Розділ 7. Робота з неприйнятними стратегіями самозахисту


Зазвичай стратегія самозахисту автоматично перестає діяти, щойно ви її виявите. Її таємна сила полягає саме в тому, що вона несвідома.

Якщо ви зрозумієте, що замилюєте самі собі очі цією стратегією самозахисту, вона втратить свою ефективність цієї ж миті.

Відтак настає період, під час якого люди відчувають біль, а іноді й радість, інтенсивніше. Це може супроводжуватися сум’яттям і дискомфортом, і їм може здаватися, що вони трохи збилися зі шляху. Більшість людей почуваються так, ніби зайшли в хащі під час походу. Але насправді вони могли бути ще глибше в лісі тоді, коли заблукали.

Читаючи цю книжку, ви, мабуть, усвідомите свої стратегії самозахисту й відчуєте, що стаєте ближчими до власного болю. Проте іноді володар стратегії самозахисту помічає її останнім. Нам може знадобитися допомога ззовні для розуміння того, як впливає на нас наша поведінка в цей момент.

Під час курсу психотерапії ви позичаєте у психотерапевта його уважність. Отже, ви аналізуєте свої стратегії разом із ним. Крім того, я часто пропоную клієнтам записувати наші розмови на диктофон або відеокамеру. У нас зараз є ця фантастична можливість поглянути на себе збоку. І водночас оцінити, наскільки хорошим або поганим нам здається те, що ми робимо в цей момент.

Ви можете посилювати свою увагу таким чином і поза межами психотерапії. Якщо ви запишете на відео конфлікт, який у вас часто виникає з певною людиною, то можете згодом удвох проаналізувати його. Мабуть, це відкриє очі обом.

Психотерапія зосереджується на тому, як ви ставитеся до себе і до свого внутрішнього світу. Деякі школи думки приділяють більше уваги стратегіям самозахисту, ніж решта. Але навіть після сеансів, які не зосереджуються на цих стратегіях, ви можете зауважити, що вони стали менш потужними, а відчуття захищеності та зв’язку з собою посилюється.

Наприклад, Мартін, матір якого не могла знайти до нього підхід і підтримати його (розділ 2), виріс. Він звернувся до психотерапевта через скарги дружини, яка ніяк не могла подолати дистанцію між ними.

Якщо психотерапевт використовує підхід, що зосереджується на стратегіях самозахисту, він намагатиметься виявити способи самозахисту Мартіна. Він скаже Мартіну, що бачить на цей момент, і поступово, коли Мартін усвідомить свої стратегії, вони втратять ефективність.

Цей діалог відбувся під час сеансу психотерапії, на якому терапевт використовував метод під назвою «інтенсивна короткотермінова динамічна психотерапія» — вид лікування, що зосереджується на стратегіях самозахисту.

Психотерапевт (П): Що ви хочете зараз зробити?

Мартін (М): Не знаю.

П: Ви помітили, що майже не дихаєте? (Затамування подиху — це ефективна стратегія інтрапсихічного самозахисту, яку ми часто несвідомо використовуємо, коли остерігаємося можливого болю.)

М: О, так. (Глибоко вдихає і сміється невмотивовано.)

П: Ви смієтеся? Що ви хочете зараз зробити?

М: (Відводить погляд.)

П: Ви помітили, що відводите погляд? Що ви зараз відчуваєте?

М: (Тиша.)

П: У вас стиснуті руки.

М: (Тиша.)

П: Ви сердитий?

М: Можливо. (Відводить погляд.)

Психотерапевт знає: коли стратегія самозахисту послаблюється, наступним прошарком найчастіше є гнів.

Щойно ми побачили перші вияви гніву Мартіна. Його автоматичні стратегії самозахисту дедалі більше втрачають силу, після того як їх виявили й озвучили.

Психотерапевт просить Мартіна описати всі три компоненти гніву: фізичні відчуття, розуміння та імпульс із супутньою фантазією. В ідеалі клієнт виразить їх психотерапевту безпосередньо.

Це може відбуватися так:

П: Які емоції я у вас зараз викликаю?

М: Роздратування.

П: Ви відчуваєте його у своєму тілі?

М: М’язи на ногах напружилися.

П: Що зараз хочуть зробити ваші ноги?

М: Права нога хоче штовхнути ваше крісло, щоб ви перехилилися і впали на підлогу.

(Мартін випрямляється і робить глибокий вдих, відтак дивиться на психотерапевта.)

П: Який вигляд у мого обличчя, коли я падаю на підлогу?

М: Дещо наляканий. (Мартін широко всміхається, і психотерапевт помічає у ньому енергію, якої раніше не було.)

