Побачити Алькор

Розділ 36

Люди Сулименка захопили Олега Марковича в кафе, коли той чекав на інформатора. Прикриття, організоване Пальцом, не встигло відреагувати, коли строката студентська компанія, яка зайшла до закладу, в одну мить перетворилася на групу захоплення. Боєць прикриття кинувся на допомогу старшому техніку, але жінка, яка сиділа за сусіднім столиком, штрикнула йому в спину електрошокером. Другого бійця відсікли від об'єкта перекинутими столиками. Поки він вибирався із-за імпровізованої барикади, Олега Марковича скрутили, доправили до мікробуса і вивезли в невідомому напрямі. На питання: «Чому не стріляв?» боєць відповів, що боявся поранити старшого техніка.

За двадцять хвилин після захоплення Олега Марковича ще одна група ратлонівців спробувала захопити доньку директора. Дівчина якраз виходила з приміщення музикальної школи. Але в цьому випадку атаку підготували недбало, а охоронці агентства, навпаки, виявилися на висоті. Вони помітили нападників, ще коли ті вистрибували з джипів, повалили дівчину на землю і, не вагаючись, відкрили вогонь на ураження. Почалася вулична стрілянина, яка спричинила паніку серед перехожих і водіїв. На проспекті виник корок. Двох з ратлонівців зачепило кулями, інші, побачивши наближення міліцейських машин, забрали із собою поранених і втекли. З боку агентства ніхто не постраждав.

Біля будинку, де мешкала родина директора, охорона помітила підозрілі автівки. Але наблизитись до будинку ратлонівці не насмілились і лише здалеку спостерігали за прибуттям ЗМОПу і додаткових сил охорони.

Усі підрозділи агентства негайно перейшли на режим «нуль». Дружні політики зробили гучні заяви для преси. За наказом заступника міністра міліція взяла під охорону ті будинки, до яких евакуювали родини співробітників агентства. О сьомій вечора Леон Федорович повідомив директора, що високопоставлений чиновник з Адміністрації Президента зв'язався з Агамовим і від імені першої особи висловив стурбованість останніми подіями. Олігарх заявив, що жодний із його підлеглих не причетний до перестрілки, і пообіцяв подати до суду на тих журналістів і політиків, які згадували його прізвище у зв'язку з діями невідомих бандитів. Про зниклого доктора технічних наук О. М. Джаву Агамов говорити відмовився, зауваживши, що вперше про такого чує.

Ближче до ночі прийшло повідомлення, що у віденський офіс керуючої компанії, яка належала Агамову, завітала австрійська поліція і тимчасово призупинила діяльність компанії до підтвердження легального походження інвестованих у неї капіталів. Аналітики брокерських фірм розіслали прогноз, що вже наступного ранку, при відкритті Лондонської біржі, акції агробізнесу Агамова втратять до шести відсотків вартості. А в Нью-Йорку тамтешня поліція арештувала за зберігання наркотиків сина одного із заступників олігарха.

Опівночі до директора по захищеному супутниковому каналу подзвонив Костиганов і повідомив, що придбав на чорному ринку оригінал порнографічного відеозапису з участю Поліни Агамової. Пітер додав, що на записі серед іншого є групові статеві акти і що, на його думку, такий жорсткий компромат може стати реальним предметом обміну на Олега Марковича.

За годину Леон Федорович зв'язався з керівником юридичного управління холдингу «МАД Арм-Монтаж» і передав йому закодовану копію відеозапису на цифровому носії. Ще за півгодини сам Агамов подзвонив до директора й отримав від нього код доступу. До того часу в кабінеті у шефа вже зібралось усе керівництво агентства. Пальц в режимі он-лайн отримував інформацію про переміщення бойових груп «Ратлону», Кабарда моніторив ситуацію біля об'єктів агентства, а Лавр слідкував за подіями в Інтернеті.

Ще перед тим, як почалась війна, Грінченко три години провів з Мармурою. Загадковий циліндр тепер спочивав у директорському сейфі. З огляду на те, що масони не встигли передати обіцяні Мармурі гроші, шеф власноручно видав дівчині три тисячі доларів з оперативного фонду. Думки присутніх у директорському кабінеті час від часу поверталися до містичної зброї, яка опинилась у тимчасовому розпорядженні агентства. Але ніхто так і не ризикнув розпочати про неї розмову. Всі бачили, що саме існування незрозумілого артефакту напружує і дратує шефа.

