у вестибюлі вашого хмарочоса, розгортаєте пластикову упаковку півфабрикатного сендвіча з нудотного черствого хліба, зів’ялого салату й дешевої м’ясної закуски.

Чому ж ви не доклали зусиль, щоб з’їсти шаурму? Тепер ви знаєте: саме позитивна фантазія, що відволікла вас від нудної роботи, позбавила вас енергії, яка була потрібна, щоб купити шаурму. Ви закінчили тим, що повернулись до офісу: і роботу не завершили, і, що гірше, давилися холодним, нестравним ланчем. Дозволю собі порадити, що наступного разу, коли трапиться нудна робота, не поринайте у позитивні фантазії, що відволікають, бо лише погіршите складну ситуацію. Або, принаймні, розберіться у своїх фантазіях, у справжніх прагненнях. Може, у дійсності ви жадаєте впоратися з нудною роботою, а тоді вже насолодитися приємним, спокійним ланчем.

Дослід із черевиками дав дивовижні результати, але досі ми не вивчали, чи позитивні фантазії дозволяли людям відчути полегшення, і не досліджували, чи вони були схильні до дії. Задля розгляду першої проблеми ми з Гітер Баррі Кеппс залучили п’ятдесятьох студентів-випускників[62]. Ми сказали їм, що частина досліду — це конкурс есе з призом у 200 доларів і що під час підготовки вони мають виконати вправу, яка допоможе їм упоратися з письмовим завданням. Вправа містила звичайні підказки до фантазування. Одній групі студентів запропонували позитивно помріяти про те, що вони одержали 200 доларів і їм все вдалося. Вони мали необмежений час на запис фантазій, на відміну від трьох хвилин, які давалися в досліді з черевиками. Один студент написав: «Найприємніше те, що, одержавши 200 доларів, не треба більше бути скупердягою. Я можу піти пообідати з друзями й знову зустрічатися з людьми. Останнім часом мені доводилося заощаджувати, і я ніби віддалився від друзів, ОДНАК ТЕПЕР ми підемо до улюбленого бару й по зав’язку нап’ємося мартіні по чотири долари». Дуже примітна фантазія.

Задля контролю ми запропонували другій групі студентів уявити, що вони можуть і не одержати приз у 200 доларів і що їм може не поталанити. Один студент написав: «Двісті доларів — це купа грошей, яким я дав би раду й чимось би собі догодив. Я постійно працюю, і мені нема коли й перепочити. Мені треба взяти приз або в четвер о першій або в п’ятницю о першій. Я не можу його забрати. Працюю в четвер, а в п’ятницю в мене інтернатура. Тільки-но мені починає таланити, мій щільний графік не дозволяє мені забрати приз. А мені він дуже потрібний. Мені не так гроші потрібні, як почуття радості від того, що мені щастить». Досить розхристані думки. Я вже згадувала про те, що позитивні фантазії (і негативні теж) — це вільний плин образів, що можуть мати несподівані повороти й накладатись один на одного.

Одразу після вправ із фантазуванням, ми запитали учасників, наскільки енергійними вони себе почували. Використовуючи шкалу від 1 до 5 (1-повний брак енергії, 5 — надзвичайний приплив енергії), вони вказували, чи відчували «збудження», «ентузіазм», «потребу активності». Як і у випадку досліду з черевиками, студенти, які фантазували позитивно, повідомляли про значно нижче відчуття енергійності, ніж ті, хто фантазував на тему негативної ситуації.