Коли Мартін почне відчувати, переживати і виражати психотерапевту свої справжні, основні почуття, ймовірно, у нього в пам’яті виринатимуть дитячі спогади. Ситуації, які зумовили потребу у стратегіях самозахисту, раптом стануть дуже близькими. Потрібно вивести їх на світло та опрацювати. Всі почуття, які були надто гнітючими, слід прийняти, проаналізувати і виразити. Мартін відчує велике полегшення, коли зрозуміє, що тепер, у дорослому житті, разом з іншою надійною дорослою людиною може дати раду почуттям, які були нестерпними в дитинстві.

Почути про свої стратегії самозахисту в той час, коли ви їх застосовуєте, — це не найкраще відчуття. Зазвичай клієнти кажуть, що це вкрай неприємно — наче їх викрили, відібрали в них контроль і тепер вони не знають, що робити.

Клієнт, який розпочав курс інтенсивної короткострокової динамічної психотерапії, сказав після сеансу: «Певною мірою це найкраще і найгірше, що я будь-­коли відчував. Найгірше, тому що я почувався геть невпевненим і безпорадним. І найкраще, тому що це був той випадок, коли інша людина намагалася наблизитися до мене, не дозволяла мені викрутитися — вона вперто стояла на своєму».

Коли ви нівелюєте стратегію самозахисту, першими виявляються захисні механізми, спрямовані на навколишнє середовище, — зазвичай їх об’єктом стає психотерапевт. Коли їхня сила послабиться, клієнт, імовірно, відчуватиме роздратування до психотерапевта. Першими можуть виявитися різні почуття, але найчастіше це гнів.

Під гнівом є інші прошарки, які почнуть виражатися в ході роботи.

Пряма конфронтація зі стратегіями самозахисту, продемонстрована в по­передньому прикладі, корисна не для всіх. Але для декого вона може бути дуже ефективною, якщо використовувати її у правильний момент.

Іншим краще застосовувати обережнішу форму терапії, яка насамперед допомагає клієнтові краще відчувати й розуміти себе. Іноді стратегії самозахисту можуть зникнути самі, коли в них відпаде потреба, так само як кірка на рані відлущується, коли шкіра під нею заживає.

Іноді я обережно запитую у клієнта, чи не здається йому, що певний хід думок або поведінка можуть бути стратегією самозахисту, яка віддаляє його від глибших почуттів. Якщо він твердо відповідає «ні», я не тисну на нього, але подумки відзначаю, що або я помиляюся, або, продовжуючи метафору, шкіра під кіркою ще не загоїлась.

Деякі люди позбуваються зайвих стратегій самозахисту без допомоги професіоналів — самостійно або завдяки слушним порадам партнера чи друзів. Однак у більшості випадків корисно мати психотерапевта або іншого наставника на тому шляху. Це повинна бути людина, яка викликає довіру, яка може підтримати і вдихнути надію, коли смуток стає надто сильним.

Роздратування і гнів як самозахист

Коли викривається автоматичний прийом самозахисту людини, зазвичай це викликає в неї роздратування або гнів. Коли стратегії самозахисту Мартіна дали тріщину, він розсердився на психотерапевта. У багатьох із нас є тенденція дратуватися або сердитися, коли хтось намагається до нас наблизитися, — навіть якщо вони пропонують нам щось хороше — те, чого ми хотіли б.

Наведу приклад. Клієнтка на ім’я Хелен була постійно незадоволена своїми стосунками. Якось вона сказала мені, що її цікавить одне питання: у її колі знайомих на периферії був чоловік, який декілька разів пропонував їй зустрічатися, але вона йому відмовляла. З якоїсь причини він її дуже дратував — вона навіть не розуміла чому. Ми детальніше це дослідили, і Хелен почала формулювати можливі причини свого роздратування. Наприклад, вона не погоджувалася з деякими його поглядами. Але жодна з перелічених причин не могла пояснити таку потужну реакцію.

І тільки на пізніших етапах психотерапії ми знайшли цьому пояснення. Проявилося задавнене, непрожите горе, і, коли ми його опрацювали, Хелен почала набагато краще відчувати свою жагу турботи. А той чоловік перестав її дратувати. Власне, вона відчула велике бажання бути з ним, бо їй здавалося, що він може дати їй більше тепла та емпатії, ніж вона звикла отримувати.

Якщо ви приховуєте смуток, потребу чи біль, з якими втратили контакт, пропозиції турботи викликатимуть у вас змішану реакцію. «Забутий» біль намагатиметься вийти назовні й потребуватиме уваги до себе, щоб йому на зміну прийшов смуток.

Смуток — це шлях до зцілення рани. Але, оскільки наша психіка має вроджену потребу уникати болю, у нас може бути багато стратегій самозахисту — свідомих або несвідомих, які перекривають нам шлях і не дозволяють наблизитися до болю, щоб прожити його, встановити зв’язок із ним та інтегрувати його в нашу особистість.