О пів на третю Агамов нарешті передзвонив.

— Слава Богу, роздуплився, — прошепотів Кабарда, коли телефонний номер особистого офісу олігарха висвітився на екрані монітора.

Директор увімкнув гучномовець, підняв слухавку і привітався:

— Ще раз доброї вам ночі, Володимире Мансуровичу.

— Цей запис підроблений. Це тухта. І я доведу це, — у хриплуватому голосі Агамова присутні не почули хвилювання.

— Наші спеціалісти вже перевірили його. Він автентичній. Співчуваю.

— Засунь своє співчуття собі в зад, — злість прорвала нетривку загату удаваного спокою.

— Тоді ми розміщуємо запис в Інтернеті. Розмову закінчено.

— Почекай, нє гоні конєй. Чого ви хочете?

— Джаву в обмін на гарантії невикористання запису.

— Джаву за вкрадений Генератор і гарантії.

— Перепрошую, про який генератор йдеться?

— Не путай мене, мусор. Усе ти розумієш.

— Не розумію, вибачте.

— Тоді запитай у жидомасонів. Це ж тепер твої ближні.

— Якщо ви, Володимире Мансуровичу, наближуєте до себе чорних магів, то не думайте, що всі наслідуватимуть ваш приклад.

— От бачиш, — прохрипів олігарх. — А ліпив тут горбатого, що нічого не розумієш. І не сподівайся, що мене на понт візьмете. Баркас свого часу теж сподівався.

— На понт вас бере Ерікан. Він уже вибачив вам, що ви в нього відібрали кохану жінку? Чи вирішив помститись руками масонів?

— Що ти мелеш?

— Умови обміну залишаються без змін: Джаву за гарантії невикористання. Все. Даю вам на прийняття рішення одну годину, — директор різко вимкнув зв'язок.

Кілька хвилин усі мовчали. Потім Лавр запитав:

— Якщо не секрет, Іване Ваграновичу, звідки у вас інформації про кохання Ерікана до Поліни?

— Я старий опер і навчився сам робити висновки, — директор начепив окуляри і подивився на монітор. — Навіть якщо я помилився, ця версія змусить Агамова замислитись. Чим довше він буде думати, тим гірше для чаклуна.

Раптом ожив селекторний зв'язок. На пульті спалахнув зелений вогник диспетчерської.

— Іване Ваграновичу, у нас «чепе»! — виринув з апарата голос чергового.

— Що сталось?

— Та дівчина, яка у кімнаті відпочинку…

— Що з нею?

— Вибігла з ножем, хотіла бігти до вас, на другий поверх. Ми її зупинили. Намагалася мене вдарити, а потім порізала собі руки. Уся в крові.

— Негайно зв'язати і викликати лікаря… Грінченко, відставити! — крикнув шеф, побачивши, як зірвався Лавр. — Ти їй не допоможеш…

Але Лавр уже біг сходами на перший поверх. Там черговий і два бійці охорони намагалися зв'язати Мармуру, з горлянки якої виривалися дикі звуки. Вимазана власною кров'ю, дівчина відбивалась від них із силою дорослої людини.

— Припини… — почав Лавр, але зіткнувся поглядом з очима Мармури. В них не було нічого свідомого.

— Що за дурка? — вкушений дівчиною боєць вдарив її по голові.

— Не смій бити, — заборонив йому Лавр, ловлячи брикливі ноги Мармури. — Це маг заліз їй до мозку. Треба вколоти їй заспокійливе.

Учотирьох вони нарешті зв'язали дівчину і занесли її до кімнати відпочинку. Приступ минув раптово. Очі заплющилися, м'язи розслабились. Лікар з'явився за кілька хвилин, увів Мармурі цереброл і перев'язав порізи.

— Нічого страшного, — сказав він. — Судини не зачеплені, порізи неглибокі. А ось щодо мозкової діяльності… Треба буде пізніше ціннорізинчиком проколоти, протестувати. Я можу порекомендувати досвідченого спеціаліста з трансгіпнотичної терапії.

— Отже, з «дахом» будуть проблеми?

— Сподіваюсь, що ні, Лавре Станіславовичу, але ж ви самі розумієте: якісь паранормальні впливи… А можливо, й НЛП[48]. Тут не може бути однозначних прогнозів.