Залишалося питання: чи студенти, мрійництво яких вплинуло на зменшення їхньої енергійності, насправді не схильні братися до активної дії? Щоб відповісти на нього, ми провели наступний експеримент. Ми поділили сорок дев’ять студентів-випускників на дві групи. Одній групі ми запропонували уявити, що наступний тиждень буде чудовим, що всі їхні заходи завершаться успішно. Студенти написали про гарні оцінки, одержані на іспитах, перегляд улюблених телепрограм, про те, як вони гарно бавилися на вечірках, як приємно було з’їздити потягом на вікенд додому. Студентам другої групи запропонували «подумати й записати ці свої думки й мрії про наступний тиждень, — усе, що спаде на думку. Один учасник написав: «Думаю, що моя музична вікторина мине нівроку та сподіваюся закінчити чернетку курсової з курсу створення креативних текстів. Я збуджений, тому що наступного тижня відбудуться останні лекції в цьому семестрі. Я давно чекав на літо, і чудово, що лекції закінчуються. Сподіваюсь, погода буде гарною, а це вже добрий мотиватор. Проте у понеділок синоптики обіцяють дощ, що, зрештою, типово».

Як і в попередньому досліді, ми запропонували студентам оцінити, наскільки вони відчували в собі енергійність. Ми також запропонували їм прийти за тиждень і відповісти на запитання психологічного тесту, щоб виміряти, наскільки добре вони можуть упоратися з повсякденними викликами. Тест містив такі запитання: «Наскільки вдалим був для вас минулий тиждень?»; «Наскільки вас розчарував минулий тиждень?» Студенти також сповіщали, чи ситуація була їм підвладна і чи все встигали минулого тижня.

Як ми й сподівалися, студенти, яким пропонували позитивно фантазувати, повідомили, що були не такі енергійні, як ті, кого спрямовували на нейтральні фантазії. Крім того, менш енергійні студенти повідомили, ніби відчувають, що за звітний тиждень вони зробили менше. Позитивні фантазії вели до нижчих рівнів енергійності, що дозволяло передбачити нижчу продуктивність. Це разючий результат, якщо зважити на те, що ми пропонували піддослідним студентам витратити на фантазії лише кілька хвилин. Але й цього вистачило, щоб знизити їхню енергійність і продуктивність наступного тижня.

Ці результати кореспондують із щоденним досвідом багатьох людей. Перед лицем поважного виклику або клопотів люди часто фантазують про те, що вже з усім упорались. Фантазувати приємно, і можна розслабитись, а це призводить до бездіяльності.

Спробуйте проробити це самі просто зараз: поставте таймер на п’ять хвилин і визначте важливе бажання, яке було у вас на думці протягом останнього часу. Уявіть-но, що ви задовольнили своє бажання та закрили це питання. Відчуйте задоволення від цього. Нехай вас полонить плин образів. Запишіть свої позитивні думки та посталі образи. Як ви ся маєте, коли минуло п’ять хвилин? Вам відлягло? Розслабилися? Розворушилися? Якщо ви маєте манжетку для вимірювання кров’яного тиску, виміряйте свій тиск до і після. А тоді ще раз самі себе перевірте за кілька днів чи за тиждень. Наскільки ви були вмотивовані діяти для задоволення бажання? Чи відчували млявість і брак натхнення? Чи таки вдалися до якоїсь дії? Якщо так, то як саме це сталося?

З одного боку, може здатися несподіваним той результат, що мрійництво знижує нашу енергію й дарує нам приємний стан релаксації. А як же бути з тими натхненними мовцями, які виголошують усілякі візії трансцендентного майбутнього та кажуть нам, ніби й ми «там будемо»? Хіба Президент Барак Обама як кандидат у президенти 2008 року не запалював американців і весь світ своїми палкими промовами про «відважність надії»?Дехто вважає, що мрії покликані нас поривати, а не заспокоювати. Проте наші дані свідчать, що це далеко не так. Позитивні фантазії можуть на мить збудити, однак це відчуття не кореспондує з процесами, що відбуваються в нашому тілі і, на несвідомому рівні, у мозку. Найчастіше все навпаки: ми позбуваємося енергії. Я постійно дивуюсь, що ми можемо вимірювати зниження енергійності й мотивації майже відразу після того, як фантазія про задоволення бажання завершується у мозку людини.