Наші різні стратегії самозахисту мають багато рівнів. Верхній рівень — це ті стратегії, які захищають нас від нашого середовища, а під ними здебільшого перебувають гнів та роздратування.

Гнів — це ефективна форма як внутрішнього, так і зовнішнього самозахисту. Зовнішнього — тому що він змушує інших людей замикатися в собі та віддалятися від вас. А внутрішнього — тому що гнів залюбки займає найвищий рівень, тож ви перестаєте відчувати інші емоції (наприклад, безпорадність і смуток).

Гнів легко підтримується роєм думок про те, що вас обманули або образили. Люди, схильні до внутрішнього гніву, зазвичай зосереджуватимуться на роздратуванні та каятті. Це можуть бути думки про те, як добре все було б, якби вони вчинили інакше. Думки, які вони використовують, щоб пригнічувати себе. Внутрішній гнів, як і зовнішній, може бути стратегією самозахисту від більш вразливих емоцій, зокрема безпорадності, смутку чи навіть крихкої забороненої радості.

Якщо, читаючи цю книжку, ви відчуваєте роздратування, причина може полягати в тому, що ви впритул підійшли до однієї зі своїх стратегій самозахисту. Ви використовуєте роздратування, щоб захистити себе від розгубленості та дискомфорту, які є першим кроком до виявлення стратегії самозахисту і звільнення від неї.

Гнів — це один із рівнів стратегії самозахисту. Не мета. Деякі люди відчувають велике полегшення, коли стратегії самозахисту, за якими приховано гнів, стають гнучкими і вони чітко усвідомлюють, що сердяться. Вони помічають, що їм стає набагато легше казати «ні» і дбати про себе. Відповідно в них цілком може скластися враження, що вони нарешті досягли мети.

Але гнів — це лише проміжна станція. Існує спокуса залишитися там і дозволити йому перейти у модель поведінки.

Іще один приклад. Коли Каспер налагодив зв’язок зі своїм гнівом, то повернувся додому і розповів своїм літнім батькам, що думає про їхні методи виховання і про ті випадки, коли, як йому здавалося, вони його підводили. Випустивши пару, він уперше за багато років почувався настільки радісним та енергійним.

Утім бездумно дозволяти гніву переходити в модель поведінки — це метод виживання, а не конструктивна емоційна навичка. Спалах гніву може мати позитивний результат і в деяких випадках є ефективнішим, ніж відсутність реакції. А якщо ви добре вмієте просити вибачення, то зможете налагодити стосунки в разі непорозуміння.

Проте для більшості людей краще, якщо всі сторони контролюють свій гнів і не піддаються йому миттєво. Найрозумніше буде не навантажувати своїм гнівом інших, поки ви не провели внутрішню роботу та не накопичили достатньо енергії, щоб стримувати себе, бути чуйними і відкритими до співрозмовника.

Лише через багато років Каспер зміг побачити ситуацію очима батьків. Він захопив їх зненацька і засмутив своїми звинуваченнями, які вони були не здатні зрозуміти. Тривалий час вони ставилися до нього насторожено і трималися на відстані, тому що боялися подальших нападок.

Відчути й виразити гнів — не кінцева мета. Набагато більше життєвої сили приносять смуток та жага, які перебувають під гнівом. Завдяки їм ви можете відкрити шлях до більшої близькості і зв’язку з іншими.

Смуток і біль

Під стратегіями самозахисту у вигляді роздратування та гніву лежить прошарок смутку і болю. Дехто гадає, що це стосується лише тих, у кого було важке дитинство. Але ні в кого не буває ідеальних батьків. Коли ми були малими, то відчували розчарування, брак любові або уваги. І це залишило на нас відбиток більшою чи меншою мірою.

Продовжимо діалог між Мартіном та психотерапевтом. Минуло трохи часу, відколи виявився гнів Мартіна.

П: Що ви зараз відчуваєте у своєму тілі?

М: Клубок у горлі — холодний — смуток.

П: Чого вам бракує?

М: Не знаю. (Відводить погляд.)

П: Ви відводите погляд, що відчуваєте?

М: Порожнечу.

П: Що всередині порожнечі?

М: (Сльози течуть по щоках.)

П: Чого ви зараз хочете? Чи можу я щось сказати або зробити, щоб ви почувалися щасливим?

М: Сказати, що я вам подобаюсь. (Плаче.)