— Звідки вона ніж узяла? — поцікавився Лавр у чергового, коли лікар пішов.

— Напевне, у господарському блоці, Лавре Станіславовичу, — черговий підняв з підлоги закривавлений кухонний ніж. — Це наш ніж, з кухні, он літеру «А» на ручці нашкрябано.

Година, виділена Агамову для прийняття рішення, майже минула, а з офісу олігарха не надійшло жодного повідомлення. Коли добігали останні хвилини ультиматуму, напруження в директорському кабінеті досягло максимуму. На екрані монітора таймер відраховував секунду за секундою. Кабарда відклав розпочатий бутерброд і підійшов до вікна. Лавр зауважив, що великий палець на його правій руці почав смішно сіпатись.

— Він що, повний ідіот? — не витримав мовчання Пальц. — Заради чого…

— Валеро, помовч, — зупинив його шеф. — У нас все готово для вкиду компромату?

— Все готово, — підтвердив Лавр. — Список розсилки максимально розширений. Відеофайл прикріплено. Лишилось дати команду «відправити».

— Пригальмуй на п'ять хвилин, Іване, — Грінченко вперше почув, як Кабарда звертається до директора на «ти». — Заради Олега, пригальмуй.

— Ні, Миколо, — похитав головою шеф. — Я не гальмуватиму. З цим крокодилом не можна гратись. Він вирішить, що ми з'їжджаємо з теми, і почне тиснути. Такі в них правила. Компромат буде вкинуто секунда в секунду. Лавре?

— Я готовий.

Пальц голосно матюкнувся.

На моніторі виник сигнал виклику.

— Це не офіс Агамова, — визначив Лавр.

Директор увімкнув комунікатор.

— Привіт, Ваня! — почулось з нього.

— Хто це?

— Не впізнаєш? Багатим буду.

— Ні, не впізнаю. Прошу назватися.

— Це Сулименко.

— Добридень, Олександре Андрійовичу.

— Який там в дупу день, Ваня. Не добрий день, а люта ніч.

— У вас є для мене якесь повідомлення?

— Мене попросила тобі подзвонити Поліна Юріївна Агамова.

— Я поставив запитання перед Агамовим, чекаю відповіді від нього.

— Від нього відповіді не буде.

— Тоді й з Агамовою нема про що розмовляти.

— Ти не зрозумів, Ваню. Агамов зажмурився.

— Тобто? — Директор приставив до губ палець, побачивши, як зірвалися з місць його співробітники.

— Покінчив із собою. Двадцять хвилин тому… Отакої, Ваню. Ти ж у нього в кабінеті ніколи не був, ні? В нього там набір самурайських мечів. Хороші мечі, роботи Дойзо. Він собі сепуку зробив. Ритуально. Навіть прощальний вірш написав. Ми вже викликали ментів.

— Прошу передати Поліні Юріївні мої співчуття.

— Передам. Поліна Юріївна передає тобі, що готова обміняти твого заступника на гарантії невикористання запису. Задоволений?

— А хто дав Поліні Юріївні повноваження на такі дії?

— Дурне запитання, Ваню. Вона ж головна спадкоємиця Мансуровича.

— Хіба вже оголошено заповіт?

— Він ніколи не був секретним. Принаймні, що стосується «Ратлону», то я і мої люди виконуємо накази Поліни Юріївни.

— Ясно. Де ви передасте нам Джаву?

— Не спіши. Ми ще з тобою не вирішили щодо гарантій. Ми вже з Поліною Юріївною про це подумали і от що вирішили. Ми пропонуємо, щоби гарантом невикористання вашого компромату виступив Юхан Менген, а нотаріусом, який фіксуватиме угоду і забезпечить їй конфіденційність, — Костянтин Равзер.

— Якщо буде гарант усної угоди, то нащо потрібний ще й нотаріус?

— Так хоче Поліна Юріївна.

— Дуже громіздка схема. Фактично два гаранти. Але якщо ви так наполягаєте…

— Громіздко, зате надійно.

— Равзера я знаю. Приймається. А хто такий Менген?