Здатність наших мрій зменшувати мотивацію та бажання діяти наштовхує на питання про те, які процеси у нашому мозку приводять до підвищеної релаксації. «Реалісти» критично ставляться до позитивних фантазій і часто говорять про мрійництво як про гедоністичну та навіть кепську звичку, але здебільшого вони не заглиблюються в те, як мрійництво насправді працює. У мене була гіпотеза: мрійництво про майбутнє відбувається на підсвідомому рівні та впливає на нашу пізнавальну здатність, тобто на те, як ми сприймаємо світ. Коли про щось мріємо, то не просто втішаємося уявним майбутнім, а починаємо підманою думати, ніби вже досягли цього майбутнього. У нашому мозку мрії набувають вельми переконливих рис (хоча й на короткий час) і замінюють собою дії. Ми вже з цим зустрічались; заміна дій мріями дає змогу позитивним фантазіям допомогти нам у вивченні можливих варіантів майбутнього.

Я не перша, хто розглядає ідею так званої «ментальної підготовки». У вісімнадцятому сторіччі філософ Девід Юм доводив щось схоже, стверджуючи, що уявні відчуття здатні так само збуджувати, як і реальні[63]. Протягом двадцятого сторіччя в академічній психології розробляли теорію, що фантазія — це такий самий тип поведінки, як і дія. Дослідники підтримали думку Юма, виявивши, що безпосередньо ментальне моделювання фізичної діяльності змінює частоту дихання й пульсу в людей так само, як під впливом реальної діяльності[64].

Якщо дивитися ширше, стає зрозумілим, що наші уявлення достатньо потужні, аби впливати на реальне життя. Останні дослідження в психології встановили, що повторюване уявляння акту споживання смачної страви знижує її реальне споживання (спробуйте це проробити самі, якщо намагаєтеся позбутися звички споживати шоколад)[65]. Наші результати свідчать, — далебі йдеться не про виклик появи чогось у дійсності, як дехто вважає, — що акт уявляння може зупинити появу чогось. Зокрема, через оманливі думки про те, що успіху ми вже досягли, ми втрачаємо мотивацію та енергію робити те, що насправді треба для успіху.

В одному дослідженні ми з Гітер Баррі Кеппс і Андреасом Кеппсом вивчали, чи може позитивне мислення ввести нас в оману й змусити думати, буцім ми вже здійснили наші мрії[66]. Це дослідження складніше за описані вище, бо наразі ми намагалися виміряти несвідомий когнітивний процес. Ми не могли напряму запропонувати учасникам розповісти, чи вважають вони, що фантазування про бажання дозволило їм ментально його здійснити, бо вони б тоді знали про несвідомий характер явища, а це порушувало наш експеримент. Нам треба було знайти спосіб безпосередньо спостерігати або вимірювати несвідомий процес.

Ми запропонували групі студентів-випускників прочитати вступ про чоловіка, що приходить додому й виявляє, що його партнерка спить із його найкращим другом. Запропонували студентам уявити, що вони є цим чоловіком, і що все описане відбувається з ними насправді. Після цього ми протестували їх, показуючи у швидкій послідовності слова або словоподібні сукупності літер (напр., «varrish» або «suilly»). Студенти мали натиснути на кнопку «так», коли сукупність літер була справді словом, і «ні», якщо це просто сукупність літер. Деякі запропоновані слова були пов’язані з насильством (наприклад, жорстокий, кулак), а інші такого зв’язку не мали.