Відтак виринає дитячий спогад. Мартін пригадує, як за сімейним столом він уважно спостерігав за обличчям матері, наче боявся втратити рідкісну нагоду побачити її усмішку. Найчастіше її обличчя було беземоційним і відстороненим, і він пригадує відчуття розчарування і втрати, з яким уставав із-за столу. Тоді йому вдалося побачити себе обережним маленьким хлопчиком, який робив усе можливе, щоб заслужити на любов, але отримував дуже мало емоційної близькості та уваги. Зараз Мартін відчуває цей брак любові. Це справді приголомшливий досвід — повторно пережити відчуття, що вас не люблять, особливо коли мова йде про людей, з якими у вас існував тісний зв’язок у дитинстві. Але це ключова проблема, і вона ж є джерелом відновлення енергії.

Співчуваючи собі малому, він як дорослий чоловік, який досі намагається заслужити на любов, став відчувати смуток.

Коли ми відкидаємо стратегію самозахисту, дитячі почуття можуть проявитися з початковою інтенсивністю. Спершу Мартіну було дуже неприємно, коли його охопив смуток. Але щойно він навчився приймати це почуття і звільняти для нього місце, то помітив, наскільки близькі між собою смуток та радість і наскільки життєствердною може бути їхня присутність. Завдання в тому, щоб відновити контакт зі своїм смутком. Звільніть для нього місце, виразіть його словами та інтегруйте його, щоб він став частиною вашої особистості. Тоді ви зможете легко визнавати і виявляти його у близьких, довірливих відносинах.

Чимало недоречних патернів виникає через намагання уникнути смутку й дискомфорту.

Бути наодинці з собою означає бути наодинці з болем, який ви пережили, з любов’ю, яка колись у вас була, і з її браком. Якщо ви дистанціювалися від любові або нелюбові, наявних у вашому дитинстві чи в старшому віці, ймовірно, ви дистанціювалися і від своєї здатності відчувати, наскільки подобаєтеся іншим.

Шарлотта, яка проходила тривалий курс психотерапії, розповідає: «Тепер я навчилася відчувати, чи подобаюся людині, з якою зустрічаюсь, — або ж вона хоче бути зі мною з особистих міркувань. У другому випадку я менше вкладаю у відносини і більше дбаю про себе.

Колись я віддавала своє серце практично будь-кому, хто усміхався мені і простягав руку. Глибоко в душі я почувалася нещасною людиною, яка повинна бути вдячною вже за те, що до неї поставилися добре.

Переживши повторно свої дитячі спогади, я зрозуміла, що колись була дитиною, яка любила і жила в жахливих умовах у плані емоційного контакту і тепла.

Спочатку це усвідомлення мене приголомшувало — хоча сльози, які я лила, були переважно слізьми полегшення. Певний час результат був нестійким: в одну мить я чітко бачила своє усвідомлення, а в наступну з’являлися сумніви щодо того, що саме я зрозуміла. Я поступово подолала хаос та розгубленість і віднайшла свою нову ідентичність, на якій тепер ґрунтую рішення у відносинах з іншими».

Хід думок Шарлотти «Я — нещасна людина» було закладено в ній з дитинства; і, скільки б вона не намагалася мислити позитивно, він продовжував проявлятися та контролювати її поле зору, викликаючи депресивні епізоди. У дитинстві це було потрібно для того, щоб захистити її від браку любові. Лише коли Шарлотта змогла прямо подивитися на умови, в яких жила в дитинстві, і налагодити зв’язок зі своєю емоційною реакцією на це, та стійка фундаментальна ідея втратила вплив. Шарлотта нарешті змогла знайти нове самосприйняття з урахуванням того, що вона — доросла жінка.

Виявляючи стратегії самозахисту, які зараз приносять більше шкоди, ніж користі, ви не завжди відчуватимете радість. Імовірно, спочатку ви почуватиметеся вразливими, викритими, але водночас більш повноцінно сприйматимете життя. Як правило, ви відзначатимете, що у вас краще виходить бути присутніми у взаєминах — добре це чи погано. Дехто каже, що після цього відчуває більше задоволення і радості від вдалих стосунків і водночас більше болю від тих, у яких з певних причин не вдається досягти близькості.

Коли людина вперше відчуває свій біль і при цьому має хороший, тісний контакт з іншою людиною, це викликає дуже життєствердні відчуття.

Розповідає Урсула: «Коли мене огорнув глибокий смуток і я вперше не хотіла втекти, а натомість підтримувала контакт із психотерапевтом, для мене наче відкрився новий світ. Я почувалася водночас вразливою і живою. Моє уявлення про те, що можна отримати від життя, розширилося, а надія та енергія зміцнилися».

Нерідко ми витрачаємо масу енергії на те, щоб віддалитися від свого болю та від інших людей. Інтегрувати цей біль і дозволити собі відчувати смуток і жагу — це шлях до свободи.

Нижче наведено графічну модель різних рівнів.

Загрузка...