Побачити Алькор

Розділ 11

Дзвінок Корецького застав Лавра за роботою. Коли почав стрибати сотовий, він саме докреслював оптимальну схему розташування зовнішніх відеокамер на будівлі Храму.

— Записка на дверях? Погрози? — перепитав Грінченко. — А що вимагають? Ага. Добре, я зараз приїду, диктуйте адресу.

— Щось сталося? — запитала Людмила, молодий працівник відділу аналітики.

Вона щойно зайшла до кабінету тактичного підрозділу агентства, і солодкавий аромат вечірніх парфумів домішався до запахів копченої риби, кави і принтерного паперу.

— Представникові клієнта якусь записку на двері повісили, — відповів Лавр, фіксуючи адресу Корецького в записнику свого сотового. — Треба туди поїхати розібратись. А в тебе що новенького?

— Я промоніторила бази даних за твоїм запитом. — Людмила поклала перед Лавром стос паперів і сіла за сусідній столик. — В Україні реально мало організацій з чіткою антимасонською спрямованістю. Значно менше, ніж у Росії і Польщі. Є, скажімо, зареєстроване національне відділення «Глобальної антиасонської ліги», але там сидять якісь незрозумілі творчі інтелігенти. Фінансує їх агрофірма з Полтавщини. Тобто фінансує — це сильно сказано. Платить за офіс. Він розташований у житловому будинку на Дарниці. Уже третій рік вони анонсують, що роблять сайт, але так його і не зробили. Видають і продають на Петрівці антимасонські брошурки. Такі чорно-білі саморобні зшитки. Явно ліва публіка, без грошей і зв'язків. Навряд чи вони змогли б знайти Храм і організувати напад.

— Ясно. Хто ще?

— Побіжно заявляють про своє «антимасонство» кілька крайньо правих політичних угруповань, але вони також без жирного фінансування. І ці б, гадаю, не ризикнули. Вони під «конторою» ходять. Такий собі дрібний рекет з політичною мотивацією. Та й масони в їхніх списках на шістнадцятому місці.

— А може, це їх «контора» вмотивувала?

— Хіба що в них там дах поїхав. Це ж псування міжнародного іміджу і все таке… — Людмила крутнула стілець так, щоби Лавр міг бачити її довгі ноги. — Ще є кілька церковних братств. Це вже публіка більш серйозна і жирна, але, в цілому, теж щільно контрольована. За нашими даними, масони ефективно й плідно працюють практично зі всіма лідерами церковних конфесій. Щоправда, у них конфлікт з «Опус Деї».

— А це що за звір?

— Що за звір? — здивовано перепитала дівчина. — Ти що, Дена Брауна не читав?

— Вибач, котику, не читав. І не читатиму. Часу не маю для читання.

— Даю довідку. «Опус Деї» — впливовий католицький орден. Повна назва «Прелатура Святого Хреста і Opus Dei». Переклад назви: «Божа справа»[9]. Створений у минулому столітті в Іспанії. Точніше, у тисяча дев'ятсот двадцять восьмому році. Структури ордену динамічно розвиваються у всьому світі. Сьогодні він фактично виконує в католицькій церкві ті функції, які у сімнадцятому і вісімнадцятому століттях виконували єзуїти. Діяльність ордену таємна, членами можуть бути не тільки монахи, але й миряни. Існує два рівні втаємничення — зовнішній і внутрішній. Керівники внутрішнього носять звання «інскриптів» — записаних. Теперішний лідер ордену — Хав'єр Еццеварія Родрігес. Обіймає цю посаду з тисяча дев'ятсот дев'яносто четвертого року. Вся діяльність «Опус Деї» суворо законспірована. Члени ордену борються з новітніми викликами…

— Нагадує масонерію.

— Так, на це постійно звертають увагу опоненти Ватикану з протестантського табору. А є ще цікавіше: на відміну від усіх інших католицьких орденів, «Опус Деї» підпорядковано не Конгрегації у справах Інститутів Посвяченого Життя, а Конгрегації у справах єпископів…

— Стоп. Що таке «конгрегація»?

— Щось типу міністерства в уряді Римського Папи.

— Ясно. Так у чому ж фішка підпорядкування іншому міністерству?

— Річ у тому, що саме Конгрегація у справах єпископів керує військовими ординарствами Католицької Церкви. У цій конгрегації є спеціальне бюро, яке координує військові церковні згромадження. Її очолює кардинал-префект, отже, орденом практично напряму керує сам Папа.

— Ага, зрозумів. Цей «Опус» — попівська «контора». Розвідка і контррозвідка.

— Ну, скажімо так, щось типу того. Але аналогія навряд чи доречна. Судячи з наявної інформації, у них з масонами боротьба, так би мовити, позиційна. Принаймні у базах даних немає ніяких прецедентів типу нападу на Храм.