Тим самим учасникам ми дали прочитати другу частину сюжету, в якому чоловік помстився кривднику, прилюдно затаврувавши зрадливого найкращого друга або поламавши його велосипед. Учасники знов уявили себе цим чоловіком і пройшли тестування словами. Ми поцікавилися, наскільки позитивно вони сприйняли фантазії про помсту. За допомогою цього досліду ми хотіли побачити, чи студенти, які вдалися до позитивніших фантазій про помсту, повільніше впізнаватимуть слова, пов’язані з насильством або агресією. Як показали інші вчені[67], коли люди досягають мети, до мозку починає потрапляти менше слів, пов’язаних із метою, а тому їм потрібно більше часу на ідентифікацію цих слів. Тобто швидкість впізнання студентами слів, пов’язаних із агресією буде показником того, чи вони подумки досягли мети помсти найкращому другові й зрадливій партнерці. Як ми й сподівалися, що позитивніші були фантазії студентів про помсту, то повільніше вони ідентифікували слова, пов’язані з насильством і агресією, а це свідчило про те, що подумки вони вже досягли мети.

Тепер ми можемо зрозуміти, чому наші мрії так часто нас розслабляють і знижують показники нашої діяльності попри те, що ми дуже сильно бажаємо їх здійснити. Через мрійництво наш мозок каже, що нам не треба правильно вправлятися та харчуватися, аби схуднути. Нема потреби ходити до знемоги з однієї співбесіди на іншу в пошуках роботи. Якщо людина — корпоративний лідер, який мріє змінити свою організацію, то не треба братися до дуже важкої роботи з кимось розмовляти, знаходити фінансові ресурси, скеровувати менеджерів на впровадження змін. Подумки ми все це перескочили й перебуваємо на фінальній стадії успіху й звершення. Ми розслабляємось і тішимося своїм досягненням, тоді як у дійсності роботи ще непочатий край. Самі того не відаючи, ми стаємо напрочуд не готові до того єдиного, що може допомогти нам досягти успіху: до реальної дії.

Мрійництво вельми руйнівне для нашої заанґажованості та поступу в житті, через те, що воно спотворює спосіб пошуку інформації про світ, роблячи наш погляд незбалансованим і, можливо, нереалістичним. Наші мрії породжують приємний стан релаксації, в якому ми уявляємо собі, ніби вже здійснили наші бажання, і через це здається логічною наша потреба залишатися в цьому стані якомога довше та звертати більше уваги на інформацію, яка нібито продовжує цю фантазію. Якби ми схотіли податися на віртуальне африканське сафарі, то шукали б у газетах статті, які змальовують приваби сафарі, а не статті про те, наскільки це дорого, небезпечно й некомфортно. З часом ми оселилися б у «світі мрій» власного виробництва, запозичуючи ззовні дійсну, але викривлену інформацію. Нюанси й складнощі реального життя будуть втрачені, а це негативно вплине на наші дійсні рішення.

Для перевірки цих ідей ми з Гітер Баррі Кеппс повернулися до того, з чого почали — до черевиків.

Ми запросили 77-х студенток і запропонували їм відповісти на низку запитань на комп’ютері про те, наскільки часто вони збиралися носити черевики на високих підборах наступного року й чи носили вони їх торік[68]. Ми не хотіли повідомляти їм мету досліду, і тому порозкидували ці запитання поміж іншими, запитуючи, наскільки часто студентки завбачували носіння інших предметів одягу, як от обтислі джинси або бюстгальтер з кісточками. Після цього ми запропонували студенткам пофантазувати про те, як чудово було б носити дивовижну пару черевиків на високих підборах. Через три хвилини учасниці взяли участь у наступному тесті. Одній групі запропонували записати свої мрії про те, які гарні ці дивовижні черевики і якою увагою користуватимуться ті, хто їх узує. Іншій групі потрібно було записати свої сумніви або негативні фантазії про черевики.

Після цього ми запропонували учасницям подивитися на спеціально створений веб-сайт під назвою «Факти про моду», бо вони нібито зможуть висловити свої думки про якість тексту на сайті. Ми подбали, щоб на сайті була також інформація про те, як чудово носити черевики на високих підборах (наприклад, «У жінок, які принаймні тричі на тиждень ходили на високих підборах, покращився м’язовий тонус литкових м’язів і сідниць»), і про те, які були вади («Носіння підборів може призвести до прикрих наростів на ногах, як-от мозолі, шкірні нарости, молотоподібне викривлення пальця ноги, бурсит і «гузка»[69]). Сайт мав десять сторінок: по сторінці на «за» і «проти» п’ятьох модних товарів, серед яких були й черевики. Студентки читали по сторінці за один раз, причому читати її могли тільки один раз. І тоді ми вимірювали, як довго вони залишалися на кожній сторінці. Як і очікувалося, студентки, які про черевики фантазували позитивно, довше читали текст «за», ніж «проти».