— Швед, далекий родич королівської родини. Представник банківської групи «Амбер-Норгезе» в Україні. Позаштатний радник нашого прем'єра. Його репутація поза підозрами. Минулого року він виступав посередником-на-довірі у процесі ділового розлучення співвласників нафтодобувної корпорації. Ти мав би чути, тамтешні розборки навіть газети перетирали…

— Нам треба вивчити цю кандидатуру.

— Вивчай.

— Я передзвоню за цим номером за дві години.

— Без питань. Дзвони.

— Я сподіваюсь, ви не в підвалі Джаву тримаєте?

— З ним усе гаразд, не хвилюйся. Ми Олега Марковича знаємо і поважаємо. Зла йому не робимо, коньяку-горілки наливаємо.

— А поспілкуватися з ним можна?

— Але недовго.

— Лише два слова.

— Без питань, — було чути, як Сулименко наказав комусь: «Давай його сюди!». За хвилину голос Джави глухо і повільно промовив: «У мене все гаразд, Іване Ваграновичу, не хвилюйтесь».

— Тримайтеся, Олеже Марковичу, ми працюємо над вашим звільненням, — підбадьорив старшого техніка шеф.

— Чуєш, все гаразд, — це вже був голос Сулименка.

— Чую. Я передзвоню. До побачення.

Директор відключив комунікатор і знайшов у стільниковому номер Леона Федоровича. Той довго не брав слухавку.

— Вибачте, що розбудив вас, — сказав директор, коли юрист озвався. — У нас надзвичайні події, форс-мажор повний. Агамов покінчив із собою… Так. Уявіть собі, Леоне Федоровичу, ще годину тому погрожував нам, тримався надзвичайно впевнено, навіть нахабно, а потім випустив собі кишки самурайським мечем. Раптом розхотілося пацану жити… Десь півгодини тому. Так… І я кажу: дивні дива Господні. Дзвонив Сулима. Запропонував від імені невтішної вдови обмін Олега на наших умовах. Так, вони там усе встигли обміркувати… І я дивуюсь… Усім тепер керує невтішна вдова… Каже, що законно. Гарантом пропонує якогось Менгена, шведського банкіра. Нотаріусом — Костю Равзера. Так, саме так: гарант плюс нотаріус… І я такої думки… Чекаємо вас тут, Леоне Федоровичу. Треба, я думаю, у першу чергу порадитися щодо Менгена. Я хвилин за двадцять вишлю за вами Валеру з хлопцями. Береженого Бог береже.

Коли розмову було закінчено, шеф спитав:

— Ну, колеги, які будуть думки?

— А якої думки щодо всього цього Леон Федорович? — поцікавився Пальц.

— Він вважає, що за Поліною стоїть Ерікан.

— Тобто ми можемо припустити, що Ерікан наказав Агамову покінчити з собою? — уточнив Лавр.

— Виходячи з того, що він зробив з малою, я цього не виключаю.

— Це чорний маг, — упевнено заявив Пальц. — Але чому він погодився на наші умови?

— Іван Вагранович має рацію. Він кохає Поліну, — запевнив Лавр. — І не хоче, щоби ми морально знищили його дівчину.

— Вам усе кохання в голові, — пробурчав Пальц.

— І таку мотивацію не варто відкидати, — не погодився з ним шеф. — Але я не виключаю, що Поліна може діяти і за власною волею.

— За власною волею? — похитав головою Пальц. — Вона проти чаклуна пацанка. Яка вже там «власна воля»!

— Ерікан тепер може повністю контролювати Поліну. І це небезпечно, — підтримав Валерія Віталійовича Кабарда. — Дуже небезпечно. Чаклун отримав увесь ресурс Агамова. Гроші, бійців, політичне прикриття. Окрім того, смерть Агамова можуть повісити на нас. Якщо, скажімо, вбивство треба буде підкріплювати даними експертиз, то доведення до самогубства можна скомпонувати без особливого менінгіту. Я думаю, слідчі прокуратури займуться нами вже від завтра. Повна жопа.

— Леон Федорович вважає так само, — директор на хвилину задумався, потім звернувся до Лавра: — Візьмеш охорону і відвезеш до масонів цей їхній Генератор, — він кивнув на сейф. — Негайно. Скажи Костиганову, чи хто там буде замість нього, що я погоджуюсь працювати з ними за їхнім сценарієм. І візьми у них зелені. Судячи з усього, гроші невдовзі стануть нам у пригоді.