— Немає прецедентів, кажеш? Котику, все залежить від рівня мотивації. Може, у тому Храмі наші хитрі масончики ховають щось дуже-дуже цінне?

— Може, — Людмила ще раз крутнулася на стільці. — Все може бути.

Погляд Лавра мимовільно потягнувся за її викрутасами. Дівчина знала, що козирно виглядає у всіх позиціях. Її густе довге волосся хвилясто спадало на атласні пластрони куцого піджачка, а тісна спідниця вигідно підкреслювала і вузьку талію, і розвинуті стегна. Коли вона відштовхнулась ногою, закручуючи крісло, виріз її спідниці заклично розсунувся, немов ніжки циркулів на масонських емблемах. Аналітик неквапно поправила спідницю. Блиснула пірамідка на масивному персні з білого металу. Цей блиск підкреслив граційну видовженість пальців і гелевих нігтів. На мить консультант з проблем безпеки побачив мереживні манжети дорогих панчіх і матову смужку доглянутої шкіри. Він зітхнув і сказав:

— Давай далі.

— А самому що, впадлу прочитати? — дівчина кивнула на папери.

— Ти ж знаєш, я люблю тебе слухати. Ти в нас така ерудована. Книжки читаєш.

— Хтось мав їхати до представника клієнта.

— Представник почекає. Розказуй далі.

— Далі так далі, — з переможною посмішкою погодилась Людмила. — Я не виключаю, що напад могли організувати ісламські радикали з організацій типу «Хізб ут-Тахрір» або «Аль Каєди». У Туреччині було кілька терористичних нападів ісламістів на масонські ложі. Зокрема, років вісім тому вони підірвали ресторан у Стамбулі, де регулярно збирались турецькі масони. Якщо треба, я можу зібрати додаткову інформацію по цих терактах. Але наші доблесні правоохоронці клянуться страшними клятвами, що всі осередки ісламістів в Україні викриті і розгромлені. Що від дві тисячі восьмого навіть у Криму жодного озброєного ісламіста немає. Може, це з'явилась якась свіжа група? Як тобі така версія?

— Малоймовірно.

— Чому?

— Ісламісти, Людочко, наробили би більшого рейваху. Зробили б гучні заяви. На крайняк, розмістили би щось в Інтернеті. А тут усе по-тихому. Прибігли, вкусили, втекли. НІ, це не аль-каєдівці… Усе?

— Практично все. Якщо не рахувати конкуруючих парамасонських і містичних таємних організацій. Є місцеві тамплієри, але вони з масонами ніби дружать. Відслідкована діяльність місцевого відгалуження американського «Ордену Храму», але це більше клуб для багатих буратін, аніж діюча таємна структура. Є такий собі «Орден Рожевої Зорі». Ці джентльмени страшенно зашифровані, їхні осередки є у Києві й Одесі. А головний центр, за інтернетівськими даними, десь у Лондоні. Практикують містичні ритуали. На Купала і на початку листопада виїжджають у Крим, на якусь їхню священну гору… Взагалі, Лаврику, по таких темах дуже мало інформації. І мотивації незрозумілі.

— Звісно, вони ж таємні, як-не-як… А якщо це скіни?

— Хіба що якась невідома група.

— Сатаністи?

— З тих пацанів на оперативному обліку МВС перебувають три підозрілі тусівки. Але всі нечисельні й не надто агресивні. Й до того ж далеко звідси. Луганськ, Харків, Рівне.

— Відстані та дистанції — це в нашій справі поняття відносні, котику… Про той «Опус», про скінів і сатаністів ти ще позбирай матеріалів, про всяк випадок. — Лавр підвівся, зібрав до теки схему «Периметра», перевірив зброю і підтягнув ремінці кобури, схованої під курткою. — Добре з тобою, Людочко-сонечко, але вже треба їхати. До хати пана Корецького ще півтораста кілометрів пиляти.

— Він керує їхньою безпекою?

— Хто?

— Той Корецький.

— Здається, що ні. Як на керівника масонської служби безпеки він надто цивільний.

— Він журналіст. Я читала його статті.

— Цікаві?

— Різні розслідування. Хто де і кому дав хабаря.

— Кажуть, за копання в гівні добре платять. — Лавр згадав автівку Корецького і додав: — Але, здається, не в цьому випадку… Бай-бай, сонечко!

— Якщо до вечора повернешся, ми могли би разом піти на каву, — дівчина хитро примружилась. — Кава з тебе.

— Авжеж з мене, — погодився Лавр. — Якщо повернусь до вечора. Що, по правді кажучи, вельми сумнівно.

— Вечір — в нашій справі — теж поняття відносне, — Людмила граційним рухом відкинула пасма волосся, які падали їй на очі. — Будеш повертатися, передзвони. Я чекатиму.