Мушу відзначити, що цей ефект спостерігався не в усіх студенток, а тільки в тих, які не надто хотіли насправді взувати черевики на високих підборах. Тобто, якщо ви мрієте поплавати на власній яхті по Карибському морю й у вас є яхта, на якій ви плануєте провести відпустку, то опрацювання інформації у вас вийде обґрунтованим. Але якщо у вас, як у більшості людей, нема яхти та дуже сумнівно, що ви зможете невдовзі провести відпустку на яхті, то опрацювання інформації у вас вийде хибним.

Так, люди, які фантазують про майбутнє позитивно, — а до таких людей, либонь, усі ми належимо, — опиняються перед дилемою. З одного боку, вони обов’язково розслабляються й оманою змушують мозок думати, ніби бажання вже вдоволені. Тим часом, мрії когнітивно прив’язують їх до цих же бажань, підтримуючи фантазії шляхом усування інформації, яка в іншому випадку підказала б їм поглянути на справу збоку, подивитися на бажання в якійсь перспективі та, можливо, переглянути свої наміри й діяти інакше. Надто часто тоді люди відчувають фрустрацію, поразку та, у крайньому разі свою нездарність. Ми мріємо влізти в обтислі джинси, маємо намір схуднути, плекаємо фантазії про те, як чудово було б виглядати гарними в тому «прикиді», але раз по раз не можемо зменшити замовлені порції смаженої картоплі чи змусити себе після важкого дня в офісі відвідати танцклас. Ми дивимося довкола та дивуємося: чому всім іншим вдається реалізувати свої амбіції, а нам — ні.

Є давній жарт про чоловіка, який мріє про великий виграш у лотереї. Він мріє про те, яке чудове було б у нього життя, якби він виграв джекпот у багато мільйонів доларів. Чоловік собі уявляє: «Усі мої проблеми зразу вирішаться. Я житиму у великому маєтку й не турбуватимуся про сплату кредиту на автомобіль та зможу купити новий одяг». Минає тиждень за тижнем, і його фантазії поглиблюються. «Якщо я придбаю новий одяг, то виглядатиму краще і зможу частіше ходити на побачення. Ми полетимо на вікенд до Парижа. Ласуватимемо розкішними стравами у тризіркових ресторанах». Проте минає місяць, минає другий, а виграшу нема. Він чекає й фантазує далі. Рік минув, а удачі нема. Нарешті, майже у розпачі, він звертається з молитвою до Бога: «Будь ласкавий, Боже, дай мені виграти в лотерею. Чому досі Ти не зробив це для мене? Що в тебе є проти мене? Що я Тобі заподіяв?»

І ось диво: хмари розступаються й чутно небесні арфи. Сліпуче світло. Гримким голосом Бог у розпуці питає: «Ти, нарешті, придбаєш квиток?»

Сидіти й мріяти замало; треба діяти й чимось жертвувати, щоб купити квиток у життя. Наші мрії можна реалізувати, але для цього слід відповісти на виклики, себто братися до діла й діяти. Добра новина, як побачимо, полягає в тому, що можна з усією енергією братися за втілення наших бажань, а для більшої ефективності треба визначити, які бажання варті наших зусиль, а які — ні. І, як показало багато моїх дослідів, рішення не в тому, щоб покласти край мріям і позитивному мисленню. Радше треба максимально використовувати ці фантазії, зіставляючи їх із тим, що більшість із нас вчилися ігнорувати або применшувати: з перешкодами на нашому шляху.